Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/1408/25
Провадження № 2/499/878/25
Іменем України
16 грудня 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, згідно якого просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість за договором про надання коштів у кредит №71625111 у розмірі 15749,75 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що 30.06.2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «1БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №71625111, на виконання якого первісним кредитором відповідачу було надано кредит у розмірі 5000,00 грн. строком на 15 днів, однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 15749,75 грн.
Як зазначено позивачем, 16.10.2025 року між ТОВ «1БАНК» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу №16/10/25, у відповідності до умов яких ТОВ «1БАНК» передало за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінпром Маркет» прийняло права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 .
Однак, відповідач умови кредитного договору не виконує, що стало підставою для звернення з вказаним позовом до суду.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність, на задоволенні позову наполягав.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення ухвали про відкриття провадження та судової повістки, заяв та клопотань не надав, відзиву не надіслав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, про що 16.12.2025 року постановлено ухвалу суду.
Згідно приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд вважає, що позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 30.06.2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «1БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір №71625111 про надання коштів у кредит, на виконання якого первісним кредитором відповідачу було надано кредит у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується копією договору.
Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу кредит у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується копіє платіжної інструкції.
16.10.2025 року між ТОВ «1БАНК» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу №16/10/25, у відповідності до умов яких ТОВ «1БАНК» передало за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінпром Маркет» прийняло права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору факторингу та додатками до нього.
У зв'язку з невиконанням зобов'язання у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за договором про надання коштів у кредит №71625111 від 30.06.2025 року у розмірі 15749,75 грн, з яких 5000, грн. - заборгованість за кредитом, 249,75 грн. - заборгованість за відсотками, 500,00 грн. - заборгованість за комісією, 10000,00 грн. заборгованість за пенею/неустойкою.
Як зазначено позивачем, всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо повернення коштів за ним. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ані на рахунки ТОВ «Фінпром Маркет», ані на рахунки попереднього кредитора.
Інших письмових доказів стосовно спірних правовідносин, які виникли між сторонами, зокрема доказів повернення відповідачем суми кредиту та сплати відповідних процентів за її використання, матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми заборгованості за договорами позики.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» 'пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис' за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,-незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до положень ст. 526, ч. 1 ст. 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі ст. 514 ЦК України.
Тлумачення частини першої ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Відповідно до ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції Верховного Суду України висловленій в постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від о6ов'язку погашення кредиту взагалі".
Тобто, якщо відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісних кредиторів які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
На підставі ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судом із матеріалів, наявних у справі, встановлено, що між відповідачем та первинним кредитором виникли правовідносини у сфері надання позики-кредиту, яку відповідачем первісному кредитору не повернено у строк, передбачений договором.
Враховуючи досліджені судом письмові докази та обставини справи, суд приходить до переконання, що відповідач ухилився від виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилась нарахована позивачем заборгованість.
З огляду на вказане, наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 умови взятого на себе кредитного зобов'язання не виконав, що виявилося у неповерненні фактично отриманих кредитних коштів, процентів за їх використання, що стало наслідком звернення позивача до суду за захистом своїх прав та інтересів.
У відповідності до ст. 12, 80 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ані первісному позикодавцю, ані позивачу не повернуті, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, яка визначає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до переконання, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в частині стягнення основної суми заборгованості та процентів за користування кредитними коштами потребують задоволення у такому розмірі: 5000, грн. - заборгованість за кредитом, 249,75 грн. - заборгованість за відсотками
Водночас, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь неустойки та комісії, то суд вказує на таке.
Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, а саме п. 18. Законодавцем унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відтак, враховуючи те, що на час ухвалення судом цього рішення воєнний стан в Україні не скасовано, вимоги позивача про стягнення з відповідача сум пені/неустойки задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частіш першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду постанові від 21 жовтня 2020року у справі N194/1387/19 (провадження N 61-7416св20).
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі N 361/392/20 (провадження N 61-16470св20) підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору від 16 липня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано частини першу-п'яту статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду (Постанова від 13.07.2022 Ns 496/3134/19) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Отже, висунуті вимоги позивача щодо сплати відповідачем комісії за користування кредитом є нікчемні і не підлягають задоволенню,
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст.133ЦПК України позивачем повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесені і які очікує понести позивач в зв'язку із розглядом справи становить - сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Згідно з п. 6 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, позивачем ставилось питання про стягнення з відповідача на його користь суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 4500 грн. Від відповідача заперечень щодо розміру понесених судових витрат не надходило.
При цьому, аналізуючи обґрунтованість та пропорційність розміру таких витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), вважає, що надані представником позивача документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а розмір витрат на правову допомогу у цій справі в 4500 грн. на дотримання вимог співмірності є необґрунтованим та явно завищеним.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сума витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн., що буде об'єктивно відповідати вимогам співмірності, а тому заява представника позивача у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_1 належить стягнути суму сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 806 грн. 66 коп. (задоволено 33,3% позовних вимог)
Керуючись ст.1-18, 76-81, 141, 259, 263-265, 274-279, 280-282, 352, 354,355 ЦПК України, суд
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (вул. Садова 31/33, м. Ірпінь, Київська область код ЄДРПОУ 43311346) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» суму заборгованості за договором №71625111 від 30.06.2025 року, яка становить 5249,75 грн. (п'ять тисяч двісті сорок дев'ять 75 коп.) та складається з:
- 5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту;
- 249,75 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судовий збір у розмірі 806,66 грн. (вісімсот шість гривень 66 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.)
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.
СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ