Єдиний унікальний номер №943/2159/25
Провадження № 2-а/943/47/2025
11 грудня 2025 року
Буський районний суд Львівської області
в складі: головуючого судді Журибіди Б.М.
при секретарі Пирка В.М.
представника позивача Скоробогатого М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду місті Буськ справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника, адвоката СКОРОБОГАТОГО Миколи Вікторовича до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
встановив :
Адвокат Скоробогатий М.В. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Буського районного суду Львівської області із позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ББА №135918 від 21.10.2025 року.
Оскаржуваною постановою на ОСОБА_2 було накладено адміністративне стягнення за ч. 2 ст. 122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 510 грн.
Вказує, що відповідно постанови 21.10.2025 року о 09:56 год., ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом Kia Niro, на а/д М06 Київ - Чоп 502 км, рухався в крайній лівій смузі, коли права крайня була вільною, без мети випередження, розвороту, повороту ліворуч, чим порушив ПДР України п.п. 11.5.
Позовні вимоги мотивує тим, що 21.10.2025 року, приблизно о 09:56 год., ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Kia Niro, на а/д М06 Київ - Чоп 502 км, їхав у власних справах в напрямку м. Львова зі сторони м. Буськ. У межах населеного пункту Великосілки, біля стаціонарного посту поліції, його зупинив поліцейський Христюк Є.О. Підійшовши до автомобіля, патрульний повідомив, що причиною зупинки є порушення правил дорожнього руху, а саме порушення рядності. Будь-яких заперечень з даного приводу інспектор до уваги не взяв та доказів вчинення правопорушення інспектор ОСОБА_3 . Дроботу П.В. не пред'явив. На звернення ОСОБА_2 про те, що перед ним, аналогічним чином, їхали декілька інших автомобілів, яких працівник поліції не зупиняв, що фактично є неправомірною перевагою іншим особам, працівник поліції не реагував і причини незупинення інших не пояснив. Зазвичай, рухаючись у напрямку м. Львова та проїжджаючи повз стаціонарний пості поліції в с. Великосілки, автомобілі, які повертають в напрямку м. Кам'янка-Бузька, з'їжджають праворуч у смугу сповільнення, а автомобілі, які рухаються прямо, залишаються у тій же смузі, оскільки в даному місці є транспортна розв'язка (перетин двох автодоріг). Аналогічна розмітка є і на протилежному боці автодороги у тому ж місці. Також є смуги для розгону. Зазначив, що перед стаціонарним постом (перед перехрестям доріг) розміщено знак 5.20.1, який, у відповідності до ПДР України позначає початок додаткової смуги руху на підйомі або смуги гальмування на транспортних розв'язках в одному або різних рівнях. Якщо на знакові, встановленому перед додатковою смугою, зображено знак 4.12, водій транспортного засобу, який не може продовжувати рух по основній смузі із зазначеною або більшою швидкістю, повинен перестроїтися на додаткову смугу руху. На даній ділянці дороги, біля стаціонарного поста поліції, є транспортна розв'язка двох автомобільних доріг, а саме М-06 (Е40) та Т1425, про що свідчать відповідні інформаційні знаки, тому виконання вимог п. 11.5 ПДР України на цій ділянці дороги не здійснюється, про що свідчить знак 5.20.1., якого і дотримувався ОСОБА_2 , проїжджаючи зазначену ділянку дороги. Знаків, які зобов'язують використовувати смуги руху в даному місці не розміщено. Просить постанову про притягнення його до відповідальності скасувати, провадження у справі закрити на підставі ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях водія складу адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Скоробогатий М.В., позов підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві, просив такий задовольнити, дане засідання проводити без застосування засобів звукозапису, про що подав письмове клопотання.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, 27.11.2025 року на адресу суду подав відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечив проти позову. Покликається на те, що поліцейським дотримано порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, непред'явлення доказів на вимогу позивача мотивує тим, що чинне законодавство (КУпАП) не містить імперативної вимоги щодо обов'язкової демонстрації відеозапису правопорушнику безпосередньо на екрані портативного пристрою на місці зупинки. Технічні можливості деяких моделей бодікамер не передбачають режиму відтворення на самому пристрої без підключення до докстанції. Ігнорування поліцейським аналогічних порушень іншими водіями відповідач мотивує тим, що цей аргумент не має правового значення для оцінки дій Позивача, юридична відповідальність носить індивідуальний характер (стаття 61 Конституції України). Факт вчинення правопорушення іншими особами не виключає протиправності дій Позивача і не звільняє його від відповідальності. Зазначає, що знак 5.20.1 позначає початок додаткової смуги або смуги гальмування. Наявність цього знаку жодним чином не скасовує загальну вимогу пункту 11.5 ПДР про необхідність руху якнайближче до правого краю проїзної частини. Щодо судових витрат, вважає такі надмірним тягарем для державного бюджету.
На підставі ч.4 ст. 229 КАС України, враховуючи клопотання представника позивача, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вислухавши представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов є підставним та підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА №135918 від 21.10.2025 року цього ж дня о 09:56 год., ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом Kia Niro, на а/д М06 Київ - Чоп 502 км, рухався в крайній лівій смузі, коли права крайня була вільною, без мети випередження, розвороту, повороту ліворуч, чим порушив ПДР України п.п. 11.5.
Відповідно до п. 11.5 ПДР України на дорогах, які мають дві або більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП адміністративна відповідальність за вказаною статтею настає зокрема за порушення правил проїзду перехресть, зупинок ТЗ загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування ТЗ на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху ТЗ засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних ТЗ під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.04.2018 року по справі № 338/1/17, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Відповідно до п. 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно абз. 1 п. 8.2 ПДР України дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.
Відповідно до приписів п.п. г п.8.4 ПДР України дорожні знаки зокрема поділяються на інформаційно-вказівні знаки, які запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Згідно положень розділу 33 ПДР України (Дорожні знаки), дорожній знак 5.18 «Напрямок руху по смузі», показує дозволений напрямок руху по смузі. Знак 5.16 «Напрямки руху по смугах» показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них.
Аналізуючи параметри автодороги М06 поблизу стаціонарного поста поліції в с. Великосілки Львівського району Львівської області встановлено, що перед стаціонарним постом поліції, де було зупинено ОСОБА_2 , 502 км автодороги М06 Київ - Чоп, з правого боку в напрямку руху до м. Львів, розміщений інформаційний знак про перетинання доріг М-06 (Е40) та Т1425, тобто в даному місці розташована транспортна розв'язка вказаних автодоріг. Разом з тим, перед стаціонарним постом поліції розташований знак 5.20.1, який, у відповідності до ПДР України позначає початок додаткової смуги руху на підйомі або смуги гальмування на транспортних розв'язках в одному або різних рівнях. Якщо на знакові, встановленому перед додатковою смугою, зображено знак 4.12, водій транспортного засобу, який не може продовжувати рух по основній смузі із зазначеною або більшою швидкістю, повинен перестроїтися на додаткову смугу руху.
Крім того, згідно наданого позивачем фотознімку ділянки дороги перед стаціонарним постом поліції підтверджується, що після знаку 5.20.1 до перехрестя доріг М-06 (Е40) та Т1425 будь-які знаки, які б зобов'язували водія рухатись по смугах, а зокрема 5.18 «Напрямок руху по смузі» (показує дозволений напрямок руху по смузі), 5.16 «Напрямки руху по смугах» (показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них), не встановлено.
Наведене, на переконання суду, свідчить про те, що на даній ділянці дороги, перед транспортною розв'язкою автодоріг М-06 (Е40) та Т1425, при встановленому знаку 5.20.1, який, у відповідності до ПДР України, позначає початок додаткової смуги руху на підйомі або смуги гальмування на транспортних розв'язках в одному або різних рівнях, при відсутності знаків, які вказують на напрямок руху по смузі чи по смугах, водії мають право не дотримуватись вимог п. 11.5 ПДР України, оскільки така вимога ПДР на цій ділянці дороги є неприйнятною, мета додаткових смуг (5.20.1), у відповідності до вимог ПДР інша, хоч вони і призначені для руху.
Крім того, на транспортних розв'язках додаткові смуги призначені для покращення пропускної здатності, безпеки та організації руху, зокрема для виділення потоків на підйомах, для гальмування перед поворотами або для прилягання смуг з правого боку, відповідно до ДСТУ 4100:2021, що регулює встановлення дорожніх знаків, зокрема як 5.20.2 (початок додаткової смуги), що вказує на розширення дороги або смугу гальмування зліва для безпечного повороту чи розвороту.
Отже, судом встановлено, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано, тверджень позивача не спростовано.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (Постанова КАС/ВС від 08.07.2020 у справі № 177/525/17).
Приписами ст. 129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
При цьому, згідно з положеннями ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Виходячи зі ст. 9 КУпАП суд приходить до висновку, що в діянні ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки під час розгляду справи в суді не доведено наявність протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, якою було б порушено ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто не доведено самого факту вчинення адміністративного правопорушення.
Щодо витрат на правничу допомогу, то відповідно до постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції. Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС, за якими обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.
В матеріалах справи, зокрема у відзиві, відповідачем, на спростування витрат на правничу допомогу заначено, що позивачем не надано детального опису робіт, що даному випадку, стягнення 3500 грн. за шаблонний позов є надмірним тягарем для державного бюджету.
Аналізуючи заперечення суд вважає, що відповідач в належний спосіб не спростував витрат на правничу допомогу, понесених позивачем.
В даному випадку представником підготовлено позовну заяву, виготовлено додатки, зі змісту позовної заяви вбачається наявність аналізу судової практики, представник прийняв участь у судовому засіданні. Суд вважає, що представником при погодженні суми гонорару в 3500,00 грн., належно враховано складність справи, об'єм та обсяг виконаних робіт, як це передбачено договором про надання правничої допомоги та положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача.
Позивачем подано договір про надання правничої допомоги від 30.10.2025 року, де в п.5 прописано суму гонорару адвоката, додано товарний чек від 30.10.2025 року як гонорар згідно договору в сумі 3500,00 гривень.
Крім того, ураховуючи задоволення цього позову на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає відшкодуванню сплачений позивачем судовий збір в сумі 484,48 грн., що підтверджується долученою до справи квитанцією про сплату, який слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, що відповідатиме положенню частини першої статті 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 20, 77, 243-246, 250, 255, 286, 297 КАС України, суд -
ухвалив:
Адміністративний позов задоволити повністю.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №135918 від 21.10.2025 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. (п'ятсот десять гривень ) 00 коп.
Справу про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. 00 коп. - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (в особі Управління патрульної поліції у Львівській області) (79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19, код ЄДРПОУ: 40108646) на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 484,48 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційні скарга на рішення, у відповідності до ч. 4 ст. 286 КУпАП, може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Б. М. Журибіда