адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
15.12.2025 Справа № 917/1224/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши справу
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Фіногенова Романа Васильовича, АДРЕСА_1
до відповідача Алешко-Тишовницької Катерини Геннадіївни, АДРЕСА_2
про стягнення 19 676,96 грн,
Секретар судового засідання Ісенко М.В.
Без виклику учасників справи,
установив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Фізична особа-підприємець Фіногенов Роман Васильович просить суд стягнути з Алешко-Тишовницької Катерини Геннадіївни 19 676,96 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останньою умов укладеного 01.11.2023 року між сторонами Договору оренди нежитлових приміщень № 1/11-2023, з яких : 17 323,87 заборгованості (в т.ч. 12 000,00 грн заборгованість з орендної плати та 5 323,87 грн заборгованість з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг у квітні-травні 2024); 1 960,59 грн інфляційних втрат; 392,50 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови укладеного між сторонами Договору оренди № 1/11-2023 від 01.11.2023, зокрема не здійснив оплату орендних платежів. За порушення строків оплати позивач нарахував відповідачу три відсотки річних та інфляційні нарахування.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копія договору купівлі-продажу від 16.06.2009 за реєстр. № 1215; копія витягу № 7397953 з Державного реєстру правочинів від 16.06.2009; копія витягу № 23382161 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.07.2009; письмова копія інформаційної довідки № 384973080 від 01.07.2024; копія договору оренди нежитлових приміщень № 1/11-2023 від 01.11.2023; копія акту прийому-передачі від 01.12.2023; копія примірнику повідомлення про відмову від договору від 14.06.2023; копія примірнику рахунку на оплату № 6 від 13.06.2024; копія опису вкладення у поштове відправлення трек номер 39803307730605; копія акту приймання-передачі приміщення з оренди від 26.06.2024; письмова копія розрахунку інфляційних нарахувань на суму заборгованості; письмова копія розрахунку 3 процентів річних від суми заборгованості; копія договору б/н про надання професійної правничої допомоги від 26.05.2025; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 277, виданого згідно рішення Полтавської КДКА від 07.10.1997 № 5; копії актів № 1-2 виконаних робіт (оригінали наявні); Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 29.05.2025.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Фізична особа-підприємець Фіногенов Роман Васильович звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою (вх. № 1265/25 від 20.06.2025 року) до Алешко-Тишовницької Катерини Геннадіївни про стягнення 19 676,96 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останньою умов укладеного 01.11.2023 року між сторонами Договору оренди нежитлових приміщень № 1/11-2023, з яких : 17 323,87 заборгованості (в т.ч. 12 000,00 грн заборгованість з орендної плати та 5 323,87 грн заборгованість з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг у квітні-травні 2024); 1 960,59 грн інфляційних втрат; 392,50 грн 3% річних.
У позовній заяві позивач повідомив, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яку він має сплатити адвокату у зв'язку із розглядом даної справи становить 10 000,00 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача 3 028,00 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2025 року справу № 917/1224/25 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 23.06.2025 року позовну заяву Фізичної особи-підприємця Фіногенова Романа Васильовича залишив без руху, встановив спосіб усунення недоліків та надав позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
11.07.2025 року до суду від позивача надійшла клопотання (вх. № 9244), в якому останній на виконання ухвали суду від 23.06.2025 надає письмові пояснення із зазначенням обставин щодо відомого позивачу фактичного місця проживання відповідача.
Суд ухвалою від 15.07.2025 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); зобов'язав Управління соціального захисту населення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (вул. Миру, 29, м. Горішні Плавні, Кременчуцький район, Полтавська область, 39803) в термін до 01.08.2025 надати суду інформацію про перебування на обліку та фактичне місце проживання фізичної особи Алешко-Тишовницької Катерини Геннадіївни (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_3 ; відома суду адреса проживання : АДРЕСА_4 ); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.
В дотримання приписів чинного процесуального законодавства України означена ухвала суду була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Ухвала Господарського суду Полтавської області від 15.07.2025, яка направлялась відповідачу за наявною в матеріалах справи адресою, повернулася до Господарського суду Полтавської області з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".
На виконання вимог ухвали суду від 15.07.2025 Управління соціального захисту населення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області надіслало лист-відповідь (вх. № 9476 від 17.07.2025), в якому повідомило наступне :
- станом на 17.07.2025 року Алешко-Тишовницька Катерина Геннадіївна зареєстрована в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та перебуває на обліку в УСЗН Горішньоплавнівської міськради як внутрішньо переміщена особа;
- адреса фактичного перебування в ЄІБД ВПО: АДРЕСА_5 .
Враховуючи отриману від Управління соціального захисту населення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області інформацію, суд супровідним листом від 18.07.2025 №01-19/620/2025 направив відповідачу ухвалу від 15.07.2025 за адресою його фактичного перебування, яка зазначена в ЄІБД ВПО.
Означена ухвала 27.08.2025 повернулася до Господарського суду Полтавської області з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".
З метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, його права та про покладені на нього обов'язки, суд супровідним листом від 13.10.2025 № 01-19/811/2025 повторно направив відповідачу ухвалу від 15.07.2025 за адресою його фактичного перебування, яка зазначена в ЄІБД ВПО.
Означена ухвала 27.08.2025 повернулася до Господарського суду Полтавської області без відмітки пошти про причини повернення.
З метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, його права та про покладені на нього обов'язки, суд супровідним листом від 24.11.2025 № 01-19/928/2025 повторно направив відповідачу ухвалу від 15.07.2025 за адресою його фактичного перебування, яка зазначена в ЄІБД ВПО.
Означена ухвала 10.12.2025 повернулася до Господарського суду Полтавської області з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Повідомлення про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання відповідач суду не надав.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).
За змістом ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно ст. 232 ГПК України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.
Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 28.09.2020 у справі № 910/9791/18, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 14.04.2021 у справі № 876/74/20, від 26.05.2021 у справі № 916/1176/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 25.11.2021 у справі № 873/41/21, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 14.01.2022 у справі № 910/2042/21, від 23.06.2022 у справі № 914/2265/20, від 27.07.2022 у справі № 908/3468/13).
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку Господарського суду Полтавської області, а тому не може свідчити про неправомірність його дій (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 04.03.2021 у справі №910/6835/20, від 26.05.2021 у справі № 916/1176/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 25.11.2021 у справі №873/41/21, від 23.06.2022 у справі №914/2265/20, від 27.07.2022 у справі №908/3468/13.
Суд зазначає, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. При цьому, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 ГПК України ухвала суду від 15.07.2025 вважається врученою відповідачу 03.12.2025 року.
Неотримання відповідачем поштової кореспонденції за місцем офіційної реєстрації (ухвали від 15.07.2025), свідчать про те, що відповідачем не вживались заходи щоб дізнаватись про стан існуючих судових проваджень.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд також зазначає, що з урахуванням умов воєнного стану в Україні, загальної ситуації в Україні та особливого режиму роботи суду, спрямованого на необхідності збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, господарський суд здійснює розгляд справи №917/1224/25 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Нежитлове приміщення № 4, загальною площею 120,1 кв.м, розташоване на першому поверсі багатоквартирного будинку за адресою : Полтавська область, Кременчуцький район, м. Горішні Плавні, проспект Героїв Дніпра, 89, належить на праві власності Фіногенову Р.В. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16 червня 2009 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Цемахом В.А. за реєстраційним номером 1215.
01.11.2023 року між Фізичною особою-підприємцем Фіногеновим Романом Васильовичем (далі - Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Алешко-Тишовницькою Катериною Геннадіївною (далі - Орендар) було укладено договір оренди № 1/11-2023 (далі - Договір, арк.с. 13-16).
При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :
- в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець передає, а Орендар приймає строкове платне користування нежитлове приміщення, визначені в п. 1.2 цього Договору. Приміщення, що передаються в оренду за цим Договором (надалі - Приміщення), мають загальну площу 120,1 кв.м та знаходяться на першому поверсі за адресою : проспект Героїв Дніпра, буд. 89, місто Горішні Плавні, Полтавської області, як нежитлове приміщення №4. План Приміщень та схема розташування їх наведені у Додатку №2 та Додатку №3 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною (п. 1.1 та п. 1.2 Договору);
- Приміщення передається Орендарю відповідно до умов цього Договору для використання його з метою провадження медичної практики (п. 1.3 Договору);
- Орендодавець зобов'язаний передати Приміщення у користування Орендаря не пізніше листопада 2023 року за Актом прийому-передачі (Додаток №1), підписання якого свідчить про фактичну передачу Приміщення в оренду (п. 2.1 Договору);
- в Акті прийому-передачі Приміщення Сторонами зазначається технічний стан Приміщення, показники лічильників на момент передачі Приміщення в оренду. В момент підписання Акту прийому-передачі Орендодавець передає Орендареві ключі від Приміщення. Акт прийому-передачі складається і підписується у двох примірниках, по одному для кожної з Сторін та є невід'ємною частиною цього Договору (п. 2.2 Договору);
- орендна плата за користування Приміщенням нараховується і вноситься Орендарем з дня початку строку оренди визначеному у п. 7.2 по день фактичного звільнення Орендарем Приміщення після припинення цього Договору. Орендар зобов'язується внести місячну орендну плату на один місяць. Вказана орендна плата при розірванні договору не повертається, а зараховується в якості оплати останнього місяця користування приміщенням (п. 3.1 Договору);
- орендна щомісячна плата за користування Приміщенням становить 2400,00 грн на місяць. Орендна плата за користування Приміщенням сплачується Орендарем щомісячно шляхом внесення готівкових коштів в касу Орендодавця. Оплата здійснюється не пізніше 5 числа кожного місяця, в якому здійснюється оренда, за зазначений календарний місяць (п. 3.3 Договору);
- сторони домовились, що розмір орендної плати, погоджений Сторонами у п. 3.2 цього Договору, є остаточним та не підлягає змінам, окрім випадку, передбаченого у п. 3.5 цього Договору, але не частіше ніж один раз на півроку (п. 3.4 Договору);
- Орендар компенсує Орендодавцю витрати по оплаті комунальних послуг : спожитої електроенергії, послуг водопостачання/водовідведення, централізоване опалення, послуг з охорони, витрат співвласника ОСББ, що стосуються орендованого Приміщення. Орендар зобов'язується компенсувати зазначені витрати Орендодавцю не пізніше 3 (трьох) робочих днів з даті отримання відповідної письмової вимоги - рахунку Орендодавця, за умови надання Орендодавцем документів, що підтверджують фактичний розмір витрат Орендодавця по оплаті комунальних послуг, послуг Управителя, спожитої електроенергії, газу, води, опалення тощо, що стосуються орендованого Приміщення, відповідно діючим розцінкам та тарифам. Комунальні послуги сплачуються Орендарем щомісячно шляхом внесення готівкових коштів в касу Орендодавця (п. 3.6 Договору);
- у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством України (п. 6.1 Договору);
- цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженим представниками Сторін та скріплення печаткою. Датою підписання цього Договору вважається дата, що зазначена у преамбулі на першій сторінці цього Договору. Перебіг строку оренди Приміщення починається з дати підписання Сторонами Акту прийому-передачі приміщення до 31.10.2024 року. Початком строку оренди вважається дата підписання Сторонами Акту прийому-передачі Приміщення (п. 7.1 та п. 7.2 Договору);
- дія цього Договору припиняється у зв'язку з поверненням Приміщення після закінчення строку оренди, у випадку знищення Приміщення чи його пошкодження, які не дають можливості користуватися Приміщенням, порушення справи про банкрутство Орендаря, з інших підстав, передбачені цим Договором та законодавством України (11.1 Договору);
- цей Договір може бути припинений достроково за взаємною згодою Сторін або на вимогу однієї із Сторін з підстав, передбачених в п. 11.3, 11.4, 10.1 цього Договору та чинним законодавством України (п. 11.2 Договору).
01.12.2023 року між сторонами підписано акт прийому-передачі майна, відповідно до якого позивач (Орендодавець) передав, а відповідач (Орендар) прийняв вищевказане Приміщення (копія наявна у матеріалах справи, арк.с. 17).
У зв'язку з тим, що відповідач протягом більш ніж три місяці не сплачував встановлену Договором орендну плату за Приміщення, а також несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувала передбачену умовами Договору компенсацію витрат позивача по оплаті комунальних послуг, письмовим повідомленням від 14.06.2024 року на підставі частини першої статті 782 ЦК України позивач повідомив відповідача про відмову від Договору (арк.с. 18-19). Докази направлення означеного повідомлення з додатками наявні у матеріалах справи (арк.с. 20).
26.06.2024 року між сторонами підписано акт прийому-передачі майна, відповідно до якого відповідач (Орендар) повернув, а позивач (Орендодавець) прийняв означене майно (копія наявна у матеріалах справи, арк.с. 21).
Згідно із пунктом 4 означеного акту приймання-передачі приміщення з оренди сторони підтвердили, що станом на 26.06.2024 року відповідач має заборгованість перед позивачем з оплати орендної плати за Договором в сумі 12 000,00 грн, а також заборгованість з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг у квітні 2024 року в розмірі 3 191,74 грн та у травні 2024 року в розмірі 2 132,17 грн. Загальний розмір заборгованості відповідача (орендаря) перед позивачем (орендодавцем) становить 17 323, 87 грн.
Згідно із пунктом 5 означеного акту приймання-передачі приміщення з оренди відповідач зобов'язалась сплатити зазначену заборгованість у строк до 26.08.2024 року.
Позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання зі сплати до 26.08.2024 позивачеві заборгованості у розмірі 17 323, 87 грн. Ця обставина відповідачем не спростована.
Суд встановив, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 06.06.2024 року припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Алешко-Тишовницької К.Г. (номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 2010350060003422260).
Відповідно до ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
За приписами ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, ч. 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання, які виникли під час здійснення нею підприємницької діяльності, не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 13.02.2019 року у справі №910/8729/18 (провадження №12-294гс18), від 05.06.2019 року у справі №904/1083/18 (провадження №12-249гс18).
Отже, в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України до юрисдикцій господарського суду віднесено розгляд спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Дані висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 р. по справі № 916/559/17, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Таким чином, зобов'язання Фізичної особи-підприємця Алешко-Тишовницької К.Г. за Договором оренди № 1/11-2023 від 01.11.2023, з урахуванням вищевикладеного, перейшли до фізичної особи ОСОБА_1 .
Вважаючи свої права порушеними, позивач просить суд стягнути з відповідача 19 676,96 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останньою умов укладеного 01.11.2023 року між сторонами Договору оренди № 1/11-2023, з яких : 17 323,87 заборгованості (в т.ч. 12 000,00 грн заборгованість з орендної плати та 5 323,87 грн заборгованість з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг у квітні-травні 2024); 1 960,59 грн інфляційних втрат; 392,50 грн 3% річних.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати : з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є : договори та інші правочини.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Приписами ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору оренди.
Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме : майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно із ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Матеріалами справи підтверджується факт укладення між позивачем та відповідачем Договору оренди, за умовами якого відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення та зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату у розмірі, погодженому сторонами у договорі.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за Договором. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вищезазначеним Договором не сплатив орендних платежів (в т.ч. по відшкодуванню витрат, пов'язаних з оплатою комунальних послуг) у визначені Договором строки. Заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 17 323,87 грн (в т.ч. 12 000,00 грн заборгованість з орендної плати та 5 323,87 грн заборгованість по витратам, пов'язаним з оплатою комунальних послуг). Дана обставина відповідачем не спростована.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів відсутності заборгованості, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача боргу в розмірі 17 323,87 грн вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 1 960,59 грн інфляційних втрат за період з 01.09.2024 по 30.04.2025 та 392,50 грн 3% річних за період з 27.08.2024 по 29.05.2025, не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 17 323,87 заборгованості (в т.ч. 12 000,00 грн заборгованість з орендної плати та 5 323,87 грн заборгованість з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг у квітні-травні 2024); 1 960,59 грн інфляційних втрат; 392,50 грн 3% річних, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд встановив, що при зверненні до суду із цим позовом позивач сплатив 3 028,00 грн судового збору за квитанцією № 9026-1851-3300-1347 від 27.05.2025. Факт надходження цього судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 29.05.2025 (арк.с. 36).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача у розмірі 3 028,00 грн.
Позивачем також заявлено до стягнення 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.
На підтвердження отримання професійної правової допомоги позивач надав копії : Договору про надання професійної правничої допомоги від 26.05.2025, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Кириченко Г.В.; копія свідоцтва адвоката (арк.с. 28-32).
У Договорі про надання професійної правничої допомоги сторони узгодили, зокрема, наступне :
- Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надати професійну правничу допомогу стосовно стягнення з Алешко-Тишовницької К.В. заборгованості за договором оренди за договором оренди нежитлових приміщень № 1/11-23 від 01 листопада 2023 року в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1 Договору);
- адвокат, зокрема, бере на себе виконання наступних дій з надання професійної правничої допомоги: надання консультацій; складання позовної заяви, інших процесуальних документів; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази у зв'язку з виконанням доручення; використання засобів захисту, передбачених ГПК України та іншими законодавчими актами України; виконання інших дій, передбачених законодавством (п. 2.2 Договору);
- отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару (п. 4.1 Договору);
- при визначенні розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка та репутація адвоката (п. 4.2 Договору);
- клієнт сплачує адвокату за роботу грошову винагороду (гонорар) відповідно до акта виконаних робіт. Розмір винагороди за надану правничу допомогу здійснюється з розрахунку 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на час надання послуг, за 1 годину надання адвокатом правничої допомоги (п. 4.3 Договору);
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до моменту фактичного виконання доручення або до моменту розірвання договору (п. 5.2 Договору).
У акті № 1 від 26.05.2025 сторони зазначили, що останні підтверджують те, що Адвокатом Кириченко Г.В. були надані послуги з підготовки до розгляду справи : ознайомлення з наявними у Клієнта документами, що стосуються спірних правовідносин, надання клієнту консультації, тривалістю 01 год. 30 хв. У цьому акті сторони зазначили про відсутність претензій, а також визначили вартість наданих послуг (професійної правничої допомоги) по означеному акту, яка складає 2 271,00 грн (1514,00 грн х 01 год. 30 хв.) (арк.с. 31).
У акті № 2 від 29.05.2025 сторони зазначили, що останні підтверджують те, що Адвокатом Кириченко Г.В. були надані послуги з складання позовної заяви до Господарського суду Полтавської області до Алешко-Тишовницької К.В. про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень № 1/11-23 від 01 листопада 2023 року, тривалістю 05 год. 00 хв. У цьому акті сторони зазначили про відсутність претензій, а також визначили вартість наданих послуг (професійної правничої допомоги) по означеному акту, яка складає 7 570,00 грн (1514,00 грн х 05 год. 00 хв.) (арк.с. 31).
У детальному описі робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Кириченко Г.В. зазначено ідентичні послуги (їх вартість та витрачений адвокатом час, опис робіт та час виконання робіт) як і у актах виконаних робіт (арк.с. 32).
Щодо відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена додатковій у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/12876/19 від 15 червня 2022 року.
Крім того, у даній постанові суд дійшов висновку, що поряд з вищевикладеним чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід / Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у встановлений ухвалою суду термін не надав суду ні заперечення щодо стягнення з нього судових витрат на професійну правничу допомогу позивача ні заяви про зменшення їх розміру.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постановах від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
Матеріалами справи підтверджується, що при визначенні розміру витрат на правову допомогу адвоката враховано, зокрема наступні обставини : складність справи та обсяг виконання адвокатом робіт (надання послуг), необхідність вивчення і аналізування доказів, обставин справи, у тому числі аналіз обставин, пов'язаних з виконанням договору оренди нежитлових приміщень № 1/11-23 від 01.11.2023; кваліфікація і досвід адвоката.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що понесений відповідачем розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із :
- складністю даної справи;
- витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт (надання послуг), у зв'язку з перебуванням справи № 917/1224/25 в провадженні Господарського суду Полтавської області;
- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що підтверджується їх детальним описом і актами виконаних робіт від 26.05.2025 та від 29.05.2025;
- значенням справи для позивача.
Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн, відповідають критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їх розміру, виходячи з обставин даної справи.
З огляду на надані докази, суд дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат в сумі 10 000,00 грн є підтверджений матеріалами справи, співрозмірним наданому об'єму адвокатських послуг, тому витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням приписів п. 9 ст. 129 ГПК України підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Алешко-Тишовницької Катерини Геннадіївни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Фіногенова Романа Васильовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 17 323,87 заборгованості; 1 960,59 грн інфляційних втрат; 392,50 грн 3% річних; 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 028,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
3. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення підписано 15.12.2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик