Справа № 308/17551/25
15 грудня 2025 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
ОСОБА_1 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2025 року вказану позовну заяву залишено без руху із зазначення недоліків які слід усунути, а саме вказано на те, що:
Позивач звернувшись із вказаним позовом просить: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : 2500 грн. - суму боргу та витрати на правову допомогу.
При цьому, з позовом звертається до відповідача ОСОБА_2 .
З огляду на вказане позивачу слід було привести у відповідність прохальну частину позовної заяви, подавши її в новій редакції.
Крім цього, позивач зазначає, що він перерахував 2500 грн. відповідачці на картковий рахунок № НОМЕР_1 з метою укладення договору купівлі-продажу килимків, що підтверджується квитанцією № 264249623 від 08.09.2025 р.
Разом із тим, матеріали справи не містять жодних відомостей на підтвердження перерахування саме відповідачу коштів у сумі 2500,00 UAН з метою укладення договору купівлі-продажу килимків.
На підтвердження перерахування коштів до позовної заяви додано квитанцію №264249623, у якій вказано суму - 2500,00 UAН, дату і час проведення операції: 2025-09-08, та отримувача: 4790729950459776. Однак квитанція не містить інших відомостей про одержувача, зокрема ПІБ.
Водночас матеріали додані до позовної заяви не містять відомостей з приводу того, що відповідач займається підприємницькою діяльністю.
Позивачем у позовній заяві не зазначено ні дати народження Відповідача ОСОБА_2 , ні РНОКПП останньої, що унеможливлює суд здійснити запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача. Зазначених відомостей суд не отримав, оскільки відсутня дата народження та РНОКПП Відповідача.
Дата народження відповідача має суттєве значення для виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, оскільки без дати народження неможливо ідентифікувати особу відповідача та отримати інформацію про його РНОКПП, відповідно й повідомити відповідача про розгляд справи, а можливе рішення суду та виконавчий документ не будуть містити повну інформацію про боржника, що стане перешкодою в його виконанні.
Отже, для ідентифікації особи та отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) Відповідача Позивачеві слід зазначити РНОКПП ОСОБА_2 , а у разі неможливості - слід вказати дату народження Відповідача.
Таким чином, Позивачу слід було надати суду інформацію про дату народження або РНОКПП Відповідача ОСОБА_2 .
Зазначення в позовній заяві всіх даних щодо відповідача є об'єктивно необхідною умовою для належної ідентифікації відповідача та виконання вимог встановлених ч. ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України. Відсутність відповідних даних у позовній заяві позбавляють суд можливості виконати зазначені вимоги Цивільного - процесуального кодексу України та визначити підсудність цивільної справи.
Стаття 187 ЦПК України регламентує дії судді перед вирішенням питання про відкриття провадження у справі, в тому числі суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.
Визначити підсудність суду - означає з'ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Щодо наявного в матеріалах позовної заяви письмового клопотання позивача про витребування доказів, а саме: про витребування РНОКПП відповідача від ДПСУ та про розкриття банківської таємниці та витребування у ПАТ «Державний ощадний банк України» інформацію про власника карткового рахунку ; НОМЕР_1 , а саме прізвище, ім'я, по батькові; рнокпп, позивачу відмовлено, оскільки зі змісту позовної заяви, клопотань про витребування доказів, та доданих до позовної заяви документів, вбачається, що позивачем не надано підтвердження того, що ним самостійно здійснювалися спроби отримати вказані докази, однак у наданні таких йому було відмовлено.
При цьому судом роз'яснено позивачу, що відповідно до частини 4 статті 84 ЦПК України, суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу, а відмова у задоволенні клопотання про витребування доказів не перешкоджає його повторному заявленню у разі усунення підстав, які слугували для відмови, із дотриманням строків та вимог, передбачених ст.. 84 ЦПК України.
Для усунення вказаних в ухвалі недоліків було надано строк, а саме: протягом п'яти днів із дня отримання копії ухвали.
Вказану ухвалу було надіслано позивачу, та отримано ним згідно довідки про доставку електронного документа: 01.12.2025 19:36:00.
Від позивача 11.12.2025 надійшло до суду клопотання сформоване в системі «Електронний суд» 10.12.2025, в якому він просить: розмістити в системі електронного суду ухвалу про повернення позову так як вказана ухвала йому необхідна для подачі скарги до Вищої ради правосуддя.
Поряд із цим інших заяв та клопотань від ОСОБА_1 до суду не надходило.
Слід вказати на те, що на виконання ухвали суду від 28.11.2025 жодних клопотань, пояснень чи заяв не надходило.
Таким чином, суд констатує що станом на 15.12.2025 недоліки на які вказано судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не усунуто, клопотання про надання додаткового строку для усунення недоліків від позивача по справі до суду не надходило.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
При вирішенні питання про повернення позивачеві його заяви, судом враховується, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)).
Разом із тим, слід зазначити, що стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
Суд приймає до уваги позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висвітлену 07.02.2024 року у справі № 295/434/22, провадження № 61-10948св23, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Суд звертає увагу, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Суд враховує, що для усунення недоліків позивачу слід було привести у відповідність прохальну частину позовної заяви в частині прізвища відповідача, матеріали справи не містили жодних відомостей на підтвердження перерахування саме вказаному в позові відповідачу коштів та відомостей з приводу того, що вказаний позивачем відповідач займається підприємницькою діяльністю. Водночас, вказуючи про не передавання відповідачем товару позивачу, позивач не вказує жодних відомостей про відсутність чи наявність поштових відправлень (Укрпошти, Новапошта, тощо).
Позивачем у позовній заяві не зазначено ні дати народження Відповідача ОСОБА_2 , ні РНОКПП останньої, що унеможливлює суд здійснити запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача. Водночас зазначення в позовній заяві всіх даних щодо відповідача є об'єктивно необхідною умовою для належної ідентифікації відповідача та виконання вимог встановлених ч. ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України.
Відсутність відповідних даних у позовній заяві позбавляють суд можливості виконати зазначені вимоги Цивільного - процесуального кодексу України, визначити підсудність цивільної справи та ідентифікувати відповідача.
Щодо наявного в матеріалах позовної заяви письмового клопотання позивача про витребування доказів, а саме: про витребування РНОКПП відповідача від ДПСУ та про розкриття банківської таємниці та витребування у ПАТ «Державний ощадний банк України» інформацію про власника карткового рахунку ; НОМЕР_1 , а саме прізвище, ім'я, по батькові; рнокпп, позивачу відмовлено, оскільки зі змісту позовної заяви, клопотань про витребування доказів, та доданих до позовної заяви документів, вбачається, що позивачем не надано підтвердження того, що ним самостійно здійснювалися спроби отримати вказані докази, однак у наданні таких йому було відмовлено.
При цьому, долучаючи квитанцію про перерахування коштів на рахунок, де призначення платежу вказується самим платником, в якому відсутні відомості про одержувача, зокрема ПІБ, позивач не обґрунтовує неможливість отримання таких відомостей в банку в якому у нього відкритий рахунок про рух його власних коштів.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, «Мельник проти України» від 28.03.2006 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Суд повинен контролювати процесуальну поведінку осіб, які беруть участь у справі, так як на нього поширюється порядок цивільного судочинства, а значить обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, а також нести відповідальність за зловживання правом. У прямі обов'язки осіб, що беруть участь у справі, входить дотримання процесуальної дисципліни протягом всього провадження у справі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Позивач має право в порядку п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» звернутися до суду із заявою про повернення судового збору. При цьому, чинне законодавство не містить заборони для позивача при повторному зверненні до суду додати первісний документ про сплату судового збору, якщо належно сплачена ним сума не була повернута судом.
При вирішенні питання про повернення позивачеві його заяви, судом враховується, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Також, вважаю за необхідне повідомити заявника, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, - вважати неподаною і повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош