Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3406/25 Головуючий у 1-й інст. Лотуга В. Ф.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
15 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №278/3406/25 за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на заочне рішення Пулинського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Лотуги В.Ф. в селищі Пулини Житомирської області,
У липні 2025 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг «Mоnobank» від 30.01.2024 у розмірі 14 348,01 грн., з яких: 12 582,89 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) та 1765,12 грн - заборгованість за пенею.
В обґрунтування позову зазначало, що mоnobank - це мобільний банк в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки mоnobank. Вказує, що після перевірки кредитної історії на платіжних картках mоnobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту mоnobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Зазначає, що разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. Стверджує, що за рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Вказує, що умови і правила обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
Зазначає, що 30.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету заяву до договору про надання банківських послуг від 30.01.2024. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердила, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердила, що ознайомилася та отримала примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. Крім того, в анкеті-заяві позичальник підтверджує, що усе листування щодо цього договору просить здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору. Відтак вважає, що 30 січня 2024 року між АТ «Універсал Банк» та відповідачем укладено договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 9 400 грн у вигляді встановлено кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 . Взятий на себе обов'язок позивач виконав належним чином, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Зазначає, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 , яка утворилась станом на 03.04.2025 становить 14 348,01 грн., в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 12 582,89 грн.; заборгованість за пенею - 1765,12 грн.; заборгованість за порушення грошового зобов'язання - 0,00 грн. Посилаючись на викладені обставини, АТ «Універсал Банк» просило позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь банку зазначену заборгованість, а також судові витрати.
Заочним рішенням Пулинського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2025 року позовні вимоги АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Mоnobank» від 30 січня 2024 року у розмірі 6 984,22 грн та судовий збір в сумі 1473,95 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог АТ «Універсал Банк» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати у вказаній частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що матеріали справи містять докази накладення електронних підписів сторін на Умови та правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank у редакції, що діяла на момент укладання договору про надання банківських послуг від 11.01.2024 (редакція затверджена протоколом Правління №3 від 10.01.2024). Вважає, що висновки суду першої інстанції відносно того, що позивачем не доведено той факт, що відповідачка ознайомилась саме з тією редакцію Умов і правил, яка діяла станом на дату укладання договору є безпідставними та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а судом у свою чергу не було досліджено зміст оригіналу Умов та правил, який знаходиться в мережі інтернет на веб-сайті за посиланням: https://monobank.ua/terms. Вказує, що оскільки клієнтом було неодноразово проведено банківські операції із використанням власної картки (переказ коштів, поповнення мобільного телефону, оплата товарів у торгових точках та ін.), відповідач надавав свою згоду із змінами, доповненням до договору про надання банківських послуг. Зазначає, що доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. Відповідач не надав суду контррозрахунок суми заборгованості, який би суд міг належним чином оцінити чи інший доказ, наприклад, висновок експертизи, про невірність наданого банком розрахунку, відтак, відсутні законні підстави для того, що піддати сумніву нараховану позивачем суму боргу, враховуючи, що вона підтверджена наданими позивачем у сукупності доказами. Враховуючи вищевикладене просить скасувати заочне рішення Пулинського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2025 року в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині незадоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не переглядається судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до статті 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми.
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з матеріалів справи, що 30.01.2024 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
В даній анкеті-заяві зазначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг (далі - Договір).
В анкеті-заяві відповідач висловила свою згоду саме на укладення такого договору з використанням мобільного додатку та доступу до електронних інформаційних ресурсів, задля чого отримала відповідний електронний ключ та електронний підпис.
Згідно з п. 2 анкети-заяви відповідач просила встановити кредитний ліміт на суму, зазначену у мобільному додатку. У разі виходу з пільгового періоду, що складає до 62 календарних днів, на кредит буде нараховуватися процента ставка 3,1% на місяць з першого дня користування кредитом.
Тобто, зі змісту анкети-заяви відповідач надала дозвіл на встановлення кредитного ліміту на суму, вказану у мобільному додатку.
Підписанням анкети-заяви ОСОБА_1 засвідчила генерацію ключової пари з особистим ключем і відповідним їй відкритим ключем, що буде використовуватися для вчинення правочинів та платіжних операцій. Визнала, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису (п. 4 анкети-заяви).
Відповідачу згенеровано ключову пару з особистим електронним ключем та відповідним йому відкритим ключем, реквізити якого містяться в анкеті-заяві.
Відповідно до пункту 14 Положення про застосування електронного підпису та електронної печатки в банківській системі України, затвердженого постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування електронного підпису в банківській системі та електронної печатки в банківській системі України» використання удосконаленого електронного підпису, удосконаленої електронної печатки та простого електронного підпису здійснюється на підставі договору між банком і клієнтом, який укладається в письмовій формі (у вигляді паперового документа з власноручними підписами сторін або як електронний документ із кваліфікованим електронним підписом) після проведення ідентифікації та верифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів доходить висновку про укладеність вищевказаного договору про надання банківських послуг «Mоnobank» між відповідачем та АТ «Універсал Банк».
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання банківських послуг «Mоnobank». Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 було відкрито рахунок НОМЕР_1 , чорна карта, зі строком дії картки - до 07/28. Наведене підтверджується довідкою АТ «Універсал Банк» про наявність рахунку від 03.04.2025.
Відповідно до довідки про розмір встановленого кредитного ліміту клієнта ОСОБА_1 через мобільний застосунок за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 30.01.2024 за карткою НОМЕР_1 станом на 03.04.2025, кредитний ліміт 30.01.2024 встановлено у розмірі 10 000 грн.; 10.07.2024 зменшено до 9 900 грн.; 20.08.2024 зменшено до 9 800 грн.; 27.08.2024 зменшено до 9 700 грн.; 09.09.2024 зменшено до 9 400 грн.
Із виписки руху коштів по картці від 03.04.2025 за період з 30.01.2024 по 03.04.2025 вбачається, що ОСОБА_1 користувалася карткою НОМЕР_1 . Кредитний ліміт станом на 03.04.2025 становить 9 400 грн., заборгованість станом на 03.04.2025 - 14 348,01 грн. За період з 30.01.2024 по 03.04.2025 ОСОБА_1 було знято та списано в рахунок оплати ним товарів та послуг кошти на загальну суму 33 365,01 грн., а поповнено картковий рахунок на загальну суму 19 017,00 грн.
З розрахунку заборгованості за договором б/н від 03.04.2025, укладеного між «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , слідує, що відповідач користувалася кредитними коштами та частково погашала заборгованість. Станом на 03.04.2025 заборгованість за наданим кредитним договором становить 12 582,89 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) та заборгованість за пенею - 1765,12 грн., а всього 14 348,01 грн.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір про надання банківських послуг у вигляді анкети - заяви до договору про надання банківських послуг monobank, паспорт споживчого кредиту, які підписані відповідачкою, не містить домовленості про стягнення банком сум нарахованих відсотків за рахунок тіла кредиту в межах кредитного ліміту. Така можливість передбачена в умовах і правилах обслуговування, однак доказів того, що з ними ознайомлена відповідачка, не надано. Незважаючи на узгоджені між сторонами умови нарахування відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 3,2% на місяць, у розрахунку вказана поточна процентна ставка у розмірі 37,2%, що суперечить умовам узгодженим з відповідачкою. З виписки про рух коштів по картці ОСОБА_1 за період 30.01.2024 - 03.04.2025, вбачається, що останньою використано кредитні кошти на суму 26001,22 грн., а внесено коштів на погашення отриманого кредиту в розмірі 19017 грн., відтак суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення заборгованості в сумі 6984,22 грн. Відмовляючи у стягненні пені суд першої інстанції виходив з того, що договір про надання банківських послуг між позивачем та відповідачкою укладений 30.01.2024, тобто в період дії воєнного стану, отже нарахування пені не узгоджується зі встановленими вимогами п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Проте, дослідивши виписку по рахунку, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 активно користувалася кредитною (платіжною) карткою, тим самим підтверджувала свою згоду на умови банку щодо встановленого кредитного ліміту.
Колегія суддів зауважує, що виписка з банківському рахунку є належним доказом, оскільки відображає рух коштів та доводить активне користування відповідачем кредитними коштами та неналежне виконання ним своїх обов'язків з погашення кредиту.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20.
Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання та використання кредитних коштів, тому банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню залишок заборгованості за наданим тілом кредиту, що є різницею між сумами отриманих ОСОБА_1 коштів та сумами, що зараховані в погашення заборгованості.
Звертаючись до суду із даним позовом АТ «Універсал Банк» просило стягнути із відповідача 12 582,89 грн тіла кредиту.
Із виписки руху коштів по картці від 03.04.2025 за період з 30.01.2024 по 03.04.2025 вбачається, що ОСОБА_1 користувалася карткою НОМЕР_1 . Кредитний ліміт станом на 03.04.2025 становить 9 400 грн., заборгованість станом на 03.04.2025 - 14 348,01 грн. За період з 30.01.2024 по 03.04.2025 ОСОБА_1 було знято та списано в рахунок оплати ним товарів та послуг кошти на загальну суму 33 365,01 грн., а поповнено картковий рахунок на загальну суму 19 017,00 грн.
З огляду на викладене, заборгованість за договором про надання банківських послуг «monobank» від 30.01.2024 за тілом кредиту, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк», становить 12 582,89 грн (із розрахунку 33 365,01 грн - 19 017,00 грн - 1765,12 грн (пеня)).
Висновок суду першої інстанції щодо відсутності у справі погодження відповідачем Умов і правил надання банківських послуг та тарифів банку ґрунтується на вимогах закону.
Доводи апеляційної скарги на те, що факт ознайомлення відповідача з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту підтверджується тим, що на підставі анкети-заяви відповідач висловила свою згоду з вищевказаними документами в електронному вигляді у мобільному застосунку Monobank шляхом застосування електронного цифрового підпису є необґрунтованими, оскільки п. 5.2 розділу 5 Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» визначено, що в рамках дистанційного обслуговування Банк надає Клієнту інформацію про банківське обслуговування, шляхом її направлення на адресу клієнта, зазначену в анкеті-заяві, або мобільний додаток клієнта.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутнє підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачем у електронному вигляді Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ «Універсал Банк», Паспорту споживчого кредиту «картка Monobank», та Тарифів. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 була ознайомлена саме з наданими позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог Умовами, Тарифами та Паспортом споживчого кредиту.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 в справі №6-1967цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2020 в справі №194/1126/18. Тобто судова практика зі спірних правовідносин є сталою і незмінною.
Крім того, у позові АТ «Універсал Банк» посилалося на те, що 30.01.2024 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. У вказаній анкеті-заяві зазначено, що відповідач погодилася з тим, що ця анкета-заява разом із Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, які були надані їй для ознайомлення.
Проте, наявні у матеріалах справи Умови і правила надання банківських послуг ОСОБА_1 не підписані, а тому, згідно роз'яснень, що викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17, з огляду на їх мінливий характер, такі Умови та Правила не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін.
Разом з тим, колегія суддів підкреслює, що звертаючись до суду із даним позовом АТ «Універсал Банк» просило стягнути із відповідача заборгованість по тілу кредиту, розмір якої підтверджується випискою з рахунку позичальника про рух коштів по картці від 03.04.2025 та розрахунком заборгованості за договором №б/н від 03.04.2025, а не відсотки за користування кредитом, пені чи інших платежів, умови яких між сторонами не погоджено.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнені залишку заборгованості по тілу кредиту підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про задоволення вимоги в частині стягнення залишку заборгованості по тілу кредиту в розмірі 5598,67 грн.
Щодо стягнення заборгованості за пенею.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Звертаючись до суду з даним позовом, АТ «Універсал Банк» просило стягнути зі ОСОБА_1 пеню в сумі 1765,12 грн.
Суд першої інстанції виходив з положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, якими передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування». Зокрема, Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» були викладені в новій редакції.
Пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла до 24.12.2023) передбачав звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період дії воєнного стану. Проте, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», цей пункт було змінено.
Нова редакція пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (діюча з 24.12.2023) встановлює, що споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов'язань лише за договорами про споживчий кредит, укладеними до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Датою набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» є 24 грудня 2023 року.
Відповідно, 30-й день включно з дня набрання чинності цим Законом припадає на 23 січня 2024 року (24.12.2023 + 30 днів).
У даній справі встановлено, що договір про надання банківських послуг між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено 30 січня 2024 року.
Отже, оскільки кредитний договір укладено після 23 січня 2024 року, тобто, пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» до ОСОБА_1 не застосовуються положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит.
При цьому, варто окремо наголосити, що положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України мають загальний характер та стосуються всіх категорій грошових зобов'язань, незалежно від їх природи. Водночас, у даній справі йдеться саме про правовідносини, що виникли з договору про споживчий кредит, тобто, такі правовідносини підпадають під спеціальне правове регулювання, яке міститься у Законі України «Про споживче кредитування».
Відповідно до загальновизнаного принципу lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон скасовує дію загального), у випадку конкуренції між загальною нормою ЦК України та спеціальними положеннями галузевого закону перевага надається саме спеціальній нормі. Закон «Про споживче кредитування» у чинній редакції містить чітке застереження щодо строків дії звільнення споживача від відповідальності, а саме, що такі пільги застосовуються виключно до договорів, укладених до 23 січня 2024 року включно.
Відтак, застосування загальної норми пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України до договору, який укладено після цієї дати (як у даному випадку, 30 січня 2024 року), є юридично необґрунтованим, суперечить нормам спеціального законодавства та свідчить про неправильне тлумачення правових норм судом першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що умовами самої анкети-заяви про надання банківських послуг від 30.01.2024 не передбачено право банку на стягнення пені, відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у стягненні заборгованості за пенею, проте помилився щодо мотивів такої відмови, однак вказане не вплинуло на законність рішення суду першої інстанції у вказаній частині.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні залишку заборгованості по тілу кредиту в сумі 5598,67 грн скасувати та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги, а в частині відмови у стягненні пені залишити без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь АТ «Універсал Банк» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2655,55 грн (87,70% задоволених позовних вимог від 3028 грн) та апеляційної інстанції у розмірі 3452,82 грн (76,02% задоволених вимог від 4542 грн), а всього 6108,37 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.
Заочне рішення Пулинського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2025 року в частині незадоволеної вимоги щодо тіла кредиту та в частині судового збору скасувати і ухвалити у вказаних частинах нове судове рішення про задоволення позову, а в частині незадоволеної вимоги щодо пені залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту) за договором про надання банківських послуг «Mоnobank» від 30.01.2024 в розмірі 5 598,67 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2 655,55 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 452,82 грн., а всього 6 108,37 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді