10 грудня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 678/1001/25
Провадження № 22-ц/820/2430/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Спірідонової Т. В. (суддя-доповідач), Костенка А. М., Ярмолюка О. І.
розглянув у порядку частини 1 статті 369 ЦПК України цивільну справу №678/1001/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2025 року, у складі судді Лазаренка А.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду із позовом та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №751729577 від 06.12.2020 у розмірі 40269,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 06 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №751729577 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, який підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. За умовами договору первісний кредитор перерахував відповідачу кошти у розмірі 11250грн, які 06 грудня 2020 року були зараховані на банківську карту відповідача, вказану в заявці при укладенні кредитного договору.
Оскільки відповідач не здійснював погашення заборгованості за кредитним договором, тому утворилася заборгованість на загальну суму 40269,25 грн, а саме: заборгованість по тілу кредиту - 11249,22 грн; заборгованість по процентах за користування кредитом - 29020,03 грн. Внаслідок укладення договорів факторингу до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивач не довів факт переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи права вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього фактора - ТОВ «ФК «ЕЙС».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнення доводів апеляційної скарги
Представник ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивач не довів факту переходу права вимоги та відсутні докази фінансування за договором факторингу від 28.11.2018. Судом не враховано, що за умовами договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 виконання даного договору здійснювалося не одномоментно, а з 28.11.2018 по 31.12.2024. Предметом договору факторингу від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Передача права вимоги здійснювалася не за самим договором факторингу, а в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги. Тобто, договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення є право вимоги до ОСОБА_1 . Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладений із відповідачем, підписаний між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» 09.03.2021, тобто, у межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року, що не суперечить закону. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо предмету договору факторингу, що відступлення права вимоги не могло стосуватись конкретного кредитного договору №7517299577 від 06.12.2020. Апелянт зауважує, що реєстр прав вимоги, до якого включений кредитний договір №751729577 від 06.12.2020 укладено 09.03.2021, тобто через три місяці після укладення кредитного договору. Зазначений реєстр прав вимоги містить вичерпну індивідуалізацію щодо предмета договору та ціни. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало. Крім того, сутність договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та №05/0820-01 від 05.08.2020 полягає не у відступленні прав вимоги за самими договорами факторингу, а у передачі прав вимоги, визначених у реєстрах. Апелянт зазначає, що на підтвердження переходу права вимоги до відповідача долучено акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025.
Звертає увагу, що з огляду на необхідність застосування до договору факторингу також положень ч.1 ст.656 ЦПК України предметом договору факторингу можуть бути права вимоги, які не існують на момент укладення самого договору, але які виникнуть або будуть набуті клієнтом у майбутньому.
Таким чином, кожна із сторін договорів факторингу на всіх етапах переходу прав вимоги дотрималася вимог цивільного законодавства та спеціальних норм законодавства про фінансові послуги. Істотні умови договорів факторингу зазначені у тексті договорів та деталізовані у реєстрах прав вимоги до них, які є невід'ємними частинами, що свідчать про належність та законність укладених правочинів, а відповідно підтверджують перехід права вимоги до позивача за кредитним договором № 751729577 від 06.12.2020, укладеного з ОСОБА_1 .
Процесуальні дії апеляційного суду
Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду усправах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень статті 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Мотивувальна частина
Встановлені фактичні обставини справи
Встановлено, що 06.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір №751729577, який підписано ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV67R4A 06.12.2020
Відповідно до п.1.1 Договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалося надати відповідачу кредит на суму 11250,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».
Кредит надається строком на 8 днів від дати отримання кредиту позичальником. У випадку надання кредиту не в день укладення договору, загальний строк надання кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання кредиту (п.1.2).
Відповідно до пункту 1.4. за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: виключно на період строку визначеного в п.1.2. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 523,38 % річних, що становить 1,43 % від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.4.1.).
Пунктом 2.1.1.5. договору визначено, що кредитодавець має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою, відповідно до чого, кредитодавець в будь-який час, в тому числі після закінчення дисконтного періоду, має право відступити право вимоги до позичальника будь-якій третій особі.
Згідно із пунктом договору 4.2. строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту визначеного в п.1.2. договору. Строк договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту, передбачених п.1.3. та п.1.7. договору.
Відповідно до додатку № 1 до договору №751729577 від 06.12.2020, який є невід'ємною частиною даного договору, сторони погодили наступний графік розрахунків: термін платежу 14.12.2020; сума кредиту 11250 грн; нараховані проценти 1287,04 грн; до сплати (разом) 12537,04 грн. Даний додаток підписано ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV67R4A 06.12.2020.
Згідно із заявки на отримання грошових коштів в кредит від 06.12.2020 ОСОБА_1 зазначивши персональні дані, зазначив номер картки для зарахування коштів: НОМЕР_1 .
Відповідно до платіжного доручення від 06.12.2020 TOB «Манівео швидка фінансова допомога» переказало на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 11250 грн за договором № 751729577 від 06.12.2020 на платіжну картку № НОМЕР_1 .
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п. 1.3. право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникають в майбутньому.
Відповідно до п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2020 року.
31 грудня 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року. В Додатковій угоді договір факторингу викладено в новій редакції, проте його дата залишилась незмінною - 28 листопада 2018 року.
31 грудня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, якою продовжено строк дії даного Договору до 31 грудня 2022 року.
31 грудня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №31, згідно з якою строк дії договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року продовжено до 31 грудня 2023 року.
31 грудня 2023 року сторони уклали Додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року продовжено до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №124 від 09.03.2021 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №751729577 від 06.12.2020 на загальну суму заборгованості 25717,09 грн., з яких: тіло кредиту - 11249,22 грн; проценти - 14467,87 грн.
05 серпня 2020 року року між ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) було укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п. 1.3. право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникають в майбутньому.
Відповідно до п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
03 серпня 2021 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №2, згідно з якою строк дії договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року продовжено до 31 грудня 2022 року.
30 грудня 2022 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №3, згідно з якою строк дії договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року продовжено до 30 грудня 2024 року.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023, за умовами договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 751729577 від 06.12.2020 на загальну
суму заборгованості 40269,25 грн., з яких: тіло кредиту - 11249,22 грн; проценти - 29020,03 грн.
29 травня 2025 року року між ТОВ «ФК «Ейс» (фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) було укладено договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (пункти 1.1., 1.2.).
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників від 29.05.2025 до договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшли право вимоги заборгованості від боржників і ТОВ «ФК «Ейс» стало кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 751729577 від 06.12.2020 на загальну суму 40269,25 грн, з яких: тіло кредиту - 11249,22 грн; проценти - 29020,03 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, виданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за кредитним договором №751729577 ОСОБА_1 06.12.2020 за період з 06.12.2020 по 09.03.2021 сума заборгованості складає 25717,87 грн, з яких: 11249,22 грн - заборгованість по тілу кредиту, 14467,87 грн - заборгованість по процентах.
Відповідно до розрахунку заборгованості перед ТОВ «Таліон Плюс» ОСОБА_1 за кредитним договором № 751729577 від 06.12.2020 за період з 09.03.2021 по 31.07.2023 має заборгованість на загальну суму 40269,25 грн, за яких: 11249,22 грн - сума заборгованості по тілу кредиту; 29020,03 грн - заборгованість по процентах.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а тому наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити перехід вказаного права вимоги до останнього фактора - ТОВ «ФК «Ейс».
Колегія суддів вважає помилковими висновки суду, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається
укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що договір від 06 грудня 2020 року № 751729577 (додаток № 1 до договору, який є невід'ємною частиною даного договору) підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором (MNV67R4A).
Таким чином вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.За таких обставин, по кредитному договору, укладеному з ОСОБА_1 , у письмовій формі було досягнуто згоду з істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування процентів.
За умовами договору позичальник отримав кредит в сумі 11250,00 грн строком на 8 днів («дисконтний період») на умовах нарахування процентів за користування кредитом, що здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 523,38% річних, що становить 1,43 % від суми кредиту за кожний день користування ним.
Відповідно до платіжного доручення 06.12.2020 TOB «Манівео швидка фінансова допомога» переказало на платіжну картку ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 11250 грн за договором № 751729577 від 06.12.2020.
Наведене свідчить, що свої зобов'язання за кредитним договором кредитодавець ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало в повному обсязі, видавши кредит відповідачу у розмірі 11250,00 грн.
Вирішуючи питання про стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з пунктами 1.2., 1.3. кредитного договору кредит надається строком на 8 днів від дати отримання кредиту позичальником. У випадку надання кредиту не в день укладення договору загальний строк надання кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання кредиту. Сторони погодили, що встановлений в п.1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Відповідно до п. 1.7. кредитного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору).
Пунктами 4.2., 4.3. кредитного договору передбачено, що строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2. договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту, передбачених п.1.3. та 1.7. договору. У будь - якому разі зобов'язання, що виникли під час дії договору діють до повного їх виконання. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду чи його дострокового розірвання) у розмірі, визначеному в п.1.7.2. договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.»
Встановлено, що з наданих ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» розрахунків, проценти за період поза межами строку кредитування позивач нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.
Відповідно до умов кредитного договору №751729577 від 06 грудня 2020 року відповідачу 06 грудня 2020 року надано кредит у сумі 11250 грн, шляхом зарахування коштів на його платіжну картку, строком на 8 днів.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи погоджені сторонами кредитного договору умови кредитування, колегія суддів зазначає, що строк кредиту складає 8 днів, який міг бути продовжений позичальником за умови оплати всіх фактично нарахованих процентів та активування функції продовження строку дисконтного періоду відповідно до умов пунктів 1.2., 1.3. кредитного договору.
Наданим розрахунком заборгованості по кредиту підтверджується, що протягом дисконтного періоду ОСОБА_1 не здійснено оплату на погашення заборгованості всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, а тому позичальником не вчинено дій щодо продовження строку кредитування відповідно до пунктів 1.2., 1.3. кредитного договору.
Представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження продовження строку кредитування відповідно до умов кредитного договору, а тому відсутні підстави для нарахування процентів поза межами строку кредитування.
Оцінивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про нарахування процентів за строк користування кредитом, а саме за 8 днів за період з 06.12.2020 по 13.12.2020 у сумі 1286,97 грн (160,87х7) +160,88).
Відповідач ОСОБА_1 порушив умови кредитування, несвоєчасно сплачував заборгованість по тілу кредиту та проценти, а тому заборгованість по кредитному договору станом на 13 грудня 2020 року становить 12536,97 грн, а саме заборгованість по основному боргу (тілу кредиту) - 11250 грн, заборгованість по процентам - 1286,97 грн.
Відповідно до довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_1 за договором №751729577 від 06.12.2020 вніс дві оплати 06.12.2020 в розмірі 161,00 грн, та 06.01.2021 - 5422,00 грн, на загальну суму - 5583,00 грн.
Отже, внесена сума в розмірі 5583,00 грн має бути зарахована на погашення кредиту, а саме процентів по кредиту та тіла кредиту, тому з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість по кредиту у розмірі 6953,97 грн (12536,97-5583).
Висновки суду першої інстанці про недоведеність факту переходу права вимоги за кредитним договором до позивача є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зроблено висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012, від 15.04.2024 у справі №2221/2373/12.
В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до позивача права вимоги за договором від 06 грудня 2020 року № 751729577 позивач надав суду документи: договір факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; додаткову угоду №19 від 28 листопада 2019 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс»; додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс»; додаткову угоду № 27 від 31 грудня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс»; додаткову угоду № 31 від 31 грудня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс»; додаткову угоду № 32 від 31 грудня 2023 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс»; витяг з реєстру прав вимоги № 124 від 09.03. 2021; договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс»; додаткову угоду № 2 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 укладену між ТОВ «ФК « Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс»; додаткову угоду № 3 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 укладену між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс»; витяг з реєстру прав вимоги №10 від 31 липня 2023 року; договір факторингу №29/05/25-Е від 29 травня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс»; акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025; реєстр боржників до договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025.
Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитним договором.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору.
Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягами з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовується висновки суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги по кредитному договору.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи, дійшов помилкового висновку, що до позивача не перейшло право вимоги по кредитному договору до відповідача, а тому на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по кредиту у сумі 6953,97 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог частково.
Судові витрати
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги пред'явлено на суму 40269,25 грн, а позов задоволено частково, що становить 17,27 % від заявлених позовних вимог ((6953,97х100%):40269,25).
Позивачем ТОВ «ФК «Ейс» сплачено судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2422,40 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №19120 від 23.06.2025. За подання апеляційної скарги ТОВ «ФК «Ейс» сплачено судовий збір на суму 3633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №28177 від 16.10.2025.
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1045,63 грн ((2422,40+3633,60)х 17,27%).
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При подачі позовної заяви в суді першої інстанції представник позивача ТОВ «ФК «Ейс» - адвокат Тараненко Артем Ігорович, заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн та долучив документи на підтвердження понесених відповідачем даних витрат (а.с.35-39).
На підтвердження заявлених вимог адвокатом Тараненко А.І. надано договір про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, довіреність на представництво від 29.05.2025, акт прийому-передачі наданих послуг №29/05/25-01 від 29.05.2025, додаткову угоду від 30.05.2025 №25770524699 до договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025.
Відповідно до договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025, укладеного між адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», за яким адвокатське бюро взяло на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору (додаток № 1 до договору). Після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг.
Відповідно до додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025 сформовано протокол погодження вартості послуг до даного договору.
Згідно із актом прийому-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги від 29.05.2025 року № 29/05/25-01 адвокатське бюро «Тараненко та партнери» надало ТОВ «Фінансова компанія « Ейс» такі послуги: складання позовної заяви 2 години - 5000 грн; вивчення матеріалів справи 2 години - 1000 грн; підготовка адвокатського запиту 1 година - 500 грн; підготовка та подача клопотаня 1 година - 500 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 7000 грн (а.с.36).
Заява про зменшення витрат на професійну правничу допомогу від відповідача не надходила.
Тому, на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1208,9 грн (7000х17,27%).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити частково.
Заочне рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, ЄДРПОУ: 42986956) заборгованість за договором №751729577 від 06 грудня 2020 року в розмірі 6953,97 грн (шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят три гривні 97 копійок).
Стягнути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, ЄДРПОУ: 42986956) судовий збір в сумі 1045,63 грн (одна тисяча сорот пять гривень 63 копійки) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1208,90 грн (одна тисяча двісті вісім гривень 90 копійок ).
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 грудня 2025 року.
Судді: Т. В. Спірідонова
А. М. Костенко
О. І. Ярмолюк