11 грудня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/13241/25
Провадження № 22-ц/4815/1486/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Боймиструка С.В., суддів: Хилевич С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини, а саме просить: встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову зазначив, що він має неповнолітню дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дочка ОСОБА_4 проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Матір'ю дочки являється ОСОБА_3 , з якою позивач розлучений і яка проживає закордоном: АДРЕСА_2 . Дочка досягла 14 річного віку і вправі сама обирати місце проживання, вона обрала проживати із батьком, що підтверджується нотаріально засвідченою заявою від 11.06.2025 року, зареєстрованої в реєстрі під №1769 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А. З вибором доньки погодились обоє батьків, що підтверджується укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договором про участь у вихованні дитини та її утриманні від 11.06.2025 року, у якому батьки дитини домовились, що до досягнення повноліття донька буде проживати з батьком та мати буде сплачувати аліменти. Однак матеріальний стан матері вкрай скрутний і на даний момент вона не сплачує аліментів і не сплачувала, позивач самостійно утримує дочку, займається її вихованням і забезпечує усім необхідним. У зв'язку з тим, що дочка проживає зі позивачем і він самостійно її виховує та утримує, він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак для оформлення документів необхідно подати рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні і догляді позивача потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та його прав, як батька.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини закрито.
Ухвала суду мотивована тим, що між сторонами фактично відсутній предмет спору.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що невідчужуваність батьківських прав та обов'язків зумовлює заявлення вимог щодо встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини у позовному провадженні та презюмує наявність спору між батьками, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №201/5972/22.
Апелянт просить скасувати ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої п'ятої ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним правовим вимогам.
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої ст. 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову.
Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10 квітня 2019 року (справа №456/647/18, провадження №61-2018св19)
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
11 вересня 2024 Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи №201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Також Велика Палата вказувала, що розгляд заяв про встановлення факту самостійного виховання дитини не може здійснюватися в окремому провадженні, оскільки у таких справах існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
Ураховуючи, що позивач просить встановити юридичний факт самостійного виховання та утримання дитини, що за своєю природою стосується обсягу та реалізації батьківських прав і обов'язків обох батьків, а також з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду про неможливість вирішення таких питань у безспірному порядку, колегія суддів доходить висновку, що станом на час звернення до суду між сторонами наявний спір про право. За таких обставин підстави передбаченої п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України для закриття провадження у справі не було.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі ст. 379 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367,374,379,381 - 384,389,390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 12 грудня 2025 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.
Шимків С.С.