справа № 274/5863/25
провадження № 2/0274/2319/25
Рішення
Іменем України
12.12.2025 року м. Бердичів
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання Рудич М.О., сторін, представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав -
ОСОБА_2 звернулася до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з позовною заявою, в якій просить позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вимоги позову обґрунтовано тим, що вона та відповідач перебували в шлюбі, під час якого народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21.11.2014 шлюб між ними було розірвано.
Згідно рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24.09.2013 року стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на її користь аліменти для утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 липня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказує, що син проживає з нею та її теперішнім чоловіком, та дітьми від даного шлюбу.
Для дітей створені всі необхідні та комфортні умови для сну, навчання, дозвілля та відпочинку. В сім'ї панує любов, злагода та взаєморозуміння. Син свого рідного батька не знає та практично не пам'ятає його.
Зазначає, що ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків неналежне. Всі роки з часу розірвання шлюбу, доглядом, здороваям, розвитком, навчанням дитини тощо займається виключно вона та її теперішній чоловік. Відповідач, як батько, свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та не бажає змінювати свою поведінку, тому є всі підстави для позбавлення останнього батьківських прав відносно їх неповнолітнього сина.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27.08.2025 відкрито загальне провадження у справі (а.с. 30 - 31).
15.09.2025 представником відповідача адвокатом Яремчуком О.В. подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що так, як вказано у позові в дійсності позивач та відповідач перебували у шлюбі в якому народився син - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки в шлюбі не склались відносини, шлюб було розірвано. За взаємною згодою, малолітня дитина залишилась проживати із матір'ю.
Вказує, що відповідач дійсно сплачує аліменти за рішенням суду. Заборгованості по аліментам на момент звернення до суду у відповідача немає.
Що стосується ухилення від виконання батьківських прав з боку відповідача, звертає увагу на те, що викладені щодо даної обставини факти не відповідають дійсності з огляду на те, що відповідач та його матір неодноразово намагались приймати участь у вихованні як сина, так і онука, однак позивачка чинила опір такому спілкуванню. Після неодноразових відмов у побаченні з дитиною з боку позивачки, відповідач припинив такого роду дії, а позивачка скористалась такою ситуацію, з метою позбавлення відповідача батьківських прав, мотивуючи ухиленням від виконання батьківських прав.
Однак, вважає, що припинення будь-яких спроб з боку відповідача намагання побачитись з своїм сином, слід трактувати не як ухилення від виконання батьківських прав в частині його виховання, а навпаки з метою уникнення психологічної травми з боку дитини, уникнення скандалів між позивачкою та відповідачем в частині визначення порядку виховання дитини при ній самій, та інших негативних наслідків, які могли б виникнути у разі продовження позасудового вирішення порядку побачень із сином з боку відповідача.
Оскільки відповідач не є особою з фаховою юридичною освітою, йому не було відомо, що позбавлення з боку позивачки можливості побачень із дитиною може бути вирішено шляхом звернення до органів опіки та піклування відповідного органу місцевого самоврядування або ж зверненням до суду (хоча і не знімає з нього відповідальності).
Вважає, що відсутні беззаперечні правові підстави для позбавлення батьківських прав відповідача. З огляду на вищевикладене, просить відмовити в задоволенні позову повністю ( а.с. 41- 43).
Протокольною ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06.10.2025 закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду ( 58).
Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні. Суду пояснила, що відповідач сплачує лише аліменти на утримання сина, дитиною взагалі не цікавиться з моменту розірвання між ними шлюбних відносин. Наразі сину 14 років, шлюб було розірвано коли сину було два роки шість місяців. На протязі 8 років син називає « татом» іншого чоловіка. Вказала, що відповідач сину ніколи не телефонував, не вітав з днем народження, матеріальної допомоги, окрім аліментів, не надавав, взагалі самоусунувся від спілкування з ним. Він також відмовив їй у зміні місця реєстрації дитини без будь - якої причини. Вона ніколи не перешкоджала побаченням відповідача із сином, навпаки вона спочатку була ініціатором, щоб відповідач бачився із сином, але він постійно був зайнятий. З моменту подачі даного позову до суду відповідач також не почав цікавитися дитиною. Коли відповідач та син зустрічаються на вулиці, то відповідач з ним не спілкується, навіть не вітається.
Представник відповідача - адвокат Яремчук О.В. заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Відповідач суду пояснив, що після розірвання шлюбу з позивачкою він жив з іншою жінкою. Коли приходив до дитини, то позивачка сина йому не давала. Дійсно, коли він бачить сина, то з ним не спілкується. Вважає, що позивачка заборонила сину з ним спілкуватися. На протязі шести років у нього не було можливості налагодити контакт з сином, він бажає налагодити контакт з сином, він не звертався в державні органи та не встановлював дні побачення з сином, щоб не травмувати психологічно дитину. В нього є ще один син, йому 12 років, він проживає окремо від нього, але з ним він спілкується. Зазначив, що не дозволяв змінити місце реєстрації дитини з тих підстав, що позивачка не дозволяла йому бачитися із дитиною.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. Відповідно до поданої заяви просить суд слухати справу за відсутності уповноваженого представника ( 67).
Свідок ОСОБА_5 ( мати відповідача) суду пояснила, що з 2013 року позивачка не дозволяє бачитися відповідачу з сином. Коли позивачка вдруге вийшла заміж, вона повідомила, що не хоче щоб відповідач брав сина до себе, в нього інша сім'я. Видно, що дитина налаштована проти батька. З 2017 року вона особисто перестала спілкуватися з внуком. Дідусь дитини ( її чоловік) до 2017 року спілкувався з внуком, однак потім він помер і спілкування більше не було. Інколи вона бачить внука, але він з нею не спілкується. Їй не відомо, чи відповідач з 2017 року спілкувався з сином. Ні вона, ні відповідач не знають номера телефону ОСОБА_6 , спілкування відбувалося коли дідусь телефонував позивачці на її номер. Вони не намагалися налагодити спілкування щоб не було конфліктів і сварок, можливо ОСОБА_6 підросте і все це зрозуміє. Її син не намагався протистояти вказівкам позивачки. Вважає, що позивачка маніпулює дитиною, вона подала позов з корисливих мотивів. ОСОБА_7 позивачка до них зверталася за допомогою, в т.ч. матеріальною, вони б допомагали, ніколи не відмовляли.
Неповнолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в присутності представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Яковенко Л.В., в присутності сторін, представника відповідача, суду пояснив, що він не спілкується з відповідачем та не бажає з ним мати ніяких зв'язків. Він не бажає давати відповідачу шанс на відновлення відносин, бо його час вже сплив. Відповідач ніколи не цікавився як він навчається, чим він займається, як живе. Він не вважає його батьком, батько той хто опікується, любить, цікавиться. Відповідач всього цього йому не дав. Він вважає своїм батьком вітчима, який замінив йому батька з 5 років. Він інколи зустрічає відповідача на вулиці, він проходить повз нього, вітається, однак з ним не спілкується. Вважає, що навіть якщо відповідачу дати шанс на виправлення, ситуація не зміниться. В нього немає жодних почуттів до відповідача, як до батька, він любить іншого батька - ОСОБА_9 .
Суд, вислухавши пояснення сторін, представника відповідача, свідків, заслухавши думку дитини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно актового запису про народження №487 від 06.08.2023 та свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05.07.2011, ОСОБА_3 та ОСОБА_10 являються батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14 - 15).
На підставі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21.11.20214 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 розірвано (а.с.17).
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24.09.2013 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти для утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 липня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.18).
На виконання вказаного судового рішення, 08.10.2013 видано виконавчий лист №274/4575/13ц (а.с.19).
Згідно інформації Бердичівського ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області Центрального МУМЮ (м.Київ) по виконавчому провадженню №40267394, станом на 11.07.2025 борг по аліментам у ОСОБА_3 відсутній. Аліменти отримані в повному обсязі (а.с.20 -21).
Згідно свідоцтва про шлюб серії І-ТП від 15.25.20 від 26.04.2017 ОСОБА_10 , у зв'язку з реєстрацією 26.04.2018 шлюбу з ОСОБА_11 змінила прізвище на " ОСОБА_12 " (а.с.26).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13,16).
Згідно довідки №б/н від 04.07.2025, ОСОБА_8 , 2011 р.н. знаходиться під наглядом педіатра ОСОБА_13 . При хворобі дитини та під час профнаглядів з дитиною постійно знаходиться мама (а.с.22).
Згідно довідки КНП "Центр медико-санітарної допомоги" Бердичівської міської ради від 03.07.2025 №457 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має діагноз "надлишкова вага" (а.с.23).
Як вбачається з довідки №42 від 02.07.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається в гімназії №6 ім. ОСОБА_14 в м.Бердичеві. Батько ОСОБА_3 з сім'єю не проживає, не цікавиться навчанням сина, батьківські збори не відвідує, до гімназії на приходить. На батьківські збори, на консультацію до класного керівника, соціального педагога приходить мати - ОСОБА_2 та вітчим ОСОБА_11 (а.с. 24).
Згідно характеристики на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 наданої гімназією №6 ім.Житниченка, у родині ОСОБА_4 панує взаєморозуміння та повага. Мати приділяє достатньо уваги навчанню ти вихованню сина (а.с.25).
Відповідно до довідок від 03.07.2025 №198 та б/н та дати ОСОБА_2 за психіатричною допомогою не зверталась, на обліку в наркологічному кабінеті м.Бердичева не перебуває (а.с.27).
Відповідно до ч.7 та ч.8 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
За змістом ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст.ст.18,27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч.1ст.9 Конвенції про права дитини).
Отже, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. При цьому, права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Судом було встановлено, що сторони у справі мають спільного неповнолітнього сина, проживають окремо, після розірвання шлюбу дитина проживає разом із матір'ю.
Після розірвання шлюбу сторони не знайшли згоди щодо участі у вихованні сина.
В подальшому позивачка уклала новий шлюб, вона, її чоловік, діти та син від першого шлюбу - ОСОБА_6 разом проживають у м. Бердичеві та в родині склались теплі відносини.
З'ясовуючи думку дитини, в присутності сторін, оскільки він так забажав, останній вказав, що не бачить сенсу у спілкуванні з відповідачем, для нього він абсолютно незнайома людина і він не має жодних почуттів до нього.
Після розірвання шлюбу, з 2013 року відповідачем здійснювались грошові перекази на користь матері дитини, як аліментні платежі, інша матеріальна допомога відповідачем не надавалась і не надається.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст.150 СК України ).
Згідно із ч.2, ч.4 ст.155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Суд вказує, що у відповідності до п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
За змістом ст.165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько чи мати вважатимуться такими, що ухиляються від обов'язку по вихованню дитини, коли вони не проявляють до неї щонайменшої батьківської турботи, хоча мають таку можливість.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Водночас, озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, беручи до уваги, що фактично батько з сином у комфортних умовах спілкувались у 2013 році, суд вважає що висловлене ОСОБА_15 не бажання спілкуватись з батьком може бути викликане тривалою відсутністю останнього у житті дитини.
В ході розгляду справи відповідач ствердив, що не втратив інтересу до сина, бажає налагодити з ним відносини та пояснив, що відсутність між ними спілкування протягом тривалого часу було викликано виключно його не бажанням примушувати дитину до такого спілкування та уникнення його психологічного травмування.
При цьому суд вказує, що ОСОБА_8 під час з'ясування його думки не висловлював страху перед батьком, був впевнений у своїй позиції та орієнтований у ситуації та вказав, що не бачить сенсу у спілкуванні з ним, що свідчить про відсторонення сина внаслідок тривалої відсутності будь-яких зав'язків між ними.
Водночас, з досягненням певного віку, змінюються умови розвитку дитини, міняються її життєві орієнтири, погляди та цінності, та в разі нормального спілкування між сином та батьком у комфортних для дитини умовах, позиція сина також може зазнати змін.
Також суд враховує той факт, що між батьками ОСОБА_6 після розірвання шлюбу не склались доброзичливі відносини і ними спільно не вирішувались проблеми дитини. Відносини між батьками не зазнали змін й наразі, останні мають обопільні образи та між ними відсутній конструктивний діалог, всі питання щодо спільної дитини викликають болючі реакції.
Разом із тим якість відносин між батьками не може ставитись у залежність із правами дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та забезпечення її найкращих інтересів.
В даному випадку суд вважає, що позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дитиною, не втратив інтересу до сина, участі у його вихованні та має намір на відновлення з ним відносин, в даному випадку не відповідатиме інтересам неповнолітнього ОСОБА_4 , 2011 р.н. Поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв'язки з сином, а позбавлення його батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Так, у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків, тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову.
Також суд звертає увагу, що у п.78-80 рішення «Мамчур проти України» ЄСПЛ вказав на ту обставину, що хоча первинною метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, додатково існують позитивні зобов'язання, невід'ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. У зв'язку з основною гарантією права взаємного використання батьками та дитиною присутності один одного Суд неодноразово встановлював, що стаття 8 Конвенції включає як право батьків на вжиття заходів для повернення дитини, так і обов'язок національних органів влади вживати такі заходи (див., серед інших джерел, рішення у справі «Ігнакколо-Зеніде проти Румунії» (Ignaccolo-Zenide v, Romania), заява № 31679/96, п. 94, ЄСПЛ 2000-І). Зазначене застосовується не лише у справах, пов'язаних із обов'язковим відібранням дітей на державне утримання та вжиттям заходів соціального захисту, а також у справах, у яких між батьками та іншими членами сім'ї дитини виникає спір щодо спілкування з дитиною та її проживання (див. рішення у справі «Хокканен проти Фінляндії» (Hokkanen v. Finland), від 23 вересня 1994 року, п. 55, Series А № 299, та у справі «Фуска проти Румунії» (), заява № 34630/07, п. 34, від 13 липня 2010 року). Обов'язок національних органів влади вживати заходів щодо сприяння спілкуванню того з батьків, хто не є опікуном, з дитиною не є безумовним (див. рішення у зазначеній справі Хокканен, п. 58). Негайне встановлення спілкування може виявитися неможливим, а тому можуть знадобитись попередні та поступові заходи. Більше того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюватимуться обставинами кожної справи та зрештою визначатимуться з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов'язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов'язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (див., серед іншого, рішення у справі «Йохансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), від 7 серпня 1996 року, п. 78, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, та у справі Хокканен, згадане вище, п. 58).
Вирішальним є питання щодо того, чи було вжито національними органами влади для сприяння спілкуванню усіх необхідних заходів, що звичайно можуть вимагатись за конкретних обставин кожної справи (див. рішення у справі Хокканен, зазначено вище, п. 58, тау справі Ігнакколо-Зеніде, зазначене вище, п. 96). У цьому контексті відповідність дій або заходів має бути оцінено за швидкістю їх виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (див. рішення у справі Ігнакколо-Зеніде, згадане вище, п. 102).
Суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання сина та покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області обов'язок контролю стосовно виконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов'язків у відношенні сина ОСОБА_4 , 2011 р.н.
Керуючись ст.4,12-13,76-81,89,258,263-265,354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_3 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області обов'язок контролю стосовно виконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов'язків у відношенні сина ОСОБА_4 , 2011 р.н.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 12 грудня 2025 року
Суддя Т.М. Вдовиченко