Дата документу 17.11.2025
Справа № 334/5356/25
Провадження № 2/334/3062/25
17 листопада 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого - судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С., представника позивача Сисина В.В., представника відповідача адвоката Стаценко Дж.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою суду від 07.07.2025 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву з доказами, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Скориставшись своїм правом, представник відповідача надіслав відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач не визнає позов в частині стягнення комісії у розмірі 66330 грн., оскільки у договорі споживчого кредиту № 98533016000 зазначено лише два види комісії: комісія за управління кредитом, яка становить до 5% річних та комісія за управління кредитом, грн/місяць (середнє значення) - до 10000 грн. Проте, ні в договорі кредиту, ні в Правилах (договірні умови) споживчого кредитування АТ “УКРСИББАНК не має зазначення переліку послуг, які входять в поняття комісія за управління кредиту. Позивач у позові та додатках до нього не надає пояснення, за які саме послуги було стягнуто комісію за обслуговування, не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх з відповідачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 5 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Отже, на думку представника відповідача, позовна вимога позивача в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту у розмірі 66330 грн. є протиправною та суперечить нормам закону. Задоволенню може підлягати лише сума, що становить тіло кредиту - 96255 грн. Також, представник відповідача заперечує вимогу щодо стягнення витрат на правову допомогу, оскільки даний вид справ - стягнення заборгованості за кредитним договором є схожими між собою, та по більшій мірі шаблонною роботою. Вважає, що витрати на послуги адвоката в розмірі 10 000,00 грн. за даною справою є неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом робіт, тому повинно бути задоволені лише у розмірі - 2000 грн. Крім того, представник відповідача ставить під сумнів наданий представником позивача договір факторингу та додатки до нього. Вважає, що матеріали справи не мають інформації, яка б вказувала на те, що за даним договором у позивача дійсно є право вимоги за кредитним договором стосовно відповідача.
З вищенаведених підстав було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» оригінал договору факторингу № 271 від 17.04.2024, укладений між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та усі додатки до нього.
Ухвалою суду від 17.11.2025 року у задоволенні клопотання про витребування доказів було відмовлено.
В свою чергу, представник позивача надіслав відповідь на відзив відповідно до якого, ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» вважає вимоги позовної заяви цілком обґрунтовані. Обґрунтованість позову не спростовано відповідачем, тому позов має бути задоволений у повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» у повному обсязі з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.
У судовому засіданні представник відповідача просив суд прийняти доводи відповідача зазначені у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив, відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у стягненні заборгованості у розмірі 162 585 грн. та задовольнити позов частково у розмірі 96 255 грн. - суму основного боргу. Відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у стягненні судових витрат у розмірі 2 422,4 грн. за судовий збір та 10 000 грн. витрат на правову допомогу.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти нього, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані представником позивача та відповідачем докази, повідомлені ними обставини, на які вони ґрунтувалися у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстав у своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).
Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із наявних в матеріалах справи письмових доказів судом встановлено, що 28.12.2021року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 98533016000, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору та правил. Підписуючи кредитний договір, позичальник погодився із викладеними у правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АТ «Укрсиббанк» із можливістю відкриття і розрахунково-касового обслуговування карткових рахунків, які розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті банку за посиланням URL: https://ukrsibbank.com/ та інформаційних стендах у приміщеннях установ банку, та оприлюднені в газеті «Урядовий кур'єр» № 105, 09.06.2017 р. (із усіма змінами та доповненнями): умовами надання споживчого кредиту позичальнику, його обслуговування і погашення; умовами відкриття та розрахунково - касового обслуговування поточних карткових рахунків.
Правила після підписання сторонами договору, стали його невід'ємною частиною. Підписуючи договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені в цьому договорі та в правилах.
Підписи сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під правилами, при цьому, після підписання сторонами цього договору, правила не підлягають додатковому підписанню сторонами та вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього договору.
Відповідно до ч.1-2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування», кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).
Матеріалами справи доведено, що сума кредиту за даним договором встановлена 100 500грн. При цьому, кредит надавався позичальнику без застави. Надання кредиту здійснювався у термін не пізніше ніж 30 календарних днів з моменту підписання договору. Кредит надавався позичальнику для особистих потреб, а саме на споживчі цілі. При цьому, позичальник зобов'язувався повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення ануїтетних платежів відповідно до графіка платежів, що викладений у додатку № 1 до договору.
Відповідачем кредитні зобов'язання в частині виконання договірних відносин не були виконані, внаслідок чого, у нього утворилася заборгованість за договором кредиту в сумі 96 255 грн.
Відповідач підтвердив факт отримання кредиту, а також, той факт, що він був ознайомлений з умовами його надання, строками повернення та розміру процентної ставки.
17.04.2024р. АТ «Укрсиббанк» (ЄДРПОУ: 09807750) відступив право вимоги за кредитним договором № 98533016000 від 28.12.2021р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт».
Як вбачається із реєстру боржників від 17 квітня 2024 року до договору факторингу за №271 від 17 квітня 2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 98533016000 від 28.12.2021 у розмірі 162 585 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статей 526, 530, 610, частини 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 512 Цивільного кодексу України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.
Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилами частини 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Положенням частини 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.
Отже суд вважає, правовірним стягнення з відповідача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 96 255 гривень за кредитним договором № 98533016000 від 28.12.2021року.
Щодо стягнення заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 66330 грн. суд виходить з наступного:
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до положень ч. 1 та 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору. Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачу встановлено щомісячну плату за послуги, перелік яких відсутній у Договорі, а отримання інформації щодо кредиту безоплатна відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», вказаний пункт кредитного договору є несправедливим.
Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19.
Положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі №6-2071цс16.
Також, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №708/195/19.
На підставі викладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 66330 грн. необхідно - залишити без задоволення.
Вирішуючи питання про стягнення із відповідача витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. ст. 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються договором про надання правової допомоги.
У рішенні від 23 січня 2014 року у справі "East\WestAllianceLimited проти України" (заява №19336/04, п. 269) Європейський суду з прав людини звернув увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Водночас чинне цивільне процесуальне законодавство України визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістомст.137ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Зі змісту договору за №49648956 про надання правової допомоги, укладеного 22 січня 2025 року між адвокатом фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Укрфінстандарт», адвокат Міньковська А.В. взяла на себе зобов'язання надавати ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Укрфінстандарт», юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим даним договором, а клієнт зобов'язався оплачувати юридичну допомогу у відповідності до умов розділу 4 Договору.
Актом від 01.07.2025 підтверджено сума витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Таким чином із відповідача на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Заперечення представника відповідача щодо зменшення витрат на правову допомогу суд відхиляє оскільки розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.03.2025р. №275/150/22, (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126020988), суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, позивач надав суду усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, тому з відповідача підлягає стягненню 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, суд за правилами, визначеними ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача суму судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 19, 81, 133, 137, 141, 259, 264, 265, 274-279,280 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» (ЄДРПОУ: 41153878, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_2 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) заборгованість за Кредитним договором № 98533016000 від 28.12.2021 року у розмірі 96255 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» (ЄДРПОУ: 41153878, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_2 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) судовий збір в сумі 1 433,90 (одна тисяча чотириста тридцять три) грн. 90 коп. та витрати, пов'язані із правничою допомогою адвоката, в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі його оскарження після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Козлова Н. Ю.