Справа № 201/15344/25
Провадження № 1-кс/201/5120/2025
08 грудня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання прокурора Лівобережної окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №22024050000002905 від 11.09.2024, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Макіївка Донецької області, громадянки України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,
підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
У судовому засіданні брали участь:
прокурор ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції),
захисник ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
Прокурор звернувся до суду із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
В обґрунтування клопотання прокурор вказав на те, що 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІІ та ХІІІ Основного Закону України - Конституції України.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Проте всупереч вказаним норма, Російська Федерація грубо порушуючи свої зобов'язання, встановлені такими міжнародними актами: Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв'язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2); Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ III); Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, який зафіксував зобов'язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2), здійснила збройну агресію проти України, супроводжуючи це цинічними і протиправними вимогами щодо зміни конституційного ладу України.
Зокрема Верховна Рада України у заяві «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» затвердженій Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, констатувала, що наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалась 20.02.2014, стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях. Також згідно тексту вказаної заяви встановлено, що друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року).
Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації незаконних самопроголошених утворень на тимчасово окупованих частинах території України, з метою створення образу законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, надання образу легітимності своїй владі, узурпували виконання владних функцій держави.
В результаті чого згідно Постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Російську Федерацію визнано державою-агресором.
В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 11 травня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Донецької народної республіки», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
25.09.2018 в ході позачергового з'їзду активу «Общественного Движения «Донецкая Республика» (далі - ОД «ДР») ОСОБА_6 обрано «Председателем ОД «ДР».
20.11.2018 за результатами так званого всенародного голосування ОСОБА_6 , обраний головою так званої «ДНР», та будучи головою органів виконавчої влади почав виконання своїх повноважень на територіях, які згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_7 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 року Указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і діє на теперішній час.
Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація Російською Федерацією території України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. Згідно п. 6 ст. 1-1 зазначеного Закону: окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг. Згідно п. 7 ст. 1-1 вказаного закону: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 вказаного закону тимчасово окупована територія визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
З метою забезпечення роботи окупаційних органів влади у районних центрах та містах на території Донецької області, де органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, керівниками «ДНР» за вказівки невстановлених представників РФ створено не передбачені законодавством України так звані «державні адміністрації». З метою надання вигляду законності їх діяльності так званими органами влади «ДНР» прийнято ряд документів із ознаками нормативності, проте які є нікчемними відповідно до законодавства України, зокрема:
- так звану «Конституцію» «ДНР» від 14.05.2014, у ст. 54 якої вказано, що адміністративно-територіальними одиницями «ДНР» є райони та міста республіканського значення;
- так звану «Постанову» «Ради міністрів ДНР» «Про введення державних адміністрацій на звільнених територіях Донецької народної республіки» № 32-6 від 08.09.2014, у якій зазначено, що голови «державних адміністрацій» в адміністративно-територіальних одиницях призначаються розпорядженням Голови ради міністрів «ДНР»;
- так званий «Указ голови» «ДНР» «Про прийняття тимчасового (типового) положення про місцеві адміністрації Донецької народної республіки» № 13 від 19.01.2015, відповідно до якого з метою «нормального функціонування та життєдіяльності підприємств та організацій, розташованих на звільненій території», тобто території, яка перебуває під контролем учасників терористичної організації «ДНР», створюються так звані «державні адміністрації».
На підставі вказаних документів, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами, на території м. Макіївка Донецької області, яка є невід'ємною складовою частиною території України, відповідно до рішення так званого «Макеевского городского совета Донецкой народной республики» № 24/9 від 10.04.2024 «Об учреждении Управы Центрально-Городского внутригородского района Администрации городского округа Макеевка Донецкой народной республики и утверждения положення о ней» незаконно створено так звану «Управу Центрально-Горлдского внутригородского района Администрации городского округа Макеевка ДНР».
16.04.2024 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб здійснено реєстрацію Управи Центрально-Міського внутрішньоміського району Адміністрації міського округу Макіївка Донецької народної республіки (мовою оригіналу - Управы Центрально-Городского внутригородского района Администрации городского округа Макеевка Донецкой народной республики), основний державний реєстраційний номер (мовою оригіналу - основной государственный регистрационный номер 1249300009353), яка зареєстрована за адресою: Донецька область, м. Макіївка вул. Леніна, буд. 51 (мовою оригіналу - Донецкая область, г. Макеевка, ул. Ленина, д. 51),
Громадянка України ОСОБА_4 , знаходячись на території тимчасово окупованого м. Макіївка Донецької області, та будучи його мешканкою, у невстановлений слідством час, але не пізніше 15 травня 2024 року, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалась 24 лютого 2022 року повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, з метою підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу Російської Федерації, будучи обізнаною про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України, невизнання РФ поширення державного суверенітету України на тимчасово окупованій її території, виник умисел на добровільну співпрацю з представниками держави агресора.
У подальшому, (точний час органом досудового розслідування не встановлено) але не пізніше 15.05.2024 ОСОБА_4 , діючи умисно, добровільно зайняла посаду «Заступника керівника Управи Центрально-Міського внутрішньоміського району Адміністрації міського округу Макіївка Донецької народної республіки», мовою оригіналу: «Заместителя руководителя Управы Центрально-Городского внутрирайонного района администрации городского округа Макеевка Донецкой народной республики», яка розташована за адресою: Донецька область, м. Макіївка вул. Леніна, буд. 51 (мовою оригіналу - Донецкая область, г. Макеевка, ул. Ленина, д. 51), надавши при цьому добровільну згоду на виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території.
Перебуваючи на вказаній посаді ОСОБА_4 виконує наступні обов'язки:
- організовує та координує роботу структурних підрозділів Управи Центрально-Міського внутрішньоміського району;
- забезпечує виконання працівниками Управи Центрально-Міського внутрішньоміського району трудової діяльності та дотримання термінів;
- розроблює та надає на розгляд керівнику Управи Центрально-Міського внутрішньоміського району в установленому порядку проекти муніципальних правових актів;
- організовує прийом громадян, забезпечує своєчасний розгляд скарг, прийняття по ним рішень, надання відповідей;
- організовує в межах Управи Центрально-Міського внутрішньоміського району електро-, тепло, газо, та водопостачання населення, водовідведення;
- керує роботою та є завідувачем житлової комісії;
- організовує утримання муніципального житлового фонду, здійснює контроль за технічною експлуатацією та санітарним станом житлового фонду, тощо;
- організовує роботу по утриманню, експлуатації, підготовки до опалювального сезону та підвищення надійсності систем комунального теплопостачання, водопостачання, водовідведення, електропостачання та газопостачання;
- на період відсутності керівника Управи Центрально-Міського внутрішньоміського району виконує його обов'язки.
Отже, громадянка України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не пізніше 15.05.2024 та до теперішнього часу, перебуваючи на вказаній посаді, виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації Російської Федерації, а саме: в т.зв. «Управі Центрально-Міського внутрішньоміського району Адміністрації міського округу Макіївка Донецької народної республіки» в окупованому місті Макіївка, Донецької області, в адміністративній будівлі по вулиці Леніна, буд. 51.
Зокрема, починаючи з 14.04.2014 до цього часу, російською федерацією тимчасово окуповано усю територію м. Макіївка, що встановлено відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Таким чином, факт тимчасової окупації території м. Макіївка є загальновідомим та не потребує додаткового підтвердження Радою національної безпеки і оборони України та Президентом України, крім того він визнаний Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрювана ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується:
- інформацією наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, згідно якої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24.02.2022 державний кордон України та лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями не перетинала;
- підозрою у вчиненні кримінального правопорушення проти основ національної безпеки вчиненого на тимчасово окупованій території міста Макіївка;
- фотоматеріалами, які оглянуто у передбаченому КПК України порядку, на яких ОСОБА_4 , здійснює прийом громадян та проводить публічні виступи як співробітник адміністративної гілки влади т. зв. «днр»;
- відповіддю Міністерства соціальної політики про те, що ОСОБА_4 в якості внутрішньо-переміщеної особи не зареєстрована.
- загальною сукупністю матеріалів досудового розслідування, які дають зробити відповідний висновок, що ОСОБА_4 , перебуває на тимчасово окупованій території України, в тому числі факт наявності ОСОБА_4 на фотоматеріалах зафіксованих на території м. Макіївка.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав та просив обрати підозрюваній запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні поданого клопотання.
Заслухавши доводи прокурора та захисника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про таке.
Встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокації у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №22024050000002905 від 11.09.2024 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
Згідно ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України однією з підстав для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, воєнним станом в Україні, захопленням території м. Макіївка Донецької області та проведенням бойових дій, беручи до уваги те, що існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України та обґрунтовану неможливість вручити повістку про виклик особи, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, в газеті «Урядовий кур'єр» від 14.11.2025, яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора опубліковано повідомлення про підозру ОСОБА_4 та повістки про виклик підозрюваної на 18.11.2025 з 09 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв., 19.11.2025 з 09 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв., 20.11.2025 з 09 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв., за зазначеною в повістці адресою для проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні, отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111 КК України, допиту підозрюваної, тощо.
Жодного разу у призначений час та місце громадянка України ОСОБА_4 не з'явилася, про неможливість та причини неприбуття не повідомила.
Крім цього, 14 листопада 2025 року письмове повідомлення про підозру, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, вручено захиснику ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 .
Таким чином, 14.11.2025 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула статусу підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111 КК України, а саме у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Постановою прокурора від 01.12.2025 на підставі ст. 281 КПК України підозрювану ОСОБА_4 оголошено в регіональний, державний (міждержавний), міжнародний розшук.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).
Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема:
- протоколами огляду від 04.01.2025 з якого вбачається, що ОСОБА_4 головує на зборах секретарів місцевих адміністрацій;
- протоколом огляду від 04.01.2025 в ході якого встановлено, що ОСОБА_4 здійснює прийом громадян як представник адміністрації внурішньоміського округу;
- протоколом огляду від 04.01.2025 в ході якого оглянуто положенню про адміністрацію Центрально-Міської внутрішньо міської управи м. Маківїка, зазначено структуру управи та черги підпорядкування;
- протоколом огляду від 04.01.2025 в ході якого встановлено наявність публікації про прийом ОСОБА_4 громадян як заступник управи району;
- протоколом огляду від 20.02.2025 в ході якого встановлено, що ОСОБА_4 отримала ідентифікаційний код громадянина рф;
- протоколом огляду від 20.02.2025 згідно якого встановлено наявність відомостей про управу Центрально-Міського району м. Макіївка;
- висновком експерта № 243 від 14.05.2025 згідно якого особа, що проводить примови місцевих жителів є особою, ідентифікованою з відомостей Державної міграційної служби України;
- протоколом огляду від 26.10.2025 року в ході якого встановлено посадову інструкцію заступника керівника управи Центрально-Міського внутрішньорайонного району адміністрації міського округу Макіївка;
- протоколом огляду від 22.11.2025 в ході якого оглянуто рішення про створення «управи Центрально-Міського внутрішньоміському району Адміністрації міського округу Маківїка днр» та розпорядження про затвердження «комісії по справам неповнолітніх та захисту їх прав при управі Центрально-Міського внутрішньоміському району Адміністрації міського округу Маківїка днр», в яку входить і ОСОБА_4 ;
- повідомлення про підозру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.11.2025;
- іншими матеріалами досудового розслідування в загальній сукупності.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
При цьому суд звертає увагу, що для повідомлення про підозру не потрібна така ж ступінь доведення як для визнання особи винною, достатньо щоб у стороннього спостерігача склалось враження, що злочин було вчинено і підозрювана особа причетна до його вчинення. Такого ступеню доведення у цій справі було досягнуто.
Згідно ч 2 ст. 177 КПК України другою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя вважає доведеними вказані ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- неприбуття на виклик у статусі підозрюваного та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибуття на виклик, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування, у зв'язку з чим підозрюваного оголошено у розшук;
- тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 в разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, в якому вона підозрюється - відповідно до ст. 12 КК України вказане кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких злочинів. Санкція ч. 5 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому вона підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить те, що ОСОБА_4 на теперішній час перебуває на території України, яка перебуває під контролем окупаційної адміністрації, підозрюється у активній співпраці з представниками держави агресора та фактично своїми діями підтверджує намір продовжити кримінальне правопорушення, у якому вона підозрюється, що надає їй можливість скоїти інше кримінальне правопорушення за відсутності контролю з боку влади України.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрювана ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується вищезазначеними доказами, зібраними під час досудового розслідування.
З огляду на те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що ОСОБА_4 набула статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також факт того, що сукупність доказів у своєму зв'язку вказують слідчому судді на достатність підстав вважати, що підозрювана перебуває на тимчасово окупованій території України, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваної, відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до вищевказаного переліку, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до неї може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Оскільки ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до переліку, перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави слідчий суддя не визначає.
Згідно ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі ч. 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 193, 194, 197, 369-372, 376, 395, 615 КПК України, суд
Клопотання прокурора Лівобережної окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №22024050000002905 від 11.09.2024, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, - задовольнити .
Обрати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваній у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст.193 КПК України, після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, за участю підозрюваного, розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.4 ст.197 КПК України строк дії такої ухвали не зазначається.
Ухвала щодо обрання запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору ОСОБА_3 .
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
Повний текст ухвали суду складений і оголошений о 15:05 годині 09.12.2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1