08 грудня 2025 року м. Харків Справа № 905/1170/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон»
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» (вх.№2475) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.11.2025 у справі №905/1170/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон» (03022, м.Київ, вул.Братів Чучупаків, 9)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» (84102, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Гранична, 42)
про стягнення 29921551,64 грн
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон» звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» про стягнення заборгованості у розмірі 29921551,64 грн, яка складається з: основної заборгованості - 26750000 грн, штрафу - 2675000 грн, процентів за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України - 45438,36 грн, 3% річних - 150705,51 грн, інфляційних втрат - 300407,77 грн.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.11.2025 у справі №905/1170/25 заяву №2025/11/05-1 від 05.11.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон» про вжиття заходів забезпечення позову - задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову в межах справи №905/1170/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» шляхом:
- накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів», які знаходяться або будуть знаходитись на всіх його поточних, депозитних, карткових, кореспондентських та інших рахунках у будь-яких банківських установах України, в межах суми 29921551,64 грн;
- накладення арешту на все нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» на підставі власності, в тому числі, на: земельні ділянки; будівлі, споруди, приміщення; виробничі цеха та складські приміщення; адміністративні будівлі; інше нерухоме майно в межах загальної вартості 29921551,64 грн;
- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» обтяжувати майно, на яке накладено арешт, будь-якими зобов'язаннями, в тому числі, шляхом: передачі в заставу або іпотеку; передачі в оренду на строк більше одного року; укладання договорів концесії або лізингу; встановлення сервітутів; інших обтяжень.
В іншій частині заяви - відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань, погашаючи багатомільйонну заборгованість лише частково й у незначних сумах, що свідчить про сумнівну платоспроможність та реальний ризик утруднення виконання майбутнього рішення суду. Суд врахував, що підприємство відповідача розташоване на території можливих бойових дій, що може призвести до зупинення діяльності та подальшого погіршення фінансового стану.
З огляду на значну суму позову, відсутність доказів про наявність у відповідача достатніх активів та усталену практику Верховного Суду щодо ризиків вільного розпорядження майном боржником, суд дійшов висновку про необхідність накладення арешту на грошові кошти й майно відповідача та заборони обтяження такого майна.
Водночас суд відмовив у частині щодо арешту нерухомості, яка не належить відповідачу на праві власності, через недостатню конкретизацію та недоведеність необхідності такого заходу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» з відповідною ухвалою суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів», які знаходяться або будуть знаходитись на всіх його поточних, депозитних, карткових, кореспондентських та інших рахунках у будь-яких банківських установах України, в межах суми 29921551,64 грн; в іншій частині залишити без змін.
Обґрунтовує свою скаргу тим, що:
- суд першої інстанції застосував заходи забезпечення (арешт усіх рахунків на суму позову та арешт усього нерухомого майна) без належного дослідження обставин справи. На думку скаржника, такі заходи були обрані виключно на підставі припущень позивача, а не на підставі доказів, що підтверджували б реальний ризик ухилення відповідача від виконання майбутнього рішення. Суд ухвалив таке рішення на двох припущеннях: на факті прострочення виконання договору та на розташуванні підприємства в зоні можливих бойових дій. На переконання скаржника, ці обставини самі по собі не доводять наміру відчужити майно чи ухилитися від виконання рішення;
- арешт усіх рахунків на суму майже 30 млн грн фактично блокує господарську діяльність, унеможливлює виплату зарплат працівникам, сплату податків, закупівлю кормів та енергоносіїв, що призведе до зупинки виробництва і ймовірного знищення поголів'я птиці. На думку скаржника, така міра не відповідає вимогам співмірності та призводить до додаткових збитків, які перевищують потенційні ризики для позивача. Скаржник також докладно описує численні руйнування майна внаслідок ракетних обстрілів, суттєве зростання витрат на корми, енергоносії та ветеринарні препарати, падіння попиту та інші фактори воєнного часу, які вплинули на можливість виконання зобов'язань. Саме через ці об'єктивні обставини виконання договору стало ускладненим, проте скаржник запевняє, що не припинив діяльність і має ресурси для виконання рішення;
- суд першої інстанції безпідставно порушив принцип співмірності, не встановив реального ризику невиконання рішення, не забезпечив баланс інтересів сторін, не дослідив активи відповідача, не з'ясував можливість застосування менш обтяжливих заходів і не надав належного мотивування щодо доцільності арешту рахунків у повному обсязі;
- скаржник зазначає, що він не був повідомлений ні про подання заяви про забезпечення позову, ні про її розгляд, у зв'язку з чим був позбавлений можливості подати заперечення та докази, які могли б вплинути на висновки суду. Ухвалу отримано вже після її постановлення через кабінет «Електронного суду», що унеможливило оперативну реакцію.
02.12.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суд - без змін.
Обґрунтовує відзив тим, що:
- розмір боргу є надзвичайно значним - майже 30 млн грн, що суттєво перевищує фінансові можливості відповідача, про що свідчать як його фінансові втрати, так і обсяг сплачених коштів: менш ніж 1% боргу попри тривалі строки прострочення та надані економічні стимули. Це, на думку позивача, свідчить не про тимчасові труднощі, а про відсутність реального наміру виконувати свої зобов'язання;
- відповідач системно порушував умови договору та додаткової угоди, не виконав жодного великого платежу, не відреагував на досудову вимогу та не сплатив кошти після подання позову. Така поведінка, на переконання позивача, демонструє недобросовісність та небажання погашати борг, а також створює підстави вважати виведення активів і ухилення від виконання рішення суду цілком ймовірними;
- існують серйозні воєнні ризики, пов'язані із місцезнаходженням підприємства відповідача у зоні можливих бойових дій. На думку позивача, ці обставини створюють об'єктивну загрозу фізичного знищення майна, неможливості виконання виконавчих дій та істотного знецінення активів;
- арешт накладено в межах суми позову, грошові кошти та майно не вилучаються з володіння, підприємство не позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність, а обмежено лише розпорядження активами. Заходи мають тимчасовий характер, спрямовані на збереження активів для можливого виконання рішення суду й не виходять за межі необхідного;
- відповідач маніпулятивно посилається на те, що справу розглянуто без виклику сторін: це дозволено законом і не порушує процесуальних прав. Натомість відповідач протягом усього періоду не сплатив жодних коштів, хоча мав можливість продемонструвати добросовісність. Таке пасивне та ухильне поводження, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість побоювань про виведення ліквідних активів;
- нерухоме майно відповідача, хоч і існує, розташоване в зоні ризику обстрілів, і його ринкова вартість є сумнівною та нестабільною. У разі подальшої ескалації воно може бути повністю знищене або втратити ліквідність, а тому розраховувати виключно на це майно як джерело виконання рішення є недоцільно. Це, за твердженням позивача, і обґрунтовує необхідність одночасного арешту грошових коштів.
08.12.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» надійшла відповідь на відзив. Скаржник зазначає, що:
- позивач не подав жодного належного доказу того, що відповідач здійснює або готується здійснити дії з відчуження активів, приховування майна чи іншим чином має намір ухилитися від виконання зобов'язань. Твердження позивача про нібито «умисел ухилення від повернення боргу» не відповідають дійсності та суперечать фактичній поведінці сторін. Навпаки - між сторонами упродовж 2025 року існувала постійна комунікація, було підписано додаткову угоду, проводились переговори і надавались пояснення щодо фінансового стану підприємства. Сам факт ненадання письмової відповіді на претензію, за твердженням скаржника, не свідчить про ухилення, адже сторони спілкувалися усно;
- протягом 2022- 2025 років відповідачем не було відчужено жодного об'єкта нерухомого майна, що підтверджується витягами з реєстрів. Непорушність структури активів упродовж тривалого часу, на думку скаржника, прямо спростовує припущення позивача про ризик виведення активів. Крім того, скаржник володіє нерухомістю не лише у Донецькій, але й у Житомирській області, і ця інформація є відкритою та доступною для перевірки;
- позивач використовує загальні міркування про ризики, не підтверджені конкретними діями боржника. Скаржник посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої сам факт існування заборгованості або складна економічна ситуація не є доказами недобросовісної поведінки боржника. Військові дії, що впливають на підприємство, є обставинами, не залежними від волі боржника, і не можуть автоматично визнаватися підставою застосування найсуворіших заходів забезпечення;
- скаржник наголошує, що повністю підтримує арешт нерухомого майна і не просить його скасувати. Метою є лише перегляд арешту грошових коштів як найбільш обтяжливого та непропорційного заходу, що суперечить принципу співмірності. На думку скаржника, арешт рахунків на повну суму позову фактично блокує виробничий процес - унеможливлює виплату заробітної плати 98 працівникам, сплату податків, закупівлю енергоносіїв, кормів та підтримання виробництва в умовах бойових дій;
- суд першої інстанції порушив баланс інтересів сторін, фактично поставивши підприємство в умови, які загрожують його зупинкою. Тому арешт коштів має бути скасований, а ухвала змінена шляхом залишення лише арешту нерухомого майна, що повністю забезпечує можливість виконання рішення суду та не порушує принцип пропорційності.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 08.12.2025 з'явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон». Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон» звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» про стягнення заборгованості у розмірі 29921551,64 грн, яка складається з: основної заборгованості - 26750000 грн, штрафу - 2675000 грн, процентів за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України - 45438,36 грн, 3% річних - 150705,51 грн, інфляційних втрат - 300407,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №01-31/12/24_ПФД від 31.12.2024 про надання поворотної фінансової допомоги та додаткової угоди до нього №1 від 16.05.2025, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» утворилась основна заборгованість в сумі 26750000 грн та борг за процентами у розмірі 45438,36 грн. За твердженням позивача, у зв'язку з невиконанням відповідних платіжних зобов'язань, стягненню з відповідача також підлягають штраф, 3% річних і інфляційні втрати.
06.11.2025, разом з позовною заявою надійшла заява №2025/11/05-1 від 05.11.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон» про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді:
- накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів», які знаходяться або будуть знаходитись на всіх його поточних, депозитних, карткових, кореспондентських та інших рахунках у будь-яких банківських установах України, в межах суми 29921551,64 грн;
- накладення арешту на все нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» на підставі власності або іншому речовому праві, в тому числі, на: земельні ділянки; будівлі, споруди, приміщення; виробничі цеха та складські приміщення; адміністративні будівлі; інше нерухоме майно в межах загальної вартості 29921551,64 грн;
- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» обтяжувати майно, на яке накладено арешт, будь-якими зобов'язаннями, в тому числі, шляхом: передачі в заставу або іпотеку; передачі в оренду на строк більше одного року; укладання договорів концесії або лізингу; встановлення сервітутів; інших обтяжень.
Обґрунтовуючи подану заяву позивач посилається на те, що відповідачем не вживаються дії відносно погашення заборгованості за договором, що свідчить про ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим необхідно накласти арешт на майно та грошові кошти боржника в межах заявленої суми з одночасним встановленням заборони обтяжувати майно будь-якими зобов'язаннями, що забезпечить можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача.
Суд першої інстанції своєю ухвалою задовольнив заяву позивача про забезпечення позову, що стало підставою для звернення відповідача до апеляційного суду зі скаргою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон» до ТОВ «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» про стягнення заборгованості у розмірі 29921551,64 грн, яка складається з: основної заборгованості - 26750000 грн, штрафу - 2675000 грн, процентів за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України - 45438,36 грн, 3% річних - 150705,51 грн, інфляційних втрат - 300407,77 грн.
Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка законності, обґрунтованості та співмірності ухвали суду першої інстанції, якою заяву про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт: на грошові кошти відповідача на всіх рахунках у межах суми позову, на нерухоме майно відповідача, а також встановлено заборону обтяжувати арештоване майно.
Положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов'язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) та забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Забезпечення позову за своєю суттю є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника), або пов'язаних із ним інших осіб, в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 911/3871/17.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (постанова Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19).
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині 2 статті 136 ГПК України.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, провадження №14-729цс19 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17, провадження №14-88цс20 зазначила, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання».
Як вбачається із оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив із того, що несплата відповідачем заборгованості, відсутність належних платежів у рахунок її погашення, а також розташування підприємства відповідача на території можливих бойових дій свідчать про наявність реального ризику утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду. Суд дійшов висновку, що в умовах такої сукупності обставин вжиття заходів забезпечення позову є необхідним для гарантування ефективного судового захисту та збереження майнової основи виконання рішення у випадку задоволення позову.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції і зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, зокрема із змісту заявлених позовних вимог, що між сторонами виник спір з приводу неповернення відповідачем грошових коштів у розмірі у розмірі 29921551,64 грн, яка складається з: основної заборгованості - 26750000 грн, штрафу - 2675000 грн, процентів за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України - 45438,36 грн, 3% річних - 150705,51 грн, інфляційних втрат - 300407,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №01-31/12/24_ПФД від 31.12.2024 про надання поворотної фінансової допомоги та додаткової угоди до нього №1 від 16.05.2025, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» утворилась основна заборгованість в сумі 26750000,00 грн та борг за процентами у розмірі 45438,36 грн. За твердженням позивача, у зв'язку з невиконанням відповідних платіжних зобов'язань, стягненню з відповідача також підлягають штраф, 3% річних і інфляційні втрати.
Разом з тим, позивач просить забезпечити позов:
- накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів», які знаходяться або будуть знаходитись на всіх його поточних, депозитних, карткових, кореспондентських та інших рахунках у будь-яких банківських установах України, в межах суми 29921551,64 грн;
- накласти арешт на все нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» на підставі власності або іншому речовому праві, в тому числі, на: земельні ділянки; будівлі, споруди, приміщення; виробничі цеха та складські приміщення; адміністративні будівлі; інше нерухоме майно в межах загальної вартості 29921551,64 грн;
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» обтяжувати майно, на яке накладено арешт, будь-якими зобов'язаннями, в тому числі, шляхом: передачі в заставу або іпотеку; передачі в оренду на строк більше одного року; укладання договорів концесії або лізингу; встановлення сервітутів; інших обтяжень.
Обґрунтовуючи подану заяву позивач посилається на те, що:
- розмір боргу є надзвичайно значним - майже 30 млн грн. Така сума суттєво перевищує фінансові можливості відповідача та, на переконання позивача, вже сама по собі створює ризик неспроможності виконати рішення суду;
- наявне системне і тривале порушення відповідачем договірних зобов'язань. Відповідач не виконав ключового платежу у 27 млн грн та не сплатив 19,7 млн грн згідно з додатковою угодою. Натомість він здійснив 4 платежі по 50 тис. грн, і ті - із простроченням. Така поведінка, за твердженням позивача, свідчить про негативний фінансовий стан і відсутність наміру добровільно виконувати зобов'язання;
- наявні воєнні ризики, оскільки підприємство відповідача розташоване в зоні можливих бойових дій (Донецька область), що створює реальні загрози фізичного знищення майна, переміщення активів, неможливості проведення виконавчих дій та відчуження майна під приводом воєнної ситуації. Крім того, позивач зазначає, що активи відповідача включають значну кількість мобільного обладнання, яке легко демонтувати й відчужити без контролю;
- існує ризик активних дій відповідача щодо виведення активів, зокрема: відчуження нерухомості за заниженою вартістю, виведення коштів з рахунків, створення штучної заборгованості, обтяження майна заставами. Такі дії, на думку позивача, унеможливлять реальне виконання майбутнього рішення суду;
- відповідач ігнорує досудові вимоги, що, у поєднанні з іншими обставинами, підтверджує високий ризик недобросовісної поведінки та небажання погашати борг.
З огляду на ці обставини позивач вважає, що тільки арешт коштів і нерухомого майна та заборона обтяження майна забезпечать збереження активів відповідача, які можуть бути використані для виконання майбутнього рішення суду. Позивач також підкреслює співмірність заходів, оскільки арешт накладається лише в межах суми позову, а підприємство не позбавляється можливості продовжувати господарську діяльність.
Проаналізувавши норми процесуального закону, зміст і обґрунтування заяви про забезпечення позову, а також дослідивши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає таке.
По-перше, виходячи з предмета позову - вимоги про стягнення з відповідача грошової заборгованості у розмірі 29921551,64 грн за договором поворотної фінансової допомоги а також додаткової угоди до нього, що укладені між сторонами, а також зі змісту заявлених позивачем заходів забезпечення, апеляційний суд доходить висновку, що між предметом позову та обраними заходами забезпечення наявний зв'язок.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у cправі №905/448/22, який звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
З огляду на наведене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не зобов'язаний надавати докази того, що ТОВ «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» уже розпочало дії, спрямовані на відчуження майна, зняття коштів чи інше виведення активів, оскільки достатнім є встановлення реальної ймовірності утруднення виконання рішення у майбутньому.
Тому сам факт існування у відповідача необмеженої можливості розпоряджатися своїм майном і коштами (за відсутності будь-якого контролю чи обмежень) уже утворює належний та достатній ризик утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Таким чином, заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон» заходи забезпечення позову спрямовані на тимчасове обмеження можливості відповідача розпоряджатися своїми активами у межах суми позовних вимог, що, своєю чергою, кореспондує з природою заявленої у справі грошової вимоги. Отже, застосування арешту на грошові кошти та інше ліквідне майно відповідача є логічно та юридично пов'язаним із необхідністю гарантувати реальне виконання можливого рішення суду про стягнення значної грошової суми.
По-друге, колегія суддів бере до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17, відповідно до якої умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про існування загрози ускладнення або неможливості виконання рішення суду чи ефективного захисту порушеного права, а не доведеність факту вже вчинених дій відповідача. Як наголосив Верховний Суд, метою забезпечення позову є запобігання потенційній шкоді правам і законним інтересам позивача, а не реагування порушення, які вже відбулися.
З огляду на викладене, позивач цілком логічно просив суд забезпечити позов, адже обґрунтоване припущення у цій справі підтверджується сукупністю встановлених обставин, які вказують на наявність реальної та невідворотної загрози утруднення виконання майбутнього рішення суду.
У цьому контексті апеляційний суд виходить із того, що забезпечення позову застосовується не тоді, коли відповідач уже вчинив конкретні дії щодо відчуження майна або виведення активів, а тоді, коли фактичні дані дають підстави припускати високу ймовірність таких дій у майбутньому. Як слушно підкреслила Велика Палата Верховного Суду, вимога доводити завершені чи вчинені порушення суперечила б самій природі забезпечення позову, яке за своєю суттю має превентивний, запобіжний характер і покликане перекрити можливі ризики ще до того, як вони перетворяться на реальні перешкоди виконання судового рішення.
У даній справі обставини, на які посилається Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна виробнича компанія «Скаетон», підтверджують наявність саме такого ризику.
Заявник наголошує, що сукупність установлених обставин - значний розмір простроченої заборгованості, повне невиконання відповідачем основного зобов'язання у погоджені строки, відсутність будь-якої динаміки погашення боргу, а також наявність об'єктивних воєнних ризиків, пов'язаних з місцезнаходженням виробничих потужностей відповідача, - є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Позивач посилається на те, що зазначені фактори вказують на нестійкий фінансовий стан відповідача та створюють реальну загрозу зменшення або втрати ліквідності його активів, що унеможливить ефективне виконання майбутнього судового рішення.
Узяті у своїй сукупності, ці обставини формують достатньо обґрунтоване припущення, що за відсутності вжиття заходів забезпечення позову існує реальна небезпека відчуження відповідачем належних йому активів або штучного ускладнення їх пошуку та звернення стягнення у майбутньому.
Таким чином, звернення позивача із заявою про забезпечення позову має чітко превентивний характер: він просить вжити заходів не після того, як відповідач уже вчинить дії, що унеможливлять виконання майбутнього судового рішення, а до того, щоб запобігти виникненню таких наслідків. Саме у цьому і полягає суть інституту забезпечення позову - у створенні тимчасового запобіжного механізму, який унеможливлює виведення активів, приховування майна чи інші дії, що можуть завдати шкоди правам та інтересам позивача ще до моменту ухвалення рішення по суті спору.
Відповідно до приписів ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст.137 ГПК України).
Частиною 3 цієї статті ГПК України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
З огляду на це апеляційний суд доходить висновку, що обрані позивачем заходи забезпечення позову - накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів», які знаходяться або будуть знаходитись на всіх його поточних, депозитних, карткових, кореспондентських та інших рахунках у будь-яких банківських установах України, в межах суми 29921551,64 грн; накладення арешту на все нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» на підставі власності, в тому числі, на: земельні ділянки; будівлі, споруди, приміщення; виробничі цеха та складські приміщення; адміністративні будівлі; інше нерухоме майно в межах загальної вартості 29921551,64 грн; заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» обтяжувати майно, на яке накладено арешт, будь-якими зобов'язаннями, в тому числі, шляхом: передачі в заставу або іпотеку; передачі в оренду на строк більше одного року; укладання договорів концесії або лізингу; встановлення сервітутів; інших обтяжень - є належними, співмірними та безпосередньо пов'язаними з предметом заявлених позовних вимог.
З огляду на характер спору, який стосується виключно грошових вимог, саме арешт грошових коштів та іншого ліквідного майна відповідача є найбільш адекватним, пропорційним і ефективним способом забезпечення можливості виконання майбутнього рішення суду, якщо позов буде задоволено. Такий захід прямо передбачений пунктом 1 частини 1 статті 137 ГПК України та цілком відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду щодо забезпечення позову у спорах про стягнення грошових коштів.
Більше того, арешт коштів та майна відповідача у межах суми позову не порушує баланс інтересів сторін і не створює для ТОВ «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» надмірного обтяження, оскільки не позбавляє його права здійснювати господарську діяльність, сплачувати обов'язкові платежі чи виконувати інші правомірні зобов'язання. Він лише унеможливлює відчуження активів у спосіб, що може завдати шкоди правам позивача.
Саме таке обмежене й пропорційне втручання у майнову сферу відповідача відповідає меті забезпечення позову, визначеній статтями 136- 137 ГПК України, та не виходить за межі необхідного для гарантування реального виконання рішення суду.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції повно, всебічно та правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, надав належну оцінку доводам заявника, застосував відповідні норми процесуального закону та усталені правові позиції Верховного Суду, а відтак - обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову. Застосовані заходи забезпечення є співмірними, адекватними встановленим ризикам, безпосередньо пов'язаними з предметом позову та такими, що забезпечують баланс інтересів сторін і можливість реального виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Підстав для скасування ухвали суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Разом з тим наведені у скарзі доводи апелянта про те, що заходи забезпечення позову були застосовані судом першої інстанції виключно на підставі припущень позивача та за відсутності доказів реального ризику ухилення від виконання майбутнього рішення, не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом як такі, що не узгоджуються ні з матеріалами справи, ні з правовою природою інституту забезпечення позову.
Передусім варто наголосити, що ані статті 136, 137 ГПК України, ані усталена практика Великої Палати Верховного Суду не покладають на позивача обов'язку доводити наявність уже вчинених відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна чи виведення активів. На противагу цьому законодавець прямо визнає достатнім існування обґрунтованого припущення про загрозу утруднення або неможливості виконання судового рішення у майбутньому. Забезпечення позову має превентивний характер і не є санкцією за вже здійснені порушення; його завдання - не допустити їх настання. Саме тому твердження апелянта щодо необхідності доведення «намірів» або «конкретних дій» відповідача помилково тлумачать саму сутність механізму забезпечення позову.
Суд першої інстанції, на відміну від позиції скаржника, не виходив з абстрактних припущень, а ретельно оцінив сукупність встановлених фактичних обставин, які об'єктивно свідчать про високий ступінь ризику невиконання рішення. Йдеться про значний, майже тридцятимільйонний розмір заборгованості, систематичне невиконання відповідачем основного грошового зобов'язання та додаткової угоди, відсутність реальної динаміки у погашенні боргу, а також підвищені ризики, зумовлені розташуванням виробничих потужностей відповідача на території можливих бойових дій. Ці обставини є встановленими і підтверджуються матеріалами справи; вони не є припущеннями, як це намагається подати апелянт.
Водночас важливо зауважити, що Верховний Суд у постанові об'єднаної палати КГС від 03.03.2023 у справі №905/448/22 однозначно вказав: сама можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися майном або коштами без будь-яких обмежень становить достатній ризик для утруднення виконання рішення суду у спорах про стягнення грошових сум. Вимога ж скаржника надати докази фактичного відчуження активів суперечить цьому підходу та є виразом неправильного тлумачення стандарту доказування у застосуванні заходів забезпечення.
Таким чином, посилання апелянта на те, що прострочення виконання договору та місцезнаходження підприємства в зоні можливих бойових дій нібито не свідчать про ризик ухилення від виконання рішення, не можуть бути визнані переконливими. За наявності значної простроченої заборгованості, відсутності реальних платежів, а також об'єктивних ризиків воєнного характеру саме сукупність цих факторів формує належну, достатньо обґрунтовану підставу для застосування заходів забезпечення. Йдеться не про припущення позивача, а про об'єктивні ризики, які за своєю природою й покликаний усувати інститут забезпечення позову.
Апеляційний суд, оцінюючи наведені доводи, доходить висновку, що суд першої інстанції діяв у межах наданих йому законом повноважень, забезпечив баланс інтересів сторін та застосував саме ті підходи, які вимагає сучасна судова практика. Тому твердження апелянта про «припущення» або «недостатню обґрунтованість» не ґрунтуються на матеріалах справи і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Скаржник вказує, що арешт усіх рахунків на суму майже 30 млн грн фактично блокує господарську діяльність, унеможливлює виплату зарплат працівникам, сплату податків, закупівлю кормів та енергоносіїв, що призведе до зупинки виробництва і ймовірного знищення поголів'я птиці. На думку скаржника, така міра не відповідає вимогам співмірності та призводить до додаткових збитків, які перевищують потенційні ризики для позивача.
З приводу цього апеляційний суд вказує на таке.
Передусім необхідно зазначити, що арешт грошових коштів відповідно до статті 137 ГПК України не означає повного зупинення господарської активності чи позбавлення відповідача можливості виконувати свої зобов'язання перед державою, працівниками та контрагентами. Арешт є тимчасовим обмеженням права розпорядження коштами в межах визначеної суми.
Подібний підхід узгоджується з усталеною судовою практикою. Верховний Суд у постановах від 03.12.2020 у справі №911/1111/20 та від 21.01.2022 у справі №910/5079/21 наголосив, що арешт грошових коштів у межах заявлених вимог не є надмірним обмеженням, оскільки не спричиняє фактичної втрати майна та має тимчасовий характер, покликаний забезпечити реальне виконання рішення суду. Аналогічний висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №904/1934/23, де підкреслено, що арешт коштів чи іншого ліквідного майна є співмірним заходом у спорах про стягнення значних сум, якщо існує ризик утруднення виконання рішення.
Також апеляційний суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою співмірність заходу забезпечення позову оцінюється не лише через призму можливих незручностей для відповідача, але насамперед через ризики невиконання майбутнього судового рішення. У даній справі йдеться про стягнення майже 30 млн грн, а матеріали свідчать про відсутність у відповідача належної платіжної дисципліни, значну прострочену заборгованість та підвищені ризики, пов'язані з розташуванням виробничих потужностей у зоні можливих бойових дій. За таких умов саме невжиття заходів забезпечення могло б призвести до істотно більшого порушення балансу інтересів сторін, ніж їх застосування.
Таким чином, твердження скаржника про «блокування діяльності» не підтверджені належними доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції щодо необхідності та пропорційності обраного заходу. Арешт коштів у межах заявленої суми позову є тимчасовим, співмірним та таким, що спрямований на збереження активів відповідача для забезпечення реального виконання судового рішення, а тому не може розцінюватися як надмірне чи необґрунтоване втручання у його господарську діяльність.
Доводи скаржника про те, що ускладнення виконання договору зумовлені виключно об'єктивними воєнними факторами та тимчасовими економічними труднощами, не можуть впливати на оцінку обґрунтованості застосованих заходів забезпечення позову. Описані ним обставини - ракетні обстріли, руйнування майна, зростання витрат та зниження попиту - безумовно свідчать про складну господарську ситуацію підприємства, однак ці ж самі обставини лише підтверджують наявність ризику утруднення виконання рішення суду, а не спростовують його.
Фактично скаржник визнає, що його фінансовий стан є нестабільним, діяльність ускладнена, витрати зросли, а доходи зменшилися. За таких умов саме ризик зменшення ліквідності та можливості оперативно виконати судове рішення й посилюється. Тому зазначені аргументи апелянта, попри їх об'єктивний характер, не заперечують висновків суду першої інстанції, а навпаки - опосередковано підтверджують необхідність тимчасового збереження активів відповідача в межах суми позову.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції нібито порушив принцип співмірності, не встановив реального ризику невиконання рішення, не забезпечив баланс інтересів сторін, не дослідив активи відповідача та не обґрунтував застосування арешту рахунків у повному обсязі, не знаходять підтвердження у матеріалах справи та суперечать змісту оскаржуваної ухвали.
Насамперед варто зазначити, що суд першої інстанції діяв у межах стандарту доказування, визначеного статтями 136, 137 ГПК України, та усталеними правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду. Закон не вимагає встановлення факту вже вчинених дій боржника щодо відчуження активів або прямого наміру ухилитися від виконання рішення; достатнім є наявність достатньо обґрунтованого припущення про реальний ризик утруднення виконання рішення суду. Саме такий ризик суд першої інстанції встановив з огляду на сукупність обставин: значний розмір простроченої заборгованості, системне невиконання відповідачем договірних зобов'язань, відсутність належних платежів, а також об'єктивні ризики, зумовлені розташуванням підприємства відповідача на території можливих бойових дій.
Щодо співмірності заходів, то суд першої інстанції обмежився арештом грошових коштів і нерухомого майна лише у межах суми позову, що прямо відповідає вимогам частини четвертої статті 137 ГПК України та усталеній практиці Верховного Суду. Таке обмеження є тимчасовим, не позбавляє відповідача права здійснювати операційну діяльність і не означає повного зупинення підприємства. Натомість воно забезпечує збереження активів у межах, необхідних для реального виконання майбутнього рішення суду. Баланс інтересів сторін, таким чином, не порушено.
Доводи апелянта про недослідження судом першої інстанції активів відповідача також є необґрунтованими. Верховний Суд неодноразово наголошував, що саме боржник має ініціювати надання відповідних доказів, якщо він вважає захід забезпечення надмірним, або просити суд змінити його характер чи обсяг. Надані вже на стадії апеляційного перегляду докази не свідчать про наявність у відповідача достатнього обсягу ліквідних активів чи стабільного фінансового стану, який би унеможливлював ризик утруднення виконання рішення суду. Навпаки, з поданих документів убачається збереження тих самих обставин, що були покладені судом першої інстанції в основу висновку про необхідність забезпечення позову: відсутність платежів у рахунок погашення значної простроченої заборгованості, нестабільність господарської діяльності та наявність об'єктивних ризиків, зумовлених воєнною ситуацією в регіоні розташування підприємства. Також скаржник не подав документів, які б свідчили про наявність альтернативних способів виконання рішення суду.
Доводи скаржника про те, що у даному випадку було б достатнім забезпечити позов виключно шляхом накладення арешту на нерухоме майно, також не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом.
Передусім необхідно зазначити, що предметом спору є стягнення значної суми грошових коштів, що майже дорівнює 30 млн грн. У таких спорах найбільш адекватним та ефективним заходом забезпечення, що прямо кореспондує із характером позовних вимог, є саме арешт грошових коштів та іншого ліквідного майна відповідача. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у спорах майнового характеру арешт коштів забезпечує безпосередній зв'язок між заходом забезпечення та предметом позову, оскільки дозволяє гарантувати наявність ліквідних активів для реального виконання рішення суду. Натомість нерухоме майно за своєю природою є менш ліквідним ресурсом, реалізація якого у виконавчому провадженні потребує значно більше часу, а його вартість часто не відповідає номінальній оцінці, особливо в умовах воєнного стану та нестабільного ринку.
Більше того, як правильно встановив суд першої інстанції, за матеріалами справи наявні обставини, що свідчать про ризик виведення саме грошових та мобільних активів відповідача, які можуть бути використані для виконання майбутнього рішення суду. Такий ризик не може бути нейтралізований винятково арештом нерухомості, оскільки остання не здатна забезпечити оперативність і реальність виконання рішення у разі задоволення позову.
Крім того, скаржник не надав жодних доказів того, що вартість нерухомого майна відповідача є достатньою, стабільною та співмірною із сумою позовних вимог. За відсутності таких доказів покладення на позивача обов'язку обмежитися виключно арештом нерухомості суперечило б принципу ефективності судового захисту.
Отже, наведені скаржником твердження є декларативними, не підтвердженими належними доказами та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції ні щодо співмірності обраного заходу, ні щодо встановлення реального ризику утруднення виконання майбутнього судового рішення.
Скаржник зазначає, що він не був повідомлений ні про подання заяви про забезпечення позову, ні про її розгляд, у зв'язку з чим був позбавлений можливості подати заперечення та докази, які могли б вплинути на висновки суду. Ухвалу отримано вже після її постановлення через кабінет «Електронного суду», що унеможливило оперативну реакцію.
Апеляційний суд зазначає, що перш за все, норми статей 136- 140 ГПК України не передбачають обов'язкового виклику сторін або повідомлення відповідача про розгляд заяви про забезпечення позову. Така заява за своєю правовою природою є процесуальним інструментом, спрямованим на негайне реагування суду з метою запобігання ризикам утруднення виконання рішення. Саме тому закон прямо передбачає можливість її розгляду без повідомлення учасників справи, а також можливість постановлення ухвали негайно після надходження заяви, якщо зволікання може перешкодити ефективному захисту прав позивача.
Отже, сам факт того, що суд першої інстанції розглянув заяву без участі відповідача, не є порушенням процесуальних гарантій, а навпаки - відповідає природі та меті цього виду забезпечувальних заходів.
Крім того, відповідач не був позбавлений права оперативно реагувати на ухвалу, оскільки після її отримання через кабінет «Електронного суду» він мав можливість звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про скасування або зміну заходів забезпечення, надати відповідні докази щодо свого фінансового стану або пропорційності заходів. Матеріали справи не містять інформації про те, що скаржник скористався цим правом.
Разом з тим, скаржник не був позбавлений можливості оскаржити ухвалу суду, подати свої заперечення та надати докази, які він вважав необхідними. Саме так він і вчинив, звернувшись з апеляційною скаргою. Тому твердження про відсутність можливості вплинути на висновки суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам та змісту процесуальних прав відповідача.
З урахуванням наведеного апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції діяв у межах та спосіб, визначених законом, правильно встановив фактичні обставини, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, надав належну оцінку доводам позивача та застосував відповідні норми процесуального права у їх взаємозв'язку з усталеними правовими позиціями Верховного Суду.
Місцевий господарський суд:
- обґрунтовано виходив із превентивної природи заходів забезпечення позову та застосував стандарт «достатньо обґрунтованого припущення», передбачений статтями 136, 137 ГПК України та практикою Великої Палати Верховного Суду;
- правильно встановив наявність реального ризику утруднення виконання майбутнього рішення суду, що випливає із сукупності об'єктивних факторів: значного розміру заборгованості, системного невиконання відповідачем договірних зобов'язань, відсутності будь-якої динаміки погашення боргу, а також ризиків, пов'язаних з розташуванням виробничих потужностей відповідача в зоні можливих бойових дій;
- застосував саме ті заходи забезпечення, які є адекватними природі спору, співмірними сумі позовних вимог та спрямованими на гарантування реального виконання рішення суду в разі задоволення позову;
- дотримався вимог процесуальної економії та балансу інтересів сторін, обмеживши втручання у майнову сферу відповідача лише тимчасово та лише в обсязі, необхідному для захисту прав позивача;
- правомірно розглянув заяву про забезпечення позову без повідомлення відповідача, що відповідає суті й меті такого забезпечувального заходу та прямо передбачено ГПК України.
Доводи апелянта щодо порушення принципу співмірності, відсутності ризиків, недослідження активів, неможливості впливу на хід розгляду заяви та інші аргументи апеляцією спростовані як такі, що ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи забезпечення позову, не підтверджені матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів». Доводи апелянта не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а ухвала Господарського суду Донецької області від 10.11.2025 у справі №905/1170/25 має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбінат м'ясопродуктів» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.11.2025 у справі №905/1170/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 15.12.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян