10 грудня 2025 року м. Харків Справа №922/683/23 (922/3924/25)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Плахов О.В.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників:
апелянта (в режимі відеоконференції) - Голубничий О.І. (адвокат), свідоцтво №4769 від 13.12.2011 року, ордер серія АА№1651681 від 01.12.2025 року;
позивача (в режимі відеоконференції) - арбітражний керуючий Савченко Б.Г., свідоцтво №1892 від 02.01.2019 року;
першого та другого відповідачів - Харченко К.С., свідоцтво №2179 від 17.01.2018 року, ордер серія АХ№1305860 від 25.11.2025 року, ордер серія АХ№1304730 від 25.11.2025 року;
третього та четвертого відповідачів (в режимі відеоконференції) - Андрійко О.В. (адвокат), свідоцтво №4769 від 13.12.2011 року, ордер серія АХ№1310224 від 05.12.2025 року, ордер серія АХ№1310225 від 05.12.2025 року;
п'ятого відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Крауч» (вх.№2442Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.11.2025 року
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» в особі ліквідатора Савченко Б.Г. про забезпечення позову (вх.№3924/25 від 05.11.2025 року) у справі №922/683/23 (922/3924/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» в особі ліквідатора Савченко Б.Г.
до 1. ОСОБА_1 ,
2. ОСОБА_2 ,
3. ОСОБА_3 ,
4. ОСОБА_4 ,
5. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСВЕ Девелопмент»
про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення коштів
в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй»,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» в особі ліквідатора Савченко Б.Г. звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСВЕ Девелопмент» про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення коштів.
Одночасно з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» в особі ліквідатора Савченко Б.Г. подало заяву про забезпечення позову (вх.№3924/25 від 05.11.2025 року), в якій просить суд вжити заходи забезпечення заяви (позовної заяви) про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» та про стягнення грошових коштів, а саме накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСВЕ Девелопмент» (код за ЄДРПОУ 41832410, 69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 47), та які знаходяться на банківських рахунках або на рахунках в інших фінансово-кредитних установах, відкритих ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ), Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСВЕ Девелопмент» ( код за ЄДРПОУ 41832410, 69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 47), в межах ціни позову - 29925509,54 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2025 року (повний текст складено 07.11.2025 року, суддя Міньковський С.В.) у справі №922/683/23(922/3924/25) відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» в особі ліквідатора Савченко Богдана Григоровича у забезпеченні позову.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Крауч» (згідно ухвали суду від 10.11.2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
- відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Крауч» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.11.2025 року у справі №922/683/23 (922/3924/25);
- скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.11.2025 року у справі №922/683/23 (922/3924/25) повністю та прийняти нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення заяви (позовної заяви) про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» та про стягнення грошових коштів;
- вжити заходи забезпечення заяви (позовної заяви) про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» та про стягнення грошових коштів, а саме накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ), Товариству з обмеженою відповідальністю «Есве Девелопмент» (Код за ЄДРПОУ 41832410, 69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 47), та які знаходяться на банківських рахунках або на рахунках в інших фінансово-кредитних установах, відкритих ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ), Товариством з обмеженою відповідальністю «Есве Девелопмент» (Код за ЄДРПОУ 41832410, 69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 47), в межах ціни позову - 29925509,54 грн (двадцять дев'ять мільйонів дев'ятсот двадцять п'ять тисяч п'ятсот дев'ять гривень 54 копійки).
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було порушено норми ст. 136 ГПК України - не застосовано заходи забезпечення позову за наявності на те відповідних підстав, а також порушено норму ч. 4 ст. 236 ГПК України (суд першої інстанції сам же послався на ряд правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, однак не застосував їх при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову).
Зокрема, місцевим господарським судом не застосовано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі №905/448/22. Так судом першої інстанції було зазначено про ненадання ліквідатором достатніх доказів, які могли б підтвердити неможливість або утруднення виконання рішення суду, у той час, як можливість відповідачів розпорядитися своїми грошовими коштами є очевидною та беззаперечною. А вимога надати будь-які докази на підтвердження такої можливості є надмірною та свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.
На переконання скаржника з огляду на предмет та підстави позову, є доведеним адекватність обраних позивачем заходів забезпечення позову, тобто про відповідність обраного позивачем заходу забезпечення позовним вимогам як по змісту, так і по сумі.
Апелянт зазначає, що у даному випадку ліквідатором було подано заяву про покладення субсидіарної відповідальності та заяву про забезпечення як в інтересах самого боржника, так і в інтересах кредиторів боржника, що правомірно розраховують на використання арбітражним керуючим усіх можливих процесуальних механізмів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів у справі № 922/683/23 про банкрутство.
Як вказує апелянт, господарський суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, не врахував адекватності та співмірності обраних позивачем заходів забезпечення позову та, зокрема, те, що відмова у вжитті заходів забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності фактично позбавляє кредиторів ТОВ «Діадема Батерфляй» реального механізму захисту їхніх прав та інтересів, адже у разі задоволення заяви про покладення субсидіарної відповідальності погашення вимог кредиторів ТОВ «Діадема Батерфляй» напряму залежатиме від ефективності застосованих заходів забезпечення, оскільки саме за рахунок грошових коштів відповідачів у сумі ціни позову може бути здійснене задоволення вимог кредиторів ТОВ «Діадема Батерфляй».
Також скаржник звертає увагу, що висновок суду першої інстанції про неможливість накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Есве» з огляду на припис законодавства про те, що пред'явлення сум субсидіарної відповідальності здійснюється виключно до фізичних осіб, а не до юридичних, є таким, що зроблений за неправильного застосування норм матеріального права, а саме неправильного тлумачення закону (абз. 2 ч. 2 ст. 61 Кодексу). Зокрема, згідно з усталеною практикою Верховного Суду (до прикладу, постанови Касаційного господарського суду від 02.08.2022 у справі №908/314/18, від 10.07.2025 у справі №925/1743/14 (925/85/23)) юридичні особи є суб'єктами відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 61 Кодексу, а тому на них може бути покладено субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Крауч» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.11.2025 року у справі №922/683/23 (922/3924/25). Встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/683/23 (922/3924/25)
Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у системі електронний суд і доставлена їм 20.11.2025 року.
24.11.2025 року матеріали оскарження ухвали №922/683/23 (922/3924/25) на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
03.12.2025 року від арбітражного керуючого Савченко Б.Г. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13973), в якому зазначає, що підтримує позицію апелянта, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву про забезпечення заяви (позовної заяви) задовольнити в повному обсязі.
Від представника першого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14099 від 08.12.2025 року), в якому зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник третього та четвертого відповідачів також надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№14108 від 08.12.2025 року), в якому вважає, що ухвала Господарського суду Харківської області є законною, обґрунтованою та такою, що повністю відповідає як процесуальним вимогам, так і характеру спірних правовідносин. Суд першої інстанції, дослідивши заяву ліквідатора про вжиття заходів забезпечення, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для застосування арешту грошових коштів відповідачів, що відповідало як нормам процесуального законодавства, так і усталеній практиці Верховного Суду.
У судовому засіданні 10.12.2025 року представник апелянта та ліквідатор підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягали на її задоволенні. Представники відповідачів проти позиції скаржника заперечували з підстав викладених у відзивах. Представник п'ятого відповідача відзиву на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання сторона повідомлена належним чином.
Колегія суддів зазначає, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не є перешкодою для перегляду судового рішення суду першої інстанції, а в ухвалі від 20.11.2025 року суд доводив до відома учасників справи, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні за відсутності представника п'ятого відповідача.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали з урахуванням повноважень, визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (частина третя статті 137 ГПК України).
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 року у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 року у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 року у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 року у справі №904/8506/21.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що з рештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейський суд у рішенні від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. А тому господарський суд повинен враховувати ризики неможливості виконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відтак, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог до доказування, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Згідно з постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.01.2020 року у справі №922/2163/17 забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача (ліквідатора, кредиторів, боржника), а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, а також положення Кодексу України з процедур банкрутства, який містить матеріальні та процесуальні особливості), що є відмінним від позовного провадження у своєї суті.
Так, суд зазначає, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Отже, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв'язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності, суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства. Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об'єктів конкурсної маси, інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів, інших осіб (засновників, учасників, керівника боржника) тобто осіб, щодо прав та обов'язків яких існує спір, з метою збереженням балансу інтересів сторін, зокрема, та не виключно у тому числі під час розгляду питання щодо притягнення винних осіб до субсідіарної відповідальності (ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства.)
У постанові від 04.09.2024 року у справі №23/448-б Верховний Суд наголосив, що принцип судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство, зобов'язує суд з достатньою повнотою встановити об'єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства. Рішення, які приймаються судом під час відновлення платоспроможності боржника, не повинні зводитись до формального виконання процесуальних вимог ГПК України.
З урахуванням вищенаведеного, у ліквідаційної процедурі з метою єдиного правового захисту прав та інтересів інших учасників провадження у справі про банкрутство наділяє суд правовими важелями, які можуть забезпечити дотримання балансу інтересів заявника (позивача) та інших учасників, до яких був пред'явлений позов у відповідності до приписів ст. 7, 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту і спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 року у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 року у справі №914/257/23, від 06.03.2023 року у справі №916/2239/22.
Необхідно врахувати, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
У даній справі позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідачів, що належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «ЕСВЕ Девелопмент», які знаходяться на банківських рахунках або на рахунках в інших фінансово-кредитних установах в межах ціни позову - 29925509,54 грн, оскільки невжиття відповідних заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову у даній справі (про покладення субсидіарної відповідальності), оскільки відповідачі під час розгляду даної справи в будь-який момент можуть розпорядитися коштами, які знаходяться на їхніх рахунках.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 року у справі №905/448/22 зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
У той час, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наявність у відповідачів права розпорядитися коштами, які знаходяться на їх рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у їх власності, не може бути тільки однією, безумовною та беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Підставою для застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є саме обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
У той же час, позивач звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову (заяви) своє припущення не обґрунтував, обмежившись лише посиланням на необхідність їх застосування.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 року у справі №905/446/22, від 27.04.2023 року у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 року у справі №915/538/24, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними.
Разом з тим, у даній справі заява про забезпечення позову (заяви) була подана одночасно з позовною заявою і її розгляд відбувається протягом двох днів та без повідомлення відповідачів. Отже, відповідачі станом на момент подання заяви і її розгляду не могли доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Заява про вжиття заходів забезпечення позову містить лише припущення, і не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового забезпечення позову. Саме лише припущення про можливість утруднення чи неможливість виконання судового рішення відповідачами без підтвердження таких обставин відповідними доказами не є достатньою та ґрунтовною підставою для задоволення такої заяви.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявником не доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у зв'язку з чим правомірно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно до ч. 2 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор або кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зробив висновок, що пред'явлення сум субсідіарної відповідальності здійснюється виключно до фізичних осіб, а не до юридичних, і як наслідок арешт на грошові кошти може бути застосовано судом виключно до фізичних осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства.
Проте, такий висновок є помилковим. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 22.04.2021 року у справі №915/1624/16, до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника, у зв'язку з доведенням його до банкрутства ч. 2 ст. 61 Кодексу відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи.
Слід відзначити, що засновниками, учасниками та акціонерами юридичної особи можуть бути не тільки фізичні особи, а й юридичні особи.
Практикою Верховного Суду до прикладу: постанови Касаційного господарського суду від 02.08.2022 року у справі №908/314/18, від 10.07.2025 року у справі № 925/1743/14 (925/85/23) юридичні особи є суб'єктами відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 61 Кодексу, а тому на них може бути покладено субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника.
У той час, вищевказаний помилковий висновок суду першої інстанції не впливає наразі на вірність висновку щодо недоведеності наявності обґрунтованих підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Наявність у відповідачів такої можливості самої по собі, а також припущення заявника про намір відповідача вчинити певні дії з огляду на наявність спору між сторонами, проте без надання будь-яких доказів реальності відповідних намірів в обґрунтування такого припущення, не може слугувати достатньою підставою для вжиття заявлених заходів забезпечення позову. Водночас забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідачів у майбутньому.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Крауч» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду Харківської області від 07.11.2025 року у справі №922/683/23 (922/3924/25) має бути залишена без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, 271, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суду,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крауч» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.11.2025 року у справі №922/683/23 (922/3924/25) залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 15.12.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.В. Плахов