Справа № 201/15776/25
Провадження № 1-кс/201/5243/2025
11 грудня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Донецької обласної прокуратури ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024050000001293 від 30.04.2024, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Анадоль, Волноваського району, Донецької області, громадянки України, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
У судовому засіданні брали участь:
прокурор ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції),
захисник ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
Слідчий звернувся до суду із погодженим прокурором клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
В обґрунтування клопотання слідчий вказав на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які с додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
Наведені вище факти розв'язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв'язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_5
Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № З-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891- VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 02 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта РФ.
Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно- правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня
2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався, та діє і по нині.
Так, відповідно переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.02.2025 № 376, вся територія Хлібодарівської сільської територіальної громади Волноваського району Донецької області, у склад якої входить с. Анадоль, з 06.03.2022 року є тимчасово окупованою Російської Федерацією територією України.
30.11.2022 створено т.зв. «Анадольскую сельськую администрацию» з визначеною адресою «Донецкая Народная Республика, м.о. Волновахский, с. Анадоль, ул. Ленина, д. 17А».
З метою створення на території Донецької області, т.зв. «городских и муниципальных округов Донецкой Народной Республики, установлении их границ», на підставі підписаного (далі - російською мовою) «Времененно исполняющим обязанности Главы ДНР ОСОБА_7 », підписано так зване (далі - російською мовою) «Приложение к Закону Донецкой Народной Республики» від 06.04.2023 № 438- ІІНС, згідно з яким створено на території так званої ДНР - так званий «Волновахский муниципальный округ», у склад якого входить село Анадоль.
Так, у громадянки України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обізнаної про факт ведення РФ агресивної війни проти України, невизнання вказаною державою поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані її території, з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу РФ, виник умисел на співпрацю з представниками держави агресора.
У подальшому, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не раніше 30.11.2025, громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій території - в с. Анадоль, Волноваського району, Донецької області, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, була призначена на так звану посаду «голови Анадольської сільської адміністрації Донецької Народної Республіки», що розташована за адресою: Донецька область, с. Аналоль, вул. Леніна, буд 17А, тобто надала згоду на виконання організаційно-розпорядчих функцій в незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, з основним місцем виконання своїх обов'язків за адресою: Донецька область, с. Аналоль, вул. Леніна, буд 17А.
Відповідно до так званого (далі - російською мовою) «Указа о принятии временного (типового) положения о местных администрациях Донецкой Народной Республики», підписаного 19.01.2015 за № 13 т.зв. «главой ДНР» встановлено структуру місцевих адміністрацій, згідно з якою вищою посадовою особою місцевої адміністрації є голова адміністрації, який представляє місцеву адміністрацію в органах законодавчої, виконавчої та судової влади Донецької Народної Республіки, а також інших установ та організацій Донецької Народної Республіки та несе персональну відповідальність за виконання покладених на адміністрацію основних завдань та функцій.
Таким чином, ОСОБА_5 , як «глава місцевої адміністрації» - Анадольської сільської адміністрації виконує наступні організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, а саме:
- забезпечує дотримання законності, охорони, права і свободи громадян;
- організовує та керує діяльністю адміністрації, контролює діяльність територіальних органів місцевої адміністрації;
- за погодженням з «Керівником Адміністрації Глави ДНР» призначає та звільняє з посади «заступників голови місцевої адміністрації»;
- у межах своєї компетенції призначає та звільняє з посади керівників структурних підрозділів та їх заступників (керівників департаментів, управлінь, відділів, комітетів, секторів, служб) міської (або у районних центрах) адміністрацій, керівників територіальних органів місцевої адміністрації, співробітників адміністрації у порядку, що не суперечить чинному законодавству;
- застосовує до вищезгаданих осіб заходи заохочення, притягує їх до дисциплінарної відповідальності;
- у межах своєї компетенції організує формування та затверджує місцевий бюджет та звіти про його виконання;
- розпоряджається фінансовими ресурсами відповідно до затвердженого бюджету;
- подає на погодження до «Адміністрації Глави Донецької Народної Республіки» положення про структурні підрозділи місцевої адміністрації;
-дає подання відповідним органам про створення, реорганізацію та ліквідацію муніципальних підприємств, муніципальних організацій та установ, визначає цілі, умови та порядок їх діяльності, затверджує їх статути, що здійснює контроль за їх діяльністю, затверджує пропозиції щодо оптимізації використання коштів муніципальних підприємств;
-у межах своєї компетенції призначає та звільняє керівників комунальних (муніципальних) підприємств та установ, створених міською адміністрацією (у тому числі раніше заснованих органами місцевого самоврядування);
-має право відповідно до чинного законодавства скасовувати акти підлеглих структурних підрозділів адміністрації;
-затверджує у межах своєї компетенції міські (районні) програми та щорічно проводить оцінку ефективності їх реалізації.
-розробляє проекти планів, програм та представляє їх «Голові Донецької Народної Республіки», «Раді Міністрів Донецької Народної Республіки».
Крім того, ОСОБА_5 , як так званий «Глава Анадольськой сельськой администрации», з використанням наданих їй повноважень, видає та підписує нормативні документи, а також, на виконання цілей, завдань та функцій так званої «Анадольськой сельськой администрации Донецкой Народной», взаємодіє з окремими засобами масової інформації, використовує новинний канал у месенджері «Telegram» та на каналі «YouTube», для висвітлення діяльності «Анадольськой сельськой администрации Волновахского м.о. Донецкой Народной Республики».
Таким чином, ОСОБА_5 , у невстановлений період часу, але не раніше 30.11.2022 та по теперішній час, обіймаючи в окупаційній адміністрації держави-агресора посаду так званого «Главы Аналольской сельской администрация Волновахского муниципального округа Донецкой Народной Республики», виконує покладені на неї представниками окупаційної адміністрації держави-агресора організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у приміщенні адміністративної будівлі так званого «Аналольской сельской администрация Волновахского м.о. Донецкой Народной Республики», розташованого за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Анадоль, вул. Леніна, уд. 17А.
Той факт, що підозрювана ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується:
-матеріалами оперативного підрозділу, щодо перебування ОСОБА_5 на території с. Анадоль, Волноваського район, Донецької області;
-протоколом огляду мережі Інтернет та встановленням відео сюжету на каналі «Youtube», на якому міститься виступ ОСОБА_5 як «голови Анадольської сільської адміністрації ДНР», яка надає інтерв'ю як представник адміністрації у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора;
-протоколом огляду мережі Інтернет та встановленням публікацій в «Телеграм каналі» під назвою «Волноваха ДНР Администрация Волновахского МО», на яких, серед інших осіб зображена ОСОБА_5 як «голова Анадольської сільської адміністрації ДНР» у приміщенні адміністрації, та проводить зустрічі з місцевими мешканцями;
- висновком судової портретної експертизи, згідно з яким встановлено, що на відео та фото публікаціях, встановлених оглядом мережі Інтернет та наданому на дослідження у якості зразку витягу з Державної міграційної служби України на ім'я ОСОБА_5 , зображена одна й та сама особа.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав та просив обрати підозрюваній запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник у судовому засіданні просив винести рішення на розсуду суду.
Заслухавши доводи прокурора та захисника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про таке.
Встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокації у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024050000001293 від 30.04.2024, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Згідно ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України однією з підстав для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
27.11.2025 слідчим за погодженням з прокурором, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, ОСОБА_5 повідомлено про підозру у відповідності та у спосіб, передбачений чинним кримінальним процесуальним законодавством України повідомлення про підозру вручено ОСОБА_6 , який є захисником підозрюваної ОСОБА_5 , за призначенням.
Таким чином, 27.11.2025 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 , набула статусу підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Повістки про виклик підозрюваної ОСОБА_5 , до слідчого 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на 02.12.2025, 03.12.2025 та 04.12.2025, які було розміщено 27.11.2025 у засобах масової інформації газеті «Урядовий кур'єр» № 242 (8167), та на офіційному сайті «Офісу генерального прокурора».
Жодного разу у призначений час громадянка України ОСОБА_5 у призначене місце не з'явилась, про неможливість та причини неприбуття не повідомила.
Постановою слідчого від 05.12.2025 на підставі ст. 281 КПК України підозрювану ОСОБА_5 оголошено в розшук.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).
Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_5 повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами у їх сукупності, зокрема:
-протоколом огляду мережі Інтернет та встановленням відео сюжету на каналі «Yuotube», на якому міститься виступ ОСОБА_5 як «голови Анадольської сільської адміністрації ДНР», яка надає інтерв'ю як представник адміністрації у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора;
-протоколом огляду мережі Інтернет та встановленням публікацій в «Телеграм каналі» під назвою «Волноваха ДНР Администрация Волновахского МО», на яких, серед інших осіб зображена ОСОБА_5 як «голова Анадольської сільської адміністрації ДНР» у приміщенні адміністрації, та проводить зустрічі з місцевими мешканцями;
- висновком судової портретної експертизи, згідно з яким встановлено, що на відео та фото публікаціях, встановлених оглядом мережі Інтернет та наданому на дослідження у якості зразку витягу з Державної міграційної служби України на ім'я ОСОБА_5 , зображена одна й та сама особа.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
При цьому суд звертає увагу, що для повідомлення про підозру не потрібна така ж ступінь доведення як для визнання особи винною, достатньо щоб у стороннього спостерігача склалось враження, що злочин було вчинено і підозрювана особа причетна до його вчинення. Такого ступеню доведення у цій справі було досягнуто.
Згідно ч 2 ст. 177 КПК України другою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя вважає доведеними вказані ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- неприбуття на виклик у статусі підозрюваного та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибуття на виклик, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування, у зв'язку з чим підозрюваного оголошено у розшук;
- тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 в разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, у якому вона підозрюється (відповідно до ст. 12 КК України вказаний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів. Санкція ч. 5 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої).
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому вона підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить те, що ОСОБА_5 на теперішній час перебуває на території України, яка перебуває під контролем окупаційної адміністрації, підозрюється у активній співпраці з представниками держави агресора та фактично своїми діями підтверджує намір продовжити кримінальне правопорушення, у якому вона підозрюється, що надає їй можливість скоїти інше кримінальне правопорушення за відсутності контролю з боку влади України.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрювана ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується вищезазначеними доказами, зібраними під час досудового розслідування.
З огляду на те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що ОСОБА_5 набула статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також факт того, що сукупність доказів у своєму зв'язку вказують слідчому судді на достатність підстав вважати, що підозрювана перебуває на тимчасово окупованій території України, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваної, відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до вищевказаного переліку, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до неї може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до переліку, перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави слідчий суддя не визначає.
Згідно ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі ч. 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 193, 194, 197, 369-372, 376, 395, 615 КПК України, суд
Клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Донецької обласної прокуратури ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024050000001293 від 30.04.2024, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, - задовольнити .
Обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваній у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст.193 КПК України, після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, за участю підозрюваного, розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.4 ст.197 КПК України строк дії такої ухвали не зазначається.
Ухвала щодо обрання запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору ОСОБА_4 .
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
Повний текст ухвали суду складений і оголошений о 14:55 годині 11.12.2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1