Справа № 243/11325/25
Провадження № 2/243/2570/2025
про залишення позовної заяви без руху
15 грудня 2025 року суддя Слов'янського міськрайонного суду Донецької області Гончарова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , представник позивача, адвокат Коряк Ігор Юрійович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Горлівської міської ради про визнання права власності,
До Слов'янського міськрайонного суду Донецької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , представник позивача, адвокат Коряк Ігор Юрійович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Горлівської міської ради про визнання права власності.
Вивчивши матеріали позовної заяви, приходжу до висновку, що дана заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст.177 ЦПК України.
Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно ст. 1 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір в розмірі встановленому цим законом.
Також, відповідно до Закону України «Про судовий збір», суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Частиною 3 статті 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Тягар доказування вартості майна несе позивач. При цьому, суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача (п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ N 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (з урахуванням змін, внесених Постановою ВССУ N 10 від 25 вересня 2015 року).
Судом встановлено, що позивачами заявлено у позові вимогу майнового характеру - визнання права власності на нерухоме майно: на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , за кожним з позивачем, при цьому ціну позову не вказано, жодних належних та допустимих доказів в підтвердження ціни спірного нерухомого майна позивачами не надано, внаслідок чого, суд позбавлений можливості перевірити розмір сплаченого судового збору, відповідно до ціни позову, що підлягає сплаті.
Пунктом 9 частини 1 ст. 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
Отже, у даному випадку судовий збір повинен бути сплачений, виходячи з вартості майна. При цьому, слід мати на увазі, що його вартістю є не його інвентарна чи договірна вартість, а дійсна вартість майна на час розгляду справи. Під дійсною вартістю, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» (частина 4 пункту 6), розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано у цьому населеному пункті чи місцевості.
Як вбачається з частини другої ст.176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Відповідно до технічного паспорту на квартиру відновлена вартість квартири становить 10,91 грн., що вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна з урахуванням існуючих ринкових цін, тому суд обґрунтовано припускає, що дійсна вартість майна є істотно вищою. Очевидність заниження ціни позову полягає саме в істотній різниці заявленої і дійсної (ринкової) вартості спірного майна. Якщо різниця не є істотною, суд не матиме підстав для обгрунтування неправильності визначення ціни позову. Очевидність заниження ціни позову не потребує окремого обгрунтування судом цієї обставини з посиланням на докази.
Оцінка правильності визначення ціни позову здійснюється судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.
Механізм проведення оцінки нерухомого та рухомого майна для цілей обчислення судового збору та інших обов'язкових платежів визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» від 21 серпня 2014 року №358.
Документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна (стаття 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно зазначеної вище Постанови Кабінету Міністрів України №358 від 21 серпня 2014 року строк дії звіту про оцінку нерухомого майна становить не більше шести місяців з дати оцінки.
Долучені до позовної заяви документи не містять інформації про вартість нерухомого майна станом на дату звернення до суду з позовними вимогами.
Для визначення ціни позову позивачам слід долучити до позовної заяви оцінку вартості майна станом на час звернення до суду, чи інший доказ про його вартість та визначити дійсну ціну позову у відповідності до ч. 2ст.176 ЦПК України, та розрахувати суму судового збору, яка підлягає сплаті.
Крім того, відповідно до позовних вимог, позивачі посилаючись на норми статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК, просять суд зменшити розмір судового збору, що підлягає сплаті до мінімально можливого розміру, який сплачено до подання позовної заяви до суду, в обгрунтування наведеного зазначена об'єктивність неможливості сплати судового збору: інвалідність III групи одного з позивачів; похилий вік та низька пенсія іншого позивача; статус позивачів як внутрішньо переміщених осіб; втрата житла через воєнні дії; низький дохід та високий тягар судових витрат.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Тобто, підставою для вчинення судом дій, зазначених у ст. 8 цього Закону, є врахування ним майнового стану сторін та лише за наявності умов визначених у ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Скрутне матеріальне становище - це умови існування фізичної особи, які проявляються перш за все при відсутності грошових коштів та інших майнових засобів, що необхідні для задоволення потреб фізичної особи та придбання речей першої необхідності продуктів харчування, медичних ліків, житла, одягу тощо).
Окрім того, незадовільний матеріальний стан залежить і від відсутності у особи нерухомості, депозитів, акцій, активів у фінансових установах, документів про відсутність доходів членів сім'ї, довідки про склад сім'ї, відсутність чи наявність виплат соціальної допомоги, тощо.
Таким чином, єдиною підставою для звільнення позивача від сплати судового збору або зменшення розміру судового збору відповідно до майнового стану позивача є врахування ним майнового стану сторони, який повинен бути підтверджений суду достовірними доказами.
Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України покладається, на заінтересовану сторону, тобто в даному випадку на позивачів.
Нормами ЦПК України і Закону України «Про судовий збір» передбачено право суду, але не обов'язок щодо звільнення, зменшення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору позивачем.
Слід вказати, що жодних доказів на підтвердження майнового стану позивачів, з яких суд мав би можливість встановити дійсний майновий стан позивача з метою вирішення питання про наявність підстав для зменшення розміру судового збору, до матеріалів позову не надано.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 20.04.2023 у справі № 990/13/23 вказала таке: «Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутне матеріальне становище скаржника, що відповідно унеможливлює здійснити оплату судових витрат.
Із доданих до позову доказів, що підтверджують інвалідність III групи одного з позивачів; похилий вік іншого позивача; статус позивачів як внутрішньо переміщених осіб, не достатньо для висновку визначити й визнати майновий стан позивачів таким, щоб зменшити розмір судового збору.
Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) «право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя».
Отже, сплата судового збору не може уважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на звернення до суду кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Крім того, відповідно до ст. 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Таким чином, враховуючи те, що будь-яких доказів, як це зазначено вище, які б свідчили про неможливість сплатити судовий збір у відповідному розмірі, позивачами не надано, а тому у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, що підлягає сплаті до мінімально можливого розміру, який сплачено до подання позовної заяви до суду, позивачам слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою, ставка судового збору становить 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 211,20 гривень та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму - 15 140 гривень.
У зв'язку з початком функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), а саме: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв'язку, статтю 4 Закону України «Про судовий збір» доповнено частиною третьою, згідно із якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Після надання позивачами доказів, що підтверджують дійсну ціну позову, їм необхідно сплатити/доплатити судовий збір по справі в розмірі, передбаченому Законом України "Про судовий збір", надавши суду підтвердження про сплату.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
За наведених обставин, позивачу слід надати термін для виправлення зазначених недоліків у відповідності до вимог Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 175,177, 185 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 , представник позивача, адвокат Коряк Ігор Юрійович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Горлівської міської ради про визнання права власності, залишити без руху для усунення недоліків.
Надати позивачам строк, який становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, усунути зазначені недоліки.
Роз'яснити позивачам, що позовна заява буде вважатися неподаною та буде повернута, якщо він у зазначений строк не усуне недоліки відповідно до цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Суддя
Слов'янського міськрайонного суду
Донецької області А.О. Гончарова