Провадження № 22-ц/803/8987/25 Справа № 201/519/25 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 30
15 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС»
на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 08 липня 2025 року у складі судді Батманової В.В.
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У січні 2025 року ПрАТ «СТ «АРКС» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 26 вересня 2019 року у м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault», д/н НОМЕР_1 який належить ОСОБА_2 та автомобіля «Mercedes», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року винним у скоєнні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП визнано водія ОСОБА_1 .
У зв'язку з настанням страхового випадку ПрАТ «СК «АРКС» здійснила виплату страхового відшкодування потерпілому ОСОБА_2 у розмірі 62348,67 грн., відшкодувавши матеріальний збиток.
Оскільки на час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 не була застрахована жодним чинним полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, вимушені звернутися до суду за захистом своїх прав та просили суд стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 62348,67 грн. та вирішити питання розполілу судових витрат.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 08 липня 2025 року у задоволенні позову ПрАТ «СТ «АРКС» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності та останнім не заявлено відповідного клопотання про поновлення пропуску відповідного строку, а тому наявні підстави для відмови у позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Не погодившись з рішенням суду, ПрАТ «СК «АРКС» звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що на підтвердження позову, надані належні та допустимі докази у справі, які не спростовані відповідачем, що свідчить про доведеність позову, а тому наявні правові підстави для його задоволення. Окрім того, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався та введення з 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, який також неодноразово було продовжено, тобто на час звернення з позовом у цій справі карантин та військовий стан діяв, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
На підставі частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 26 червня 2019 року у м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault», д/н НОМЕР_1 який належить ОСОБА_2 та автомобіля «Mercedes», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року винним у скоєнні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП визнано водія ОСОБА_1 .
На підставі заяви потерпілої сторони ПрАТ «СК«АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 62348,67 грн. відповідно до суми відновлювального ремонту автомобіля «Renault», д/н НОМЕР_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності та останнім не заявлено відповідного клопотання про поновлення пропуску відповідного строку, а тому наявні підстави для відмови у позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже підставою цивільно - правової відповідальності, як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Згідно з частинами 1,2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України “Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України “Про страхування» до них пункт 9 частини 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України “Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник, або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією.
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами у спорі, є суброгацією (переходом прав від потерпілого до страховика після виплати страхового відшкодування).
Відповідно до частини 2, 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Як роз'яснено у пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина 2 статті 1161 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК, пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК).
З аналізу зазначених вище норм закону та відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах № 6-2587цс15 від 23 грудня 2015 року та № 760/25782/14-ц від 21 грудня 2016 року, страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Відповідно до постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року винним у скоєні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП, яке мало місце 26 червня 2019 року визнано ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 4 статті 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
На підставі заяви потерпілої сторони у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 26 червня 2019 року ПрАТ «СК«АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 62348,67 грн. відповідно до суми відновлювального ремонту автомобіля «Renault», д/н НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 588381 від 19 серпня 2019 року.
Отже, з огляду на вищевикладене, відповідач, у порядку суброгації, є відповідальним за заподіяний збиток внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, після виплати страховиком страхового відшкодування на користь ОСОБА_2 .
Згідно зі статтею 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В ході розгляду справи ОСОБА_1 подав суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.
За загальним правилом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
Поряд з цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та в подальшому Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, який лише 04 вересня 2025 року виключив відповідну норму з Цивільного кодексу України, та перебіг строків поновлено і здійснюється за загальними правилами.
Суд першої інстанції не врахував дані обставини і вищезазначені вимоги закону та дійшов помилкового висновку, що позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності та останнім не заявлено відповідного клопотання про поновлення пропуску відповідного строку.
Встановивши зазначені обставини у справі, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ПрАТ «СК«АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 62348,67 грн. відповідно до суми відновлювального ремонту автомобіля «Renault», д/н НОМЕР_1 , відповідач, як винна особа у скоєні дорожньо-транспортної пригоди повинен сплатити на користь страхової компанії суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 62348,67 грн., яка підтверджена належними та допустимими доказами у справі та не спростована останнім.
Отже, оскільки в цій справі станом на час звернення позивача до суду із даним позову позовна давність щодо заявлених вимог про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування не спливла, внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану, наявні правові підстави для задоволення позову, який підтверджений належними та допустимими доказами у розумінні положень ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про задоволення позову, слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанцій у загальному розмірі 7570,00 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» - задовольнити.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 08 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 62348,67 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7570,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2025 року.
Головуючий: М.Ю.Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна