65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4064/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,
розглянувши справу
за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (65026, Одеська обл., м. Одеса, Митна площа, буд. 1; код ЄДРПОУ ВП 38728457)
до відповідача - Приватного підприємства «ТРАНС-ОЙЛ» (65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Миколи Гефта, буд. 2-А; код ЄДРПОРУ 31253737)
про стягнення 22 578,10 грн;
представники сторін:
від позивача - Орєшкова Н. В.,
від відповідача - не з'явився,
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) (далі - позивач, Адміністрація) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "ТРАНС-ОЙЛ" (далі - відповідач, Приватне підприємство) про стягнення 22 578,10 грн. з яких: 20 029,19 грн основної заборгованості; 2 070,46 грн пені; 200,37 грн 3 % річних; 278,08 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про встановлення сервітуту на штучно створеній території Нафторайону № КД-9816 від 24.11.2006 (далі - Договір).
Вказує, що у період із лютого по липень 2025 року включно Адміністрацією забезпечено право Приватного підприємства на обмежене користування об'єктами сервітуту згідно з укладеним Договором та будь-яких зауважень від останнього не надходило. Зазначає про складення Адміністрацією та надсилання Приватному підприємству актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунків за період з лютого по липень 2025 року включно. Стверджує, що відповідно до умов Договору плата за користування об'єктами сервітуту у період з лютого по липень 2025 року включно становить 20 029,19 грн із ПДВ. Покликаючись на положення п. 4.2. Договору, позивач вказує, що сторони чітко визначили плату за сервітут, яку Приватне підприємство зобов'язалося здійснювати на користь Адміністрації не пізніше 10-го числа кожного місяця, що слідує за звітним. Однак, як наголошує позивач, у порушення умов вищезазначеного Договору та норм чинного законодавства України, плата за сервітут у період з лютого по липень 2025 року включно на суму 20 029,19 грн залишається не сплаченою відповідачем у повному обсязі. Позивач також звертає увагу на спроби досудового врегулювання спору, які не призвели до результату. У зв'язку з простроченням сплати основного боргу, позивач нарахував та заявив до стягнення 2 070,46 грн пені (в порядку п. 5.2. Договору), 200,37 грн 3 % річних та 278,08 грн інфляційних втрат (в порядку ст. 625 ЦК України).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2025 для розгляду справи № 916/4064/25 було визначено суддю Степанову Л. В.
Ухвалою від 08.10.2025 суддею Степановою Л. В. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/4064/25, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 20.11.2025 об 11:30, встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.
Розпорядженням керівника апарату суду від 23.10.2025 № 231 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2025 для розгляду справи № 916/4064/25 визначено суддю Волкова Р. В.
Ухвалою від 29.10.2025 справу № 916/4064/25 прийнято до провадження суддею Волковим Р. В., продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 24.11.2025. Цією ж ухвалою суд повідомив Приватне підприємство "ТРАНС-ОЙЛ про передбачений частиною шостою статті 6 Господарського процесуального кодексу України обов'язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через вказану систему або її окрему підсистему (модуль).
Судове засідання, призначене на 24.11.2025, було перервано у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою від 26.11.2025 повідомлено сторін про те, що судове засідання призначено на 08.12.2025.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвал суду на адресу реєстрації місцезнаходження Приватного підприємства «ТРАНС-ОЙЛ» - 65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Миколи Гефта, буд. 2-А.
Втім, судова кореспонденція поверталась на адресу суду з відмітками пошти "адресат відсутній за вказаною адресою" та "за закінченням терміну зберігання".
Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Крім того, з аналізу змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22).
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
З урахуванням вищевикладеного, у зв'язку з тим, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи, суд виснував про можливість відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
08.12.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
24.11.2006 між ДП «Одеський морський торговельний порт» (Власник) та ПП «Транс-ойл» (Користувач) було укладено договір про встановлення сервітуту №КД-9816, відповідно до п. 1.1 якого на підставі ст. 401 ЦК України Власник надає Користувачу право обмеженого користування (сервітут) об'єктами нафторайону ДП «Одеський морський торговельний порт», зазначеними в додатку № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною, які знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Гефта, 2, (об'єкт сервітуту), а Користувач зобов'язується здійснювати Власнику плату за сервітут у розмірах і порядку, передбачених цим договором.
Згідно з п. п. 1.3, 1.6 договору про встановлення сервітуту №КД-9816 від 24.11.2006 об'єкт сервітуту перебуває у державній власності та закріплений за Власником на праві господарського відання. Обмеження об'єкта сервітуту, передбачені цим договором, не позбавляють Власника права володіння, користування і розпорядження ним з урахуванням вимог цього договору.
Власник зобов'язується шляхом надання сервітуту забезпечити Користувачу можливість експлуатації та обслуговування трубопроводів і технологічного обладнання Користувача, розташованих на об'єкті сервітуту (п. 2.1 договору про встановлення сервітуту №КД-9816 від 24.11.2006).
Згідно з п. 2.6 договору про встановлення сервітуту №КД-9816 від 24.11.2006 Користувач зобов'язаний використовувати об'єкт сервітуту відповідно до умов цього договору та з урахуванням інтересів Власника; своєчасно і в повному обсязі вносити плату за сервітут відповідно до статті 4 цього договору.
Положеннями п. п. 4.1 - 4.3 договору про встановлення сервітуту №КД-9816 від 24.11.2006 встановлений за цим договором сервітут є відплатним. Розмір плати за сервітут визначається із розрахунку 10% від оціночної вартості об'єкта сервітуту і становить 296,70 гривень на місяць без урахування ПДВ. ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України. Користувач зобов'язується здійснювати оплату за сервітут у розмірі, встановленому п. 4.1 цього договору, у строк не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за звітним. Плата за сервітут підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції. Плата за сервітут здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок Власника на підставі виставленого рахунку.
Відповідно до п. 5.2 договору про встановлення сервітуту №КД-9816 від 24.11.2006 у разі порушення строків оплати, встановлених цим договором, Користувач несе відповідальність у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання грошових зобов'язань, від суми, що підлягає оплаті, за кожний день прострочення.
Перелік об'єктів нафторайону ДП «Одеський морський торговельний порт», на яких встановлюється сервітут, а також план-схема трубопроводу викладені у додатках №1,2 до договору про встановлення сервітуту №КД-9816 від 24.11.2006.
Додатковою угодою від 03.12.2013 до договору про встановлення сервітуту №КД-9816 від 24.11.2006 Власник, тобто ДП «Одеський морський торговельний порт», був замінений його правонаступником - Державним підприємством «Адміністрація морських портів України».
Крім того, додатковими угодами від 30.12.2013, від 11.02.2014, від 13.09.2017, від 30.06.2023 до договору №КД-9816 від 24.11.2006 сторонами також були внесені зміни до договору. Так, додатковою угодою від 11.02.2014 сторонами знову було передбачено необхідність внесення плати до 10 числа кожного місяця, наступного за звітним.
У період із лютого по липень 2025 року включно Адміністрацією забезпечено право Приватного підприємства на обмежене користування об'єктами сервітуту згідно з укладеним Договором.
Так, позивачем складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) у період з лютого по липень 2025 року включно, а саме: за лютий 2025 р. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440012 від 28.02.2025; за березень 2025 р. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440018 від 31.03.2025; за квітень 2025 р. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440024 від 30.04.2025; за травень 2025 р. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440030 від 31.05.2025; за червень 2025 р. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440036 від 30.06.2025; за липень 2025 р. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440042 від 31.07.2025 (а.с. 47-49).
Відповідно до умов договору плата за користування об'єктами сервітуту у період з лютого по липень 2025 року включно становить 20 029,19 грн із ПДВ.
Позивач виставив відповідачу наступні рахунки: за лютий 2025 р. (рахунок № 440012 від 10.03.2025) на суму 3 251,58 грн із ПДВ; за березень 2025 р. (рахунок № 440018 від 08.04.2025) на суму 3 300,35 грн із ПДВ; за квітень 2025 р. (рахунок № 440024 від 11.05.2025) на суму 3 323,45 грн із ПДВ; за травень 2025 р. (рахунок № 440030 від 10.06.2025) на суму 3 366,65 грн із ПДВ; за червень 2025 р. (рахунок № 440036 від 13.07.2025) на суму 3 393,58 грн із ПДВ; за липень 2025 р. (рахунок № 440042 від 08.08.2025) на суму 3 393,58 грн із ПДВ (а.с. 50-52).
Як свідчать матеріали справи, зазначені рахунки та акти позивач направив відповідачу поштою та вони були отримані останнім, що підтверджується відповідними відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (а.с. 53-54).
В подальшому, позивач скерував відповідачу листа від 08.05.2025 № 906/19-03-09/Вих (а.с. 55-56) із проханням сплатити наявну заборгованість за договором, а також претензію від 02.07.2025 № 1352/19-03-14/Вих (а.с. 57-60) із вимогою про сплату заборгованості та штрафних санкцій у загальному розмірі 14 226,13 грн. Лист та претензію відповідач отримав, проте залишив їх без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду із заявленими позовними вимогами.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Предметом заявлених Адміністрацією позовних вимог є, зокрема, вимога про стягнення з Приватного підприємства плати за договором про встановлення сервітуту № КД-9816 від 24.11.2006 за період з лютого по липень 2025 року у загальному розмірі 20 029,19 грн.
Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Договором №КД-9816 від 24.11.2006 було встановлено для Приватного підприємства сервітут без визначення строку його дії, а також передбачено обов'язок відповідача вносити плату за користування майном.
За змістом п. 4.2 договору встановлення сервітуту №КД-9816 від 24.11.2006 розмір плати за сервітут визначається із розрахунку 10% від оціночної вартості об'єкта сервітуту і становить 296,70 гривень на місяць без урахування ПДВ. Користувач зобов'язується здійснювати оплату за сервітут у розмірі, встановленому п. 4.1 цього договору, у строк не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за звітним. Плата за сервітут підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції. Плата за сервітут здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок Власника на підставі виставленого рахунку.
Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором про встановлення сервітуту № КД-9816 від 24.11.2006 Приватне підприємство не вносило плату за користування майном в період з лютого по липень 2025 року у загальному розмірі 20 029,19 грн.
Суд враховує, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідач не підписав, проте виконання обов'язку з внесення плати за користування майном за змістом Договору №КД-9816 від 24.11.2006 не залежить від підписання відповідачем відповідних актів, оскільки підставою для внесення платежу є виставлений позивачем рахунок.
Адміністрація належним чином виконала обов'язок в частині виставлення та направлення на адресу Приватного підприємства рахунків за спірний період. При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач, крім рахунків, направляв Приватному підприємству також і акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).
З огляду на викладене вище, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів внесення відповідачем плати за користування майном за період з лютого по липень 2025 року, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених Адміністрацією позовних вимог в частині стягнення з Приватного підприємства суми основного боргу у розмірі 20 029,19 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Перевіривши запропоновані позивачем розрахунки 200,37 грн 3% річних та 278,08 грн інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги у відповідних частинах підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені суд зазначає наступне.
В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 5.2 договору про встановлення сервітуту №КД-9816 від 24.11.2006 у разі порушення строків оплати, встановлених цим договором, Користувач несе відповідальність у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання грошових зобов'язань, від суми, що підлягає оплаті, за кожний день прострочення.
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 2 070,46 грн пені, суд встановив його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
За ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 20 029,19 грн основної заборгованості, 2 070,46 грн пені, 200,37 грн 3% річних та 278,08 грн інфляційних втрат.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства «ТРАНС-ОЙЛ» (65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Миколи Гефта, буд. 2-А; код ЄДРПОРУ 31253737) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (65026, Одеська обл., м. Одеса, Митна площа, буд. 1; код ЄДРПОУ ВП 38728457) 20 029,19 грн основної заборгованості, 2 070,46 грн пені, 200,37 грн 3% річних, 278,08 грн інфляційних втрат, 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 08 грудня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 12 грудня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков