Провадження № 11-кп/803/3685/25 Справа № 178/1720/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
за участю (в режимі відеоконференції):
прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 19 листопада 2025 року у кримінальному провадженні №12023000000001317 від 14 липня 2023 року про продовження строку тримання під вартою
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, та
ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, -
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 19 листопада 2025 року задоволено клопотання прокурора, зокрема продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 до 22-00 години 16 січня 2026 року, визначено альтернативну заставу у розмірі 280 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 847 840,00 гривень.
Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, за яке передбачене покарання у вигляді позбавленні волі строком до дванадцяти років з конфіскацією майна. Обвинувачений, усвідомлюючи суворість можливого покарання, може здійснити спроби переховування від суду, або з огляду на корисливий мотив та підвищену суспільну небезпеку кримінальних правопорушень, може перешкоджати кримінальному провадженню або вчинити інше кримінальне правопорушення. При цьому суд врахував введення в Україні воєнного стану, що ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Існування зазначених вище ризиків у їх сукупності, виправдовує подальше перебування обвинуваченого під вартою, відповідає і є співрозмірним тяжкості і характеру діяння, яке інкримінується останньому, більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної його процесуальної поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є доцільним.
З урахуванням викладеного, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання передбаченим ст. 177 КПК України зазначеним вище ризикам, суд визнав за необхідне продовжити ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На виконання вимог ч. 4 ст. 182 КПК розмір застави визначено з урахуванням кримінального правопорушення, характеру інкримінованих діянь, їх корисливого мотиву, підвищеної суспільної небезпеки та стадії судового розгляду.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_9 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі, який не перевищує 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що прокурором не доведено необхідності продовження його підзахисному найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ризики, на які посилається прокурор, не підтверджені відповідними доказами. Заперечує обґрунтованість підозри.
Захисник вважає, що судом першої інстанції не враховано відсутність ризиків, не надано оцінку сукупності всіх обставин, а саме вагомості наявних доказів вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, його віку та стану здоров'я, міцності соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявності в нього родини, репутації та майновому стану.
Вказує, що ОСОБА_9 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, до затримання мав постійне місце проживання в м. Києві, має соціальні зв'язки, затриманий без складання протокола затримання (протокол відсутній до цього часу), в матеріалах справи відсутні будь-які докази впливу на свідків або інших учасників справи, дані негласного спостереження не підтверджують фактів знищення доказів або перешкоджання слідству. Також не зафіксовано фактів, які б вказували на намір втечі цього обвинуваченого або ухилення його від слідства.
На думку захисника, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим зважаючи на те, що жоден з ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КК України, прокурором не доведений. Крім того вказує на необґрунтованість обвинувачення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши надані матеріали, співставивши їх з доводами апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Аналізуючи оскаржену ухвалу суду з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів зважає на те, що в даному випадку для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку статей 199, 315 КПК, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Враховуючи стадію кримінального провадження, апеляційний суд не має повноважень входити у перевірку обвинувачення та надавати оцінку його обгрунтованості, оскільки в такому випадку неминуче увійде у вирішення тих питань, які на цій стадії відносяться до повноважень суду першої інстанції, який розглядає кримінальне провадження по суті.
Апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з одного боку має забезпечити судовий контроль та перевірку законності судового рішення про обмеження права обвинуваченого на свободу, а з іншого боку обмежений кримінальним процесуальним законом у можливості дослідження доказів та фактичних обставин, витребування у суді першої інстанції інших матеріалів кримінального провадження ніж ті, які регламентовані ч. 2 ст. 422-1 КПК, перевірці та оцінці на цій стадії показань потерпілих, свідків, які вони надали суду, перевірці обсягу вже досліджених судом доказів тощо. У випадку недотримання цих обмежень апеляційний суд візьме на себе функцію судового розгляду по суті того обвинувачення, яке ще не розглянуто судом першої інстанції, що є неприпустимим.
З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги апеляційні доводи захисника щодо необґрунтованості й недоведеності обвинувачення та у цій частині обмежується висновком про те, що висунуте ОСОБА_9 обвинувачення не є вочевидь безпідставним, а остаточна оцінка йому буде надана судом першої інстанції при ухваленні рішення по суті справи.
Аналізуючи висновки суду про доведеність ризиків, передбачених ст. 177 КПК, апеляційний суд вважає їх обґрунтованими з огляду на наступне.
Так, колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що наразі існує передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК ризик переховування обвинуваченого від суду, який обумовлений тяжкістю інкримінованого злочину, характером висунутого обвинувачення та суворістю покарання, передбаченого санкціями статті.
Суд першої інстанції правильно врахував, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання їх винуватими у вчиненні злочинів, безумовно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте як за національним законодавством (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК), так і за практикою Європейського суду з прав людини, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
Також колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про існування щодо ОСОБА_9 передбачених п. 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризиків перешкоджання кримінальному провадженню та вчинення іншого кримінального правопорушення, які не припинили існування.
Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що ОСОБА_9 хоча і є раніше не судимою особою, втім на даний час небезпідставно обвинувачується у тому, що він на протязі тривалого часу брав участь у діяльності організованої групи осіб, яка полягала у систематичному, з метою протиправного особистого збагачення, незаконному виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту, а також незаконному збуті особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого обмежено, - “метадон», - в особливо великих розмірах. Згідно із обвинуваченням співучасники, вживаючи заходи конспірації, організували та експлуатували “лабораторію» з виготовлення наркотичного засобу, користувалися різними транспортними засобами, неодноразово здійснювали транспортування виготовленого наркотичного засобу в інші регіони України та передавали його іншим особам.
Наведені обставини дозволяють грунтовно припускати стійку антисоціальну спрямованість особи цього обвинуваченого, наявність в нього навичок конспірації, досвіду участі у виготовленні та збуті наркотичних речовин, зв'язків із кримінальними елементами, які проживають (перебувають) у різних регіонах України, а також акумульованих за час здійснення протиправної діяльності матеріальних ресурсів, які зможуть забезпечити його перебування на нелегальному положенні та здійснення заходів на перешкоджання судовому розгляду.
Викладене вказує на існування та особливу вагомість встановлених щодо цього обвинуваченого ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України, а твердження захисника про їх необгрунтованість та відсутність підстав для продовження обвинуваченому строку тримання під вартою колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам провадження.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що ці ризики, зважаючи на відомості про особу обвинуваченого, не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання його під вартою, з альтернативною заставою.
Доводи апелянта стосовно надмірності визначеної ОСОБА_9 застави у розмірі 280 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 847 840,00 гривень, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновки суду про необхідність визначення саме такого розміру застави ґрунтуються на відомостях про фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень та особу обвинуваченого.
Так, згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Положеннями ч. 5 ст. 182 КПК України визначено, що застава щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у розмірі від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на нього обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що зважаючи на обсяг встановлених щодо обвинуваченого ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України, з урахуванням відомостей про його особу та обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, зокрема того, що останній небезпідставно обвинувачується у здійсненні на протязі тривалого часу систематичного, з метою протиправного особистого збагачення, незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту, а також незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого обмежено, - “метадон», - в особливо великих розмірах, визначений йому розмір альтернативної застави у 280 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який не виходить за визначені законом межі, не є очевидно надмірним та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку цього обвинуваченого.
Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки вони не містять нових відомостей, істотних для питання, що вирішується, та полягають у тенденційній переоцінці обставин, які були відомі суду першої інстанції та враховані достатньою мірою.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 19 листопада 2025 року року в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4