Справа № 438/1803/25
Провадження № 3/438/721/2025
іменем України
12 грудня 2025 року суддя Бориславського міського суду Львівської області Слиш А.Т., розглянувши матеріали, які надійшли з ВП №1 Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
за участі захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності адвоката Романського С.І.,
05 листопада 2025 року о 07 год.47 хв. у м. Бориславі по вул.Трускавецькій, 18 водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки фольксваген пасат б6 д.н.з. НОМЕР_3 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому порядку, з використанням технічного засобу «Drager Alcotest 6820», тест №3955, результат огляду становить 0,75 ‰ проміле, чим порушив п.2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №503759 від 05 листопада 2025 року.
У судове засіданні особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , будучи повідомленим про день, час та місце розгляду справи, згідно положень ст.ст. 268, 277-2 КУпАП, не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Відповідно до положень ст.268 КУпАП визначний вичерпний перелік справ про адміністративні правопорушення, під час розгляду яких участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов'язковою, а справа про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП до таких не відноситься, тому суд вважає можливим проводити розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 . Його право при цьому не порушується, в тому числі і на захист, оскільки будучи повідомленим про розгляд справи він не з'явився.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалого судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі. Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень п.1 ст. 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Слід зазначити, що Європейський суд у своїх рішеннях наголошує на тому, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожна з сторін, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі.
Аналіз наведених норм дає суду підстави дійти висновку, що наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, і не може автоматично вважатись порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому суд, враховуючи думку представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Романського С.І. про можливість розгляду справи за відсутності особи, вважає можливим розгляд справи проводити у відсутність правопорушника.
У судовому засіданні представник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Романський С.І. вказав, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад та подія адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та просив закрити провадження у даних справах на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутності в діях ОСОБА_1 подій та складу адміністративних правопорушень, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Зазначив, що водій ОСОБА_1 не керував автомобілем марки фольксваген пасат б6 д.н.з. НОМЕР_3 в стані алкогольного сп'яніння, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази. У долученому до протоколу диску з відеозаписом не зафіксовано проведення його огляду на стан алкогольного сп'яніння, ознайомлення особи з його результатами, згоди чи незгоди з його результатами, а також не зафіксовано складення працівниками поліції за участі ОСОБА_1 акту огляду, протоколу. Поліцейськими, всупереч положеннями ст.266 КУпАП, не роз'яснив ОСОБА_1 можливість проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я .
Заслухавши пояснення представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Романського С.І., вивчивши представлені адміністративні матеріали, вважаю, що вина ОСОБА_1 , відповідно до обставин справи, викладених у протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 503759 від 05 листопада 2025 року, у вчиненні правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, доведена зібраними доказами, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.278 Кодексу України про адміністративні правопорушення, під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя повинен перевірити чи правильно складений протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Доказами в справі про адміністративне правопорушення згідно ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінка доказів відповідно до ст.252 КУпАП відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Частиною 1 ст.130 КУпАП встановлено відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до вимог п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
В судовому засіданні встановлено, що водій ОСОБА_1 05 листопада 2025 року о 07 год.47 хв. у м. Бориславі по вул.Трускавецькій, 18 керував автомобілем марки фольксваген пасат б6 д.н.з. НОМЕР_3 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому порядку, з використанням технічного засобу «Drager Alcotest 6820», тест №3955, результат огляду становить 0,75 ‰ проміле
Незважаючи на невизнання водієм ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, вчиненому при вище викладених обставинах повністю доведена дослідженими в судовому засіданні доказами у справі, що ретельно перевірені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та взаємозв'язку для ухвалення даного рішення, а саме:
протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №503759 від 05 листопада 2025 року, з якого вбачається, що 05 листопада 2025 року о 07 год.47 хв. у м. Бориславі по вул.Трускавецькій, 18 водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки фольксваген пасат б6 д.н.з. НОМЕР_3 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому порядку, з використанням технічного засобу «Drager Alcotest 6820», тест №3955, результат огляду становить 0,75 ‰ проміле, чим порушив п.2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складений повноважною особою і повністю відповідає вимогам ст. 256 КУпАП. Як вбачається із вищезазначеного протоколу, водій ОСОБА_1 підписав складений протокол, відмовивсь надати пояснення;
вина правопорушника підтверджується також результатом огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, з якого вбачається, що огляд водія на стан алкогольного сп'яніння проводився за допомогою технічного засобу «Драгер» встановлено результат: 0,75 ‰ проміле вмісту етилового спирту у видихуваному повітрі;
з результатами огляду на стан сп'яніння 0,75 ‰ проміле правопорушник ОСОБА_1 на момент складення протоколу був згідний, що підтверджується актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів з ознаками сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, поставивши свій підпис на вищезгаданому акті.
Із оглянутого у судовому засіданні відео на СД-диску, долученого до матеріалів справи, зокрема відеореєстратора службового автомобіля зафіксовано рух автомобіля марки фольксваген пасат б6 д.н.з. НОМЕР_3 . Із відеозапису з камери нагрудного відеореєстратора працівників патрульної поліції, вбачається, що правопорушник ОСОБА_1 , перебуваючи за кермом вищезгаданого автомобіля не заперечував факту керування транспортним засобом. На вимога інспектора назвав своє прізвище, ім'я, по-батькові та дату народження. У подальшому на пропозицію працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу погодився. Інспектором було оголошено ознаки алкогольного сп'яніння, після чого ОСОБА_1 пройшов тест на стан алкогольного сп'яніння. Результат огляду становив 0,75 ‰ проміле, з чим погодився ОСОБА_1 , підписавши як результати тестування на алкоголь так і акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів з ознаками сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, тремтіння пальців рук.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають. Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції було необ'єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_1 , а також захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності адвокат Романський С.І. на час розгляду суду не надали.
За таких обставин направлені до суду матеріали та їх аргументація, на думку суду, не являються сумнівними, узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Невизнання своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 , суд оцінює критично, як спробу ухилитись від притягнення особи до адміністративної відповідальності, сприймаються судом як лінія захисту з метою ухилитись від адміністративної відповідальності.
Щодо заявленого захисником клопотання щодо недопустимості копії відеозапису як доказу у справі, посилаючись на те, що дана копія не є первинним носієм інформації, не є безперервними і не відображають відомостей про вчинення правопорушення та прецедентну практику щодо недопустимості копії відеозапису як допустимого доказу у справі, слід зазначити наступне.
Діючими нормами КУпАП не обумовлено підстав для визнання доказів недопустимим.
Разом з тим, стандарти, які встановлює Конвенція про захист прав і основних свобод людини для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, ст.94 КПК України, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив рішення (вирок, постанову, ухвалу).
Питання про визнання доказів недопустимими вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.89 КПК України) у кожному конкретному випадку залежно від характеру і наслідків порушень критеріїв допустимості. При цьому оцінка доказів передбачає їх відповідний аналіз у всій сукупності та взаємозв'язку (ст. 94 КПК України).
Висловлюючи свою позицію щодо недопустимості як доказу вище вказаної копії відеозапису захисник посилався на позицію Верховного суду стосовно недопустимості як доказу запису, що наданий не на первинному носії, при цьому не виказував сумнівів у дійсності запису та його відповідності оригіналу, можливого спотворення чи будь-якого іншого втручання у здійснений запис.
Проте, зміст відеозаписів узгоджується з іншими доказами у справі.
Звертаю увагу на те, що ВС зауважив, що при визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу.
Нормативно-правовим актом, що регулює порядок застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів є Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, що затверджена наказом МВС України 18.12.2018№ 1026та зареєстрована Мінюстом 11.01.2019 р. За № 28/32999.
Відповідно п. 1 ч. 2 Розділу І Інструкції, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Відповідно до пунктів 6-9 розділу вище вказаної Інструкції, дозвіл на копіювання та видачу відеозаписів надається відповідальній особі виключно за рішенням керівника цього органу, підрозділу поліції.
Відеозаписи працівникам органу, підрозділу поліції видаються в тому вигляді, в якому вони були збережені на док-станції, без коригування. Перегляд, аналіз відеозапису здійснюється працівником поліції, якому він виданий у встановленому цією Інструкцією порядку для виконання, покладених на нього завдань в межах його повноважень.
Тобто передбачена відповідна процедура перенесення інформації з програмно-апаратного комплексу, призначеного для зберігання цифрової відеоінформації.
Будь-яких порушень правил застосування поліцейськими технічних приладів, що мають функцію відеозапису, не встановлено.
За наведеного, з урахуванням положень ст.252 КУпАП, суд не вбачає підстав, з яких даний доказ має ознаки недопустимого.
Наведені докази (протокол про адміністративне правопорушення та відеозапис подій) не містять розбіжностей, а інші матеріали справи в їх сукупності підтверджують фактичні обставини справи.
Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 256 КУпАП, при складанні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП. Відповідно до п. 2 розділу II Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» (далі за змістом - Інструкція 2), особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу. ОСОБА_1 таким правом скористався, підписавши протокол, відмовившись надати пояснення.
Таким чином, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. (відповідно до обставин справи, викладених у протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 503759 від 05 листопада 2025 року).
Враховуючи характер вчиненого правопорушення, ступінь його вини та особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, а також наслідки вчиненого ним правопорушення, ставлення його до скоєного, вважаю за необхідне застосувати відносно нього адміністративне стягнення у виді накладання адміністративного штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У п. 52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» Судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь вини, обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Судом не встановлені обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.
Крім того, статтею 40-1КУпАП встановлено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
На підставі п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд дійшов висновку про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, оскільки ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Крім цього, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №503705 від 05 листопада 2025 року 05 листопада 2025 року 01:39:00 м.Борислав, вул.Галицького,42 05.11.2025 року у м.Борислав по вулиці Данила Галицького водій гр. ОСОБА_1 керував тз марки фольксваген пасат б6 д.н.з. НОМЕР_3 в стані алкогольного спяніння огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився на місці зупинки у встановленому законодавством порядку за допомогою «Drager Alcotest 6820», тест №3955, результат огляду становить 1,94 ‰ проміле,- чим порушив п.2.9а Правил дорожнього руху України керування ТЗ особами в стані алкогольного сп'яніння, що знижує їх увагу та швидкість реакції, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст.280КУпАП зазначається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч.1 і ч.2ст. 7 КУпАП). При цьому правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність (ст. 9 КУпАП), а на підставі ч. 1ст. 130 КУпАП відповідальність для особи, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що кореспондується з вимогами п.2.9а ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння, процедура якого у свою чергу закріплена уст. 266 КУпАП, «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», оскільки диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, в тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений у порядку і з джерел, передбачених цим законодавством. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складатист.254,255 КУпАП), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП наступає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно ч.2 ст.266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Однак, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №503705 від 05 листопада 2025 року, до останнього не долучено технічний засіб відеозапису.
Крім цього, відеозаписи із нагрудних камер працівників поліції містять відомості лише про події, які мали місце біля припаркованого транспортного засобу і ним не зафіксовано моменту руху та зупинки автомобіля.
Оцінюючи досліджені відеоматеріали, з урахуванням висловлених захисником зауважень та аргументів, необхідно зазначити наступне.
Так, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення наявний диск з відеофайлами, проте у протоколі про адміністративне правопорушення не містяться відомості про технічний засіб, яким зафіксовано правопорушення: номер та серію відеокамери, дату її виробництва та назви камери, на яку здійснювався відеозапис. Не зазначення таких даних, на думку суду, не дає можливості встановити той факт, що відеозапис на камеру щодо ОСОБА_1 проведено спеціальним технічним засобом, який входить до вичерпного переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах поліції для виявлення та фіксування порушень Правил дорожнього руху.
Перевіривши надані працівниками поліції відеофайли встановлено, що вони не відповідають положенням Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026.
Відповідно до зазначеної вище Інструкції під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
На відомчому рівні регулюють питання використання патрульними нагрудних відеореєстраторів наказ Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року № 100, яким затверджено «Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» та наказ Департаменту патрульної поліції НПУ від 24.11.2015 № 14/1 «Про порядок зберігання, використання відеозапису з відеореєстраторів патрульних» .
Інструкцією, затвердженою Наказом № 100, передбачено: а) необхідність відеофіксації: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції); б) випадки застосування такого превентивного заходу: «нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: - при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; - при перевірці документів; - при поверхневій перевірці;- при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї;- при наданні допомоги особам;- у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації (п. 3.3. Розділу ІІІ Інструкції). При цьому у вказаній інструкції зазначено, що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно» (п. 3.5 Розділу ІІІ Інструкції).
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженоїнаказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року №1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Таким чином, як вбачається з наведеного, відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно цієї особи.
З долученого до матеріалів справи електронного носія (диску) вбачається наявність фрагментів відеозапису з нагрудної камери патрульного працівника поліції, зі змісту якого вбачається, що відеозапис не відображає момент руху та зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , повний хід спілкування водія з поліцейськими, що свідчить про порушення безперервності відеозйомки, а зазначений відеозапис не є цілісним (повним).
Отже з відеозапису неможливо відтворити обставини адміністративного правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 .
На підставі наведеного, даний доказ не може братися до уваги судом та бути належним доказом вини ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
За змістом ст. 280 КУпАП України, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд зобов'язаний встановити ряд обставин: чи було вчинене адміністративне правопорушення, винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин направлені до суду матеріали та їх аргументація є сумнівними, однак наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), тож суд, враховуючи вищезазначене, позбавлений можливості самостійно надати оцінку відомостям в частині доведеності чи недоведеності обставин, відображених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ст. 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, при розгляді справи не встановлено фактичних даних на спростування доводів особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, а при складанні протоколу про адміністративне правопорушення працівниками поліції не було долучено будь-яких інших доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
Зазначене є підставою для закриття провадження в справі за недоведеністю належними доказами складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки протокол про адміністративне правопорушення складено з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та він суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого такий висновок має суб'єктивний характер та не відповідає вимогам щодо його допустимості та достатності.
Таким чином, в діях ОСОБА_1 відсутня подія адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що в силу п.1 ст. 247 КУпАП є підставою для закриття провадження у справі. (щодо обставин згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №503705 від 05 листопада 2025 року)
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 40-1, 130, 251, 252, 256, 266, 283-285 КУпАП, суд
визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, (відповідно до обставин справи, викладених у протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 503759 від 05 листопада 2025 року) та застосувати до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (відповідно до обставин справи, викладених у протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 503705 від 05 листопада 2025 року), до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП у зв'язку за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Бориславський міський суд Львівської області
Суддя: Андрій СЛИШ