ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.12.2025Справа № 910/11299/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Куценко К.К., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КМС ЛОГІСТИКА" (03022, місто Київ, вулиця Гвардійська, будинок 80-А) до 1) держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації та в особі Міністерства оборони російської федерації про стягнення 170 855,00 доларів США, що еквівалентно 7 042 626,01 грн.,
Представники учасників справи у судове засідання не прибули.
08.09.2025 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "КМС ЛОГІСТИКА" надійшла позовна заява до держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації та в особі Міністерства оборони російської федерації про стягнення 170 855,00 доларів США, що еквівалентно 7 042 626,01 грн та 09.09.2025 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою суду від 10.09.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КМС ЛОГІСТИКА" залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 10.09.2025, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою суду від 17.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 16.10.25 о 11:15 год. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "КМС ЛОГІСТИКА" здійснити переклад на російську мову (у двох примірниках) ухвали Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 у справі №910/11299/25, позовної заяви (з урахуванням заяви про усунення недоліків) і доданих до неї документів та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) співвідповідачів; надати суду у строк до 01.10.2025 переклад на російську мову (у двох примірниках) ухвали Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 у справі №910/11299/25, позовної заяви і доданих до неї документів, а також докази направлення скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) співвідповідачів.
18.09.2025 через систему "Електронний суд" від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "КМС ЛОГІСТИКА", надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 22.09.2025 заяву задоволено. Ухвалено провести судові засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (ВКЗ).
30.09.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано клопотання про продовження строку на подання перекладу через великий обсяг документів, доданих до позовної заяви.
Ухвалою суду від 06.10.2025 заяву задоволено. Продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "КМС ЛОГІСТИКА" строк на подання перекладу до 08.10.2025 включно.
08.10.2025 на виконання ухвали суду позивачем надано переклад на російську мову (удвох примірниках) ухвали суду ід 17.09.2025, позовної заяви і доданих до неї документів, а також докази направлення скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) співвідповідачів.
Листом № 910/11299/25/6001/25 від 10.10.2025 судом було направлено доручення до Посольства Російської Федерації в Румунії з проханням про вручення судових документів російській федерації в особі Міністерству юстиції російської федерації та повернення підтвердження про вручення цих документів.
Згідно з роздруківки оператора поштового зв'язку, відправлення CQ068045977UA повернуто відправнику, одержувач відмовився від відправлення.
16.10.2025 судове засідання відкладено на 20.11.2025.
Ухвалою суду від 16.10.2025 повідомлено російську федерацію в особі Міністерства юстиції російської федерації та в особі Міністерства оборони російської федерації, що протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 відкладено підготовче засідання у справі №910/11299/25 на 20.11.25 о 14:00 год. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "КМС ЛОГІСТИКА" здійснити переклад на російську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі №910/11299/25, направити скан-копію такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації - pr@minjust.gov.ru та Міністерства оборони російської федерації - pm@mil.ru, а докази такого направлення та перекладену на російську мову ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі №910/11299/25 надати суду у строк до 31.10.2025.
23.10.2025 на виконання ухвали суду позивачем подано переклад на російську мову вказаної ухвали, а також докази направлення скан-копії ухвали на офіційну електронну пошту (адресу) співвідповідачів.
Листом № 910/11299/25/6272/25 від 24.10.2025 судом було направлено доручення до Посольства Російської Федерації в Румунії з проханням про вручення судових документів російській федерації в особі Міністерству юстиції російської федерації та повернення підтвердження про вручення цих документів.
Ухвалою суду від 20.11.2025 закрито підготовче провадження у справі № 910/11299/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.25 о 14:00 год.
У судове засідання 04.12.2025 представники сторін не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.
В судовому засіданні 04.12.2025 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КМС ЛОГІСТИКА» зареєстровано 27.11.2017. Основним видом діяльності згідно КВЕД є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
22.12.2017 позивач як перевізник уклав угоду №22/12/207-1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТНТ Україна» як замовником, за умовами якої позивач надавав замовнику послуги з перевезення вантажу у внутрішньодержавному сполученні, за що замовник сплачував плату за перевезення, виконання якої підтверджується актами надання послуг, підписаними сторонами ,платіжними інструкціями, які наявні в матеріалах справи.
В подальшому між сторонами укладено низку додаткових угод про збільшення ціни рейсу та продовження строку дії угоди, в результаті чого послуги за цією угодою надавались до закінчення 2021 року.
30.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КМС ЛОГІСТИКА» (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТНТ Україна» (замовник) укладено угоду №3012, відповідно до умов якої перевізник зобов'язується надати послуги з перевезення вантажу у внутрішньодержавному сполучення, за що замовник зобов'язується сплачувати плату за перевезення.
Згідно з п. 1.1 угоди вона набирає чинності з 01.01.2022 і діє до 31.12.2023.
Додатковою угодою №1 до угоди №3012 від 30.12.2021 змінено вартість рейсів у зв'язку зі зміною цін на паливо.
Впродовж виконання вказаних угод замовником та перевізником складалися акти наданих послуг та здійснювались розрахунки, що підтверджується матеріалами справи.
Для виконання вказаних договорів позивач уклав договори оренди транспортних засобів із ТОВ «Діамант Девелопмент», що підтверджується відповідними договорами, актами та банківськими виписками.
За період із початку співробітництва та до 24.02.2022 позивач надав ТОВ «ТНТ Україна» послуги в 2018 році - на 7 656 868,60 грн, в 2019 році - на 18 777 708,00 грн, в 2020 році - на 18 511 752,00 грн, в 2021 році - на 17 565 108,00 грн, в 2022 році - на 2 618 204,00 грн.
ТОВ «ТНТ Україна» оплатило послуги в 2018 році - 6 342 171,20 грн, в 2019 році - 17 012 263,40 грн, в 2020 році - 18 420 558,00 грн, в 2021 році - 17 756 108,00 грн, в 2022 році - 5 598 456,00 грн.
Вантажі, надані ТОВ'ТНР Україна» позивачу до перевезення, надходили до замовника шляхом авіа-перевезень з інших країн в аеропорт «Бориспіль».
Згідно повідомлення Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 24.02.2022, засновуючись на терміновому повідомлені Головного центру використання повітряного простору цивільної авіації РФ, через високий ризик авіаційній безпеці для цивільної авіації з 00.45 (2.45 за Київським часом) ОЦВС України - згідно з вимогами Повітряного кодексу України та Положення про використання повітряного простору України вжило термінових заходів щодо закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору.
З огляду на вказане аеропорт «Бориспіль» припинив свою роботу 24.02.2022.
Відповідно до листа ТОВ «ТНТ Україна» №08/10/2024 від 08.10.2024, саме через військову агресію росії (ненадходження вантажів для перевезення до аеропорту «Бориспіль») товариство як замовник послуг із перевезення вантажів не змогло забезпечити завантаження транспорту позивача.
У зв'язку з вказаним позивач припинив надання послуг за угодою №3012 від 30.12.2021.
Позивач зазначає, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України виконання вказаних вище договорів було зупинено за ініціативою замовника, що не відповідало планам здійснення господарської діяльності позивача у 2022 та 2023 роках. Зокрема, військова агресія російської федерації проти України вплинула на отримання ним прибутку, що свідчить про порушення його права як суб'єкта господарської діяльності. Відтак внаслідок вказаних обставин позивачу завдано збитків у вигляді упущеної вигоди.
Згідно зі Звітом про незалежну оцінку справедливої вартості упущеної вигоди Групи компаній у складі ТОВ «КМС Логістика» та ТОВ «Діамант Девелопмент», заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Нексія Д.К. Оцінювальні послуги» на підставі договору від 02.12.2024, справедлива вартість упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) ТОВ «КМС Логістика», заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації, приведена станом на 30.04.2025 з урахуванням компенсації за недоступність коштів протягом періоду від дати порушення прав до дати завершення Звіту про оцінку, склала (без урахування ПДВ) 170 855,00 доларів США, що станом за курсом НБУ станом на 30.04.2025 складало 7 101 537,00 грн.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача збитки у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) в сумі 7 042 626,01 грн, що за курсом НБУ станом на 08.09.2025 еквівалентно 170 855,00 доларів США.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем у даній справі є держава - російська федерація.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - згідно з Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ.
Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 року № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023 року) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
Разом із тим, позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу шкоди внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу шкоди.
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Як було зазначено вище, за змістом частини 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:
- наявність реальних збитків;
- вина заподіювача збитків;
- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі №917/1651/16.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Також пред'явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов'язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання. При визначенні розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.
Так, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно з заявою Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення ДНР та ЛНР.
Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 №A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 4 ст. 2 статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов'язано Російської Федерації негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України виконання угоди №3012 від 30.12.2021 було повністю зупинено, у зв'язку із чим позивач був позбавлений можливості здійснювати заплановану господарську діяльність у 2022 та 2023 роках та отримувати прибуток від її виконання.
Вказані обставини, через військову агресію російської федерації проти України, призвели до неотримання позивачем значних грошових коштів.
При визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення №13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України факт заподіяння шкоди позивачу діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.
Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди позивачу (упущена вигода), що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
На підтвердження факту заподіяння збитків внаслідок неправомірних дій відповідача позивачем долучено до матеріалів справи Звіт про незалежну оцінку справедливої вартості упущеної вигоди Групи компаній у складі ТОВ «КМС Логістика» та ТОВ «Діамант Девелопмент», заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації, складений суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Нексія Д.К. Оцінювальні послуги» на підставі договору від 02.12.2024, відповідно до якого справедлива вартість упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) ТОВ «КМС Логістика», заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації, приведена станом на 30.04.2025 з урахуванням компенсації за недоступність коштів протягом періоду від дати порушення прав до дати завершення Звіту про оцінку, склала (без урахування ПДВ) 170 855,00 доларів США, що станом за курсом НБУ станом на 30.04.2025 складало 7 101 537,00 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
У пункті 2 Порядку наведено напрями, за якими здійснюється визначення шкоди та збитків.
Так, згідно з підпунктом 18 пункту 2 Порядку економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються:
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
упущена вигода підприємств недержавної форми власності;
втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна.
Відповідальними за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є:
міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, які є уповноваженими органами управління, - в частині державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, що належать до сфери їх управління;
обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану - військові адміністрації) - в частині підприємств недержавної форми власності, господарських товариств (крім тих, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі), які розміщуються на території відповідних областей та м. Києва.
На виконання підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку спільним наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика), абзацом 1 пункту 1 розділу І якої встановлено, що Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Абзацами 3, 4 пункту 1 розділу І Методики встановлено, що Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.
За змістом пунктів 4 - 9 розділу І Методики відповідно до цієї Методики об'єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку. Оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з такою метою: визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінальних проваджень відповідно до законодавства України; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій; інші цілі, визначені законодавством. Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі: розміру реальних збитків; упущеної вигоди; потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії. Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою. Судова експертиза (експертне дослідження), що пов'язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов'язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії, визначених цією Методикою. При цьому в дослідницькій частині висновку експерта відображаються всі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені цією Методикою. Об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Між тим, пунктом 7 Порядку встановлено, що судовими експертами під час визначення шкоди та збитків можуть застосовуватися методики проведення судових експертиз, які внесені до Реєстру методик проведення судових експертиз, методичні рекомендації тощо.
За приписами частин 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Судом встановлено, що наданий на замовлення позивача Звіт відповідає вимогам, закріпленим у статтях 98, 101 Господарського процесуального кодексу України, містить інформацію про те, що висновок підготовлено для подання позовів в українські та міжнародні судові інстанції, а також складено з урахуванням положень Порядку та Методики.
Відтак, беручи до уваги ту обставину, що причиною завдання збитків позивачу у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) є неправомірна поведінка Російської Федерації, яка полягає у воєнній агресії проти України, вимога позивача про стягнення з відповідача завданої шкоди у розмірі 7 042 626,01 грн, що за курсом НБУ станом на 08.09.2025 еквівалентно 170 855,00 доларів США, визнається судом обґрунтованою.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку із чим означений позов підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку пункту 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул.Житня, буд.14, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, 119991) та в особі Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, 19, м. Москва, Російська Федерація, 119160) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КМС ЛОГІСТИКА" (03022, місто Київ, вулиця Гвардійська, будинок 80-А, код ЄДРПОУ 41759472) збитки у розмірі 7 042 626 (сім мільйонів сорок дві тисячі шістсот двадцять шість) грн 01 коп., що еквівалентно 170 855 (сто сімдесят тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) доларі 00 центів США.
3. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул.Житня, буд.14, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, 119991) та в особі Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, 19, м. Москва, Російська Федерація, 119160) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 105639,39 грн.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 15.12.2025.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ