Справа № 161/21074/25
Провадження № 2/161/6784/25
08 грудня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Шестерніна В.Д.,
за участю секретаря Мельник А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
встановив:
І.Короткий зміст позовних вимог
14.10.2025 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебувають у шлюбі з 20.11.2016. У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У подружжя різні погляди на сімейне життя та майбутні плани, шлюбні стосунки фактично припинені, подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливі. З відповідачем проживають окремо.
Відповідач є молодою працездатною особою, отримує дохід, інших осіб на утриманні не має, а тому має можливість сплачувати аліменти, однак робити це в добровільному порядку відмовляється.
В зв'язку з цим позивач просила суд розірвати укладений шлюб та стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною повноліття.
ІІ.Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, подав заяву, в якій визнав позовні вимоги.
ІІІ.Процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників судового процесу
Ухвалою суду від 27.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явилася, подала клопотання про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав.
Процесуальні перешкоди для розгляду справи за відсутності учасників справи відсутні.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
IV.Фактичні обставини справи
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, який зареєстрований 20.11.2016 Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис №1575 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.11.2016, а.с. 13).
У шлюбі у сторін народилася дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 24.11.2017, а.с. 12).
Позивач вважає, що збереження шлюбу суперечить її інтересам.
ОСОБА_5 проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні.
Сторони не можуть дійти згоди щодо утримання спільної дитини, тобто між ними існує спір з цього питання.
V.Мотиви суду та застосоване законодавство
Щодо вимоги про розірвання шлюбу
Відповідно до ст. 51 Конституції України та ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно з ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
При вирішенні такого спору суд найперше виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить її інтересам, що має істотне значення.
За встановлених фактичних обставин, суд дійшов переконання, що сім'я сторін розпалася остаточно і зберегти її неможливо. Отже, позовні вимоги про розірвання шлюбу слід задовольнити.
Щодо вимоги про стягнення аліментів
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема ст. 180 СК України, якою на батьків покладено обов'язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.
За змістом зазначених вище норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду. Сторони такої домовленості не досягли. Спільна дитина сторін проживає разом з матір'ю, відповідач є її батьком та на нього покладено однаковий з позивачем обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини.
Суд врахував обставини, визначені ч. 1 ст. 182 СК України, визнання позову відповідачем, та вважає, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Такий розмір аліментів є достатнім, розумним і справедливим.
Отже, позовні вимоги про стягнення аліментів слід задовольнити.
VI.Судові витрати
Щодо судового збору
За позовну вимогу про розірвання шлюбу позивач сплатила судовий збір в розмірі 970 грн. Від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів позивач була звільнена.
В зв'язку з визнанням відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. ст. 141, 142 ЦПК України, суд вважає, що позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто 484,48 грн., та стягнути з відповідача на його користь інші 50 відсотків судового збору в розмірі 484,48 грн. (щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу), а також з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 484,48 грн. (щодо позовної вимоги про стягнення аліментів).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Позивач заявила до стягнення 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надала договір про надання професійної правничої допомоги від 16.09.2025, квитанцію до прибуткового касового ордера №85 від 14.10.2025, акт приймання-передачі наданих послуг від 14.10.2025, орієнтовний розрахунок вартості послуг (а.с. 5-6, 15-18).
Вивчивши заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов таких висновків.
В частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У постановах від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд дійшов переконання, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - позовної заяви в справі, яка є нескладною. Обсяг наданих адвокатом послуг не є великим. В зв'язку з таким суд вважає, що справедливо буде відшкодувати позивачу за рахунок відповідача 2 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 259, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , зареєстрований 20.11.2016 Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис №1575.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.10.2025 та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 484,48 грн.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні, 48 копійок), сплаченого при поданні позову згідно квитанції про сплату №5AST-1LB8-S2DE в загальному розмірі 970 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 484,48 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
Рішення суду в частині стягнення аліментів на дитину межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 .
Повне рішення суду складено - 08.12.2025.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.Д. Шестернін