Справа № 466/10867/25
Провадження № 2-о/466/441/25
12 грудня 2025 року м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого - судді Білінської Г.Б.
при секретарі Ханас С.О.
за участю заявниці ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи ОСОБА_2 про видачу обмежувального пипису,-
заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис на строк 6 (шість) місяці, яким вжити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 за місцем проживання заявниці та її дітей, а саме: неповнолітнього сина ОСОБА_3 та повнолітньої доньки ОСОБА_4 .
В обґрунтування заяви покликається на те, що її чоловік ОСОБА_2 вчиняє щодо неї та її повнолітньої доньки ОСОБА_4 домашнє насильство, тому вимушена звертатись в суд за захистом своїх прав.
У судовому засіданні 28.11.2025 року заявниця підтримала мотиви заяви та дала пояснення, аналогічні її змісту. На розгляд справи 12.12.2025 року заявниця не з'явилася, повідомлялася про час та дату судового засідання належним чином.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, хоча був повідомлений про день та час розгляду справи судом.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши думку заявниці, дослідивши подані докази, суд прийшов до наступного висновку.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3504 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Наведені висновки сформульовано у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19).
Статтею 3506 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається із змісту ст. 350-4 ЦПК України особа, яка звертається до суду із заявою про видачу обмежувального припису, повинна зазначити обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та надати докази, що їх підтверджують (за наявності). У разі неможливості надати докази, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.
Відповідно до матеріалів заяви про видачу обмежувального припису, заявник повинен надати переконливі та достовірні докази, що у разі не застосування обмежувального припису може настати негативні наслідки - продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також інші.
Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею проживає її чоловік ОСОБА_2 , неповнолітній син ОСОБА_5 та повнолітня донька ОСОБА_4 .
На підтвердження своє заяви ОСОБА_1 подала медичні документи стосовно ОСОБА_2 , з яких вбачається, що останній має психічні розлади на грунті зловживання алкоголю, а також заборонні приписи стосовно ОСОБА_2 , видані ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Ло.
Зі змісту вироку Шевченківвського районного суду м.Львова від 19.11.2025 р. у кримінальному провадженні №12023141380001857 про обвинувачення ОСОБА_2 за ст.126-1 КК України вбачається, що останній перебуває на обліку у КНП ЛОР «Львівський обласний психоневрологічний диспансер», має шизоактивні розлади особистості.
Вироком суду ОСОБА_2 обране покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік та зобов'язано, зокрема, без дозволу органу пробації не залишати місце проживання, що виключає, на думку суду, застосування обмежувального припису. У даному випаку орган пробації може ставити питання про невиконання обов'язків, застосованих вироком суду та зміну виду покарання.
Інших письмових доказів вчинення ОСОБА_2 щодо заявниці домашнього насильства нею не подано. Донька ОСОБА_1 - ОСОБА_4 не зверталась щодо застосування обмежувального припису стосовно свого батька.
Відтак, суд вважає вимоги ОСОБА_1 недоведеними та такими, що до задоволення не підлягають.
В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 259, 263-265, 273, 350-2, 350-3, 350-5 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
у задоволенні заяви ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Львівського апеляційного суду.
Суддя Г. Б. Білінська