пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
04 грудня 2025 року Справа № 912/797/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Франчук Н.Я., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс" про постановлення додаткового рішення у справі
за позовом: Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, м. Новоукраїнка, Новоукраїнський район, Кіровоградська обл.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Комунальне некомерційне підприємство “Новоукраїнська міська лікарня», м. Новоукраїнка, Новоукраїнський р-н., Кіровоградська обл.
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс", м. Ковель, Волинська область
про стягнення 7 140 000,00 грн,
В засіданні приймали участь:
від позивача: н/з
від прокуратури: Стасевський А.С.
від третьої особи: н/з
від відповідача: н/з
Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 відмовлено у задоволенні позову Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс" про стягнення 7 140 000,00 грн штрафу.
11.08.2025 на адресу суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ Волинь-Кальвіс » про постановлення додаткового рішення про стягнення з Новоукраїнської міської ради 50 000 витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно відомостей, що містяться в табелі обліку робочого часу програмного комплексу “Діловодство спеціалізованого суду» суддя Бідюк С.В. у період з 05.08.2025 по 18.08.2025 перебувала у відпустці.
Ухвалою суду від 19.08.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь-Кальвіс» від 11.08.2025 про постановлення додаткового рішення прийнято до розгляду. Розгляд заяви призначено у судовому засіданні на 27 серпня 2025 року о 16:00 год. Встановлено Новоукраїнській міській раді Кіровоградської області строк для подання пояснень по суті заяви до 25.08.2025.
Суд протокольною ухвалою від 27.08.2025 розгляд справи відклав на 04.09.2025 о 12:00 год.
28.08.2025 на адресу суду надійшов лист Північно-західного апеляційного господарського суду № 912/797/25/4599/25 з проханням терміново надіслати належним чином оформлені матеріали справи № 912/797/25 до Північно-західного апеляційного господарського суду з метою розгляду апеляційної скарги Кіровоградської обласної прокуратури на рішення господарського суду Волинської області у справі № 912/797/25 від 04.08.25р. за позовом Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоукраїнської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство "Новоукраїнська міська лікарня" Новоукраїнської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс" про стягнення 7 140 000,00 грн.
Ухвалою суду від 29.08.2025 зупинено провадження у справі в частині розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь-Кальвіс» про постановлення додаткового рішення про стягнення з Новоукраїнської міської ради 50 000 витрат на професійну правничу допомогу до розгляду Північно-західним апеляційним господарським судом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 та повернення матеріалів справи до Господарського суду Волинської області.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 у справі № 912/797/25 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Матеріали справи повернуті Господарському суду Волинської області 18.11.2025.
Ухвалою суду від 24.11.2025 поновлено провадження у справі № 912/797/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 04 грудня 2025 року о 14:30 год.
Відповідач у заяві від 04.12.2025 розгляд справи просить здійснювати без участі його представника. Подану заяву підтримує.
Позивач, третя особа правом участі у судовому засіданні не скористалися, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Прокурор у судовому засіданні в задоволенні заяви просив відмовити.
У гл. 8 роз. I ГПК України закріплений інститут судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (див. п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Статтею 123 ГПК України, яка визначає види судових витрат, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).
Порядок розподілу судових витрат визначений у ст. ст. 129 - 130 ГПК України. Так, за ч. 4 ст. 129 ГПК України розподіл інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи та встановлює, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
За приписами ст. 1 цього Закону:
- договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону);
- представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону);
- інші види правничої допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Види адвокатської діяльності визначає ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якої ними, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частинами 1 - 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (див. п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/6138/24).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У відзиві на позовну заяву ТОВ «Волинь-Кальвіс» зазначено, що товариством понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 30 000 грн.
У заяві про постановлення додаткового рішення товариство просить стягнути з Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області витрати на правову допомогу адвоката в сумі 50 000 грн.
Судом встановлено, що 12.05.2025 між адвокатом Кондратюком В.В. та ТОВ «Волинь-Кальвіс» укладено договір про надання правової допомоги №22/25, згідно умов якого замовник доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання по наданню правової допомоги та представництво інтересів замовника під час розгляду судами першої і апеляційної інстанцій справи за позовом Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, третя особа на стороні позивача КНП «Новоукраїнська міська лікарня» про стягнення неустойки (п. 1.1). Замовник за надання правничої допомоги на умова цього договору сплачує адвокату гонорар в сумі 50 000 грн, з яких: 30 000 грн в строк протягом 5 днів з дня підписання цього договору, 20 000 грн протягом 10 дні після розгляду справи судом першої інстанції (п. 4.1). Договір діє до його повного виконання (п. 8.1).
05.08.2025 підписано акт передачі-приймання правової допомоги, згідно якого адвокат передав, а замовник прийняв правову допомогу згідно договору про надання правової допомоги №22/25 від 12.05.2025, а саме:
- з'ясування фактичних обставин справи - 1 год, 2 000 грн;
- виготовлення копій документів, формування досьє - 1 год, 2 000 грн;
- вивчення законодавства по правовому питанню - 1 год, 2 000 грн;
- вивчення та узагальнення судової практики по правовому питанню - 1 год, 2 000 грн;
- підготовка відзиву на позовну заяву та подання до суду - 3 год, 12 000 грн;
- підготовка та подання до суду клопотань про опитування третьої особи та про виклик в судове засіданні свідка - 2,5 год, 10 000 грн;
- участь у судових засіданнях господарського суду Волинської області - 5 год, 20 000 грн.
Загальна вартість наданих послуг становить 50 000 грн.
Оплата вартості наданих послуг адвоката в сумі 50000 грн підтверджується платіжними інструкціями №8426 від 13.05.2025, №9041 від 06.08.2025.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Усталеним у судовій практиці є те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує і ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд також неодноразово зазначали таке:
- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19);
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18);
- у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22);
- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України (див. п. 6.5 постанови об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2019 у справі № 922/445/19).
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
У договорі про надання правової допомоги №22/25 від 12.05.2025 сторонами визначено фіксований розмір правової допомоги - 50 000 грн.
Дослідивши заяву ТОВ «Волинь-Кальвіс» про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надані докази в їх сукупності, враховуючи предмет спору та складність справи, об'єм фактично наданих послуг, з метою дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними, документально обґрунтованими, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат, які ТОВ «Волинь-Кальвіс» просить стягнути (50 000 грн), не відповідає розміру витрат, які товариство заявило у попередньому (орієнтовному) розрахунку (30 000 грн).
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч.3 ст.124 ГПК).
Отже, ТОВ «Волинь-Кальвіс» не обмежено у доведенні суду іншої суми фактично понесених витрат, втім має пояснити підстави суттєвого збільшення цієї суми.
У заяві про постановлення додаткового рішення ТОВ "Волинь-кальвіс" не вказує та не доводить, що саме зумовило збільшення розміру витрат на правничу допомогу, понесену у суді з 30 000 грн до 50 000 грн.
При цьому, товариством у відзиві від 12.05.2025 зазначено про розмір витрат на правничу допомогу в сумі 30 000 грн, в той час, як згідно договору від 12.05.2025 про надання правової допомоги вартість послуг адвоката визначена у фіксованому розмірі - 50 000 грн, тому на момент подання відзиву товариству вже було відомо про фіксований розмір вартості правничої допомоги.
З цього вбачається, що ТОВ "Волинь-Кальвіс" не обґрунтувало понесення витрат на правничу допомогу в іншому (більшому) розмірі, ніж це було вказано у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат, викладеному у відзиві на позовну заяву.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17, від 09.10.2025 у справі № 911/640/24).
Судом враховується, що вказані заявником в акті наданих послуг такі окремі види послуг як з'ясування фактичних обставин справи, виготовлення копій документів, формування досьє, вивчення законодавства по правовому питанню, вивчення та узагальнення судової практики по правовому питанню охоплюються такою послугою як підготовка відзиву на позовну заяву та подання до суду, у зв'язку з чим безпідставно виокремлені та зазначені як окремі види послуг.
Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду №922/1964/21 від 16.11.2022.
Щодо таких наданих послуг як підготовка та подання до суду клопотань про опитування третьої особи та про виклик в судове засідання свідка, вартість яких становить 10 000 грн за 2,5 год витраченого часу, то суд зазначає, що перше клопотання відповідача про опитування третьої особи є складовою відзиву на позовну заяву та додатково продубльоване в окремому клопотанні. Клопотання про виклик свідка викладене на пів аркуша формату А4, не містить значних обґрунтувань та будь-яких посилань на судову практику.
Таким чином, такі клопотання не є складними за своєю формою та змістом, у зв'язку з чим витрачений час 2,5 год на надання таких послуг не є розумним та виправданим.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункти 145, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Отже, відсутність детального опису, на що саме були спрямовані витрати на професійну правничу допомогу та що вони в себе включають, не може свідчити про відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, відповідно й не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим заперечення прокуратури в цій частині відхиляються судом.
Проаналізувавши наданий представником відповідача обсяг послуг (підготовка відзиву на позовну заяву, клопотань про опитування третьої особи та про виклик свідка; участь у 5 судових засіданнях), враховуючи, що не всі послуги, що надані відповідачеві адвокатом, підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони, зважаючи на необґрунтованість збільшення розміру витрат вказаних у заяві від 11.08.2025 порівняно з орієнтовним розміром, вказаним у відзиві від 12.05.2025, а також враховуючи заперечення прокурора, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром компенсації за вказані послуги буде стягнення на користь відповідача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зауважує, що розмір витрат понесених відповідачем та присуджений до стягнення у сумі 20 000 грн складає менше ніж 1 % від суми позовних вимог та не може вважатися неспівмірним із предметом спору у цій справі.
У заяві від 11.08.2025 ТОВ «Волинь-Кальвіс» просить стягнути витрати на правову допомогу з Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, який є позивачем у даній справі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).
Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Частина 3 ст. 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до ч. 4 цієї статті прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Водночас ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав представництва.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).
Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб'єктом звернення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).
Частиною 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
За приписами ч. 1 ст. 55 ГПК України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (стосовно права укладати мирові угоди).
Частини 1 та 2 ст. 42 ГПК України містять переліки прав та обов'язків учасників справи, які не є вичерпними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові 05.10.2022 у справі № 923/199/21 вказала на те, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
З урахуванням наведеного, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.
З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку саме на прокуратуру мають бути покладені витрати відповідача на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про прокуратуру").
Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про прокуратуру").
Керівник обласної прокуратури представляє обласну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями (п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про прокуратуру").
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" у системі прокуратури України на даний час діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що керівник окружної прокуратури представляє окружну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.
Керівники окружних прокуратур, їх перші заступники та заступники, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про прокуратуру", наділені правом подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства.
Отже, подаючи позов в інтересах держави керівник (його заступник) представляє відповідну прокуратуру, яка є юридичною особою у відносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціям.
Оскільки Новоукраїнська окружна прокуратура Кіровоградської області не має статусу юридичної особи, діє без ідентифікаційного коду (який є обов'язковим реквізитом виконавчого документу) та підпорядкована Кіровоградській обласній прокуратурі, тому саме на останню, як юридичну особу, мають бути покладені витрати відповідача на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, суд покладає на Кіровоградську обласну прокуратуру обов'язок відшкодувати відповідачу витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
Під час розгляду справи у порядку господарського судочинства, враховуючи принцип змагальності та обов'язок доказування у справі з огляду на приписи статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись ст. ст. 123, 127, 129, 130, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс" про постановлення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури (Кіровоградська обл., місто Кропивницький, пр. Європейський, будинок 4, код ЄДРПОУ 02910025) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс" (вул. Грушевського, 110-А, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 34214554) 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині заяви відмовити.
4. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст додаткового рішення складено 15.12.2025.
Суддя Бідюк С. В.