Справа № 504/1925/24
Номер провадження 2/504/1002/25
04.11.2025с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області
в складі головуючої судді Вінської Н.В.
за участю секретаря Коцар А.М.
представника позивача - адвоката Шалько О.А.
представника відповідачів - адвоката Голоденко Л.О.,
представника третьої особи служби у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області Фомюк С.В.,
представника третьої особи ОСОБА_1 - Голоденко Л.О. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача: Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області; Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 - про відібрання дитини, -
встановив:
Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачів про відібрання дитини. Посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_6 батьками якого являються ОСОБА_1 та позивачка по справі ОСОБА_3 . Даний факт підтверджується свідоцтвом про народження дитини. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 між собою у шлюбі не перебували та не перебувають. До 29 вересня 2023 року син ОСОБА_7 проживав разом із матір'ю ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 .
29 вересня 2023 року батько спільної дитини ОСОБА_1 забравши дитину під приводом проведення спільного часу та відпочинку, відвіз ОСОБА_6 до своїх батьків за адресою АДРЕСА_2 . Численні прохання позивача повернути дитину були проігноровані, тому 25.11.2023 року позивач прибувши до місця утримання дитини, викликала поліцію та працівників Служби у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, однак дитину повернути не вдалось. Відповідно до акту обстеження умов проживання сім'ї, складеного Службою у справах дітей Доброславської селищної ради у АДРЕСА_2 постійно проживають і мають постійне місце реєстрації : 1. бабуся: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 2. дідусь - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 3. онук ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Тобто на цей час дитину утримують особи, які не мають на це права. Вважала, що знаходження її дитини у цих осіб є незаконним, оскільки вони не є законними представниками її дитини. Батько дитини ОСОБА_1 з дитиною не проживає та не може проживати, оскільки на даний час проходить службу в ЗСУ, негативно характеризується (має ряд відкритих кримінальних справ, притягався до адміністративної відповідальності) тому дитина весь час проживає з бабусею у с. Кремидівка. Щодо позивачки, то вона є офіційно працевлаштованою, має стабільний заробіток, немає ні психіатричних, ні наркотичних захворювань, має гарні умови проживання. Просила суд постановити рішення та відібрати у ОСОБА_8 та ОСОБА_5 малолітню дитину - ОСОБА_6 та передати його матері - ОСОБА_3 .
У судовому засіданні представник позивача- адвокат Шалько О.А. позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити. Зазначала, що права позивачки на виховання дитиною порушені відповідачами. Крім того відповідачі не виконують ухвалу суду про забезпечення позову та жодного разу не надали дитину позивачці.
Представник відповідачів - адвокат Голоденко Л.О. подала відзив на позовну заяву та у судових засіданнях від імені відповідачів заперечувала проти задоволення позову посилаючись на те, що даний позов подано передчасно, так як на даний час існує не вирішений спір між батьками малолітнього ОСОБА_6 , щодо позбавлення матері ОСОБА_3 її батьківських прав. На час подачі позову та розгляду справи по суті не існує жодного рішення суду чи органів опіки та піклування, щодо визначення місця проживання дитини будь з ким з батьків. Позивач у грудні 2022 року добровільно надала дитину його батькові і з того часу жодного разу не цікавилась місцем перебування дитини, її життям та здоров'ям. Коли батько дитини відвозив ОСОБА_7 до своїх батьків - відповідачів по справі, він завжди за своєю ініціативою попереджав про це позивачку. Жодних перешкод у спілкуванні з дитиною з матір'ю ні відповідачі ні батько дитини ОСОБА_1 не створювали. Позивачка за власним бажанням не цікавиться життям та здоров'ям дитини, не телефонує йому, не піклується та не утримує його матеріально. Весь цей час позивач здійснювала поїздки за кордон, влаштовувала своє особисте життя та відвідувала розважальні заходи. Матеріали справи не містять жодного доказу допомоги дитині, купівлі їй речей, іграшок, ліків та таке інше. Крім того, вважала, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу проживання дитини з відповідачами у зв'язку з чим вказувала на безпідставність позову. Посилання позивача на акт обстеження умов проживання сім'ї відповідачів, складений Службою у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області складений пів року тому, у той час дитина дійсно тимчасово проживала з бабусею та дідусем - не може підтверджувати факт її постійного проживання у тому числі на час подання позову та на час розгляду справи. Дитина проживає разом із батьком і на даний момент знаходиться у м. Києві, про що відомо позивачу. Якщо батько дитини вважає за необхідне привезти дитину до своїх батьків, рідних бабусі та дідуся дитини, та залишає її погостювати, то це не заборонено жодним законом чи рішенням суду. Вважала позов передчасним, оскільки місце проживання дитини на час розгляду справи не визначено, просила суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 25.09.2024 року (т. 1 а.с.177) до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_1 .
25.10.2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Танащук М.В. надав наступні письмові пояснення в інтересах третьої особи. Вважав, що посилання позивача про те, що її син - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 проживав із матір'ю - позивачкою по справі до 29.09.2023 року є безпідставними та такими що не підтверджуються жодними доказами. Надання позивачкою в якості доказу проживання дитини з відповідачами по справі відповідно до акту обстеження житлових умов від 11.12.2023 року, складеного Службою у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області не доводить факту постійного проживання дитини за вказаною адресою, а лише доводить факт знаходження дитини на час обстеження. Відповідно до іншого акту обстеження від 14.10.2024 року, який складено Службою у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, малолітня дитина - ОСОБА_6 проживає разом із батьком за адресою АДРЕСА_3 . Просив суд долучити до справи пояснення, розглянути справу з врахуванням пояснень, закрити провадження у справі за відсутністю предмету спору.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області - Фомюк С.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі, оскільки вважала, що заявлений позов відповідає інтересам дитини. Надала суду акти обстеження умов проживання складені Службою в рамках розгляду справи №756/404/24 від 22.04.2024 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служби у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав, яка перебуває на розгляді у Коростенському міськрайонному суді Житомирської області від 11.12.2023 р., 08.05.2024 р., 17.07.2024 р. Пояснила, що Служба у справах дітей Доброславської селищної ради неодноразово відвідувала сім'ю відповідачів і кожного разу при обстежені умов проживання малолітня дитина ОСОБА_7 знаходився за місцем мешкання відповідачів по справі. Дитина була доглянутою, для неї створені усі належні умови для проживання, дитина знаходиться у тісному зв'язку з бабусею - відповідачкою по справі ОСОБА_4 та називає її мамою. Вважала, що відсутність біологічної матері у житті дитини має негативні та незворотні наслідки, щодо розвитку дитини, впливу на її емоційний та психологічний стан, так як дитина фактично не знає хто її мати, внаслідок протиправних дій (у тому числі відповідачів), а позивачка позбавлена законного права на спілкування з дитиною та її виховання.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації - Крикун А.Ю. надала суду лист відповідно до якого зазначила, що 01.03.2024 року на підставі звернення ОСОБА_3 у зв'язку з розглядом судової справи № 756/404/24 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 щодо позбавлення батьківських прав відносно дитини ОСОБА_6 , Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було складено акт обстеження умов проживання матері дитини ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 . Під час обстеження умов проживання встановлено, що на час обстеження умов проживання було встановлено, що в даній квартирі вона проживає разом із своєю матір'ю та старшим сином ОСОБА_9 , 2017 року народження підставі договору оренди. Відповідно до інформації з Реєстру територіальної громади міста Києва дитина ОСОБА_6 , 2022 року народження не має зареєстрованого місця проживання на території Деснянського району міста Києва.
Розглянувши поданий позов, вислухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову виходячи з його передчасності та невірно обраного способу захисту порушеного права.
Судовим розглядом справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 14).
Сторони не заперечують, що батьки малолітнього ОСОБА_6 у шлюбі між собою не перебували та не перебувають. Місце постійного проживання дитини між батьками добровільно не погоджене, рішенням суду чи органу опіки та піклування не визначено.
На даний час дитина періодично проживає як у місті Києві так і у селі Кремидівка Одеського району Одеської області, що підтверджується актами Служби у справах дітей (т. 1 а.с. 16, 232).
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що на час розгляду справи місце проживання дитини у встановлений законом спосіб не визначено, а малолітній ОСОБА_6 , у тому числі, періодично проживає із відповідачами по справі бабусею і дідусем за згодою законного представника дитини -його батька ОСОБА_1 . У зв'язку з чим у відповідачів по справі відсутній протиправний фактор незаконного утримання дитини.
Суд приймає до уваги вимоги ч. 1 ст. 163 СК України в частині того, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, однак звертає увагу, що даний спір фактично існує між батьками малолітньої дитини, який у законний спосіб не вирішений. Крім того, суд приймає до уваги, що позивачка не оспорює факту проживання дитини разом із батьком, у зв'язку з чим тимчасове знаходження дитини у бабусі і дідуся відбувається за згодою батька дитини, а від так в її інтересах.
При ухваленні рішення суд приймає до уваги акти обстеження умов проживання сім'ї відповідачів з яких вбачається, що для дитини створені усі належні умови, дитина знаходиться у комфортних умовах, її життю та здоров'ю ні чого не загрожує і до вирішення питання про визначення місця проживання дитини відібрання дитини є недоцільним, так як може негативно вплинути на її психоемоційний стан .
Право батьків на визначення місця проживання дитини, ч. 1 ст. 160 СК України, відповідно до якої місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків за для дотримання прав дитини та кожного з них.
Зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.
Отже вищевказана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20, та у справі № 183/1464/22 від 25 березня 2024 року.
За правилами статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому у конкретній ситуації враховується, що держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що в спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо (постанова від 11 грудня 2024 року в справі № 199/5456/23 тощо).
Оскільки СК України не визначає зміст категорії «інтереси дитини», то розкрити зміст цього поняття можна через підхід, що застосовує ЄСПЛ.
Так, під час визначення основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: 1) у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо не придатною або явно неблагополучною; 2) у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78, 100 рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі ««М. С. проти України» (заява №2091/13).
Такий алгоритм має бути врахований під час вирішення питання про відібрання дитини з огляду на норми частини третьої статті 163 СК України, зокрема в спорі між матір'ю дитини та бабусею та дідусем, в яких дитина проживала довгий час, оскільки взаємини між дідом/бабою та онуками, які спільно проживають тривалий час, підпадають під дію статті 8 Конвенції. Вирішення питання про відібрання дітей у відповідачів як і вирішення питання про неможливість відібрання дітей на користь позивача (матері дитини) становить втручання у право кожної із сторін в справі на повагу до їх сімейного життя.
Втручання в право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.
На питання, чи передбачене втручання у право сторін законом, стаття 163 СК України відповідає ствердно, оскільки закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, але закон допускає, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини.
На питання, чи відповідає втручання у право однієї із сторін цілям, про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, суд вважає, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини і відповідно вона має законну мету в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї із сторін необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин справи вони можуть відрізнятися.
На час ухвалення рішення по даній справі сторони добровільної згоди на визначення місця проживання дитини не дійшли, рішеннями суду та органів опіки і піклування спір, щодо визначення місця проживання дитини не було врегульовано, більш того суду не було наданого доказів того, що батьки дитини взагалі звертались до відповідних органів із питань вирішення питання про визначення місця проживання дитини, отже суд доходить висновку, що примусове відібрання дитини та передання дитини матері без вирішеного спору про місце проживання дитини не усуне протиріч між сторонами, при цьому відібрання дитини, тобто примусове вилучення дитини з місця в якому вона проживає тривалий час, та де створено всі умови для її розвитку, не відповідає інтересам дитини на даному етапі, відтак суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі наведеного, ст.ст.3, 9, 18, 27 Конвенції про права дитини, ст.ст. 150, 151, 161, 162 Сімейного кодексу України та керуючись ст.ст.4, 15,16, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_3 до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача: Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області; Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 - про відібрання дитини - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 18.06.2024 року в якості забезпечення позову у справі № 504/1925/24.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Одеського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя : Вінська Н. В.