61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
15.12.2025р. Справа №905/977/25
за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області, м.Маріуполь
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва», м.Костянтинівка
до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена», м.Костянтинівка
про визнання недійсним договору
Суддя Левшина Г.В.
за участю секретаря судового засідання Ревенко Д.С.
Представники сторін:
від позивача: Помалюк І.В.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
1. Суть спору:
Головне управління ДПС у Донецькій області, м.Маріуполь, позивач, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва», м.Костянтинівка та Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена», м.Костянтинівка, за змістом якого просив суд визнати недійсним Договір купівлі продажу №17/12 від 17.12.2024р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена».
2. Стислий зміст правової позиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва» (відповідач 1):
03.10.2025р. через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва» надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач 1 просив суд закрити провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Так, відповідач 1 зауважив про те, що 17.12.2024р. між ТОВ «Торгівельний будинок Іва» та ТОВ «Керуюча компанія «Селена» було укладено договір купівлі продажу №17/12. Однак, через наявність помилок при оформленні документів сторони договору дійшли згоди про його розірвання, про що було укладено Угоду про розірвання від 10.02.2025р. Всі господарські операції за розірваним договором були скасовані (відкореговані).
Крім того, за наслідками розірвання спірного договору відповідачем 1 було подано Уточнюючий розрахунок з ПДВ за грудень 2024 року, яким зменшено показники стр.1.1 на суму 11933560,00 грн. без ПДВ і 2386712,00 грн. відповідно ПДВ. Таким чином, за твердження представника товариства об'єм господарської операції за оскаржуваним правочином на момент отримання позову анульовано на 100%.
З урахуванням наведених обставин, відповідач 1 наполягав на необхідності закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору.
3. Стислий зміст правової позиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена» (відповідач 2):
31.10.2025р. через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена» надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідачем 2 підтримано позицію відповідача 1 та заявлено клопотання про закриття провадження у справі.
4. Щодо порядку господарського судочинства під час розгляду справи судом:
Ухвалою суду від 22.09.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/977/25; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.10.2025 року об 11:30 год.; запропоновано відповідачу надати відповідно до ст.165 ГПК України відзив на позовну заяву і всі письмові докази (які можливо доставити до суду), протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку судового засідання.
У підготовче засідання 07.10.2025р. в режимі відеоконференції з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи.
Ухвалою суду від 07.10.2025р. відкладено підготовче засідання на 04.11.2025 року об 11:00 год.; запропоновано відповідачу 2 надати відповідно до ст.165 ГПК України відзив на позовну заяву і всі письмові докази (які можливо доставити до суду), направити відзив на адресу позивача; запропоновано позивачу надати відповідно до ст.166 ГПК України відповідь на відзив на позовну заяву (в разі наявності).
У підготовче засідання 04.11.2025р. в режимі відеоконференції з'явився представник позивача.
Ухвалою суду від 04.11.2025р. відкладено підготовче засідання на 24.11.2025 року о 12:10 год.; запропоновано позивачу в строк до 18.11.2025р. надати письмову позицію з приводу заявлених відповідачами клопотань про закриття провадження у справі.
18.11.2025р. через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли відповіді на відзиви відповідачів, за змістом яких позивач наполягав на відмові у закритті провадження у справі.
У підготовче засідання 24.11.2025р. в режимі відеоконференції з'явився представник позивача.
Ухвалою суду від 24.11.2025р. відмовлено у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена» про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору; закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 15.12.2025 року о 12:40 год.
У судове засідання 15.12.2025р. в режимі відеоконференції з'явився представник позивача.
5. Встановлені судом обставини справи:
17.12.2024р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №17/12 (надалі - договір), за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) товари, кількість, асортимент і технічні умови яких зазначені у специфікаціях, що складають невід'ємну частину цього договору.
Ціни на товари, що поставляються за цим договором, зазначені у специфікаціях до цього договору (п.2.1 договору).
Поставка товарів буде виконуватися за відвантажувальними реквізитам, зазначеними у специфікаціях до цього договору (п.3.4 договору).
Розділом 5 договору сторони погодили, що платежі за товари, що поставляються за цим договором, будуть виконуватися покупцем у такому порядку на поточний рахунок при наданні продавцем до банку таких документів: рахунку в 2 примірниках, дубліката ТТН, специфікації у 2 примірниках, сертифіката про якість або гарантійного листа продавця у 2 примірниках. Покупець здійснює оплату протягом 365 банківських днів з дати виконання продавцем умов, визначених п.5.1 цього договору.
За умовами п.п.9.1, 9.2 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.1 договору та закінчується 26 липня 2024 року.
Договір підписано з боку продавця директором ТОВ «ТБ Іва» Чулковою Л.С. , з боку покупця - директором ТОВ «КК Селена» Парімон Н.І.
Крім того, наявна в матеріалах справи копія договору містить відтиски печаток товариств.
Також сторонами було підписано до договору специфікацію №1 від 20.12.2024р. на загальну суму з ПДВ 10092600,00 грн. та специфікацію №2 від 20.12.2021р. на загальну суму 15905840,00 грн. з ПДВ.
Як зазначає позивач, згідно з відомостями інформаційних баз даних ДПС України ТОВ «Торгівельний будинок Іва» на адресу ТОВ «Керуюча компанія «Селена» (отримувач) складено та відправлено на реєстрацію 20 податкових накладних за договором купівлі-продажу №17/12 від 17.12.2024р. на загальну суму ПДВ 2389203,98 грн., обсягом постачання 12678663,12 грн. з номенклатурою: олово О1, прут латунний ЛС, припій Ч ПОССу 40-0,5, припій ПОС 30 прут, припій ПОС 40 прут, припій ПОС 61 прут, припій Ч ПОССу 61-05, мідна шина М1.
Відповідно до п.201.16 ст.201 розділу V Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 5 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019р. №1165 (далі - Порядок №1165), платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну/ розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2). Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3).
У відповідності до пунктів 5, 6 Порядку №1165, подані на реєстрацію в ЄРПН податкові накладні ТОВ «Торгівельний будинок Іва», після проведення перевірки на відповідність ознакам безумовної реєстрації, були автоматично перевірені щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку.
Відтак, за результатами автоматизованого моніторингу, реєстрація ПН від 24.12.2024 № 5, від 24.12.2024 №6, від 24.12.2024 №7, від 24.12.2024 №8, від 24.12.2024 №9, від 24.12.2024 №10, від 24.12.2024 №11, від 24.12.2024 №12, від 24.12.2024 №13, від 24.12.2024 №14, від 24.12.2024 №15, від 24.12.2024 №16, від 24.12.2024 №17, від 24.12.2024 №18, від 24.12.2024 №19, від 24.12.2024 №20, від 24.12.2024 №21, від 24.12.2024 №22, від 24.12.2024 №23, від 24.12.2024 №25 була зупинена.
Відповідно пункту 4 Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019 № 520 (далі - Порядок №520), у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.
На виконання п.4 Порядку №520, ТОВ «Торгівельний будинок Іва» на розгляд комісії контролюючого органу були надані додаткові пояснення та документи.
Пунктом 44 Порядку №1165 визначено, що комісія контролюючого органу перевіряє подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, зокрема електронні).
Згідно з відомостями інформаційних баз даних ДПС України, на підставі розгляду надісланих ТОВ «Торгівельний будинок Іва» повідомлень про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено та сканокопій доданих документів, комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийняті рішення про відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно з прийнятими комісією рішеннями від 27.01.2025 №12417621/31266484 до ПН від 24.12.2024 №5, від 27.01.2025 №12417617/31266484 до ПН від 24.12.2024 №6, від 27.01.2025 №12417620/31266484 до ПН від 24.12.2024 №7, від 27.01.2025 №12417619/31266484 до ПН від 24.12.2024 №8, від 27.01.2025 №12417618/31266484 до ПН від 24.12.2024 №9, від 27.01.2025 №12417616/31266484 до ПН від 24.12.2024 №10, від 27.01.2025 №12417615/31266484 до ПН від 24.12.2024 №11, від 27.01.2025 №12417613/31266484 до ПН від 24.12.2024 №12, від 27.01.2025 №12417612/31266484 до ПН від 24.12.2024 №13, від 27.01.2025 №12417614/31266484 до ПН від 24.12.2024 №14, від 27.01.2025 №12417626/31266484 до ПН від 24.12.2024 №15, від 27.01.2025 №12417627/31266484 до ПН від 24.12.2024 №16, від 27.01.2025 №12417629/31266484 до ПН від 24.12.2024 №17, від 27.01.2025 №12417628/31266484 до ПН від 24.12.2024 № 18, від 27.01.2025 №12417630/31266484 до ПН від 24.12.2024 №19, від 27.01.2025 №12417631/31266484 до ПН від 24.12.2024 №20, від 27.01.2025 №12417624/31266484 до ПН від 24.12.2024 №21, від 27.01.2025 №12417625/31266484 до ПН від 24.12.2024 №22, від 27.01.2025 №12417622/31266484 до ПН від 24.12.2024 №23, від 27.01.2025 №12417623/31266484 до ПН від 24.12.2024 №25 причина відмови у реєстрації ПН в Єдиному реєстрі податкових накладних, зазначена у полі «Прийнято рішення про»: «відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у зв'язку з наданням платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства, крім того ТОВ «Торгівельний будинок Іва» встановлено п.8 критеріїв ризиковості платника податку».
Згідно з пунктом 12 Порядку №520, рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до відомостей інформаційних баз даних ДПС України, на розгляд комісії центрального рівня (комісії ДПС України з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних) скарга на рішення комісії ГУ ДПС у Донецькій області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від ТОВ «Торгівельний будинок Іва» не надходила.
На переконання позивача, в даному випадку має місце безтоварність господарських операцій за договором купівлі-продажу №17/12 від 17.12.2024р. з формальним складенням первинних документів з метою формування безпідставних податкових вигод іншим суб'єктам господарювання.
З урахуванням всіх вищевказаних обставин у сукупності ГУ ДПС у Донецькій області вважає договір купівлі-продажу №17/12 від 17.12.2024р., укладений між ТОВ «Торгівельний будинок Іва» та ТОВ «Керуюча компанія «Селена» таким, що суперечить інтересам держави і суспільства та підлягає визнанню судом недійсним.
Натомість відповідачі заперечували проти задоволення позовних вимог та посилались на те, що через наявність помилок при оформленні документів сторони договору купівлі-продажу №17/12 від 17.12.2024р. дійшли згоди про його розірвання, про що було укладено Угоду про розірвання від 10.02.2025р. Всі господарські операції за розірваним договором були скасовані.
Крім того, відповідачі просили суд врахувати, що за наслідками розірвання спірного договору ТОВ «Торгівельний будинок Іва» було подано Уточнюючий розрахунок з ПДВ за грудень 2024 року, яким зменшено показники стр.1.1 на суму 11933560,00 грн. без ПДВ і 2386712,00 грн. відповідно ПДВ. Таким чином, за твердження представника товариства об'єм господарської операції за оскаржуваним правочином на момент отримання позову анульовано на 100%.
6. Оцінка суду і визначені відповідно до встановлених обставин правовідносини:
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання недійсним договору купівлі продажу №17/12 від 17.12.2024р., укладеного між ТОВ «Торгівельний будинок Іва» та ТОВ «Керуюча компанія «Селена». Правовою підставою позивач визначив статті 203, 215, частина 3 статі 228 Цивільного кодексу України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
За положеннями підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі №640/18643/18 Верховний Суд вказав, що за буквальним змістом цієї норми право контролюючого органу подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб про визнання правочинів недійсними пов'язане із застосуванням встановлених законом наслідків недійсності правочину, визначення позовних вимог, необхідних і достатніх для виконання функцій, покладених на контролюючий орган, є правом цього органу. Обрання способу захисту інтересів держави у сфері оподаткування в межах виконання встановлених законом завдань та функцій є дискреційними повноваженнями контролюючого органу. В усіх випадках, однак, звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним повинно відповідати його завданням.
Контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (пп. 41.1.1. п.41.1 ст. 41 Податкового кодексу України).
Отже, Головне управління ДПС у Донецькій області, як контролюючий орган, наділене законним правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним укладеного відповідачами правочину, оскільки такі вимоги обґрунтовані виявленими обставинами щодо безпідставного включення ТОВ «Торгівельний будинок Іва» суми податку на додану вартість до податкового кредиту з податку на додану вартість, що може вплинути на сплату податкового зобов'язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми податку.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.12.2021р. у справі №906/521/20 ).
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину. Тобто, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №916/5073/15).
Загальні підстави та наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).
Згідно з частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див., зокрема, пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №905/1227/17).
Підставою для визнання недійсним оспорюваного договору позивач визначив його невідповідність положенням статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки вважає, що він вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно з частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Так, в судовій практиці сформовано сталі висновки про те, що статтею 228 ЦК України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними (частини перша та друга статті 228 ЦК), і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними (частина третя статті 228 ЦК України).
У законодавстві відсутні визначення понять "інтерес" загалом та "інтерес держави і суспільства" зокрема. Законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.
Разом із тим Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999р. конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
При вирішенні справ у спорах про визнання недійсними договорів відповідно до статті 228 ЦК України, зокрема частини третьої цієї норми, ознаками недійсного договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави й суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін та в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Близькі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20.10.2021р. у справі №910/4089/20, від 15.12.2021р. у справі №910/6271/17, від 20.07.2022р. у справі №911/2961/19.
В даному випадку спір стосується правочину, який за своєю правовою природою є господарським договором поставки.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
У постанові від 29 листопада 2022 року у справі №911/1245/21 Верховний Суд вказав, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною.
Згідно наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу №17/12 від 17.12.2024р. ТОВ «Торгівельний будинок Іва» (продавець) в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується продати (передати у власність) ТОВ «Керуюча компанія «Селена» (покупець), а покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) товари, кількість, асортимент і технічні умови яких зазначені у специфікаціях, що складають невід'ємну частину цього договору.
У пункті 2.1 цього договору передбачено, що ціни на товари, що поставляються за цим договором, зазначені у специфікаціях до цього договору. Водночас, пунктом 5.2 сторони погодили, що покупець здійснює оплату протягом 365 банківських днів з дати виконання продавцем умов, визначених п.5.1 цього договору.
Як було встановлено судом вище, загальна вартість товару згідно укладених до договору специфікацій становить 25998440,00 грн.
На підтвердження здійснення господарської операції з поставки товару позивачем було надано контролюючому органу складені та підписані сторонами видаткові накладні на загальну суму 12678663,12 грн. та товарно-транспортні накладні.
В свою чергу, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі наполягав на тому, що спірний договір було укладено відповідачами без наміру його виконання; складені на підставі цього договору документи позбавлені фактичного змісту (господарські операції на виконання договору не відбулися) і були використані виключно в податковому обліку з метою формування незаконного податкового кредиту.
Дані твердження позивач обґрунтовував такими обставинами:
- не підтверджується реальність та можливість здійснення господарських операцій з придбання, транспортування, зберігання, доставки від складу вантажовідправника до складу вантажоодержувача внаслідок відсутності документального підтвердження реального джерела походження товарів та внаслідок відсутності відповідних ресурсів, необхідних для здійснення таких господарських операцій (працівників, обладнання, складського приміщення,обладнання для здійснення навантажувальних, розвантажувальних робіт), а також внаслідок відсутності документального підтвердження факту здійснення таких операцій силами інших суб'єктів господарювання - контрагентів платника податків;
- у договорі від 17.12.2024р. №17/12 вказані банківські реквізити ТОВ «ТБ ІВА», які на дату укладання угоди були недійсні;
- у специфікації № 2 до договору від 17.12.2024р. №17/12 дата складання зазначена 20.12.2021р., що випереджає дату підписання договору;
- відсутність розрахунків між контрагентами за поставлений товар за договором від 17.12.2024р. №17/12.
Крім того, податковим органом було акцентовано увагу суду на істотних недоліках при складенні товарно-транспортних накладних, які позивач надав на підтвердження поставки товару за спірним договором.
Так, відповідно до товарно-транспортної накладної №РН-1224 від 24.12.2024р. автомобільним перевізником ФОП «НІКІФОРОВС.А.» ІПН НОМЕР_1 автомобілем НОМЕР_2 , МАЗ 437040 вантажний бортовий, водій Толоконніков С.А. АНВ 043775, здійснено перевезення від ТОВ «ТБ «Іва» до ТОВ «КК «Селена»: Олово О1 масою 2,635 т. на загальну суму з ПДВ 9849630 грн. Вантажоодержувач ТОВ «КК «Селена» - б. Космонавтів, 1-А, м. Костянтинівка, Донецька області.
З наведених підстав, позивач зауважив про те, що згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ФОП «НІКІФОРОВ С.А.» ІПН НОМЕР_1 відсутні відомості щодо вантажного бортового автомобіля марки МАЗ Модель: 437040 із номером державної реєстрації НОМЕР_2 . Більш того, відповідно відомостей із ЄДР ТЗ позивачем взагалі не було встановлено даних про автомобіль із вказаним державним номером.
24.12.2024р. відповідно до товарно-транспортної накладної №РН-241201 автомобільним перевізником ФОП «НІКІФОРОВС.А. ІПН НОМЕР_1 автомобілем НОМЕР_2 , МАЗ 437040 вантажний бортовий, водій Толоконніков С.А. АНВ 043775, здійснено перевезення «ТБ «Іва» до ТОВ «КК «Селена» товару згідно переліку. Вантажоодержувач ТОВ «КК «Селена» - б. Космонавтів, 1-А, м. Костянтинівка, Донецька області.
При цьому, згідно ТТН №РН-241201 завантажено дві тони шістсот тридцять п'ять кг на суму 7834846,92 грн.
Однак, у відомостях про вантаж зазначено: шина мідна М1 у кількості 1,1 т; прут латунний ЛС у кількості 1,5 т; припій Ч ПОССу 40-0,5 у кількості 0,67 т; припій Ч ПОССу 61-05 у кількості 0,4 т; припій ПОС 30 прут у кількості 0,4 т; припій ПОС 30 прут у кількості 0,4 т; припій ПОС 61 прут у кількості 0,4 т.
Отже, загальна вага товару складала 4,87 т. на суму з ПДВ 7834846,92 грн.
Крім того, податковий орган звернув увагу на те, що вказані товарно-транспортні накладні не містять інформації щодо відповідальних осіб, якими здійснювалось зважування, навантаження та розвантаження товарів, працівників або відповідальних осіб платників податків, яким було передано для обліку та зберігання товари. Також, не було заповнено розділ щодо часу здійснення навантаження та розвантаження, підпису відповідальної особи.
Відтак, на думку позивача, факт здійснення операцій з навантаження, розвантаження товарів, зважування, приймання їх за якісними характеристиками не підтверджується належним чином оформленим товарно-транспортними накладними.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Подібне визначення поняття "первинних документів" міститься у пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 вказано, що первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (2.1. вказаного Положення).
Згідно частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.
Пунктом 2.4 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Відтак, саме первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
В той же час, господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Так, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із цим, указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, такі обставини можуть підтверджуватися також іншими доказами.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб'єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.01.2020р. у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
В той же час, відповідно до поданих позивачем доказів, товарно-транспортні накладні, які були надані відповідачем 1 в підтвердження реальності господарських операцій на виконання умов Договору, копії яких наявні в матеріалах справи, містять суперечливі відомості та не спроможні підтвердити реальний рух товару за спірним договором.
Відповідно до статті 201 пункту 201.1. Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до правила першої події, визначеного п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), датою виникнення податкового зобов'язання з ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівкою - дата оприбуткування коштів у касі платника податків, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Торгівельний будинок Іва» наданими первинними документами не підтверджено настання будь-якої з вищенаведених подій.
За визначенням п. 14.1.231 ст. 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Разом з тим, судом встановлено, що у спірних правовідносинах формальне укладення відповідачами спірного договору не має розумної економічної причини (ділової мети).
Відсутність у межах правочину у формі договору розумної економічної причини (ділової мети) призводить до відсутності об'єкта справляння ПДВ.
Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 10 квітня 2020 року у справі №816/4409/15, необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з фактично вчиненою господарською операцією учасників правовідносин.
На переконання суду, в даному випадку дії відповідачів щодо документального оформлення оспорюваного правочину, направлення першим відповідачем податкових накладних для реєстрації в ЄРПН, направлення до ГУ ДПС у Донецькій області первинних документів, що містять завідомо неправдиві відомості, свідчать про наявність у діях відповідачів мети щодо створення штучних підстав для незаконного отримання права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Податковий кредит з податку на додану вартість дає право платнику податків на бюджетне відшкодування сплаченої суми податку або ж зменшення податкового зобов'язання. Отже, правочин, який уклали відповідачі, суперечить інтересам держави і суспільства в питаннях ведення господарської діяльності й оподаткування.
Таким чином, ТОВ «Торгівельний будинок Іва» та ТОВ «Керуюча компанія «Селена» усвідомлювали протиправність укладеної угоди, суперечність її мети інтересам держави і суспільства, яка (мета) може проявлятись не лише в ухиленні від сплати податків, скоєнні злочину, а й в отриманні безпідставних преференцій з боку держави, зокрема, формування та відшкодування податку на додану вартість, незаконне заволодіння майном тощо; прагнули настання протиправних наслідків (отримання незаконної податкової вигоди).
Одночасно, суд зауважує про те, що укладення сторонами угоди про розірвання спірного договору та подача ТОВ «ТБ Іва» до податкового органу у лютому 2025 року уточнюючого розрахунку з ПДВ за грудень 2024 рік, жодним чином не спростовують наведеного вище висновку суду.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем було доведено, а відповідачами не спростовано той факт, що у правовідносинах, що виникли за спірним договором купівлі продажу №17/12 від 17.12.2024р. мають місце безтоварні господарські операції з формальним складенням первинних документів з метою формування безпідставної податкової вигоди, що суперечить інтересам держави та суспільства, а відтак спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч.3 ст.228 ЦК України.
Разом з цим, як свідчать матеріали справи, виконання відповідачами спірного правочину фактично не відбулося і податковий кредит з податку на додану вартість не був отриманий, завдяки вжиття позивачем заходів щодо перевірки реальності господарських операцій. Відтак, наслідки за договором купівлі продажу №17/12 від 17.12.2024р. відсутні.
Стосовно ефективності обраного позивачем способу захисту, суд зазначає наступне.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору
Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №905/1227/17 та від 13.07.2022р. у справі №363/1834/17.
Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021р. у справі №904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021р. у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022р. у справі №209/3085/20 (пункт 24).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі №910/3009/18 (пункт 63).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022р. у справі №908/976/19.
У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України). Позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023р. у справі №905/77/21.
В даному ж випадку, суд наголошує на тому, що наслідки за спірним правочином не настали, однак за наявності встановленого наміру у відповідачів настання протиправних наслідків, даний позов про визнання договору недійсним є ефективним способом захисту.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Так, беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Головного управління ДПС у Донецькій області та наявність підстав для визнання Договору купівлі продажу №17/12 від 17.12.2024р. недійсним, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів в рівних частинах.
Керуючись ст.ст.7, 13, 42, 86, 123, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області, м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва», м.Костянтинівка та Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена», м.Костянтинівка про визнання недійсним Договору купівлі продажу №17/12 від 17.12.2024р., задовольнити повністю.
Визнати недійсним Договір купівлі продажу №17/12 від 17.12.2024р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Іва» (85114, Донецька обл., м. Костянтинівка(з), вул. Мирошніченко, буд. 37; код ЄДРПОУ 31266484) на користь Головного управління ДПС у Донецькій області (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59; код ЄДРПОУ 44070187) судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Селена» (85110, Донецька обл., м. Костянтинівка(з), б. Космонавтів, буд. 1-А; код ЄДРПОУ 37339154) на користь Головного управління ДПС у Донецькій області (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59; код ЄДРПОУ 44070187) судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
В судовому засіданні 15.12.2025р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 15.12.2025р.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Г.В. Левшина