Справа № 466/8894/24 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/1334/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
11 листопада 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Хоцяновича О.В.,
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частку квартири в порядку поділу спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про збільшення розміру частки співвласника у спільному майні подружжя та поділ спільного майна подружжя,
встановив:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив: визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 і в порядку поділу цієї квартири, як об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, визнати за кожним із них право власності на 1/2 частку квартири, припинивши право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру в цілому.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на те, що з 19.07.2008 року перебував з відповідачкою ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 вересня 2019 року.
Під час шлюбу ними 23.06.2014 року придбана квартира АДРЕСА_2 (новобудова), яка була оформлена у власність на ім'я відповідачки.
До 2019 року вони з відповідачкою проживали у вказаній квартирі, однак, після розірвання шлюбу за взаємною згодою вирішили, що будуть здавати цю квартиру в оренду, а належна йому частка коштів від оренди квартири буде зараховуватись в якості сплати аліментів на їхню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Те, що між ними не було спірних питань щодо спільного майна подружжя підтверджується позовною заявою ОСОБА_3 про розірвання шлюбу від 21.01.2019 року, в якій вона зазначала, що вимог щодо поділу спільної сумісної власності подружжя в даному позові не ставить, відтак, вказану квартиру вони використовували спільно за взаємною згодою.
У липні 2024 року відповідачка заявила, що квартира належить лише їй і почала вимагати передачі їй ключів від вхідних дверей квартири.
Отже, у липні 2024 року між ними виник спір щодо спільного користування нерухомим майном, яке було придбане у шлюбі, і з цього часу позивач дізнався про порушення свого права власності на квартиру.
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточненої заяви від 03.12.2024 року, просила: збільшити її ( ОСОБА_3 ) частку у спільному майні подружжя, а саме: у земельній ділянці з кадастровим номером 4623686200:01:002:0659 (РНОНМ: 845493946236), визначивши її у розмірі 2/3 частин, а частку ОСОБА_1 у спільному майні подружжя (у земельній ділянці з кадастровим номером 4623686200:01:002:0659) зменшити, визначивши її у розмірі 1/3 частини; поділити спільне майно подружжя, а саме: визнати за нею ( ОСОБА_3 ) право власності на 2/3 частин земельної ділянки з кадастровим номером 4623686200:01:002:0659 (РНОНМ 845493946236), а за ОСОБА_1 визнати право власності на 1/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером №4623686200:01:002:0659 (РНОНМ: 845493946236).
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 покликалась на те, що під час шлюбу ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4623686200:01:002:0659 (РНОНМ: 845493946236), опис об'єкта: 0,0771 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 12.11.2015 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держземагенства у Пустомитівському районі, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
08.06.2016 року приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Вегера Н.Б. зареєструвала право власності на земельну ділянку на підставі рішення Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №33 від 23.12.2015 року, яким вирішено передати ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд у приватну власність (земля під забудову виділена колишньому подружжю як малозабезпеченій сім'ї).
Оскільки сторони перебували у шлюбі з 19.07.2008 року, право власності на вказану земельну ділянку набуте під час шлюбу, тому така, за позицією ОСОБА_3 , відповідно до статті 60 СК України, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а отже, підлягає поділу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня 2025 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,8 кв.м., спільною сумісною власністю подружжя.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про збільшення розміру її частки у спільному майні подружжя, а саме у земельній ділянці з кадастровим номером 34623686200:01:002:0659 до 2/3 частки земельної ділянки та визнання за ОСОБА_3 права власності на 2/3 ідеальні частки земельної ділянки з кадастровим номером 34623686200:01:002:0659 - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 8511 грн. 60 коп. судового збору.
Рішення суду в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 оскаржила відповідач ОСОБА_3 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким збільшити її ( ОСОБА_3 ) частку в спільному майні подружжя і визначити її в розмірі 2/3 частин, а частку ОСОБА_1 в спільному майні подружжя зменшити та визначити її в розмірі 1/3 частини; в порядку поділу спільного майна подружжя зменшити частку ОСОБА_1 до 1/3 частини квартири у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що вже з 2012 року не проживала разом із позивачем (колишнім чоловіком) і з того часу вони не вели спільний побут, не мали спільних заощаджень, оскільки вона вимушена була поїхати за кордон для того, щоб виплатити борги позивача по кредиту.
Вважає неправдивими твердження позивача про те, що за спільною домовленістю вони здавали в оренду квартиру, частина коштів від якої зараховувалась позивачеві, як сплата аліментів на дитину.
Наголошує, що їхня з позивачем дочка проживає разом із нею, окремо від батька, і повністю перебуває на її ( ОСОБА_3 ) утриманні, а позивач не сплачує аліментів та не дбає про матеріальне забезпечення своєї дитини.
Зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги вказані обставини для вирішення питання про збільшення її ( ОСОБА_3 ) частки в квартирі.
В судове засідання апеляційного суду відповідачка ОСОБА_3 після відкладення розгляду справи за клопотанням її сторони повторно не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи була належним чином повідомлена, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у її відсутності.
Заслухавши пояснення сторони позивача ОСОБА_1 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Перелік об'єктів права спільної сумісної власності визначений статтею 61 СК України.
Відповідно до вимог статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, визначений статтею 57 СК України, до якого, зокрема, входить: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна, відтак, застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами частини першої статті 69 та частини першої статті 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При цьому, за положеннями частини другої та третьої статті 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Судом встановлено, що 19.07.2008 року між сторонами зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 вересня 2019 року.
Від шлюбу у сторін є дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Предметом спору в даній справі є квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 46,8 кв.м., житловою площею 18,4 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати та кухні і зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 , дата державної реєстрації права власності на квартиру - 06.12.2017 року.
Доказів про те, що спірна квартира була куплена за кошти, які належали одному із подружжя особисто, суду не надано і в цьому контексті заперечень від відповідачки ОСОБА_3 не надходило, тому, визнаючи спірну квартиру об'єктом права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, суд першої інстанції правильно виходив із того, що право власності на квартиру відповідачка набула під час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем, тому така належить їм на праві спільної сумісної власності.
Правильними є й висновки суду першої інстанції в частині поділу квартири між сторонами у рівних частках, по 1/2 кожному, оскільки відповідачка не довела існування обставин, які наведені у частинах другій та/або третій статті 70 СК України.
Безпідставними є й посилання відповідачки на те, що позивач не сплачував аліментів на дитину і не дбав про її матеріальне забезпечення, оскільки відповідачка сама стверджує в апеляційній скарзі, що не зверталась до суду з позовною заявою про стягнення аліментів з батька дитини (позивача в даній справі), відтак, немає підстав для застосування до спірних правовідносин норми частини третьої статті 70 СК України.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору в оскаржуваній частині рішення і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 17 листопада 2025 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич