Житомирський апеляційний суд
Справа №283/2433/24 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.
Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.
15 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №283/2433/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Житомирської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Тимошенко А.О. в м. Малин Житомирської області,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Житомирської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просив стягнути на його користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в розмірі 756 000 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 756 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що зі змісту рішення у даній справі, суд першої інстанції вказав на суб'єктів, винних в заподіюванні шкоди позивачеві - Головне управління Національної поліції в Житомирській області та Житомирська обласна прокуратура. Наголошує, що суд першої інстанції стягнув витрати на правничу допомогу адвоката не зі сторони у справі, а з Державного бюджету. Зазначає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки визначеному ЦПК України способу розподілу судових витрат, натомість на власний розсуд вирішив стягнути їх з бюджету. Вважає, що витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті винятково зі сторони у справі, однак не з Державного бюджету України (Держави Україна). Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Малинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
19 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» від ГУ Національної поліції в Житомирській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить: - рішення Малинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року змінити, зменшивши визначений до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу з 20 000 до 5000 грн; - апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року залишити без задоволення. Зазначає, що вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, судом першої інстанції в оскаржуваному рішення не враховано, що даний спір для кваліфікованого юриста не становить значної складності, є типовим, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, регулювання спірних правовідносин не передбачає великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом, судова практика у аналогічних спорах усталена; позовна заява не містить складних розрахунків і аналізу судової практики, її підготовка не потребувала значних затрат часу і зусиль на виконання великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Вказує, що завищеним і необґрунтованим є розмір гонорару за - на вивчення наданих позивачем документів, практики Верховного суду та аналіз діючого законодавства адвокатом витрачено 5 годин, гонорар становить 5000 грн., адже, з огляду на їх зміст та перелік приєднаних до них документів, такі послуги не вимагали вивчення адвокатом великого й додаткового обсягу фактичних даних, проведення складних розрахунків, аналізу великої кількості доказів, а відтак і значного обсягу юридичної й технічної роботи. Вказує, що представник позивача у даній справі не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача, тому надання допомоги у їх складанні не є необхідним, а витрати на таку допомогу обґрунтованими. Зазначає, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Звертає увагу на те, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалися питання про права та обов'язки Державної казначейської служби України як органу виконання судових рішень. Вважає, що доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції у вказаній частині.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року відзив ГУ Національної поліції в Житомирській області в частині зміни рішення Малинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року шляхом, зменшення визначеного до стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 розміру витрат на професійну правничу допомогу з 20 000 до 5000 грн залишено без розгляду на підставі ч. 4 ст. 183 ЦПК України.
Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а тому в іншій частині не переглядається судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що правову допомогу ОСОБА_1 у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги від 21 жовтня 2024 року надавала адвокат Плетень С.Ю.
За надання допомоги ОСОБА_1 сплачує адвокату грошову винагороду у розмірі, визначеному додатковою угодою.
Додатковою угодою до договору про надання правової допомоги, яка укладена між позивачем та адвокатом, погоджено, що 1 година часу, затраченого на підготовку позову, оплачується у розмірі 1000 грн., а участь у судовому засіданні тривалістю не довше 2 годин (включаючи дні, коли засідання не відбулося не з вини позивача та адвоката) оплачується у розмірі 2000 грн.
Також додатковою угодою передбачено, що сторони, за результатами виконаних робіт, підписують акт виконаних робіт.
Згідно акту виконаних робіт від 02.10.2025: - на вивчення наданих позивачем документів, практики Верховного суду та аналіз діючого законодавства адвокатом витрачено 5 год., гонорар становить 5000 грн.; - на написання позовної заяви адвокатом витрачено 5 годин, гонорар становить 5000 грн; - участь у 5 судових засіданнях тривалістю до 2 годин, гонорар становить 10 000 грн. Загальна сума гонорару становить 20 000 грн.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).
Одним із принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 133 і частини другої статті 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких відносять зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина четверта цієї статті передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною четвертою цієї статті Кодексу визначено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) обґрунтованість, 4) розумність і співмірність їх розміру відповідно до ціни позову, а також з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, а також значення справи для сторін.
Принцип змагальності під час вирішення цього питання знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21.
Водночас у частинах третій - п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Саме такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Подана позовна заява містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а саме, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
У судовому засіданні 02.10.2025 представником ОСОБА_1 - Плетень С.Ю. долучено договір про надання правової допомоги від 21.10.2024, додаткову угоду від 21.10.2024 до договору про надання правової допомоги та акт виконаних робіт від 02.10.2025.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та Плетень С.Ю. , акту виконаних робіт від 02.10.2025, в яких сторонами визначено вартість наданих послуг, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
При цьому, колегія суддів враховує, що ні Житомирська обласна прокуратура ні Головне управління Національної поліції України в Житомирській області не оскаржили рішення суду першої інстанції, зокрема, щодо розміру стягнутих витрат на професійну правничу допомогу.
Разом із тим, суд першої інстанції невірно стягнув витрати на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України, а не з особи, діями якої позивачу завдано шкоду та через яку державна діє у даних відносинах.
У даній справі позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку та на підставі статті 1176 ЦК України та Закону №266/94-ВР, якими керувався суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення.
Відповідачами у справі позивач визначив органи, діяннями яких завдано шкоду (Житомирську обласну прокуратуру та Головне управління Національної поліції України в Житомирській області), зазначивши співвідповідачем Державну Казначейську службу України, через яку, на його думку, держава бере участь у справі як відповідач.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215 (далі - Положення), ДКСУ (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає необхідності зазначення в резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та по суті є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19, зазначено, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної Казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі №495/6187/16, від 07 жовтня 2020 року у справі №569/12383/17, від 29 червня 2022 року у справі №201/9398/20.
З огляду на наведене, помилковим є висновок суду першої інстанції, з посиланням на положення статті 141 ЦПК України про те, що судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні у спосіб викладення його резолютивної частини в новій редакції, з урахуванням висновків щодо суб'єктів, з яких такі витрати підлягають стягненню - із Житомирської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції України в Житомирській області.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції:
Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Житомирській області (ЄДРПОУ 40108625) та з Житомирської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909950) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу по 10 000 грн з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Головуючий
Судді