Справа № 286/522/25 Головуючий у 1-й інст. Кулініч Я. В.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
15 грудня 2025 р. м. Житомир
Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого: Павицької Т.М.,
суддів: Шевчук А.М., Борисюка Р.М.
вирішуючи питання відповідно до вимог ст. 359 ЦПК України про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №10.11.2023-100001728 від 10.11.2023 у розмірі 17 369,95 грн та сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 03.12.2025 засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 (мати відповідача) подала апеляційну скаргу, яка зареєстрована в Житомирському апеляційному суді - 08 грудня 2025 року.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказала, що її син ОСОБА_2 12.12.2024 був призваний по мобілізації першим відділом Коростенського РТЦКСП. Відповідно до сповіщення сім'ї №74 від 27.05.2025 її син ОСОБА_2 зник безвісти 24 травня 2025 року внаслідок штурмових дій противника поблизу населеного пункту Лозова Ізюмського району Харківської області.
Справа на запит суду надійшла - 09 грудня 2025 року.
Дослідивши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід повернути особі, яка її подала з огляду на наступне.
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч. 1 ст. 42 ЦПК України).
Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України).
Відповідно до ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, стаття 352 ЦПК України визначає дві окремі групи суб'єктів, які мають право на звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції: 1) учасники справи; 2) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
З положень вказаної норми слідує, що остання розширює коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку. Водночас, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв'язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов'язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв'язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами, а також перевірений судом в контексті наявності підстав для здійснення судового захисту порушених прав та (або) інтересів цієї особи.
Так, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 листопада 2020 року у справі №826/3508/17, судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов'язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов'язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов'язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Подібний підхід є сталим та неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 липня 2018 року у справі №911/2635/17, від 19 жовтня 2018 року у справі №826/13182/17, від 20 вересня 2021 року у справі №160/11823/20 та від 26 січня 2022 року у справі №640/8328/19, від 22 грудня 2022 року у справі №580/3147/19.
Також Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі №465/79/18 зауважено, що для вирішення питання про порушення прав чи інтересів особи, яка не брала участі у справі, суд має з'ясувати, чи виникли у зв'язку з прийняттям судового рішення у цієї особи нові права чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Перевірка права особи на звернення до суду з апеляційною скаргою передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність підстав для апеляційного оскарження, а отже і права на звернення до суду з апеляційною скаргою, є перешкодою для розгляду скарги по суті. Законність судового рішення може бути перевірено за скаргою належної особи.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особи, які не брали участі у справі, повинні довести реальне (не ймовірне або опосередковане іншими правовідносинами) порушення судом її права, інтересу та(або) обов'язку (зміст матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір). Відповідно суд апеляційної інстанції може розглянути по суті апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, за умови, якщо суд у оскаржуваному нею рішенні дійсно вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки і такі обставини доведені апелянтом і, відповідно, перевірені цим апеляційним судом в контексті наявності підстав для здійснення захисту її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків у судовому порядку. При цьому Суд зауважує, що звернення, зокрема, до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, є виключно способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
У даній справі встановлено, що позивачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», а відповідачем є ОСОБА_2 .
У свою чергу, ОСОБА_1 не є учасником справи, оскаржуваним рішенням не вирішувалися її права та/чи обов'язки.
Таким чином, ОСОБА_1 не має законних підстав для оскарження рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року.
Посилання ОСОБА_1 на те, що її син, який є відповідачем у даній справі зник безвісти 24 травня 2025 року внаслідок штурмових дій противника поблизу населеного пункту Лозова Ізюмського району Харківської області не дає їй законних підстав для звернення до суду із апеляційною скаргою у даній справі з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 22 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Відповідно до ст. 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особа, зникла безвісти за особливих обставин, має всі права, гарантовані Конституцією та законами України, а також має право на всебічне розслідування обставин її зникнення та встановлення її місцеперебування.
Права та інтереси особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а також її майно підлягають захисту до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом, або оголошення її померлою відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.
Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 не визнаний в судовому порядку померлим, у матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_2 помер, ОСОБА_1 позбавлена права на оскарження рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року, оскільки ОСОБА_2 хоч і є зниклим безвісти, проте його цивільна правоздатність не припинена.
Колегія суддів також звертає увагу й на висновки Верховного Суду щодо застування норм права, які містяться у постанові від 19 лютого 2021 року у справі №823/1970/16, згідно з якими особа, набуваючи статусу апелянта у справі, до участі у якій не була залучена, повинна мати не просто певний обсяг прав, свобод та інтересів, що зачіпаються тим чи іншим способом при прийнятті судового рішення, а питання про захист чи відмову у захисті прав, свобод чи інтересів саме цієї особи має бути вирішено судом безпосередньо.
Такий підхід повністю узгоджується з принципом верховенства права і такою його складовою як правова визначеність. Безпідставний перегляд призводить до порушення принципу правової визначеності (res judicata).
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, зокрема, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписана особою, яка не має права її підписувати.
Отже, апеляційну скаргу слід повернути ОСОБА_1 , оскільки остання на момент подання апеляційної скарги не має законних підстав на її подання.
Керуючись ст. ст. 183, 356, 357 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року повернути апелянту.
Копію даної ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала апеляційну скаргу.
Копію апеляційної скарги, відповідно до вимог ч. 8 ст. 357 ЦПК України залишити в Житомирському апеляційному суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді