суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Банаська О. О., Дашутіна І. В.
справа № 990/148/24
провадження № 11-227заі25
1. Велика Палата Верховного Суду 20 листопада 2025 року розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2025 року у справі № 990/148/24 за його позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
2. У цій справі Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2025 року у справі № 990/148/24 - без змін.
Короткий виклад історії справи
3. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 26 березня 2024 року
№ 378/дс-24, яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва;
- зобов'язати ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 як з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, та прийняти рішення з урахуванням мотивувальних висновків рішення суду в цій справі.
4. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірне рішення відповідач прийняв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з нівелюванням принципу права особи на участь у процесі прийняття рішення.
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 квітня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що легітимна мета вимірювання доброчесності кандидата на посаду судді полягає у виявленні фактів свідомого порушення чи нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допущення поведінки, що несумісна із званням судді або підриває авторитет правосуддя. Такий захід має забезпечити кадрову якість правосуддя з погляду моралі й професійної етики. Повноваження Комісії щодо оцінки встановлених обставин, пов'язаних з особою кандидата, на предмет відповідності його критерію доброчесності є дискреційними. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії. Члени Комісії, оцінюючи встановлені стосовно кандидата на посаду судді обставини, визначаються щодо їхньої відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є
морально-етичною, а не правовою категорією, поведінка кандидата оцінюється насамперед з морально-етичного погляду. Навіть правомірні та законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності, виходячи із загальноприйнятих уявлень про це поняття в контексті поведінки, коли йдеться про суддю.
Підкресливши, що висновки Комісії формувались внаслідок оцінювання конкретних обстави, суд першої інстанції визнав вмотивованим оспорюване рішення, оскільки Комісія зазначила конкретні факти, які з очевидністю породжували обґрунтований сумнів у відповідності позивача критерію доброчесності.
Встановлені обставини справи
6. Рішенням від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 ВККС оголосила добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду. 30 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про допуск до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.
7. Рішенням від 12 червня 2018 року № 267/дс-18 ВККС визнала ОСОБА_1 таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) вимогам до кандидата на посаду судді.
8. Рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. 18 жовтня 2023 року до ВККС надійшла заява ОСОБА_1 про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону № 1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.
9. Рішенням від 1 грудня 2023 року № 10/дс-23 ВККС допустила до участі в конкурсі на заміщення вакантних посад суддів у місцевих судах кандидатів, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, зокрема і ОСОБА_1 .
10. Рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 Комісія затвердила рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23. Цим рішенням, зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва, у якому ОСОБА_1 посів переможну позицію.
11. 20 лютого 2024 року ВККС у складі колегії розпочала проведення співбесіди з позивачем. Під час проведення співбесіди Комісія ухвалила протокольне рішення щодо відкладення розгляду питання про проведення співбесіди та запропонувала позивачу надати інформацію, пояснення та документи (за наявності), які підтверджують відповідність його активів законним доходам.
12. 29 лютого 2024 року позивач на виконання вказаного прокольного рішення подав до Комісії пояснення та додаткові документи.
13. 26 березня 2024 року ВККС у складі колегії продовжила проведення співбесіди з позивачем.
14. За результатом проведення співбесіди Комісія прийняла рішення від 26 березня 2024 року № 378/дс-24, яким відмовила в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва.
15. За змістом цього рішення, висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності, а саме у правдивості та повноті наданих відомостей щодо обставин набуття прав на об'єкти нерухомості та декларуванні відомостей, визначених статтею 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII), Комісія дійшла за наслідком оцінювання обставин щодо:
- придбання земельної ділянки в селі Конопниця Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області, наявності на ній об'єкта незавершеного будівництва, короткого терміну проведення будівельних робіт, їх проведення тією ж особою, яка була продавцем земельної ділянки, відсутності будь-яких підтверджувальних документів щодо реальної вартості об'єктів нерухомості, зокрема житлового будинку загальною площею 180,4 кв. м;
- незазначення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за 2016 рік відомостей про квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала його дружині на праві спільної часткової власності до 28 лютого 2017 року.
Комісія дійшла переконання, що позивач продемонстрував невідповідність показнику критерію доброчесності, визначеному в пункті 11.1 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення № 143/зп-16) [достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування].
Зважаючи на викладене, Комісія констатувала наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 високим стандартам доброчесності та професійної етики, які встановлюються для судді, а тому йому слід відмовити у внесенні подання з рекомендацією на призначення суддею.
Постанова Великої Палати Верховного Суду (основні мотиви)
16. Велика Палата Верховного Суду, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, погодилася з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
17. Постанову вмотивовано, зокрема, тим, що в розглядуваній справі Комісія, оцінивши сукупність встановлених обставин (зокрема, характер й обсяг майнових операцій позивача та членів його сім'ї, джерела походження коштів, пояснення позивача щодо цих обставин, а також ступінь їхньої переконливості та документального підтвердження), дійшла вмотивованого висновку про наявність обґрунтованих сумнівів у відповідності позивача критерію доброчесності. Цей висновок, на думку Великої Палати Верховного Суду, базується саме на морально-етичній оцінці поведінки кандидата, яка належить до виняткової компетенції Комісії.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що кожна з двох груп обставин, які Комісія поклала в основу висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності (а саме обставини набуття прав на земельну ділянку в селі Конопниця разом із розташованим на ній об'єктом незавершеного будівництва та подальшим завершенням будівництва житлового будинку, з одного боку, і незазначення у декларації за 2016 рік відомостей про квартиру, 3/4 частини якої належали дружині позивача, - з другого), має самостійний та достатній характер для формування такого висновку.
Поряд із цим Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, навіть якби Комісія встановила лише одну з наведених груп обставин, цього було б достатньо для правомірного застосування частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII, оскільки кожна з них окремо об'єктивно свідчить про поведінку, що не відповідає високим
морально-етичним стандартам, які суспільство обґрунтовано очікує від особи, яка претендує на здійснення правосуддя, та породжує обґрунтований сумнів у повноті й правдивості декларування, прозорості джерел походження значних коштів та загальній доброчесності кандидата. Отже, сукупна оцінка обох груп обставин лише підтверджує та посилює обґрунтованість остаточного висновку Комісії.
Водночас Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що доводи позивача про нібито «формальну законність» його дій не спростовують права Комісії розцінювати ці самі дії як такі, що не відповідають суспільним очікуванням від особи, яка претендує стати суддею, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вважає висновок ВККС про наявність обґрунтованих сумнівів у відповідності позивача критерію доброчесності щодо цієї земельної ділянки та пов'язаних із нею обставин повністю обґрунтованим, а доводи позивача - неспроможними. Так, Велика Палата Верховного Суду визнала правомірним висновок Комісії, що пояснення позивача не є переконливими, а встановлені обставини свідчать про поведінку, несумісну з високими морально-етичними стандартами, що пред'являються до судді. Жодне з наведених позивачем заперечень - ні щодо «формальної законності» правочину, ні щодо «усного характеру домовленостей», ні щодо «відсутності обов'язку декларувати недобудову окремо», за висновком Великої Палати Верховного Суду, не спростовує наявності обґрунтованого сумніву в доброчесності позивача.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнала висновок Комісії щодо згаданої земельної ділянки та пов'язаних із нею обставин достатньо вмотивованим, обґрунтованим і таким, що відповідає критеріям, визначеним законом та усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.
Мотиви окремої думки
18. Не погоджуємося із судовим рішенням, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.
19. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
20. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
21. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
22. На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
24. Частини перша та друга статті 55 Конституції України гарантують, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
25. У цій справі позивач оскаржив рішення ВККС, прийняте щодо нього за результатом проведення співбесіди у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, яким йому відмовлено в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва.
26. Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
27. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.
28. Так, за змістом статті 69 цього Закону (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин - проведення співбесіди та ухвалення спірного рішення) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
29. Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII унормовано, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
30. Згідно із частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується ВККС, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
31. Частиною першою статті 79-2 Закону № 1402-VIII передбачено, що ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду відповідно до статті 82 цього Закону.
32. Відповідно до частин першої та другої статті 79-5 Закону № 1402-VIII після визначення переможця конкурсу ВККС на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.
За результатами співбесіди ВККС ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
33. Частиною третьою статті 79-5 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.
34. Так, за змістом частини дев'ятої статті 69 Закону № 1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
35. Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20 лютого та 26 березня 2024 року Комісія провела співбесіду з позивачем у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, та прийняла спірне рішення, яким відмовила в наданні рекомендації про призначення його на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва.
36. Спірне рішення Комісія прийняла, реалізуючи її визначені законом повноваження у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, за результатами проведення співбесіди з позивачем, який посів переможну позицію за рейтингом до Солом'янського районного суду міста Києва.
37. Варто підкреслити, що відповідно до частин другої та третьої та статті 79-5
Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
38. У цьому аспекті слід також зазначити, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
39. Отже, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду мала перевірити викладені в оспорюваному рішенні висновки ВККС на предмет їхньої об'єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі.
40. Вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення слід приймати з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень ураховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
41. Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII є встановлення обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.
42. Як можна зрозуміти зі змісту спірного рішення, ВККС ухвалила його, засумнівавшись у відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності, а саме у правдивості та повноті наданих відомостей стосовно обставин набуття прав на об'єкти нерухомості та недекларування відомостей, визначених статтею 46 Закону № 1700-VII.
43. За змістом частини дев'ятої статті 69 Закону № 1402-VIIІ умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності законодавець пов'язує з наявністю / відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
44. Поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (у цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
45. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб'єктивними, вони повинні мати об'єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена і оцінена судом.
46. Оцінюючи висновки Комісії про наявність обґрунтованого сумніву в правдивості та повноті наданих відомостей щодо обставин набуття прав на об'єкти нерухомості (земельну ділянку в селі Конопниця Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області та збудований на ній житловий будинок загальною площею 180,4 кв. м), суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду виходили з того, що в декларації за 2022 рік позивач серед об'єктів декларування вказав земельну ділянку загальною площею 636 кв. м, кадастровий номер 46236833400:01:001:0849, яка розташована в селі Конопниця Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області, належить його дружині на праві власності та вартість якої на дату набуття у власність становила 17 649,00 грн. Комісія установила, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 1 березня 2017 року вона була вільна від забудови. Водночас під час співбесіди ОСОБА_1 повідомив, що на вказаній земельній ділянці на момент набуття у власність розташовувався об'єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок (ступінь готовності, зі слів кандидата: зведений на фундаменті перший поверх без даху та оздоблення). Також ОСОБА_1 пояснив, що продавець указаної земельної ділянки за його рахунок завершив будівельні роботи для введення в експлуатацію зазначеного житлового будинку. Зі слів ОСОБА_1 , сукупна вартість об'єкта незавершеного будівництва та виконаних будівельних робіт, необхідних для його завершення, становила орієнтовно 45 000,00 дол. США. Форма розрахунку з продавцем - готівкова. Форма укладення правочину щодо виконання будівельних робіт - усна. Вартість об'єкта незавершеного будівництва на момент набуття земельної ділянки у власність становила орієнтовно 20 000,00 дол. США. Ці кошти він сплатив одночасно з придбанням земельної ділянки. Однак жодних документів на підтвердження вказаних платежів кандидат не надав Комісії, пояснивши, що відповідні домовленості мали усний характер.
З порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва Комісія установила, що повідомлення про початок будівельних робіт на земельній ділянці із зазначенням про нове будівництво в полі «Вид будівництва» подано до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області 13 квітня 2017 року, а декларацію про готовність об'єкта до експлуатації із зазначенням адреси:
АДРЕСА_2 - 29 травня 2017 року.
У декларації за 2022 рік ОСОБА_1 вказав дату набуття права власності на зазначений житловий будинок - 10 липня 2017 року, а у полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою» - «Не застосовується».
47. За змістом оспорюваного рішення сумнів Комісії щодо правдивості та повноти зазначених позивачем відомостей стосувався набуття прав як на земельну ділянку, на якій перебував об'єкт незавершеного будівництва (хоча в договорі купівлі-продажу зазначено, що така є вільною від забудови), так і на житловий будинок, розташований на цій ділянці.
48. Так, із пояснень позивача Комісія виснувала, що повідомлення про початок будівельних робіт на зазначеній земельній ділянці, подане до Департаменту Державної
архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області 13 квітня 2017 року, містило відомості, які могли суперечити фактичному стану речей, оскільки в полі «Вид будівництва» цього повідомлення зазначено «нове будівництво», хоча відбувалася добудова незавершеного будівництва, що визнав позивач у своїх поясненнях.
49. Не погоджуємося з висновком суду першої інстанції, який підтримала Велика Палата Верховного Суду, що в цій частині висловлений у спірному рішенні висновок ВККС має належне обґрунтування.
50. Так, згідно з пунктами 2, 2-1 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII у декларації зазначаються відомості, зокрема, про:
2) об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;
2-1) об'єкти незавершеного будівництва, об'єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які: а) належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права; в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб'єкта декларування або членів його сім'ї.
51. У постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що ВККС у межах і цілях конкурсного добору на посаду судді може досліджувати обставини щодо задекларованого майна кандидата на посаду судді через призму критеріїв кваліфікаційного оцінювання, отже, може опиратися на ці обставини у своїх судженнях про відповідність / невідповідність кандидатури на посаду судді, які власне й слугуватимуть основою для обґрунтування рішення за наслідками конкурсу на зайняття вакантної посади.
52. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що несумлінне ставлення до заповнення декларації передбачає не тільки те, що кандидат на посаду судді (декларант) мав обов'язок зазначити достовірні дані, які стосуються вартості майна, але й те, що кандидат як декларант мав для цього підстави (можливість, передумови), однак не виконав свого обов'язку з причин, які не є поважними.
53. Водночас у спірному рішенні в цій частині Комісія не навела конкретних фактів, які б зі всією очевидністю породжували обґрунтований сумнів у відповідності позивача критерію доброчесності саме за показником достовірності відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації.
54. Так, за мотивами ВККС, її висновок стосувався обставин, за яких дружина позивача набула у власність зазначені вище земельну ділянку та житловий будинок, зокрема правдивості положення пункту 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 1 березня 2017 року щодо відсутності на цій земельній ділянці забудови, а також щодо зазначення в поданому до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області повідомленні про початок будівельних робіт на земельній ділянці про нове будівництво, хоча відбувалась добудова незавершеного будівництва, що визнав позивач.
55. У цьому контексті варто зазначити, що порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва врегульований ЦК України (у редакції, чинній на момент вчинення правочину - укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 1 березня 2017 року), згідно зі статтею 331 якого право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
56. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (абзац перший частини першої статті 181 ЦК України).
57. Оскільки позивач визнав, що насправді його дружина придбала земельну ділянку з об'єктом незавершеного будівництва, то в цьому випадку разом з договором
купівлі-продажу земельної ділянки мав би бути укладений і договір щодо об'єкта незавершеного будівництва з дотриманням вимог абзацу другого частини третьої статті 331 ЦК України.
58. Разом із цим необхідно враховувати, що наведеними вище нормами статті 331 ЦК України встановлено порядок первинного набуття права власності на річ, зокрема на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо), на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.
59. За усталеною практикою Верховного Суду об'єкт незавершеного будівництва за своєю правовою природою є сукупністю матеріалів, обладнання тощо, які використовуються в процесі цього будівництва, оскільки правовий статус об'єкта як нерухомого майна виникає з моменту завершення будівництва (див. постани від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 15 березня 2023 року, від 25 вересня 2024 року у справі № 918/146/23).
60. Тож навіть державна реєстрація сукупності будівельних матеріалів як об'єкта незвершеного будівництва не свідчить про фактичне існування такого об'єкта у матеріальному світі саме як нерухомого майна.
61. Як установив суд першої інстанції, декларацію про готовність об'єкта до експлуатації із зазначенням адреси: АДРЕСА_2 подано до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області 29 травня 2017 року.
62. У декларації за 2022 рік позивач зазначив відомості про цей житловий будинок, указавши дату набуття права на нього - 10 липня 2017 року, а в полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою» зазначив «Не застосовується».
63. У цьому контексті вважаємо за доцільне звернути увагу на те, що чинне законодавство не передбачає визначення вартості новоствореного нерухомого майна як умови набуття (реєстрації) права власності на нього.
64. До того ж Порядком заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 23 липня 2021 року № 449/21, який був чинним станом на дату, коли позивач подав декларацію за 2022 рік, було передбачено випадки, за яких вартість майна не зазначається (приміром, пункт 10 розділу ІІІ цього Порядку). У цих ситуаціях для коректного декларування у функціоналі декларації, яку треба заповнити кандидату на посаду судді на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, передбачена можливість декларанта не зазначати вартості майна, обравши відповідну позначку «Не застосовується», «Не відомо».
65. Отже, встановлені у справі обставини, за яких дружина позивача придбала земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок, на наше переконання, не дають підстави для висновку про недостовірність відомостей, які позивач щодо цієї нерухомості вказав у декларації за 2022 рік.
66. З огляду на викладене вважаємо, що факти, які навела Комісія в оспорюваному рішенні, можливо, могли б бути підставою для визнання позивача недоброчесним, однак не за показником достовірності відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації, а тому не погоджуємося з висновком суду першої інстанції та Великої Палати Верховного Суду щодо обґрунтованості спірного рішення Комісії в частині оцінювання обставин набуття прав на об'єкти нерухомості (земельну ділянку і розташований на ній житловий будинок) та недекларування визначених статтею 46 Закону № 1700-VII відомостей щодо цих об'єктів нерухомості.
67. Щодо цього вважаємо за необхідне наголосити на дискреційному характері повноважень ВККС щодо оцінювання кандидата на посаду судді.
68. Завданням ж адміністративного суду є перевірка рішеньсуб'єктів владних повноважень, а отже і ВККС, за критеріями, визначеними у статті 2 КАС України та інших законах, зокрема на предмет їх обґрунтованості.
69. Таким чином, у розглядуваній справі завданням суду була перевірка обґрунтованості висновків Комісії, які вона поклала в основу спірного рішення, водночас додаткове мотивування таких висновків, до якого вдалися суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду, становить вихід за межі завдань адміністративного суду, визначених у статті 2 КАС України.
70. Оскільки при прийнятті спірного рішення Комісія оцінювала встановлені щодо позивача обставини в сукупності, то, висловлюючи окрему думку, вважаємо, що спірне рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII та критерію обґрунтованості, визначеному в статті 2 КАС України, а тому Велика Палата Верховного Суду мала б визнати його протиправним та нечинним.
Судді: Н. В. Шевцова
О. О. Банасько
І. В. Дашутін