26.11.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2678/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. доповідач,
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
при секретарі судового засідання Солодовій І.М.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Клименко В.П. (в залі суду) - адвокат, ордер
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2025
(повний текст рішення складено 11.04.2025, суддя Рудь І.А.)
у справі № 904/2678/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112", м.Бровари, Київська обл.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран", м. Дніпро
про стягнення попередньої оплати в сумі 959 000 грн 00 коп.
В червні 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" суму попередньої оплати у розмірі 959 000 грн 00 коп. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 в частині повної та своєчасної поставки товару.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2025, позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" (49000, м. Дніпро, вул. Березинська, 80, прим. 312, код ЄДРПОУ 40917833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Січових Стрільців, 2, код ЄДРПОУ 22202218) 959 000 грн 00 коп. - суму попередньої оплати, 14 385 грн 00 коп. - судового збору та 25 000 грн 00 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд виходив з того, що, оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 959 000 грн 00 коп., а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу 959 000 грн 00 коп. суму неповернутої попередньої оплати.
Також, вирішуючи питання щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо позовних вимог, місцевий господарський суд з посиланням на приписи статей 256, 257, частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та з огляду на те, що з матеріалів справи вбачається, що порушення відповідачем зобов'язання за спірним договором сталося лише 22.02.2025, дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Крім того, враховуючи те, що дана справа не є складною, позовна заява не містить розрахунків, оцінюючи обсяг наданої позивачу правничої допомоги та її вартість, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу при їх розподілі, а також зважаючи на критерій розумного розміру, що пропагується й застосовується Європейським судом з прав людини, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображена в акті наданих послуг від 19.02.2025, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі не може бути покладена на відповідача повністю, та з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 25 000 грн 00 коп.
Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран", звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 11.04.2025 та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- відповідач вважає, що рішення винесено судом першої інстанції з порушенням матеріального та процесуального законодавства;
- відповідач посилається на пункти 1.1., 1.2., 3.1., 3.2, 3.2.1. Договору та вказує, що відповідно до зазначених умов Договору, на які погодилися сторони та засвідчили своїми підписами, Позивач повинен був 13 січня 2021 року (середа, банківський день, дата наступна після дати підписання Договору від 12.01.2021) сплатити Відповідачу загальну вартість Устаткування - 1029000,00 грн. (100% загальної вартості). Позивач, не дотримуючись зазначених у Договорі домовленостей, здійснив перший платіж аж 28.01.2021 на суму 300000,00 грн., згідно платіжної інструкції № 7144 від 28.01.2021. Також ним здійснені наступні платежі: - 16.03.2021 - 400000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією за № 7678 від 16.03.2021, - 07.04.2021 - 129000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією за № 8147 від 07.04.2021, - 06.05.2021 - 130000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією за № 8545 від 06.05.2021. Позивачем здійснено оплату чотирма платежами на суму 959000,00 грн., яка є меншою ніж загальна вартість Устаткування - 1029000,00 грн., тобто оплата здійснена не в повному обсязі. З огляду на зазначене, можливо дійти висновку, що Позивачем порушено умови Договору в частині недотримання обумовленої дати оплати товару та в частині узгодженої суми вартості Устаткування;
- на момент підписання Договору з Позивачем, Устаткування: комплект навісного обладнання для віброзанурювання, на екскаватор: віброзанурювач, комплект гідравлічних шлангів, гідравлічний захват (плоский), однопальцева монтажна сережка (адаптер) не знаходилося на балансі Відповідача. З метою виконання умов Договору відповідачем було замовлено вказаний товар з Туреччини, що підтверджується долученими до матеріалів справи інвойсом, платіжними дорученнями, квитанціями. Скаржник зауважує, що Відповідач терпеливо чекав повної оплати за Договором постачання, в подальшому був змушений доплатити власні кошти за товар, яких фактично бракувало для придбання Устаткування для Позивача. Крім того, Відповідач поніс втрати в розмірі 48600,00 грн., оскільки Устаткування, призначене для Позивача, зберігалося на митниці до 10 березня 2023 року, що підтверджується Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 387 від 10.03.2023. Хоча Позивач міг і повинен був своєчасно оплатити Устаткування в повному обсязі та, відповідно до п.2.5. Договору, забрати цей товар зі складу Постачальника, однак, не виконавши умови договору позивач не оплатив у повному обсязі замовлений товар. Таким чином, додані до матеріалів справи докази підтверджують, що відповідачем було замовлено та отримано товар для позивача, але так і не отримав від останнього повну оплату;
- під час розгляду цієї справи в Господарському суді Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №112, м. Бровари надійшло звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальна група Юкран», м. Дніпро про поставку обладнання та вирішення спору мирним шляхом. У вказаному зверненні зазначено, що передачу устаткування за Договором позивач пропонує здійснити в день надходження коштів на рахунок відповідача. А уклавши додаткову угоду №1 від 14.01.2025, до Договору поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 відповідач намагався мирно врегулювати спірні правовідносини. Також, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідач, на звернення позивача щодо технічного обстеження устаткування, згідно з Договором поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 та додаткової угоди №1 від 14.01.2025 до нього, надав Технічний висновок № 17/02-24 від 16.01.2025. Відповідач також запропонував позивачу розглянути власну пропозицію щодо поставки замінного нового устаткування (віброзанурювача) 2025 року випуску на узгоджених умовах. Однак, відповідь на дану пропозицію від позивача відповідач так і не отримав. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та не дослідив;
- виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання (частина перша статті 538 ЦК України). Таким чином, правилами зустрічного виконання зобов'язання, встановленими статтею 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною зі сторін свого обов'язку. Однак, у разі невиконання однією зі сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина третя статті 538 ЦК України). Оскільки Договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов'язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, і у такому зобов'язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором, ураховуючи специфіку зустрічного виконання зобов'язання, де виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку, вважаємо, що позивач не виконав свої зобов'язання в повному обсязі. Отже покупець, який не здійснив попередню оплату (в повному обсязі) відповідно до умов Договору постачання, є стороною, яка порушила зобов'язання. Враховуючи вищезазначене, можливо дійти висновку, що у разі прострочення оплати товару Постачальник має право вимагати від Покупця оплати товару, сплати процентів інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. Подібний висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22. Отже, як викладеними в позовній заяві фактами, так і доказами, на які позивач спирається для їх обґрунтування, останнім не доведено факту порушення Відповідачем умов договору поставки;
- відповідач посилається на ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України, ч. 2 ст. 642 ЦК України, ст. 205 ЦК України та звертає увагу апеляційного суду, що на виконання вимог вказаної пропозиції позивач так і не перерахував кошти на рахунок відповідача. Скаржник зауважує, що на зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, докази, долучені до матеріалів справи, не дослідив та належної правової оцінки вказаному факту не надав;
- також, розглядаючи цю справу, в порушення вимог статей 237, 269 ГПК України, суд першої інстанції належно не з'ясував характеру спірних правовідносин і правової природи договору, адже не дослідив та не оцінив, порушивши вимоги статей 86, 210, ГПК України, предмет та умови договору, зокрема зміст прав та обов'язків сторін з урахуванням визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Суд першої інстанції не врахував, що для з'ясування правової природи господарської операції та договору, укладенням якого опосередковується виконання такої операції, господарські суди повинні досліджувати фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції;
- у контексті спірних відносин у справі, суд першої інстанції не дослідив обставин того, що є предметом спірного договору - рухоме або нерухоме майно, його цільове призначення, чи перебувало спірне майно на балансі відповідача-продавця на момент учинення спірного правочину;
- статтею 237 ГПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Не з'ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов'язані з ними докази, суд першої інстанції, при вирішенні спору по суті, допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269, частини п'ятої статті 236 ГПК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
05.05.2025, засобами поштового зв'язку, до ЦАГС надійшов другий примірник апеляційної скарги ТОВ "Індустріальна група Юкран" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2025.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/2678/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/2678/24.
09.05.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2025 у справі №904/2678/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору (доплати), на належні реквізити, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
21.05.2025 від скаржника до ЦАГС надійшли додаткові пояснення та долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 15104.25 грн, відповідно до платіжної інструкції від 21.05.2025.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2025 у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 05.11.2025 о 11 год. 40 хв.
03.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №112» через систему «Електронний суд» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ «Індустріальна група Юкран» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року по справі №904/2678/24 залишити без задоволення.
Відзив обґрунтований наступним:
- позивач зазначає, що обставини зазначені в апеляційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року по даній справі є законним та обґрунтованим;
- позивач зазначає, що дана справа слухалася в суді першої інстанції з червня 2024 року по квітень 2025 року, однією із причин такого довготривалого слухання, те що відповідач постійно прохав суд надати то час на примирення, то обіцяв провести поставку обладнання, при цьому зазначив, що обладнання знаходиться у нього на складі, потім коли з'ясувалося, що обладнання все ж таки вже продано іншій особі, Відповідач повідомив суду, що вже здійснюється доставка такого ж обладнання з Туреччини і його доставка планується до кінця лютого 2025 року, і саме тому було укладено додаткову угоду, 14.01.2025 до договору поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 (а.с. 3, том 2), відповідно до п. 1 якої вирішено викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: «Загальна вартість устаткування становить: 1 350 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 20% 225 000 грн 00 коп. При цьому було зазначено наступне: Викласти п. 3.2 договору в наступній редакції: «Покупець сплачує вартість устаткування наступним чином: передоплати становить 959 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 159 833 грн 33 коп. сплачується протягом одного банківського дня з дати підписання договору; 391 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 65 166 грн 67 коп. сплачується покупцем в день поставки устаткування (п. 2 додаткової угоди). Викласти п. 2.1 договору в наступній редакції: «Постачання здійснюється постачальником на адресу покупця: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Січових Стрільців, 2, до 21.02.2025 (п. 3 додаткової угоди). Виключити п. 2.5 та п. 3.2.1 договору (п. 4 додаткової угоди). Як зазначено в апеляційній скарзі на вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та не дослідив, але ж це не відповідає дійсності, додаткова угода як і сам договір в повному обсязі були досліджені судом;
- позивач вважає, що судом в повному обсязі досліджено всі надані докази та проаналізовано всі аргументи сторін;
- Відповідач не виконав перерахунок ціни Договору, і навіть не виставив рахунок-фактуру для остаточного розрахунку. Таким чином, Відповідач, порушив умови Договору;
- Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22 дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст. 538 ЦК України, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 908/523/18, від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 25.02.2020 у справі № 922/1705/19. Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч.1 ст.697 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов'язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов'язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов'язків з передачі товару (очікуване істотне порушення);
- до матеріалів справи Відповідачем додані документи на підтвердження дати отримання Відповідачем товару, а саме це листопад 2021 року, що є підтвердження того факту, що станом навіть на травень місяць після сплати авансу Покупцем у Відповідача відсутня була можливість поставити товар протягом 4 тижнів після отримання оплати. Крім того, в електронній декларації (форма МД-20- вказана ціна, яку сплатив Продавець за придбання товару, а саме 715045,16грн., тобто твердження представника Відповідача, що Відповідач сплатив свої гроші за придбання товару не відповідає дійсності, так як станом на травень 2021 року Позивачем вже було сплачено на користь Відповідача 959 000.00грн;
- позивач зазначає, що всі доводи апеляційної скарги, норми права та судова практика зазначені в скарзі стосуються саме права Продавців товару вимагати від покупця сплати збитків в разі відмови отримати товар або в разі неоплати авансу за товар, що навіть не є подібними до даного спору, тому незрозуміло навіщо це було зазначено в апеляційній скарзі.
У судовому засіданні 05.11.2025 представник позивача надав пояснення, а від представника відповідача Куземченко Ю.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2025 в судовому засіданні у справі № 904/2678/24 оголошено перерву до 26.11.2025 на 09:30 год.
26.11.2025 позивач наданим процесуальним правом не скористався та не забезпечив явку в судове засідання повноважних представників.
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні 26.11.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.
Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.
12.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" (далі - постачальник) укладено договір поставки № ЮН-0026/21, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність (поставити) покупцю, комплект навісного обладнання для віброзанурювання, на екскаватор: віброзанурювач, комплект гідравлічних шлангів, гідравлічний захват (плоский), одно пальцева монтажна сережка (адаптер), а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і сплатити таке устаткування.
Згідно п. 2.1 договору постачання здійснюється постачальником протягом 4 (тижнів) після отримання оплати згідно додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до специфікації № 1 до спірного договору (додаток № 1), сторони погодили загальну вартість товару, яка становить 1 029 000 грн 00 коп.
Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що загальна вартість устаткування становить 1 029 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ - 20% 171 500 грн 00 коп. На дату укладання договору вартість у перерахунку (еквіваленті) в євро з урахуванням ПДВ становить: 29 200 євро, згідно з безготівковим курсом Приватбанку, що склався на дату підписання цього договору, а саме: 35,25 гривень за 1 євро.
Відповідно до п. 3.2 договору покупець сплачує загальну вартість устаткування за ціною, зазначеною у специфікації № 1 згідно з додатком № 1 до цього договору, наступним чином: - в термін один (1) банківський день з дати підписання цього договору покупець сплачує постачальнику 100% загальної вартості устаткування зазначеної у п. 3.1 платежем в гривні відповідно до умов даного договору (п.п. 3.2.1 п. 3.2 договору).
Зазначена в п. 3.1 вартість (ціна) є попередньою і може змінювати постачальником, у випадку зміни курсу гривні до євро, що встановлений Приватбанком на дату оплати. Сторони домовилися, про те, що в такому випадку вартість товару перераховується за формулою: Ц*К, де Ц - вартість устаткування, встановлена сторонами в євро (за п. 3.1 цього договору), К - курс гривні до євро згідно з курсом Приватбанку. Така зміна ціни не передбачає внесення змін до даного договору, але передбачає підписання сторонами нової специфікації на устаткування (п. 3.3 договору).
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому (п. 8.7 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.
В подальшому, під час розгляду даної справи, а саме 14.01.2025 між сторонами підписано додаткову угоду до договору поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 (а.с. 3, том 2), відповідно до п. 1 якої вирішено викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: «Загальна вартість устаткування становить: 1 350 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ - 20% 225 000 грн 00 коп.
Викласти п. 3.2 договору в наступній редакції: «Покупець сплачує вартість устаткування наступним чином: передоплати становить - 959 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 159 833 грн 33 коп. сплачується протягом одного банківського дня з дати підписання договору; 391 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 65 166 грн 67 коп. сплачується покупцем в день поставки устаткування (п. 2 додаткової угоди).
Викласти п. 2.1 договору в наступній редакції: «Постачання здійснюється постачальником на адресу покупця: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Січових Стрільців, 2, до 21.02.2025 (п. 3 додаткової угоди).
Виключити п. 2.5 та п. 3.2.1 договору (п. 4 додаткової угоди).
На виконання умов спірного договору (з урахуванням змін внесених сторонами до спірного договору, додатковою угодою № 1 від 14.01.2025) позивачем було здійснено передоплату у розмірі 959 000 грн 00 коп., на підтвердження чого останнім долучено до матеріалів справи платіжні інструкції №№ 7144 від 28.01.2021, 7678 від 16.03.2021, 8147 від 07.04.2021, 8545 від 06.05.2021 (а.с. 55-58, том 1).
Відповідач у визначений строк договором - до 21.02.2025 спірний товар не поставив, грошові кошти, сплачені позивачем за товар у якості передоплати, останньому в розмірі 959 000 грн 00 коп. не повернув, що і є причиною виникнення даного спору.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про існування між сторонами договірних відносин стосовно поставки товару.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України (був чинний до 28.08.2025).
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України (був чинний до 28.08.2025) встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В силу вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з платіжних інструкцій №№ 7144 від 28.01.2021, 7678 від 16.03.2021, 8147 від 07.04.2021, 8545 від 06.05.2021 (а.с. 55-58, том 1), позивач перерахував відповідачу за договором поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 14.01.2025, грошові кошти на загальну суму 959 000 грн 00 коп.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).
При цьому, відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідачем не було поставлено товар в обумовлені договором строки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (був чинний до 28.08.2025) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням викладеного, місцевим господарським судом правильно встановлено, що відповідачем свого зобов'язання, визначеного договором, з урахуванням змін внесених додатковою угодою № 1 від 14.01.2025 до спірного договору, виконано не було, товар на суму 1 350 000 грн 00 коп. не поставлений, сума попередньої оплати за непоставлений товар не повернута.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Такий висновок про застосування норми права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та обґрунтовано врахований судом першої інстанції.
Правильність цієї позиції підтвердила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19, а саме п. 68, а якому зазначила, що, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17).
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.
Господарський суд доречно звернув увагу на те, що під час розгляду даного спору, сторони мали намір врегулювати його мирним шляхом, уклавши мирову угоду.
Втім, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами не було укладено мирову угоду, проте сторонами було підписано додаткову угоду № 1 від 14.01.2025 до спірного договору, якою сторони чітко визначили строк поставки товару до 21.02.2025, та який був порушений відповідачем.
З огляду на те, що відповідач був обізнаний про намір позивача повернути попередню оплату у розмірі 959 000 грн 00 коп. (шляхом пред'явлення позову), в разі неналежного виконання останнім зобов'язання з поставки спірного товару, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що покупцем дотримано форму пред'явлення вимоги до постачальника про повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Доказів щодо належного виконання зобов'язань на підтвердження поставки товару суду відповідачем не надані, докази на підтвердження повернення попередньої оплати в сумі 959 000 грн 00 коп. в матеріалах справи також відсутні.
Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 959 000 грн 00 коп., а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу 959 000 грн 00 коп. суму неповернутої попередньої оплати.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 959 000 грн 00 коп. - суми попередньої оплати.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Позивачем порушено умови Договору в частині недотримання обумовленої дати оплати товару та в частині узгодженої суми вартості Устаткування, колегія суддів вказує таке.
Як вбачається з матеріалів справи та було зазначено вище, під час розгляду даної справи, а саме 14.01.2025 між сторонами підписано додаткову угоду до договору поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 (а.с. 3, том 2), відповідно до п. 1 якої вирішено викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: «Загальна вартість устаткування становить: 1 350 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ - 20% 225 000 грн 00 коп.
Викласти п. 3.2 договору в наступній редакції: «Покупець сплачує вартість устаткування наступним чином: передоплати становить - 959 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 159 833 грн 33 коп. сплачується протягом одного банківського дня з дати підписання договору; 391 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 65 166 грн 67 коп. сплачується покупцем в день поставки устаткування (п. 2 додаткової угоди).
Викласти п. 2.1 договору в наступній редакції: «Постачання здійснюється постачальником на адресу покупця: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Січових Стрільців, 2, до 21.02.2025 (п. 3 додаткової угоди).
Виключити п. 2.5 та п. 3.2.1 договору (п. 4 додаткової угоди).
На виконання умов спірного договору (з урахуванням змін внесених сторонами до спірного договору, додатковою угодою № 1 від 14.01.2025) позивачем було здійснено передоплату у розмірі 959 000 грн 00 коп., на підтвердження чого останнім долучено до матеріалів справи платіжні інструкції №№ 7144 від 28.01.2021, 7678 від 16.03.2021, 8147 від 07.04.2021, 8545 від 06.05.2021 (а.с. 55-58, том 1).
З п. 2 додаткової угоди від 14.01.2025 до договору поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 вбачається, що 391 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 65 166 грн 67 коп. сплачується покупцем в день поставки устаткування, таким чином, залишок вартості товару позивач повинен був сплатити в день поставки устаткування.
Як встановлено судом, відповідач поставку товару в обумовлений сторонами договору строк не здійснив, відповідно у позивача не виникло обов'язку зі сплати залишку вартості товару.
Крім того, посилання скаржника на п. 3.2.1 Договору, яким передбачено, що «в термін один (1) банківський день з дати підписання цього договору покупець сплачує постачальнику 100% загальної вартості устаткування зазначеної у п. 3.1 платежем в гривні відповідно до умов даного договору» є безпідставним, оскільки п. 4 Додаткової угоди від 14.01.2025 до договору поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 передбачено виключити п. 2.5 та п. 3.2.1 договору.
Таким чином, вищенаведеним спростовуються доводи скаржника про те, що Позивачем порушено умови Договору в частині недотримання обумовленої дати оплати товару та в частині узгодженої суми вартості Устаткування.
Твердження відповідача щодо того, що останній змушений був доплатити власні кошти за товар, яких фактично бракувало для придбання устаткування для Позивача не відповідають дійсності, оскільки в електронній декларації (форма МД-2) вказана ціна, яку сплатив Продавець за придбання товару, а саме 715045,16грн., а станом на травень 2021 року Позивачем вже було сплачено на користь Відповідача 959 000,00 грн.
Крім того, твердження апелянта про те, що додані до матеріалів справи докази підтверджують, що відповідачем було замовлено та отримано товар для позивача, але так і не отримав від останнього повну оплату, є необґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Судовою колегією враховується, що відповідач не повідомляв позивача про готовність товару до відвантаження та про конкретні місця його знаходження.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що будь-яких обґрунтованих аргументів та доказів на підтвердження фактичної можливості передачі товару позивачу, як і визначення конкретних строків, часу та місця поставки товару відповідачем суду не надано.
Щодо доводів скаржника про те, що «… також, розглядаючи цю справу, в порушення вимог статей 237, 269 ГПК України, суд першої інстанції належно не з'ясував характеру спірних правовідносин і правової природи договору, адже не дослідив та не оцінив, порушивши вимоги статей 86, 210, ГПК України, предмет та умови договору, зокрема зміст прав та обов'язків сторін з урахуванням визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Суд першої інстанції не врахував, що для з'ясування правової природи господарської операції та договору, укладенням якого опосередковується виконання такої операції, господарські суди повинні досліджувати фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції…», колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції з'ясував характер спірних правовідносин і правову природу договору, дослідив та оцінив предмет та умови договору, зокрема зміст прав та обов'язків сторін. При цьому суд дослідив подані сторонами докази у сукупності та взаємозв'язку, що відповідає вимогам статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання скаржника на те, що суд не визначив правову природу господарської операції, спростовується змістом рішення, в якому судом встановлено фактичні дії сторін у процесі виконання договору, їх спрямованість, фактичний результат взаємодії сторін та наслідки для їх майнового стану. Таким чином, суд першої інстанції виконав завдання, передбачене статтею 237 Господарського процесуального кодексу України, щодо з'ясування характеру правовідносин та правової природи договору.
Твердження апелянта про те, що у контексті спірних відносин у справі, суд першої інстанції не дослідив обставин того, що є предметом спірного договору - рухоме або нерухоме майно, його цільове призначення, чи перебувало спірне майно на балансі відповідача-продавця на момент учинення спірного правочину є необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не входять до предмета доказування та не впливають ні на дійсність договору, ні на факт порушення відповідачем свого обов'язку поставити товар у строк.
Класифікація товару як рухомого чи нерухомого майна, його функціональні властивості або цільове призначення не впливають на обсяг чи зміст договірних обов'язків сторін за договором поставки та не змінюють правової природи зобов'язання відповідача. Так само перебування чи не перебування товару на балансі відповідача не є обов'язковою передумовою для укладення чи виконання договору поставки і не підтверджує наявність чи відсутність у відповідача можливості виконати зобов'язання.
Отже, наведені в апеляційній скарзі твердження є такими, що не стосуються суті спору та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, а саме: здійснення позивачем попередньої оплати та невиконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару у визначений договором строк.
Доводи апеляційної скарги про те, що «…Статтею 237 ГПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Не з'ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов'язані з ними докази, суд першої інстанції, при вирішенні спору по суті, допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269, частини п'ятої статті 236 ГПК України…» є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до статті 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, в тому числі, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції встановив фактичні обставини спору, дослідив наявні в матеріалах справи докази та надав їм належну правову оцінку відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання на частину 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними, оскільки рішення суду першої інстанції містить повний виклад встановлених судом обставин, їх правову оцінку, висновки щодо наявних у справі доказів та мотиви прийняття рішення. Вимоги зазначеної норми судом першої інстанції дотримані.
Так само безпідставним є посилання апелянта на порушення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки наведена норма визначає межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Посилання апелянта на цю статтю не стосується мотивів оскарження та не впливає на законність і обґрунтованість ухваленого рішення. Зміст апеляційної скарги не містить жодних аргументів, які б підтверджували порушення цієї норми судом.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Хаджинастасиу проти Греції").
Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними.
Також судова колегія зауважує, що апеляційна скарга не містить доводів, спрямованих на спростування висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Апеляційний суд, дослідивши рішення в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні даної заяви відповідача.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із положень статті 256 Цивільного кодексу України, відповідно до яких позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу, а також статті 257 цього Кодексу, якою передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Правильно встановлено і те, що згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Матеріали справи підтверджують, що порушення відповідачем зобов'язання за спірним договором сталося лише 22.02.2025, а отже, на час звернення позивача до суду позовна давність не спливла.
Крім того, місцевий господарський суд доречно зазначив, що приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані обставини є підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
До того ж колегія суддів зауважує, що відповідач не наводить в апеляційній скарзі доводів незгоди з рішенням суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що визначений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критеріям реальності (доведеності та необхідності) та критерію розумності й співмірності. Установлений розмір - 46 000 грн - є завищеним.
Так, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що дана справа не є складною, позовна заява не містить розрахунків, отже оцінюючи обсяг наданої позивачу правничої допомоги та її вартість, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу при їх розподілі, а також зважаючи на критерій розумного розміру, що пропагується й застосовується Європейським судом з прав людини, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображена в акті наданих послуг від 19.02.2025, суд першої інстанції правильно виснував, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі не може бути покладена на відповідача повністю, та з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 25 000 грн 00 коп.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що на підставі викладеного, враховуючи, що позовні вимоги задоволено, беручи до уваги право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, адекватним розміром правничої допомоги, яка може бути покладена на відповідача є 25 000 грн 00 коп. Господарський суд правомірно скористався своїм правом не розподіляти витрати на правову допомогу в іншій частині на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2025 у справі №904/2678/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 282-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2025 у справі №904/2678/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2025 у справі №904/2678/24 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15.12.2025.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв