11 грудня 2025 року
м. Рівне
Справа № 562/3101/19
Провадження № 22-ц/4815/1058/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Боймиструка С.В.,
суддів: Хилевич С.В., Шимків С.С.,
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,
за участю: Світлична Н.В. , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Світлична Наталія Валентинівна, на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельні ділянки,
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, вказуючи, що 07 вересня 1989 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а вона купила цілий житловий будинок з надвірними будівлями (будинок дерев'яний) житловою площею 17,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 1833 кв.м. На зазначеній присадибній земельній ділянці примикають надвірні будівлі, позначені літерами А-1 - житловий будинок, Б - сарай, В - сарай, Г - погріб, б - вбиральня, № 1 - огорожа. Договір зареєстровано у виконавчому комітеті Мізоцької селищної ради та Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації.
Рішенням Мізоцької селищної ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області № 72 від 04 липня 1997 року їй передано у приватну власність та постійне користування земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,15 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,03 га.
Рішенням Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 198 від 18 листопада 2003 року припинено право її користування земельною ділянкою площею 0,18 га в межах населеного пункту смт.Мізоч за добровільною відмовою, передано дану земельну ділянку в землі запасу селищної ради та надано дозвіл відповідачу ОСОБА_3 на розроблення проекту відведення земельної ділянки з наступною передачею у власність за рахунок земель запасу для будівництва житлового будинку і господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 497 від 17 березня 2006 року передано у власність відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1761 га по АДРЕСА_1 , в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,1500 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,0261 га, за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.
09 лютого 2007 року на підставі вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування відповідачу ОСОБА_3 видано державні акти серії ЯБ № 602021 та серії ЯБ № 602022 на право власності на земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_4 стверджує, що жодної заяви до Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області щодо добровільної відмови від права користування земельними ділянками вона не скеровувала (ні в письмовій, ні в усній формі). Також жодних правочинів щодо відчуження належного їй на праві власності нерухомого майна іншим особам, в тому числі відповідачу ОСОБА_3 , вона не вчиняла. Тому у Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області були відсутні правові та фактичні підстави для припинення її права користування земельними ділянками, прийняття оскаржуваних рішень та видачі державних актів. Прийняттям оскаржуваних рішень, видачею державних актів на ім'я ОСОБА_3 вона позбавлена доступу до належного їй на праві власності нерухомого майна, можливості володіння, користування та розпорядження ним.
Зазначає, що про винесення оскаржуваних рішень, видачу державних актів ОСОБА_3 вона дізналася в серпні 2019 року, отримавши відповідь на запити її адвоката.
Просить суд:
визнати недійсними рішення Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 198 від 18 листопада 2003 року "Про вилучення земельної ділянки у ОСОБА_4 і надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 з наступною передачею даної земельної ділянки у власність" та рішення Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 497 від 17 березня 2006 року "Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 ";
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №602021, виданий 09 лютого 2007 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", кадастровий номер 5622655400:01:001:0208, та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №602022, виданий 09 лютого 2007 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0261 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622655400:01:001:0209;
припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5622655400:01:001:0208, та на земельну ділянку площею 0,0261 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622655400:01:001:0209.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2024 року позов задоволено.
Визнано недійсним рішення Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 198 від 18 листопада 2003 року "Про вилучення земельної ділянки у ОСОБА_4 і надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 з наступною передачею даної земельної ділянки у власність".
Визнано недійсним рішення Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 497 від 17 березня 2006 року "Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 ".
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №602021, виданий 09 лютого 2007 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", кадастровий номер 5622655400:01:001:0208.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №602022, виданий 09 лютого 2007 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0261 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622655400:01:001:0209.
Припинено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5622655400:01:001:0208 та на земельну ділянку площею 0,0261 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622655400:01:001:0209.
Здійснено розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Світлична Н.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт вказує, що рішення Мізоцької селищної ради № 72 від 04.07.1997 року, яким ОСОБА_4 (тоді ОСОБА_7 ) було передано земельну ділянку у приватну власність та постійне користування, є незаконним, оскільки було прийняте неповноважним органом - виконавчим комітетом, а не селищною радою, як того вимагав чинний на той час Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (п. 34 ч. 1 ст. 26).
Через незаконність рішення № 72, воно не створило і не могло створити для ОСОБА_4 жодних прав чи обов'язків. Відновлення її прав є неможливим, а відповідно до численних правових позицій Верховного Суду, неефективний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
Зазначає, що Позивачка не набула жодного права на земельну ділянку розміром 1833 кв.м. (0,1833 га) за договором купівлі-продажу від 07.09.1989 року, оскільки відсутнє рішення виконавчого комітету про надання цієї землі попередньому власнику ОСОБА_5 .. Договір не може встановлювати чи змінювати акти цивільного законодавства, зокрема норми про розміри ділянок (0,03-0,06 га за ст.101, ч.2 ст. 88 ЗК Української РСР від 08.07.1970 року).
Вважає, що встановлено відсутність реєстраційного напису на договорі купівлі-продажу житлового будинку від 07.09.1989 року, що вимагалося ст. 227 ЦК УРСР 1963 року для його дійсності та державної реєстрації. Це додатково підтверджує, що позивачка не планувала жити на цій ділянці.
ОСОБА_4 добровільно відмовилася від права користування землею. Відповідач ОСОБА_3 , допитаний як свідок, ствердив, що ОСОБА_4 у його присутності написала та подала посадовцям сільради заяву про відмову від ділянки
Позивачка добровільно відмовилась, не мала наміру користуватися ділянкою, розібрала житловий будинок і перенесла його в с. Кунин, а також розібрала огорожу (про що свідчили свідки)
Вважає, що поведінка позивачки, яка добровільно відмовилася від землі, дозволила відповідачу користуватися нею, а тепер вимагає її повернення через суд, є суперечливою та недобросовісною, і не відповідає принципу добросовісності, закріпленому в ЦК України.
Апелянт просить застосувати позовну давність, оскільки вона сплинула через 3 роки після написання позивачкою заяви про припинення права користування землею (листопад 2003 року), тобто закінчилася в листопаді 2006 року.
ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує викладені у ній доводи, вважає рішення суду обґрунтованим та законним, тому просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 07 вересня 1989 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_9 купила цілий житловий будинок з надвірними будівлями (будинок дерев'яний) житловою площею 17,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 1833 кв.м. На зазначеній присадибній земельній ділянці примикають надвірні будівлі, позначені літерами А-1 - житловий будинок, Б - сарай, В - сарай, Г - погріб, б - вбиральня, № 1 - огорожа.
Статтею 224 ЦК України 1963 року передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.128 ЦК України 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
У відповідності до ст.153 ЦК України 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно до ст.227 ЦК України 1963 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Як правильно встановив суд, Договір був зареєстрований у виконавчому комітеті Мізоцької селищної ради та Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації, а право власності було зареєстровано за нею станом на 17 жовтня 1989 року (а.с. 11-16). Тому суд дійшов правильного висновку, що сторони виконали зобов'язання за договором купівлі-продажу 1989 року, що свідчить про правомірність набуття позивачем права власності на нерухоме майно.
Також встановлено, що рішенням Мізоцької селищної ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області № 72 від 04 липня 1997 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування» ОСОБА_7 , жительці АДРЕСА_2 , передано у приватну власність та постійне користування земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,15 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,03 га.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України 1990 року у редакції Закону України № 2196-XII від 13 березня 1992 року, до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 3 Земельного кодексу України 1990 року, у редакції Закону України № 2196-XII від 13 березня 1992 року, повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Як вбачається указане рішення № 72 від 04 липня 1997 року ніким оскаржене не було і його незаконність в судовому порядку не визнавалась, відповідно не було необхідності досліджувати обставини наявності рішення про делегування виконавчому комітету повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, ще й з огляду на принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини встановив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави та розраховувати на певний стан речей (рішення від 23 жовтня 1991 року в справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland).
Тобто є правильними висновки суду про відсутність достатніх підстав вважати вказане рішення незаконним, зокрема і з позиції того, що громадянин України, який у межах, наданих законодавством України набув права на земельну ділянку, не може нести негативних наслідків у зв'язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які, як презюмується, діють у межах правового поля.
Крім того, заперечення відповідача щодо правомірності набуття позивачкою у власність нерухомого майна та у користування спірних земельних ділянок суперечать доводам про надання нею заяви про відмову від права користування земельними ділянками на його користь.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Суд встановив, що позивачка ОСОБА_4 не скеровувала жодної заяви до селищної ради щодо добровільної відмови від права користування земельними ділянками (ні в письмовій, ні в усній формі)
Рішення Мізоцької селищної ради № 198 від 18 листопада 2003 року було прийнято, зокрема, з посиланням на відсутність на ділянці будівель, споруд. Однак суд правильно встановив, що хоча житловий будинок було розібрано, надвірні будівлі (сарай, погріб, криниця) залишились і є по цей час. Це свідчить про безпідставність посилання селищної ради на відсутність будівель та споруд при винесенні рішення про припинення права користування землею позивачки.
Оскільки позивачка не відмовлялася від права користування землею, а на ділянці залишалося її зареєстроване нерухоме майно, суд дійшов правильного висновку, що у Мізоцької селищної ради були відсутні правові та фактичні підстави для припинення права позивача на користування ділянками та прийняття оскаржуваних рішень № 198 від 18.11.2003 року та № 497 від 17.03.2006 року. Незаконність прийняття таких рішень дає підстави для визнання недійсними відповідних держаних актів (серії ЯБ № 602021 та серії ЯБ № 602022).
Також суд правильно відхилив заяву відповідачів про застосування строку позовної давності оскільки Мізоцька селищна рада не повідомляла позивача про прийняті рішення, а ОСОБА_3 займався оформленням права власності без відома позивачки.
Позивач об'єктивно дізналася про порушення свого права лише у 2019 році, коли отримала копії відповідних документів на запит адвоката. Оскільки ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом у жовтні 2019 року, трьохрічний строк, встановлений статтею 257 ЦК України, не був пропущений.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України, в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.
Заразом, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судовим рішенням на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Керуючись ст.ст. 374, 375, 375, 381, 382, 383, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Світлична Наталія Валентинівна, залишити без задоволення.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 грудня 2025 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.
Шимків С.С.