79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
10.12.2025 Справа № 914/2468/20(914/2155/25)
Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області», м. Львів
до відповідача: Державної фіскальної служби України, м.Київ
про визнання права повного господарського відання
в межах провадження у справі № 914/2468/20
за заявою: Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, м. Львів
про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635)
Представники сторін:
від позивача: Івасько С.М.
від відповідача: не з'явився
23.09.2020 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про відкриття провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області».
Ухвалою суду від 12.10.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635); визнано грошові вимоги Головного управління Державної податкової служби у Львівській області до Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» у розмірі 5 493 720,06 грн, з яких: 5 247 836,15 грн - основного боргу (безспірні), 159 567,83 грн - штрафних санкцій та 86 316,08 грн - пені, а також, 21 020,00 грн. судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області»; введено процедуру розпорядження майном Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» строком на сто сімдесят календарних днів до 31.03.2021 та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича (свідоцтво № 1936 від 18.12.2019, адреса: вул. Ватутіна, 67, с. Потік, Київська область, 08824).
Офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі №914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» розміщено на веб-сайті Вищого господарського суду України 12.10.2020.
Постановою Господарського суду Львівської області від 22.11.2023 року у задоволенні заяви Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» щодо застосування ч. 3 ст. 43, ст. 135 ГПК України від 15.02.2023 за вх. №3975/23 відмовлено; у задоволенні клопотання про забезпечення інвентаризації майна Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від 25.07.2023 за вх. №18461/23 відмовлено; припинено процедуру розпорядження майном Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635); припинено повноваження розпорядника майна Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича (свідоцтво № 1936 від 18.12.2019 р.), адреса: вул. Ватутіна, 67, с. Потік, Київська область, 08824; визнано банкрутом Державне підприємство “Виробничо-сервісний центр у Львівській області»; відкрито ліквідаційну процедуру Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області», призначено ліквідатором арбітражного керуючого Іваська Святослава Миколайовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 558 від 18.03.2013, адреса: 79014, м.Львів, вул.Ялівець, 45в/3; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; у задоволенні заяви арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича про участь у справі та призначення ліквідатором відмовлено; у задоволенні заяви арбітражного керуючого Шимечко Андрія Ярославовича про участь у справі та призначення ліквідатором відмовлено; оприлюднено на офіційному веб-сайті Касаційного господарського суду у складі Верховного суду повідомлення про визнання Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635) банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Справа №914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» перебуває на стадії ліквідаційної процедури.
Хід розгляду справи викладено в відповідних ухвалах суду.
10 липня 2025 на адресу суду надійшла позовна заява Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» до Державної фіскальної служби України про визнання права повного господарського відання.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.07.2025 справу №914/2468/20(914/2155/25) передано на розгляд судді Чорній Л.З. ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, в провадженні якої перебуває справа № 914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області».
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Позовну заяву Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області» до Державної фіскальної служби України про визнання права повного господарського відання, прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області».
В судове засідання від 13.08.2025 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав. У судове засідання сторони не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.
В судове засідання від 15.10.2025 року сторони з'явилися. Позивачем через канцелярію суду подано заяву про уточнення позовних вимог, а саме в частині зазначеної площі автостоянки 1548,3 м.кв. Також, позивачем подано відповідь на відзив позовну заяву.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відкласти розгляд справи.
Ухвалою суду від 16.10.2025 розгляд справи продовжено з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, підготовче засідання відкладено на 23.10.2025.
У судове засідання 23.10.2025 представники сторін з'явилися, надали пояснення.
Ухвалою суду від 23.10.2025 закрито підготовче провадження у справі №914/2468/20(914/2155/25) та призначено її до розгляду по суті на 10.12.2025.
У судове засідання 10.12.2025 представник позивача з'явився, просив задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві, поясненнях, наданих у судовому засіданні.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У судовому засіданні 10.12.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиції сторін.
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд ухвалити рішення, яким визнати за Державним підприємством «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» право господарського відання на об'єкт нерухомого майна: криту автостоянку, площею 1 548,3 м.кв. за адресою: м. Львів, вул. Хлібна, 6, право власності на яке належить державі в особі уповноваженого органу управління - Державної фіскальної служби України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що згідно з п. 1.1. розділу 1 Статуту ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівської області» затвердженого наказом ДФС України віл 27.10.2014 року №218, ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівської області» засноване на державній власності та належить до сфери управління ДФС України. Розпорядженням ДПА України №34-р від 07.02.2007 прийнято рішення передати на баланс ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» криту автостоянку (гараж) по вул. Хлібні, 6 у м. Львові, яка знаходиться на балансі ДПА у Львівській області. Передачу здійснити з дотриманням постанови КМУ від 10:12.2003 №1891 «Про затвердження методики оцінки майна» та врахувати «Інструкцію з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затверджену наказом Державного казначейства від 17.07.2000 №64. Розпорядження ДПА у Львівській області №26-р від 26.02.2007 прийнято рішення передати на баланс ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» криту автостоянку (гараж) по вул. Хлібній, 6 у м. Львові, яка знаходиться на балансі ДПА у Львівській області. 01.03.2007 згідно акту прийому-передачі основних засобів вказану вище криту автостоянку було передано ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області».
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивачем надані докази прийняття рішення про передачу майна Державною податковою адміністрацією України та Державною податковою адміністрацією у Львівській області в лютому 2007 року, проте рішення не містять інформації про передачу майна в господарське відання. Також, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що позивач неправомірно посилається на норми Господарського кодексу, який уже втратив свою дію.
Обставини справи встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Міністерства доходів і зборів України №113 від 18.05.2013 змінено назву ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів у Львівській області» на ДП «Виробничо-сервісний центр Міністерства доходів і зборів України у Львівській області» в зв'язку із чим 2013 році зареєстровано нову редакції Статуту. В подальшому ДП «Виробничо-сервісний центр Міністерства доходів і зборів України у Львівській області» перейменовано на ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» в зв'язку із чим наказом ДФС України від 27.10.2014 року №218 затверджено нову та діючу на сьогодні редакцію Статуту Позивача.
Згідно з п. 1.1. розділу 1 Статуту ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівської області» затвердженого наказом ДФС України віл 27.10.2014 року №218, ДП «Виробничо- сервісний центр у Львівської області» засноване на державній власності та належить до сфери управління ДФС України.
ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» підпорядковується Державній фіскальній службі України (п. 1.2. розділу 1 Статуту).
Відповідно до п. 2.1. розділу 2 Статуту головною метою діяльності підприємства є здійснення експлуатації будинків та споруд, проведення капітальних та поточних ремонтів службових приміщень адмінбудинків Засновника.
Пунктом 3.2. розділу 3 Статуту визначено, що підприємство є юридичною особою у формі державного комерційного підприємства.
Відповідно до пункту 4.2. Статуту ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів у Львівській області», затвердженого розпорядженням ДПА України №383-р від 06.12.2002, зареєстрованого 20.01.2003 № запису 18434 в редакції чинній на момент передачі спірного майна, майно управління є власністю Засновника і закріплюється за ним на праві повного господарського віддання. Здійснюючи право повного господарського віддання Управління володіє та користується зазначеним майном на власний розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Відчуження майна, що є власністю Засновника і закріплене за Управлінням, здійснюється за погодженням з Засновником у порядку, що встановлений чинним законодавством.
Аналогічні положення містять також і в Статутах усіх наступних редакціях.
Зокрема це Статути в редакції 2008 року, затверджений наказом ДПА України №64 від 05.02.2008 та зареєстрований 06.03.2008 № запису 14151050005000115; статут, затверджений наказом ДПА України №611 від 26.09.2008 та зареєстрований 08.10.2008 № запису 14151050007000115; Статут в редакції 2012 року затверджений наказом ДПС України №618 від 05.07.2012 та зареєстрований 23.07.2012 № запису 14151050011000115; Статут в редакції 2013 року, затверджений наказом Міндоходів №113 від 18.05.2013 року.
Пунктом 5.2. визначено, що майно, що є державною власністю і закріплене за Підприємством, належить йому на праві повного господарського віддання. Відчуження основних засобів державного майна, закріпленого за підприємством, здійснюється за попередньою згодою Засновника.
Ліквідатор позивача зазначає, що у ліквідаційній процедурі, встановлено, що державному підприємству «Виробничо-сервісний центр Львівської області» на баланс передано криту автостоянку площею 1475 м.кв. по вул. Хлібній, 6 у м. Львові. Наведене підтверджується наступними документами:
- Згідно Технічно-облікового паспорту об'єктів матеріально-технічної бази ДПА у Львівській області від 2006 року (гаражі по вул. Хлібній, 6 прийнято на баланс згідно акту державної приймальної комісії від 22.11.1995, Загальна площа - 1 475 м.кв. Виробнича площа 1397,2 м.кв. Площа ділянки 0,23 га. Рік спорудження - 1995).
- Листом ДПА України від 10.11.2006 (відповідь на лист ДПА у Львівській області від 13.10.06) вказано про не заперечення передачі на баланс ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» критої автостоянки (гаражу) по вул. Хлібній, 6.
- Листом ДПА у Львівській області від 12.01.2007 на ДПА України скеровано розпорядчий документ для безкоштовної передачі по залишковій вартості станом на 01.01.2007 з балансу ДПА у Львівській області на баланс ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» автостоянки по вул. Хлібній, 6.
- Розпорядженням ДПА України №34-р від 07.02.2007 прийнято рішення передати на баланс ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» криту автостоянку (гараж) по вул. Хлібні, 6 у м. Львові, яка знаходиться на балансі ДПА у Львівській області. Передачу здійснити з дотриманням постанови КМУ від 10:12.2003 №1891 «Про затвердження методики оцінки майна» та врахувати «Інструкцію з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затверджену наказом Державного казначейства від 17.07.2000 №64.
- Розпорядження ДПА у Львівській області №26-р від 26.02.2007 прийнято рішення передати на баланс ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» криту автостоянку (гараж) по вул. Хлібній, 6 у м. Львові, яка знаходиться на балансі ДПА у Львівській області.
01.03.2007 згідно з актом прийому-передачі основних засобів вказану вище криту автостоянку передано ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області».
Указом Президента України від 22.08.1996 року «Про утворення державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» та від 30.10.1996 року «Питання державних податкових адміністрацій», утворено Державну податкову адміністрацію України.
Указом Президента України від 09.12.2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» ДПА України реорганізовано у ДПС України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 року №981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової Служби», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС, реорганізувавши шляхом злиття, перетворення і приєднання державні податкові адміністрації.
Надалі орган був реформований у Міністерство доходів та зборів. Утворений на підставі Указу Президента України від 24.12.2012 року шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України у єдиний орган.
Згодом, Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів. Визначено, що територіальні органи Міністерства доходів і зборів є правонаступниками територіальних органів ДПС та митної служби, що реорганізовуються.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №160 прийнято рішення утворити Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом пере творення.
В подальшому Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України, утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби, реорганізувавши територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби.
Враховуючи наведене, до Державної фіскальної служби України перейшли усі права як засновника Позивача так і органу уповноваженого управляти ного майном, що також підтверджується затвердженням ДФС України згідно наказу від 27.10.2014 року №218 Статутом Позивача.
Відповідно до статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно, визначене родовими ознаками, що належить банкруту на праві володіння або користування, включається до складу ліквідаційної маси. Індивідуально визначене майно, що належить банкруту на підставі речових прав, крім права власності і господарського відання, не може бути включене до складу ліквідаційної маси.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ліквідатор банкрута посилається на те, що відсутність зареєстрованого права власності на визначене вище нерухомого майна та відповідно і речового права не дозволяє ліквідатору належним чином виконувати покладені Кодексом України з процедур банкрутства обов'язки, зокрема вживати заходи спрямовані на включення потенційних об'єктів до ліквідаційної маси та забезпечення їх реалізації.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Державна фіскальна служба України передала на баланс ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» криту автостоянку, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Хлібна, 6. ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» наділене правом господарського відання щодо вказаної критої автостоянки як правонаступник ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів у Львівській області». Правовий режим майна не змінювався, а отже саме ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» належить виключне право господарського відання.
Частина 2 ст.4 ГПК України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст.16 ЦК України визначено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Водночас, зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Отже, перелік способів захисту, визначений у ч.2 ст.16 ЦК України, не є вичерпним.
У контексті приписів ч.ч.1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
На момент звернення з даним позовом були чинними норми Господарського кодексу, що визначали особливості утворення і діяльності державного комерційного підприємства, зокрема це норми статтей 74 та 75 Господарського кодексу України.
Вказаними нормами визначено, що державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у етапі 74 цього Кодексу, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Аналогічний зміст зазначених вище норм містився в редакціях Господарського кодексу як на момент передачі спірного майна позивачу так і на момент затвердження та реєстрації Статутів державного підприємства, а також і на момент пред'явлення даного позову.
Право господарського віддання на сьогодні врегульовано Законом України №4196-ІХ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб».
Цей Закон визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього закону перехідний період - трирічний строк, що починається з дня введення в дію цього Закону.
Статтею 11 цього Закону визначено, що:
1. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, що володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим суб'єктом управління об'єктами державної власності, уповноваженим органом місцевого самоврядування), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів манна за згодою власника (уповноваженого суб'єкта управління об'єктами державної власності, уповноваженого орган) місцевого самоврядування) у випадках, передбачених законом та установчими документами.
У випадках, визначених законом, майно держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади може бути закріплено на праві господарського відання за господарськими товариствами без права його відчуження. Законом можуть встановлюватися особливості здійснення права господарського відання господарськими товариствами.
2. Власник манна, закріпленого на праві господарського відання, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись у діяльність підприємства.
3. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, що здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Крім цього, в статті 9-3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено особливості діяльності державних комерційних підприємств.
Зокрема, частиною 1 цієї норми визначено, що державне комерційне підприємство є юридичною особою, що діє на основі статуту і несе відповідальність за результати своєї діяльності усім майном, належним їй на праві господарського відання або на іншому речовому праві на чуже майно, передбаченому законом, згідно із законом.
Таким чином, правовідносини щодо визнання права господарського віддання виникли у період чинності Господарського кодексу та існують в момент дії Закону України «Про управління об'єктами державної власності».
У контексті приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Метою подання позову на підставі означеної статті є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.
Позов про визнання права господарського відання є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, що повинен підтвердити наявність у позивача права господарського відання на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права господарського відання позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права господарського відання чи іншого речового права на майно.
Долучені до матеріалів справи документи та викладені у відзиві пояснення відповідача свідчать про невизнання ним права господарського відання ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» на криту автостоянку, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Хлібна, 6.
Посилання відповідача на те, що рішення, яким би право господарського відання ДП «Виробничо-сервісний центр Львівської області» встановлювалось, не приймалося є необґрунтованими, оскільки спростовуються документами, долученими до матеріалів справи.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-241 ГПК України, ст.ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати за Державним підприємством «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635) право господарського відання на об'єкт нерухомого майна: криту автостоянку, площею 1 548,3 м.кв. за адресою: м. Львів, вул. Хлібна, 6, право власності на яке належить державі в особі уповноваженого органу управління - Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, вул. Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 39292197).
3. Стягнути з Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, вул. Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635) 3 028,00 грн судового збору.
Наказ видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складений 15.12.2025.
Суддя Чорній Л.З.