Справа №760/31903/25
1-кс/760/13775/25
(повний текст)
10 грудня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
підозрюваної ОСОБА_5
розглянувши відкритому судовому засіданні клопотання слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_3 в кримінальному провадженні № 22024101110000614, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.08.2024 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Гребінки, Київська обл., громадянки України, працюючої лікарем-кардіологом Київської міської клінічної лікарні №6, що зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 Кримінального кодексу України, -
Виходячи із змісту поданого клопотання, слідчим управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024101110000614 від 07.08.2024, у якому 14.11.2025 повідомлено про підозру ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку смт. Гребінки, Київська обл., українку, громадянку України, РНОКПП НОМЕР_1 , працюючу лікарем-кардіологом Київської міської клінічної лікарні №6, зареєстровану та фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто у вчиненні дій, спрямованих на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, тобто у складанні та видачі особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення.
Як зазначено у клопотанні, ОСОБА_5 , будучи особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням медичних послуг та виконує професійні функції лікаря-кардіолога Київської міської клінічної лікарні №6 за адресою м. Київ, пр-т Любомира Гузара, 3, переслідуючи корисливий мотив, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, але не пізніше березня 2025 року, маючи на меті отримання прибутку у вигляді частини від суми грошових коштів від осіб, які до неї звернуться за надання допомоги в ухиленні від призову на військову службу, використовуючи власні можливості щодо оформлення фіктивних медичних документів та знайомства з іншими медичними працівниками, прийняла рішення про здійснення перешкоджання законній діяльності ЗС України та інших військових формувань в особливий період, з метою надання допомоги зацікавленим громадянам України у складанні та видачі завідомо підроблених офіційних документів, що подаються до ЕКОПФО в м. Київ, та необхідних для подальшого ухилення від мобілізаційних заходів.
Далі у клопотанні наведено, що у період часу з 12.03.2025 по 20.03.2025, більш точного часу не встановлено, перебуваючи на своєму робочому місці, а саме в робочому кабінеті Київської міської клінічної лікарні №6 за адресою: м. Київ, вул. Любомира Гузара 3, ОСОБА_5 відобразила у вказаній медичній документації завідомо недостовірні данні щодо стану здоров'я ОСОБА_7 , а саме щодо наявності вад серця, які унеможливлюють проходження ОСОБА_7 військової служби, зокрема зазначала про стабільно поганий стан ОСОБА_7 : «Гіпертонічна хвороба 3 ст., 2 ст, ризик 4 (дуже високий), кризовий перебіг, гіпертензивне серце», «ІХС: стенокардія ФК3», «Дифузний кардіосклероз», «КТ ангіографія 2013 р», «персистуюча форма фібриляції передсердь (пароксизм 11.03.25р, ритм відновлено медикаментозно 12.03.25 р)», «помірна мітрально-аортальна недостатність, інтермітуюча блокада лівої ніжки п Гіса СН стадія С зі зниженою ФВ ЛШ (ФВ 48%)», для формування медичної справи, яка в подальшому слугувала підставою для отримання фіктивної інвалідності, за фактичної відсутності структурних змін серця, гемодинамічно значущих стенозів коронарних артерій та інших об'єктивних критеріїв зазначених вище складових діагнозу, підстав для встановлення інвалідності ОСОБА_7 .
Також у клопотанні вказано, що після цього, діючи умисно, на підставі сформованих фіктивних документів з медичної картки стаціонарного хворого 20.03.2025, точний час не встановлений, перебуваючи за адресою: м. Київ, пр-т Любомира Гузара 3, ОСОБА_5 виписала електронне направлення №5344-3070-5630-3386 для проведення КТ ОСОБА_7 , а у подальшому, дотримуючись заздалегідь розробленого плану, використовуючи надане ОСОБА_5 електронне направлення, ОСОБА_7 звернувся до лікаря кардіолога Центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України ОСОБА_8 , який надав ОСОБА_7 результати дослідження комп'ютерної томографії грудної порожнини без його фактичного проведення, а також виписав консультаційний висновок спеціаліста від 08.05.2025.
У клопотанні зазначено, що сформована таким чином справа була подана на розгляд до Експертної команди з оцінки повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО) Київської міської лікарні №6, як наслідок ОСОБА_7 призначено прибути на засідання ЕКОПФО на 17.07.2025 о 10:00 год. для ухвалення рішення щодо призначення групи інвалідності, в результаті якої ОСОБА_7 отримав 3 групу інвалідності, що дає підставу для отримання відстрочки від проходження служби та уникнення мобілізації, а ОСОБА_5 в ході реалізації свого злочинного умислу за попередньою змовою з іншими особами сприяла за грошову винагороду в отриманні інвалідності, що надало можливість у знятті з військового обліку.
Оцінивши доводи сторін та надані матеріали, слідчий суддя виходить з того, що на цій стадії кримінального провадження не вирішується питання винуватості чи невинуватості особи, однак перевіряється наявність обґрунтованої підозри, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і достатність менш суворих заходів для їх нейтралізації. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, поняття «обґрунтована підозра» означає наявність фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити правопорушення; при цьому вимоги до ступеня доказовості на цьому етапі є нижчими, ніж для обвинувального вироку, однак вони повинні виходити за межі припущень і спиратися на конкретні дані.
У даному випадку повідомлення про підозру від 14.11.2025 і викладені в клопотанні фактичні обставини кореспондують з сукупністю даних, отриманих під час досудового розслідування. Причетність ОСОБА_5 до інкримінованих діянь, як наведено у клопотанні, підтверджується, зокрема, даними допитів свідків від 15.01.2025 та 03.09.2025, даними висновку експерта №31-481-2025 від 30.10.2025, а також даними протоколів за результатами проведення негласних (розшукових) дій, передбачених ст. 263 КПК України, зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 08.01.2025.
Ці дані, у своїй сукупності, узгоджуються між собою за часом, способом та спрямованістю дій, описаних органом досудового розслідування: використання службових можливостей у медичному закладі, формування медичної документації з відомостями, які, за версією слідства, не відповідають фактичному стану здоров'я, та подальше використання таких документів для здобуття юридично значущого статусу (інвалідності) з наслідками у вигляді відстрочки та уникнення мобілізаційних заходів. На переконання слідчого судді, наведене дозволяє дійти висновку, що підозра не є декларативною, а ґрунтується на конкретних фактичних даних, достатніх для висновку про її обґрунтованість у розумінні ст. 91, 94 КПК України.
Переходячи до оцінки ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя зазначає, що вони повинні бути не абстрактними, а реальними та підтвердженими конкретними даними. У клопотанні обґрунтовується ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Він підтверджується насамперед тяжкістю інкримінованого злочину проти основ національної безпеки та санкцією, яка передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, що об'єктивно створює мотивацію уникати кримінальної відповідальності.
Додатково слідчий суддя враховує дані щодо віку підозрюваної та ті обставини, на які прямо посилається сторона обвинувачення: у період дії воєнного стану жінка відповідного віку, за загальним правилом, не підпадає під обмеження виїзду, що, у сукупності з усвідомленням можливого покарання, підсилює ризик зміни місця проживання, у тому числі виїзду за межі України або на тимчасово окуповані території.
У цьому контексті слідчий суддя не підміняє доказування «фактом втечі», однак оцінює ймовірність такої поведінки як істотну, з огляду на наявні обставини та характер обвинувачення.
Ризик знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, також є актуальним. Сторона обвинувачення прямо вказує, що підозрювана може знищити або видалити дистанційно з іншого пристрою відомості листування щодо інструктажу на вчинення кримінального правопорушення, а також сховати чи спотворити предмети та речі, що мають доказове значення.
Вказане не є «теоретичним», оскільки сам спосіб інкримінованої діяльності, за версією слідства, передбачає використання електронних направлень, електронних документів та комунікацій, а отже цифрові сліди (листування, узгодження, передачі даних, організаційні домовленості) можуть бути оперативно змінені або знищені, якщо особа матиме вільний доступ до засобів зв'язку й акаунтів. Цей ризик підсилюється даними, що в матеріалах провадження наявні результати зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, а отже саме електронні комунікації мають суттєве доказове значення і є вразливими до втручання.
Ризик незаконного впливу на свідків, експерта та інших осіб, а також ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, у даній справі випливає з професійного статусу підозрюваної та характеру інкримінованих діянь. У клопотанні зазначено, що підозрювана є лікарем, має знайомства з іншими медичними працівниками, а також може незаконно впливати на осіб, які ще не надали показання, при тому, що органом досудового розслідування не встановлені всі причетні особи і свідки, покази яких мають істотне значення.
З огляду на специфіку провадження, де значна частина доказової інформації формується через пояснення та показання працівників медичних установ, осіб, які зверталися по «послуги», а також службових осіб, що приймали чи оцінювали медичні документи, можливість неформального контакту, «прохання», умовляння, апеляція до професійної солідарності або приховані погрози є типовою загрозою для повноти та неупередженості доказування.
Окремо слідчий суддя бере до уваги положення ч. 6 ст. 176 КПК України, відповідно до яких під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, статтями 109-114-2 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
З урахуванням встановлених ризиків та характеру підозри, слідчий суддя приходить до висновку, що саме тримання під вартою є тим заходом, який здатен реально нейтралізувати зазначені ризики, оскільки лише фактична ізоляція, контроль комунікацій і обмеження доступу до цифрових та організаційних ресурсів можуть унеможливити вплив на свідків, знищення доказів і продовження інкримінованої діяльності.
Слідчий суддя також оцінює можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів та приходить до переконання, що вони не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної. Особисте зобов'язання або порука за своєю природою є переважно «моральними» інструментами і не створюють реального бар'єра для особи, яка має мотивацію уникнути відповідальності, впливати на доказування або знищувати цифрові сліди. Домашній арешт, навіть цілодобовий, у сучасних умовах не гарантує недоступності до засобів зв'язку, акаунтів, хмарних сховищ, а також не унеможливлює організацію контактів через третіх осіб; при цьому саме такі дії сторона обвинувачення вважає ключовими ризиками. З огляду на наведене, слідчий суддя вважає доведеним, що застосування заходів, не пов'язаних із триманням під вартою, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, і не забезпечить досягнення завдань кримінального провадження.
Разом з тим, слідчий суддя виходить і з необхідності дотримання балансу між публічним інтересом та правом на свободу, гарантованим ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Публічний інтерес у даній справі має особливо виражений характер: йдеться про діяння, які, за підозрою, спрямовані на підрив мобілізаційного потенціалу та перешкоджання законній діяльності ЗСУ в особливий період, тобто у сфері, де ціна помилки вимірюється не дискомфортом системи, а людськими життями. Водночас, навіть за таких умов, запобіжний захід не може перетворюватися на «попереднє покарання», а має залишатися процесуальним інструментом забезпечення належної поведінки та збереження доказів.
У цьому контексті слідчий суддя звертає увагу, що в клопотанні зазначено про наявність у слідчого судді права під час дії воєнного стану не визначати розмір застави у провадженнях щодо злочинів, передбачених, зокрема, статтями 109-114-2 КК України.
Однак «право» не тотожне «обов'язку», і реалізація цього права повинна відповідати принципам необхідності та пропорційності. Водночас ч. 3 ст. 183 КПК України встановлює загальне правило, за яким при постановленні ухвали про застосування тримання під вартою слідчий суддя зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, визначених законом. За обставин даної справи слідчий суддя вважає, що визначення застави як альтернативи звільненню (у разі її внесення) є доцільним і необхідним, оскільки це, по-перше, узгоджується з презумпцією невинуватості та загальною логікою КПК щодо застосування найменш обтяжливого заходу, який є достатнім, а по-друге, створює додатковий, матеріально відчутний запобіжник від реалізації ризиків у разі звільнення особи з-під варти. Застава не «скасовує» тримання під вартою автоматично, але є механізмом, який, у разі внесення, дозволяє поєднати інтереси слідства з процесуальними гарантіями, поклавши на особу чіткі обов'язки та передбачивши наслідки їх порушення у вигляді звернення застави в дохід держави.
Як вже зазначалося, слідчий суддя враховує, що застава за своєю правовою природою не є покаранням і не може перетворюватися на завідомо непомірний фінансовий бар'єр, який унеможливлює реалізацію визначеного законом механізму звільнення з-під варти й фактично нівелює саму ідею альтернативності. Водночас застава повинна бути відчутною та достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної, тобто такою, яка реально спонукає не ухилятися від слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду, не порушувати покладених обов'язків, не шукати шляхів впливу на свідків та не вчиняти дій, спрямованих на знищення чи приховування доказів.
У матеріалах, поданих на підтвердження клопотання, наявні дані про те, що підозрювана є працюючою, має визначене місце реєстрації та фактичного проживання у м. Києві Разом із тим, сторона обвинувачення, наполягаючи на триманні під вартою без визначення застави не надала слідчому судді переконливих даних саме про такий майновий стан підозрюваної або про наявність у неї істотних активів чи доходів (у тому числі прихованих), який би об'єктивно вимагав визначення застави у розмірі, що перевищує мінімальну межу, встановлену законом для відповідної категорії злочинів. Так само у поданих матеріалах відсутні конкретні фактичні дані, які б дозволяли зробити впевнений висновок, що лише «підвищена» (істотно більша за мінімальну) застава здатна виконати свою забезпечувальну функцію, а мінімальна - нібито є «символічною» або неефективною. Натомість, у ситуації, коли прокурор просить взагалі не визначати заставу, і при цьому не надає слідчому судді належних даних, які б обґрунтовували необхідність саме підвищення її розміру, покладення на підозрювану завідомо надмірного фінансового тягаря було б свавільним та непропорційним втручанням у її права.
За таких обставин слідчий суддя вважає, що визначення застави у мінімальному розмірі, передбаченому законом для тяжких злочинів, а саме у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, є достатнім і належним. По-перше, цей розмір є мінімальним у сенсі законодавчої межі, яка вже наперед оцінена державою як така, що є суттєвою для забезпечення процесуальної дисципліни за відповідної тяжкості обвинувачення; такий розмір застави сам по собі є значним і має реальний стримувальний ефект. По-друге, мінімальна застава у 80 прожиткових мінімумів, у поєднанні з покладенням на підозрювану чітких обов'язків та з реальними наслідками їх порушення (у тому числі звернення застави в дохід держави й вирішення питання про застосування більш суворих обмежень), створює комплексний механізм впливу, який забезпечує саме належну поведінку в кримінальному провадженні. По-третє, визначення застави саме на мінімальному рівні дозволяє зберегти баланс: з одного боку - суспільний інтерес у забезпеченні невідворотності кримінальної відповідальності та унеможливленні впливу на докази й учасників процесу (зокрема з огляду на ризик видалення листування та ризик впливу на свідків) , а з іншого - недопущення перетворення застави на каральний інструмент або фактичну відмову у праві на альтернативний запобіжний механізм.
Важливим є й те, що наведені стороною обвинувачення ризики (можливість переховування, знищення/спотворення доказів, незаконного впливу на свідків) описані як такі, що потенційно можуть реалізовуватися за умови відсутності процесуальних «запобіжників»
Водночас сама застава, як майнова гарантія, у сукупності з покладеними обов'язками, виступає таким запобіжником: перспектива втрати значної суми коштів, поєднана з невідворотністю реагування держави на порушення, є реальним мотиватором утриматися від будь-яких спроб зірвати встановлення істини у провадженні чи уникнути правосуддя. І саме тому слідчий суддя приходить до висновку, що мінімальна застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб буде достатньою для досягнення мети запобіжного заходу - забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної, а також запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, не підміняючи собою ні покарання, ні «економічну репресію», ні формальну відмову в альтернативності запобіжних заходів.
Як показує й судова практика застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, такий розмір застави сприймається як належний і достатній для забезпечення процесуальної поведінки за умови покладення відповідних обов'язків.
Виходячи із зазначеного, слідчий суддя, -
Клопотання задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 діб із можливістю внесення застави.
Розмір застави визначити у межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240,00 грн., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний рахунок:
код отримувача за ЄДРПОУ 26268059,
банк отримувача: ДКСУ, м. Київ,
МФО 820172,
рахунок отримувача UA128201720355259002001012089.
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.
У разі внесення застави покласти на підозрювану ОСОБА_5 наступні обов'язки:
1) прибувати за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду на їх першу вимогу
2) не відлучатися із населеного пункту, де останній постійно проживає, а саме м. Києва без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді;
3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Роз'яснити підозрюваній, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Виконання ухвали доручити Головному управлінню СБУ в м. Києві та Київській області.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_3 .
Строк дії ухвали в частині дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - по 07 лютого 2026 включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 діб з моменту оголошення.
Повний текст ухвали оголошений 12 грудня 2025 р.
Слідчий суддя ОСОБА_1