номер провадження справи 27/165/25
10.12.2025 Справа № 908/2983/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» (вул. Корсака Івана, буд. 2, м. Луцьк Волинська область, 43023, ідентифікаційний номер юридичної особи 41085075)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Завод “Запоріжавтоматика» (вул. Адмірала Нахімова, буд. 3, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код юридичної особи 00187292)
про стягнення 94 866 грн 07 коп.
без виклику сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю “ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства “Завод “Запоріжавтоматика» про стягнення заборгованість згідно договору поставки № СБ-116 від 21.08.2017 в розмірі 84 461 грн 52 коп. основного боргу, інфляційні втрати в сумі 8 080 грн 43 коп., 3% річних в сумі 2 324 грн 12 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2983/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.
Ухвалою суду від 29.09.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано Товариству з обмеженою відповідальністю “ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» строк протягом 5 днів з дня доставлення даної ухвали в електронний кабінет в системі “Електронний суд», для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.
06.10.2025 позивач сформував в системі “Електронний суд» (зареєстровано 07.10.2025 за вх. № 20274/08-08/25) заяву про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду з обґрунтуванням.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2983/25, присвоєно справі номер провадження 27/165/25. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.10.2025 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 29.10.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом отримання примірника ухвали суду в електронному кабінеті в підсистемі ЕСІТС - 10.10.2025 о 14:22 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача - 10.10.2025.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 10.12.2025.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» (Продавець) та Приватним акціонерним товариством “Завод “Запоріжавтоматика» (Покупець) укладено договір № СБ-116 (далі-Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується продати та передати у власність Покупця картонно - паперову продукцію, в подальшому іменовану - Товар, а Покупець зобов'язується прийняти Товар від Продавця та оплатити його загальну вартість на умовах цього Договору. Одиниця виміру, кількість, асортимент, ціна кожної партії Товару вказуються в видаткових накладних або рахунках.
Згідно п. 2.1 Договору передача Товару здійснюється почастково (товарними партіями) на умовах ЕХW - склад Продавця (вул. Перемоги, 34, смт. Понінка Полонського району Хмельницької області) згідно правил «Інкотермс», в редакції 2010 р., шляхом завантаження Товару в автомобільний транспорт.
Моментом передачі Товару є дата його завантаження в транспорт Покупця або перевізника, зазначена в видатковій або товарно-транспортній накладній на партію Товару.
Відповідно до п. 3.1 Договору розрахунки за Товар здійснюються в українській національній валюті - гривні. Вид розрахунків - безготівковий, форма розрахунків - платіжним дорученням. Покупець оплачує Продавцю Товар за вільними відпускними цінами, що діють на момент передачі Товару.
Ціна за одиницю Товару та вартість Товарної партії, що передасться, визначаються у видаткових накладних або рахунках на оплату (п. 3.2 Договору).
Відповідно до п. 3.3 Договору оплата здійснюється Покупцем за кожну партію Товару, на умовах 100% передоплати, про що додатково зазначається Сторонами у Специфікаціях та/або видаткових накладних до даного договору, шляхом перерахування Покупцем коштів за партію Товару на основний поточний рахунок Продавця згідно банківських реквізитів, вказаних у даному Договорі.
Додатковою угодою № 1 до договору було продовжено термін дії договору до 31.12.2022, а додатковою угодою № 2 було продовжено термін дії договору до 31.12.2025.
На виконання умов Договору позивач протягом дії Договору було передано у власність Покупця картонно-паперову продукцію на загальну суму 2 057 576 грн 96 коп., згідно видаткових накладних: № 111 від 05.12.2018 на суму 198 231,25 грн, № 345 від 13.11.2018 на суму 159 961, 50 грн, №132 від 06.10.2018 на суму 188 529,50 грн, № 13 від 01.02.2019 на суму 146 827,96 грн, № 193 від 07.12.2021 на суму 75 876,52 грн, № 683 від 21.12.2021 на суму 88 592,02 грн, № 733 від 27.07.2022 на суму 41 631,49 грн, № 734 від 27.07.2022 на суму 36 093,00 грн, № 263 від 12.09.2022 на суму 25 599,00 грн, № 270 від 12.09.2022 на суму 41 260,49 грн, № 510 від 19.10.2022 на суму 37 255,39 грн, № 831 від 26.08.2023 на суму 68 303,03 грн, № 509 від 17.10.2023 на суму 67 785,31 грн, № 1066 від 30.112023 на суму 161 490,77 грн, № 755 від 25.01.2024 на суму 124 553,27 грн., № 1030 від 30.04.2024 на суму 87 163,98 грн, № 700 від 22.06.2024 на суму 91123,98 грн, № 627 від 22.072024 на суму 81 399,02 грн, № 515 від 16.08.2024 на суму 107 975,98 грн, № 736 від 19.09.2024 на суму 121 263,98 грн, № 541 від 16.10.2024 на суму 106 661,52 грн.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю “ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» в повному обсязі виконало взяті на себе зобов'язання, передбачені Договором.
Позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату: № 8819 від 05.10,2018 року на суму 189 000,00 грн, № 10021 від 09.11.2018 на суму 162 000,00 грн, № 10467 від 22.11.2018 на суму 189 000,00 грн, № 727 від 30.01.2019 на суму 113 599,97 грн, № 856 від 01.02.2019 на суму 146 827,96 грн, № 13736 від 01.12.2021 на суму 136 955,03 грн, № 14130 від 13.12.2021 на суму 88 592,02 грн, № 5757 від 15.12.2021 на суму 132 499,98 грн, № 7461 від 29.08.2022 на суму 68 899,99 грн, № 9613 від 11.10.2022 на суму 40 000,00 грн, № 8814 від 17.08.2023 на суму 68 470,02 грн, № 9201 від 26.08.2023 на суму 68 303,03 грн, № 11015 від 09.10.2023 на суму 60 120,01 грн, № 11386 від 17.10.2023 на суму 67 785,31 грн, № 12941 від 20.11.2023 на суму 169 459,97 грн, № 13500 від 30.11.2023 на суму 161 490,77 грн, № 305 від 11.01.2024 на суму 107 609,99 грн, № 889 від 25.01.2024 на суму 124 553,27 грн, № 4555 від 22.04.2024 на суму 88 000,00 грн, № 4921 від 30.04.2024 на суму 87163,98 грн., № 6940 від 18.06.2024 на суму 98 999,99 грн, № 7169 від 22.06.2024 на суму 91123,98 грн, № 7660 від 03.07.2024 на суму 79 550,02 грн, № 8377 від 22.07.2024 на суму 81 399,02 грн, № 9301 від 12.08.2024 на суму 107 799,98 грн, № 9563 від 16.08.2024 на суму 107 975,98 грн, № 10538 від 05.09.2024 на суму 107 799,98 грн, № 11255 від 19.09.2024 на суму 121 263,98 грн, № 12033 від 08.10.2024 на суму 103 200,01 грн.
Відповідач свої зобов'язання за Договором в частині оплати за отриманий товар здійснив лише частково, що підтверджується платіжними інструкціями № 1118 від 05.10.2018 на суму 189 000,00 грн, № 2036 від 09.11.2018 на суму 162 000,00 грн, № 2093 від 26.11.2018 на суму 30 000,00 грн, № 27 від 28.12.2018 на суму 25 000,00 грн, № 83 від 09.01.2019 на суму 140 720,25 грн, № 126 від 30.01.2019 на суму 63 599,97 грн, № 2317 від 01.02.2019 на суму 7 400,00 грн, № 148 від 25.02.2019 на суму 30000,00 грн, № 1222 від 07.032019 на суму 5 000,00 грн, № 2504 від 22.03.2019 на суму 5 000,00 грн, 187 від 29.03.2019 на суму 5 827,99 грн, № 444 від 29.05.2019 на суму 30 000,00 грн, № 3740 від 03.12.2021 на суму 90 000,00 грн, № 3780 від 20.12.2021 на суму 74 468,54 грн, № 4325 від 19.07.2022 на суму 66 250,00 грн, № 4329 від 20.07.2022 на суму 13 250,00 грн, № 1118 від 05.10.2018 на суму 189 000,00 грн, № 4505 від 06.09.2022 на суму 68 899,99 грн, № 4586 від 12.10.2022 на суму 36 184,00 грн, № 1118 від 05.10.2018 на суму 189 000,00 грн, №1182 від 17.08.2023 на суму 10 000,00 грн, № 1228 від 27.09.2023 на суму 15 000,00 грн, № 1244 від 04.10.2023 на суму 40 558,41 грн, № 1247 від 09.10.2023 на суму 10 000,00 грн, № 1333 від 20.11.2023 на суму 57 785,31 грн, № 1355 від 21.11.2023 на суму 40 000,00 грн, № 3 від 02.012024 на суму 121 490,77 грн, № 27 від 17.01.2024 на суму 20 000,00 грн, № 229 від 15.04.2024 на суму 5 553,27 грн, № 244 від 22.04.2024 на суму 50 000,00 грн, № 251 від 23.04.2024 на суму 26 400,00 грн, № 343 від 18.06.2024 на суму 7 000,00 грн, № 342 від 18.06.2024 на суму 60 763,98 грн, № 346 від 20.06.2024 на суму 10 000,00 грн, № 381 від 09.07.2024 на суму 13 300,00 грн, № 382 від 09.07.2024 на суму 74123,98 грн, № 466 від 12.08.2024 на суму 20 000,00 грн, № 464 від 12.08.2024 на суму 68 099,02 грн, № 533 від 10.0.2024 на суму 20 000,00 грн, № 534 від 10.09.2024 на суму 87 975,98 грн, № 601 від 09.10.2024 на суму 101 263,98 грн, № 602 від 09.10.2024 на суму 17 200,00 грн, № 54 від 03.07.2025 на суму 5 000,00 грн.
Відповідачем не здійснено часткову оплату за поставлені партії Товару згідно видаткової накладної № 541 від 16.10.2024 в розмірі 84 461 грн 52 коп.
На підставі викладеного вище, позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду Запорізької області про стягнення з відповідача 84 461 грн 52 коп. основного боргу, інфляційні втрати в сумі 8 080 грн 43 коп., 3% річних в сумі 2 324 грн 12 коп.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором купівлі-продажу № СБ-116 від 21.08.2017.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Положеннями пп. 3, 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принципи свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.
Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст. 3 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venirecontrafactumproprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).
Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором купівлі-продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Враховуючи, що договір купівлі-продажу № СБ-116 від 21.08.2017 є чинним, розірваним чи визнаним недійсним в установленому законом порядку не був, а тому є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 057 576 грн 96 коп. (видаткові накладні та товарно-транспортні накладні наявні у матеріалах справи).
Заборгованість за Договором у виникла на підставі рахунку № 12033 від 08.10.2024, який був виставлений відповідачу на суму 103 200 грн 01 коп.
Фактичне відвантаження товару здійснено на суму 106 661 грн 52 коп., що підтверджується видатковою накладною № 541 від 16.10.2024.
Відповідачем було здійснено часткову оплату на суму 22 200 грн 00 коп.:
- 17 200 грн 00 коп. згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 602 від 09.10.2024;
- 5 000 грн 00 коп. згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 54 від 03.07.2025.
Таким чином, сума непогашеної заборгованості за Договором складає 84 461 грн 52 коп., що підтверджується поданими документами.
Відповідачем оплату поставленого товару здійснено частково, Товар, вартістю 84 461 грн 52 коп. не оплачено.
Протилежного суду не доведено, доказів повної оплати відповідачем до суду не подано.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено 25.04.2025 на адресу відповідача претензію вих. № 1/124 про сплату заборгованості та акт звірки взаємних розрахунків.
Претензія залишена відповідачем без задоволення.
03.07.2025, відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 54, відповідач здійснив часткову оплату заборгованості у розмірі 5 000 грн 00 коп.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На день розгляду спору відповідач доказів оплати основної заборгованості в повному обсязі суду не надав.
Позивач, уклавши договір № СБ-116 від 21.08.2017 розраховував на отримання оплати у розумні строки за поставлений товар, а відповідач, уклавши цей договір, свідомо прийняв на себе зобов'язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені.
Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в сумі 84 461 грн 52 коп. обґрунтованими, такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних витрат в сумі 8 080 грн 43 коп., 3% річних в сумі 2 324 грн 12 коп., суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.
Заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми, це не звільняє його від відповідальності визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Також відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (п.п. 115-117 постанови).
Разом з тим, суд зауважує, що заяви відповідача по суті справи (відзив, заперечення письмові пояснення) не містять звернень до суду з проханням про зменшення відсотків річних).
Факт порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати отриманого товару у повному обсязі підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Перевіривши наведені позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що їх здійснено правильно, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 080 грн 43 коп. підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах.
Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець після прийняття товару зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.
Відповідно до видаткової накладної № 541 від 16.10.2025 відповідачем отримано товар на суму 106 661 грн 52 коп. та не здійснено його оплату у повному обсязі. Строк оплати прострочено з 17.10.2025 у відповідності до ст. 692 ЦК України.
Судом перевірено розрахунки позивача за ст. 625 ЦК України, та встановлено, що з урахуванням правильної дати прострочення зобов'язання, тобто з 17.10.2025, нарахування 3% річних має здійснюватись за період з 17.10.2025 по 15.09.2025 і до стягнення підлягає 2 317 грн 20 коп. 3% річних.
Відповідачем контррозрахунку суду не надано.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 8 080 грн 43 коп. інфляційних втрат та 2 317 грн 20 коп. 3 % річних.
В частині стягнення 6 грн 92 коп 3 % річних відмовити.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Відповідач у справі не спростував доводи позивача.
Враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір стягується з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» до Приватного акціонерного товариства “Завод “Запоріжавтоматика» задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Завод “Запоріжавтоматика» (вул. Адмірала Нахімова, буд. 3, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код юридичної особи 00187292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» (вул. Корсака Івана, буд. 2, м. Луцьк Волинська область, 43023, ідентифікаційний номер юридичної особи 41085075) 84 461 (вісімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят одна) грн 52 коп. основного боргу, інфляційні втрати в сумі 8 080 (вісім тисяч вісімдесят) грн 43 коп., 3% річних в сумі 2 317 (дві тисячі триста сімнадцять) грн 12 коп., 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 22 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення оформлено та підписано 15.12.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.