ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.12.2025Справа № 41/104
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг»
до Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2»
про стягнення 162800,08 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
11.02.2009 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго», яка змінили своє найменування на Акціонерне товариство «К.Енерго», з вимогами до Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» про стягнення 507769,36 грн, з яких 401483,76 грн основного боргу, 15147,73 грн 3% річних та 9137,87 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №1641361 від 01.08.2001 не у повному обсязі оплатив спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 401483,76 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 15147,73 грн 3% річних та 91137,87 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2009 порушено провадження у справі №41/104.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 зупинено провадження у справі №41/104 до вирішення пов'язаних з нею справи №8/131.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 поновлено провадження у справі №41/104, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
30.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подання доказів, пояснень, заяв.
21.11.2025 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» надійшла заява про заміну позивача у справі - з Акціонерного товариства «К.Енерго» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» та письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
27.11.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що за його розрахунком заборгованість за спірний період становить 186306,85 грн та складається із 140913,27 грн основного боргу, 6840,70 грн 3% річних та 38552,88 грн інфляційних втрат.
До відзиву на позовну заяву відповідачем долучено заяву про розстрочення виконання рішення суду у даній справі рівними частинами на 12 місяців.
Крім того, відповідачем подано клопотання про витребування доказів, відповідно до якого відповідач просив суд витребувати в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» виписку по рахунку відповідача за період з 01.01.2006 по 01.01.2009.
Зважаючи на подане відповідачем клопотання про продовження строку для подання доказів, заяв, клопотань, суд прийняв до розгляду подані відповідачем 27.11.2025 документи.
01.12.2025 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» просить суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 162800,08 грн, з яких 117102,51 грн основного боргу, 6619,44 грн 3% річних та 39078,13 грн інфляційних втрат.
У вказаній заяві заявник просив суд визнати причину пропуску на подання заяви про зменшення позовних вимог по справі №41/104 поважною та поновити процесуальний строк для подання заяви про зменшення розміру позовних вимог у справі №41/104.
Вказане клопотання обгрунтовано тим, що подання відповідної заяви у визначений процесуальний строк виявилося неможливим, оскільки потреба у такому коригуванні виникла лише після аналізу змісту відзиву, який був отриманий позивачем 26.11.2025 та потребував детального вивчення та перевірки інформації, що впливає на розмір заявлених вимог.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» про поновлення строку для подання заяви про зменшення розміру позовних вимог та прийняв до розгляду вказану заяву, у зв'язку з чим спір у справі розглядається з новою ціною позову - 162800,08 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 замінено позивача у справі - з Акціонерного товариства «К.Енерго» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг».
04.12.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів, заперечення на заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду та заперечення на заяву про стягнення з позивача адвокатських витрат.
Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів у зв'язку з його необгрунтованістю.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.08.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (найменування якої було змінено з 01.01.2019 на Акціонерне товариство «Київенерго», а з 09.08.2019 - на Акціонерне товариство «К.Енерго») - енергопостачальна організація та Житлово-будівельним кооперативом «Зварювальник-2» - абонент був укладений Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1641361, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 Договору №1641361 від 01.08.2001).
Відповідно до п. 2.2.1 Договору №1641361 від 01.08.2001 енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.
Абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п. 2.3.1 Договору №1641361 від 01.08.2001).
Згідно з п. 4 Додатку №1 до Договору №1641361 від 01.08.2001 дата зняття абонентом показників приладів обліку по 25 число поточного місяця: надання звіту в РВТ №6 не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.
Відповідно до Додатку №3 до Договору №1641361 від 01.08.2001 (тарифи на теплову енергію) розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації №837 від 25.04.2001 за кожну відпущену гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ.
Обов'язок зі своєчасної сплати абонентом вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатках № 3, 4, передбачений також п. 2.3.2 Договору №1641361 від 01.08.2001.
Пунктом 8.1 Договору №1641361 від 01.08.2001 визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4 Договору №1641361 від 01.08.2001).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №1641361 від 01.08.2001 не у повному обсязі оплатив спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 401483,76 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 15147,73 грн 3% річних та 91137,87 грн інфляційних втрат.
01.12.2025 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (новий кредитор) просило суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 162800,08 грн, з яких 117102,51 грн основного боргу, 6619,44 грн 3% річних та 39078,13 грн інфляційних втрат.
У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що за його розрахунком заборгованість за спірний період становить 186306,85 грн та складається із 140913,27 грн основного боргу, 6840,70 грн 3% річних та 38552,88 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, враховуючи наступні обставини.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Як вбачається з матеріалі справи, у січні 2006 року на умовах Договору №1641361 від 01.08.2001 відповідач спожив теплову енергію обсягом 311,73000 Гкал для потреб опалення та 115,94000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у лютому 2006 року - теплову енергію обсягом 301,19000 Гкал для потреб опалення та 104,72000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у березні 2006 року - теплову енергію обсягом 260,30000 Гкал для потреб опалення та 115,94000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у квітні 2006 року - теплову енергію обсягом 117,21000 Гкал для потреб опалення та 112,20000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у травні 2006 року - теплову енергію обсягом 97,70799 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у червні 2006 року - теплову енергію обсягом 55,89861 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у липні 2006 року - теплову енергію обсягом 478,13922 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у серпні 2006 року - теплову енергію обсягом 55,74038 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у вересні 2006 року - теплову енергію обсягом 73,00854 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у жовтні 2006 року - теплову енергію обсягом 82,25996 Гкал для потреб опалення та 115,94000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у листопаді 2006 року - теплову енергію обсягом 191,31000 Гкал для потреб опалення та 120,60000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у грудні 2006 року - теплову енергію обсягом 220,81 Гкал для потреб опалення та 124,62000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у січні 2007 року - теплову енергію обсягом 241,58000 Гкал для потреб опалення та 124,62000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у лютому 2007 року - теплову енергію обсягом 186,40487 Гкал для потреб опалення та 47,95877 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у березні 2007 року - теплову енергію обсягом 243,93000 Гкал для потреб опалення та 99,69600 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у квітні 2007 року - теплову енергію обсягом 108,68000 Гкал для потреб опалення та 96,48000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у травні 2007 року - теплову енергію обсягом 87,64309 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у червні 2007 року - теплову енергію обсягом 46,42333 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у липні 2007 року - теплову енергію обсягом 44,96546 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у серпні 2007 року - теплову енергію обсягом 62,23283 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у вересні 2007 року - теплову енергію обсягом 86,08549 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у жовтні 2007 року - теплову енергію обсягом 79,16000 Гкал для потреб опалення та 124,62000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у листопаді 2007 року - теплову енергію обсягом 269,34000 Гкал для потреб опалення та 120,60000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у грудні 2007 року - теплову енергію обсягом 257,39000 Гкал для потреб опалення та 124,62000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у січні 2008 року - теплову енергію обсягом 332,30000 Гкал для потреб опалення та 124,62000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у лютому 2008 року - теплову енергію обсягом 284,84000 Гкал для потреб опалення та 116,58000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у березні 2008 року - теплову енергію обсягом 216,82000 Гкал для потреб опалення та 124,62000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у квітні 2008 року - теплову енергію обсягом 133,25000 Гкал для потреб опалення та 96,48000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у травні 2008 року - теплову енергію обсягом 89,06257 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у червні 2008 року - теплову енергію обсягом 45,80952 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у липні 2008 року - теплову енергію обсягом 44,97155 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у серпні 2008 року - теплову енергію обсягом 59,32648 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у вересні 2008 року - теплову енергію обсягом 94,80049 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у жовтні 2008 року - теплову енергію обсягом 22,11000 Гкал для потреб опалення та 124,62000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у листопаді 2008 року - теплову енергію обсягом 195,38000 Гкал для потреб опалення та 96,48000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у грудні 2008 року - теплову енергію обсягом 195,17000 Гкал для потреб опалення та 106,50000 Гкал для потреб гарячого водопостачання.
Вказана інформація відображене в облікових картках за спірний період та у відомостях обліку спожитої теплової енергії, які складені відповідачем, та які визнаються судом належними та допустимими доказами на підтвердження обсягів спожитої відповідачем теплової енергії (копії долучені позивачем до позовної заяви).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з даним позовом до суду при проведенні розрахунків за теплову енергію у гарячій воді за спірний період з січня 2006 року по грудень 2008 року включно використано тарифи, затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а саме:
1. Розпорядження КМДА №1245 від 20.06.2002 (№2249 від 10.12.2004), період дії тарифу 01.01.2005 - 01.12.2006, розмір тарифу 54,42 грн без ПДВ, 65,30 грн з ПДВ;
2. Розпорядження КМДА №1575 від 30.10.2006 (№11786 від 15.12.2006), період дії тарифу 01.12.2006 - 01.02.2007, розмір тарифу 118,87 грн без ПДВ, 142,63 грн з ПДВ;
3. Розпорядження КМДА №142 від 12.02.2007, період дії тарифу 01.12.2006 - 01.05.2007, розмір тарифу 94,33 грн без ПДВ, 113,20 грн з ПДВ;
4. Розпорядження КМДА №643 від 30.05.2007, період дії тарифу 01.12.2006 - 31.05.2009, розмір тарифу 94,33 грн без ПДВ, 113,20 грн з ПДВ.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 30.09.2014 у справі №761/8760/14-а (№2-а/761/220/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації: №640 від 30 травня 2007 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води»; №641 від 30 травня 2007 року «Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.05.2000 №748»; №642 від 30 травня 2007 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»; №643 від 30 травня 2007 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію».
Також постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі №2-а-118/11 (№2-а/761/4/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації: №981 від 31.08.2009 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; №1141 від 30.09.2009 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 №978, №979, №980 та №981»; №1192 від 15.10.2009 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; №1333 від 30.11.2009 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; №392 від 31.05.2010 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення» тощо.
Cуд в своїй постанові у справі №2-а-118/11 (№2-а/761/4/2014) зазначив про те, що оскаржувані розпорядження не пройшли необхідну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, що є підставою для визнання їх нечинними з моменту прийняття.
За висновком Шевченківського районного суду міста Києва оскаржувані розпорядження не набули чинності, а їх застосування є неправомірним.
Також у постанові Шевченківський районний суд міста Києва від 21.03.2014 у справі №2-а-118/11 (провадження №2-а/761/4/2014) посилався на правову позицію, наведену в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21/246а11.
Згідно зазначеної постанови Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21/246а11 визнано вірними висновки судів апеляційної та касаційної інстанції про скасування розпоряджень КМДА №№ 640, 642, 643 від 30.05.07 року як таких, що не пройшли державної реєстрації та прийняті з порушенням вимог статті 58 Конституції України.
В свою чергу розпорядження №643 від 30.05.2007 втратило чинність на підставі Розпорядження Київської міської державної адміністрації №520 від 29.04.2009 «Про погодження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення».
Дію розпорядження Київської міської державної адміністрації №520 від 29.04.2009 було зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №842-р від 17.07.2009 «Про зупинення дії деяких розпоряджень голови Київської міської держадміністрації з питань встановлення (погодження) тарифів на житлово-комунальні послуги в м. Києві».
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста Києва як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Відповідно до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
При цьому виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції органу державної влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року №21-рп/2003 зазначено, що КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Відтак, з аналізу наведених актів вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі господарських відносин, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи зобов'язані діяти виключно в межах наданих їм повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені державні адміністрації, визначено п.3 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Пунктом 2 вказаного Указу передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731.
Положенням встановлений обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.
Відповідно до пп. 1, 2 Положення, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародних договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийняті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а 11.
Впродовж 2003 - 2010 років Київська міська державна адміністрація не здійснювала державну реєстрацію своїх розпоряджень щодо встановлення/погодження тарифів на житлово-комунальні послуги в Київському міському управлінні юстиції.
Враховуючи правові позиції Верховного Суду України у справі №21- 246а11 та Шевченківського районного суду м. Києва у справах №761/8760/14-а та №2а-118/11, можна вважати, що оскаржувані розпорядження не набули чинності, а їх застосування є неправомірним, в зв'язку з чим розпорядження Київської міської державної адміністрації було визнано незаконними і нечинними з моменту їх прийняття.
Таким, чином, оскільки Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429), було останнім зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції розпорядженням щодо тарифів на виробництво теплової енергії основними теплопостачальними підприємствами міста Києва, саме встановлені ним тарифи підлягають застосуванню при визначення вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії.
Зважаючи на судову практику, позивач здійснив перерахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії у спірному періоді, виходячи із тарифів, затверджених Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429), у зв'язку з чим подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду.
Здійснивши перерахунок вартості теплової енергії за тарифами, які були встановлені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429) - 54,42 грн (без ПДВ), суд дійшов висновку, що за спірний період (з січня 2006 року по грудень 2008 року) відповідачем було спожито теплову енергію на суму 495098,04 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 2 Додатку №4 до Договору №164136 від 01.08.2001 (порядок розрахунків за теплову енергію) абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту №6 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Сплату за вказаними у пункті 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (пункт 3 Додатку №4 до договору).
Як вбачається з розрахунку заборгованості, долученого позивачем до матеріалів справи, за спірний період відповідачем були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 377995,53 грн, у зв'язку з чим заборгованість Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» за Договором №1641361 від 01.08.2001 (за період з січня 2006 року по грудень 2008 року) становить 117102,51 грн.
Наведеними обставинами спростовуються доводи відповідача про те, що його заборгованість становить 140913,27 грн.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 117102,51 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» за Договором №16413610 від 01.08.2001 (за період з січня 2006 року по грудень 2008 року) у сумі 117102,51 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» суми основного боргу у розмірі 117102,51 грн (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог) підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6619,44 грн 3% річних та 39078,13 грн інфляційних втрат (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Суд зазначає, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» 6619,44 грн 3% річних та 39078,13 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.
Наведеними обставинами спростовуються твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.
Що стосується заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, то суд не вбачає підстав для її задоволення, зважаючи на такі обставини.
Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
При цьому, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Заява відповідача про розстрочення судового рішення обгрунтована тим, що згідно з п. 1.3 Статуту Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» ЖБК є неприбутковою організацією і не має за мету отримання прибутку.
Згідно п. 10.1 Статуту для забезпечення належного утримання будинку і прибудинкової території ЖБК щорічно складає та затверджує на загальних зборах кошторис, в якому передбачаються такі витрати: поточні витрати, витрати на оплату комунальних та інших послуг, витрати та накопичення на ремонт будинку, інші витрати.
Як пояснив відповідач, у випадку стягнення судом цієї суми ЖБК буде позбавлене можливості одномоментно виконати рішення суду, що призведе до арешту рахунків в порядку виконавчого провадження та спричинить неможливість ЖБК обслуговувати будинок.
Враховуючи середньомісячні суми надходжень на рахунок ЖБК та витрати пов'язані із утриманням будинку відповідач повідомив, що він зможе сплатити суму заборгованості протягом року.
Відповідач просив вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення суду врахувати статус ЖБК як неприбуткової організації, воєнний стан та визнання відповідачем боргу.
Втім, суд зазначає, що наведені відповідачем обставини не визнаються судом підставами для розстрочення виконання рішення у даній справі.
Судом враховано, що питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів усіх сторін.
Наведені відповідачем у заяві підстави для розстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які унеможливлюють примусове виконання судового рішення в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», та які дають підстави для розстрочення виконання судового рішення, яке не виконане. Боржником також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту відсутності коштів та гарантованого виконання рішення суду протягом періоду, на який відповідач просить надати розстрочку, а також не надано доказів, що у боржника протягом цього періоду з'являться кошти щоб погасити заборгованість.
Більш того, заборгованість, що є предметом стягнення у даній справі, існує більше 15 років.
Як зауважив позивач, такий строк є надмірним, а також дає підстави вважати, що дії відповідача протягом всього часу направлені на умисне ухилення від сплати боргу та свідчать про недобросовісність поведінки боржника.
За наведених обставин, враховуючи подані відповідачем заперечення, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» про розстрочення виконання рішення суду у справі №41/104.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені відповідачем витрати на правову допомогу адвоката покладаються на відповідача (у зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі).
Водночас суд зазначає, що обов'язок сплатити судовий збір (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також витрати на правову допомогу адвоката не є за своє суттю цивільним чи господарським зобов'язанням, і включається до складу судових витрат, а не до предмету і ціни позову (саме які виникають з цивільних та господарських правовідносин), і, відповідно, їх процесуальний розподіл судом за результатами вирішення господарського спору між сторонами процесу в межах «позивач-відповідач» не є виникненням саме господарського чи цивільного зобов'язання в межах «кредитор-боржник».
При цьому, ст. 512 Цивільного кодексу України передбачає заміну кредитора саме у цивільному або господарському зобов'язанні.
Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, в тому числі, щодо стягнення/відшкодування судового збору чи адвокатських витрат, характеру цивільно-правових не мають.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №910/9549/15.
Зважаючи на викладені обставини, позивач як новий кредитор не набув прав вимоги щодо стягнення з відповідача державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» (02097, м. Київ, вул. Радунська, буд. 36; ідентифікаційний код: 22885281) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13; ідентифікаційний код: 32826328) суму основного боргу у розмірі 117102 (сто сімнадцять тисяч сто дві) грн 51 коп., 3% річних у розмірі 6619 (шість тисяч шістсот дев'ятнадцять) грн 44 коп. та інфляційні втрати у розмірі 39078 (тридцять дев'ять тисяч сімдесят вісім) грн 13 коп.
3. Відмовити у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду.
4. Понесені відповідачем судові витрати покласти на відповідача.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак