Справа № 545/4364/23 Номер провадження 22-ц/814/3505/25Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л.І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
02 грудня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючої судді: Чумак О.В.
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 травня 2025 року та додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 червня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.
В обґрунтування зазначала, що 11.08.2022 між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір позики у формі розписки на суму 89532 доларів США з терміном повернення 05.12.2022. Однак умови договору позики ОСОБА_3 не виконала, у визначений строк кошти не повернула. За повідомленням ОСОБА_3 вказані кошти були необхідні їй для придбання нерухомості за кордоном для потреб сім'ї, тому звертається з позовом і до чоловіка боржника як солідарного боржника за грошовим зобов'язанням іншого з подружжя.
Просила стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на її користь 89532 доларів США та 3% річних.
10.05.2023 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
Позов обґрунтований тим, що договору позики на вказану суму вона з ОСОБА_1 не укладала, гроші в сумі 89532 долари США від ОСОБА_1 11.08.2022 як позику не отримувала, а відтак остання таких коштів не передавала. Натомість між сторонами був укладений договір про спільну діяльність, за умовами якого ОСОБА_1 вкладала кошти для отримання прибутку в розмірі процентної ставки в сфері капіталовкладення на валютних біржах. Посилаючись на вищенаведене, вважає договір позики удаваним, який укладений з метою приховування справжнього договору.
Просила визнати договір позики недійсним.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 17.05.2023 об'єднано вимоги за первісним та зустрічним позовами.
16.11.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з вимогами про визнання договору позики, укладеного між відповідачами недійсним з підстав, визначених ч. 2 ст. 65 СК України. Позов мотивовано тим, що укладений договір позики між його колишньою дружиною та ОСОБА_1 виходить за межі дрібного побутового та потребує письмової згоди іншого з подружжя, а відтак наявні підстави для оспорення такого договору та визнання його недійсним.
Ухвалою Полтавського районного суду від 07 грудня 2023 року цивільну справу №545/4364/23 (провадження №2/545/599/24) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та цивільну справу №545/715/23 (провадження №2/545/139/24) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним об'єднано в одне провадження, присвоївши їм спільний судовий номер 545/4364/23 (провадження №2/545/599/24).
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 30 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 89532 доларів США боргу за договором позики.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним відмовлено.
Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 13 червня 2025 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 13 420 грн та 536 грн, витрати на правничу допомогу надану позивачу адвокатом Мороз С.В. у розмірі - 6000 грн та за правничу допомогу надану адвокатом ОСОБА_4 у розмірі - 3 000 грн., а разом 22956 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також просила скасувати частково додаткове рішення та стягнути з ОСОБА_3 судовий збір та витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн., стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24100 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_3 позичала у неї кошти з 2020 по 2022 рік, тобто в період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , а тому він повинен нести солідарну відповідальність. Крім того вважає, що відповідачами не доведено неспівмірності витрат.
Не погодившись з додатковим рішенням його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 . Просив скасувати додаткове рішення в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 3 000 грн. за надання правничої допомоги, стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не обґрунтував визначеної ним суми відшкодування на правничу допомогу, не врахував і принцип реальності наданих адвокатських послуг. Вважає, що характер правовідносин у цій справі, та розмір позовних вимог свідчить про складність цієї справи. При цьому судом першої інстанції не враховано те, що справа розглядалась більше трьох років, і у кожне судове засідання він та його представник прибували до суду. Також суд не взяв до уваги безпідставність заявлених позовних вимог до нього, та те, що позивачем змінювались підстави позову, і він, через свого представника повинен був надавати додаткові пояснення з приводу змін підстав позову. Визначений судом розмір витрат на правову допомогу, які стягнуті з позивача ОСОБА_1 не відповідає обсягу наданих йому, не відповідає засадам цивільного законодавства щодо розумності та справедливості.
Також зазначає про безпідставність стягнення з нього на користь ОСОБА_1 3000 грн. оскільки відмовивши у задоволенні позовних вимог до нього суд фактично погодився із його вимогою про визнання договору позики недійсним з тих підстав, що він не був стороною договору позики.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення суду оскаржується лише ОСОБА_1 щодо відмови у задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_2 , та додаткове рішення щодо розміру стягнутих на її користь витрат на правничу допомогу; ОСОБА_2 оскаржується додаткове рішення щодо суми стягнутих на його користь з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу. За вказаних обставин у суду відсутні підстави перегляди рішення щодо задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 , та щодо відмови у задоволенні зустрічних позовів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії розписки від 11 серпня 2022 року ОСОБА_3 взяла у борг у ОСОБА_1 89532 доларів США, знаходячись при своєму розумі та ясній пам'яті та зобов'язувалась повернути грошові кошти в повному обсязі 05 грудня 2022 року (т.1 а.с. 8).
Рішенням Київського районного суду від 08 листопада 2022 року шлюб зареєстрований 29 липня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області, актовий запис №67 - розірвано. Рішення набрало законної сили 09 грудні 2022 року (т.1 а.с. 85).
Відповідно до договору про спільну діяльність від 01 жовтня 202_ року, укладеним між ОСОБА_1 (сторона - 2) та ОСОБА_3 (сторона -1). Пунктом 3 цього ж договору встановлено, що сторона 1 зобов'язується в строк протягом одного календарного місяця з моменту підписання договору надати стороні-2 шляхом перерахування на картковий рахунок чи шляхом надання готівкових коштів (про що складається відповідний акт) протягом 2020 та 2021 року щомісяця отримувала по 4000 доларів США, станом на 01.10.2022 становить 89532 доларів США (т.1 а.с. 231-232).
22.12.2022 ОСОБА_1 звернулася до ПРУП ГУНП в Полтавській області з повідомленням про скоєння діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 у вигляді заволодіння грошовими коштами та неповернення їх (т. 1 а.с. 161).
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов'язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.
Солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12).
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не особисті, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Тобто, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов'язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
Перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, у солідарному порядку обов'язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім'ї.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц, від 02 листопада 2022 року у справі № 754/6033/18, від 28 червня 2023 року у справі № 712/13196/21, від 27 березня 2024 року у справі № 359/950/16-ц, від 28 листопада 2024 року у справі № 127/3013/23.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 1 та 2 статі 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частини 6 та 7 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку матеріалам справи колегія суддів звертає увагу, що розписка про отримання коштів у розмірі 89532 доларів США написана ОСОБА_3 та не містить жодних даних щодо погодження даної позики з ОСОБА_2 , а також інформації щодо призначення вказаних коштів. При цьому, розписка датована 11 серпня 2022 року, та свідчить про отримання позичальником разової суми.
Крім того, відповідачі стверджують, що з 2019 року не підтримують шлюбні відносини та що ОСОБА_2 не знав про отримання ОСОБА_3 спірних коштів.
Разом з цим, при розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що у судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила, що передавала кошти ОСОБА_3 частинами - з грудня 2019 року і до січня 2022 року, які остання використовувала для торгівлі на біржі.
Вказану обставину сторони не оскаржували.
Однак у апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_3 позичала кошти з наміром придбати нерухомість за кордоном, та стверджує, що отримані кошти також були використанні на придбання нерухомості в Україні.
Аналізуючи матеріали справи, наявні в ній докази та пояснення сторін, колегія суддів звертає увагу на суперечливість пояснень позивачки та не надання нею жодних доказів на підтвердження того, що надані кошти були використані в інтересах сім'ї та ОСОБА_2 знав про їх отримання, тоді як рішення суду не може гуртуватися на припущеннях.
При цьому неспроможними є доводи наведені в апеляційній скарзі щодо оплати отриманими від ОСОБА_1 коштами позики отриманої на придбання автомобіля ОСОБА_2 у квітні 2019 року, оскільки жодних доказів на підтвердження зазначеного не надано.
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності наявності підстав для солідарного стягнення заборгованості.
При розгляді справи судом першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Лазаренко О.М. звернулася до суду із заявою про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 судових витрат, а саме:
судового збір в розмірі 13420 грн та 536 грн;
витрат на правничу допомогу згідно з договором №103 від 16.01.2023 в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики в розмірі 15000 грн;
витрати на правничу допомогу відповідно до договору №11 від 16.01.2024 та додаткової угоди від 15.03.2024 - 24100 грн у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним в розмірі 24100 грн.
Також із заявою про стягнення витрат, понесених на правничу допомогу, звернулася адвокат Васильєва Л.М. в інтересах ОСОБА_2 та просила стягнути з позивачки ОСОБА_1 вказані витрати в сумі 40000 грн.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно із частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Водночас, згідно із частиною 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат понесених ОСОБА_1 при розгляді справи суду надано: договір про надання правової допомоги від 16.01.2023, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Морозом С.В., відповідно до якого адвокат бере на себе зобов'язання здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення коштів згідно з договором позики від 11.08.2022 з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а клієнт зобов'язаний сплатити винагороду (гонорар) та фактичні витрати, необхідні для виконання взятих зобов'язань у порядку та строки обумовлені сторонами у договорі (т.1 зворот а.с. 8-9);
розрахунок витрат за надану ОСОБА_1 професійну правничу допомогу адвокатом Мороз С.В., згідно з яким розмір суми наданої адвокатом професійної правничої допомоги складає 15000 грн (т.1 а.с 7, т. 4 а.с. 23);
квитанцією № 1 від 16.01.2023 про сплату ОСОБА_1 адвокату Мороз С.В. 15000 грн за надання правової допомоги (т.1 а.с 10-11);
договір № 11 від 16.01.2024, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Лазаренко О.М., відповідно до якого сторони дійшли згоди, що адвокат надає правову допомогу замовнику з приводу аналізу позовної заяви, документів, актуальної судової практики, підготовки та складання відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики (т.4 а.с. 26-27);
додаткову угоду до договору №11 від 16.01.2024 про надання правової допомоги від 15.03.2024, якою сторони дійшли згоди, що адвокат надає правову допомогу замовнику з приводу представництва інтересів, ознайомлення з матеріалами справи, складання необхідних процесуальних документів ( заперечень, заяв, клопотань, запитів, скарг тощо та захисту його інтересів, зокрема, але не виключно, в суді першої інстанції у справі в об'єднаному провадженні у справі № 545/4364/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики в розмірі 89532 доларів США; зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним; зустрічною позовною ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, а клієнт ( замовник) зобов'язаний сплатити винагороду (гонорар) та фактичні витрати, необхідні для виконання взятих зобов?язань, у порядку та строки обумовлені сторонами у договорі (т. 4 а.с. 8);
розрахунок витрат за надану професійну правничу допомогу та акт приймання передачі наданої правової допомоги (наданих послуг) відповідно до договору № 11 від 16.01.2024, ДУ від 15.03.2024, надану ОСОБА_1 адвокатом Лазаренко О.М. на суму 24100 грн, з яких 7000 грн - первинна консультація клієнта, аналіз позовної заяви, доданих до неї документів, судової практики, підготовка та складання відзиву на позовну заяву, підписання та направлення її до суду та сторонам; 2400 грн - підготовка та направлення заперечення; 7200 грн - складання клопотань (6 шт.); 7000 грн - участь у судовому засіданні (т. 4 а.с. 29-30);
Копію платіжних інструкцій про оплату ОСОБА_1 вказаних послуг (т.4 а.с. 31-33 зворот).
Від відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, а також про застосування співмірності та розумності понесених витрат.
На підтвердження витрат понесених ОСОБА_2 при розгляді справи суду надано: договір про надання правничої допомоги від 03.05.2023 укладений між адвокатом Васильєвою Л.М. та ОСОБА_2 , відповідно до якого адвокат бере на себе зобов'язання надати правничу допомогу клієнту з наступних правових питань: представляти інтереси клієнта під час розгляду цивільної справи в Полтавському районному суді Полтавської області № 545/4364/23 за позовом ОСОБА_1 про стягнення з клієнта коштів за договором позики;
акт виконаних робіт адвокатом Васильєвою Л.М. до договору про надання правничої допомоги від 03.06.2023 року ОСОБА_2 у справі № 545/4364/23, згідно якого загальна сума витрат складає 40 000 грн, з яких ознайомлення з позовною заявою та додатками до неї 1000 грн, вивчення судової практики з питань стягнення позики у солідарному порядку з подружжя - 2000 грн, складання відзиву на позову - 5000 грн, складання заперечень на відповідь на відзив 3000 грн, складання відзиву (відповіді) на заяву позивача про зміну підстав позову - 5000 грн, складання заперечень та додаткових пояснень - 4000 грн, складання заяви про приєднання доказів - 1000 грн, складання письмових пояснень у зв'язку з наявністю оновлених позицій судової практики - 4 000 грн, участь у судових засіданнях - 20000 грн (т. 4 а.с. 35);
квитанції № 8 від 03.05.2023 та № 17 від 10.11.2023 про сплату ОСОБА_2 гонорару адвокату Васильєвій Л.М. двома платежами по 20000 грн, що підтверджується (т. 4 а.с. 37).
Від позивача за первісним позовом ОСОБА_1 надійшли заперечення щодо стягнення з неї судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_2 , а також зауваження щодо застосування співмірності та розумності понесених витрат.
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Зважаючи на наведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також факт розгляду у судових засіданнях трьох об'єднаних позовних заяв, та взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн., а також щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом характеру правовідносин та розмір позовних вимог є безпідставними, оскільки ціна позову не свідчить про складність справи чи наявність виключної правової проблематики.
Надаючи оцінку доводам щодо неврахування тривалості розгляду справи колегія суддів звертає увагу на те, що судом розглядалася об'єднана справа за трьома позовними заявами, в тому числі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, в задоволенні яких було відмовлено.
У свою чергу посилання в апеляційній скарзі на безпідставність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000 грн. з підстав того, що відмовивши у задоволенні позовних вимог до нього суд фактично погодився із його вимогою про визнання договору позики недійсним є неспроможними, оскільки підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 не свідчать про наявність підстав для задоволення його позову, в якому йому було відмовлено.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Зважаючи на наведене апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення - без змін.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судового збору не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 травня 2025 року та додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 09 грудня 2025 року
Головуючий суддя О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук