вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" грудня 2025 р. Справа№ 910/3661/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 09.12.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.09.2025 (повний текст складено 23.09.2025)
у справі №910/3661/25 (суддя І.В. Алєєва)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані»
про стягнення 2 738 584, 92 грн (з урахуванням заяви про
зменшення розміру позовних вимог),
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані» про стягнення 3 657 960, 25 грн заборгованості.
20.06.2025 від Київської міської ради надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог до 2 738 584, 92 грн, яка розглянута та прийнята судом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою площею 0,1330 га з кадастровим номером 8000000000:85:316:0006, яка знаходиться за адресою: по вул. Набережно-Луговій, 8 у Подільському районі міста Києва, з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 26.07.2021 по 25.08.2024 у сумі 2 738 584, 92 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/3661/25 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані» на користь Київської міської ради - грошові кошти в розмірі 2 738 584, 92 грн, та витрати зі сплати судового збору в розмірі 32 863, 02 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, як власник об'єкту нерухомого майна протягом спірного періоду користувався земельною ділянкою за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання землі, а тому відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею. Відтак, відповідач зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані» на користь Київської міської ради 276 715, 30 грн грошових коштів за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні оскаржуваної частини задоволених позовних вимог, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення було прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Скаржник зазначає, що відповідно до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 №3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 №5449/5490), за яким з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, відтак судом першої інстанції безпідставно постановлено стягнути суму відшкодування за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 в розмірі 276 715, 30 грн.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Явка представників у судове засідання
В судове засідання 09.12.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 28.10.2025) до його електронного кабінету.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, відповідно до інформаційної довідки від 24.03.2025 №419318367 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, земельна ділянка забудована автозаправною станцією (літера 3Д) загальною площею 46,8 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1820498880000) на вул. Набережно-Луговій, будинок 8, яка перебуває у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані» на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 23.05.2019, про що зроблено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.05.2019, номер відомостей про речове право: 31703438.
Київською міською радою ухвалено рішення від 29.02.2024 №7892/7933 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автозаправної станції на вул. Набережно-Луговій, 8 у Подільському районі міста Києва».
Згідно з вказаним рішенням вирішено передати відповідачу, за умови виконання пункту 4 цього рішення, без права нового будівництва, в оренду на 3 роки земельну ділянку площею 0,1330 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0006) для експлуатації та обслуговування автозаправної станції (код виду цільового призначення - 12.11) на вул. Набережно-Луговій, 8 у Подільському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 травня 2019 року, номер відомостей про речове право: 31703438.
На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані» укладено договір оренди земельної ділянки від 26.08.2024, зареєстровано в реєстрі №3366, відповідно до якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 29.02.2024 №7892/7933 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автозаправної станції. Земельна ділянка, яка є об'єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Пунктом 2.1. договору визначено, що об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 29.02.2024 №7892/7933 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:85:316:0006; місце розташування - вул. Набережно-Лугова, 8 у Подільському районі міста Києва; категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування автозаправної станції (12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу); розмір (площа) - 0,1330 (нуль цілих одна тисяча триста тридцять десятитисячних) га. Реєстрація права власності на об'єкт оренди здійснюється згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одночасно з державною реєстрацією права оренди.
Згідно з інформаційною довідкою від 13.03.2025 №417712976 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди Земельної ділянки зареєстровано 26.08.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким є Київська міська рада, а орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані».
Звертаючись до суду з позовом позивач посилається на те, що відповідач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою площею 0,1330 га (з кадастровим номером 8000000000:85:316:0006) з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відтак у відповідача, як власника майна, яке розташоване на земельній ділянці, та фактичного користувача земельної ділянки, виник обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано відповідача майно.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.04.2024 №НВ-0000894002024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:316:0006 на дату її проведення - 26.03.2024, становить 11 057 514, 37 грн.
За розрахунком позивача, загальна сума відшкодування розрахована таким чином:
1) з 26.07.2021 по 31.12.2021 8 316 953,45*12%/365*159 днів = 434 760, 20 грн;
2) з 01.01.2022 по 31.12.2022 9 148 648,80*12%/365*365 днів = 1 097 837, 86 грн;
3) з 01.01.2023 по 31.12.2023 10 520 946,12*12%/365*365 днів = 1 262 513, 53 грн;
4) з 01.01.2024 по 25.08.2024 11 057 514,37*12%/366*238 днів = 862 848, 66 грн,
а разом: 434 760,20 + 1 097 837,86 + 1 262 513,53 + 862 848,66 = 3 657 960, 25 грн.
На підтвердження зарахування коштів до бюджету міста Києва, які були сплачені відповідачем, було скеровано запит до Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Листом від 17.06.2025 №054-1-2-13/1296, Департамент повідомив, що кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані» згідно наданих платіжних інструкцій (що в загальному розмірі становить 919 375, 33 грн) надійшли до загального фонду бюджету м. Києва.
Позивач при зверненні до суду з даною позовною заявою здійснював запит до Головного управління ДПС у місті Києві, яке листом від 28.01.2025 №2633/5/26-15-04-15-03 надало відповідь, що відповідач податкові декларації по орендній платі за землю до ДПІ не подавав, орендну плату за землю за 2020-2024 роки не сплачував.
Київською міською радою було подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить зменшити розмір позовних вимог до 2 738 584, 92 грн (3 657 960, 25 - 919 375, 33).
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1330 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0006, місце розташування - вул. Набережно-Лугова, 8 у Подільському районі міста Києва за період з 26.07.2021 по 25.08.2024 в розмірі 2 738 584, 92 грн на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону земель» до повноважень обласних рад у галузі охорони земель належить, зокрема, забезпечення реалізації державної політики щодо використання та охорони земель, участь у реалізації загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель на відповідній території, затвердження та участь у реалізації регіональних програм щодо використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, вирішення інших питань у галузі охорони земель відповідно до закону.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту вказаної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
За змістом статті 120 Земельного кодексу України виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.
За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Тобто, незалежно від наявності вини, сам факт несплати за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які мали бути сплачені за звичайних умов землекористувачем.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.)
За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Проте, з реєстрацією права власності на споруду у власника виникає право користування земельною ділянкою, на якій розміщена така споруда, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
При цьому, вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
У справах №922/1646/20 (постанова від 16.06.2021), №922/3463/19 (постанова від 04.03.2021), №922/2060/20 (постанова від 05.08.2022), №922/1717/20 (постанова від 04.10.2022), у справі №922/519/20 (постанова від 16.11.2022) Верховний Суд із посиланням на положення статті 79-1 Земельного кодексу України викладав позицію, відповідно до якої для розрахунку безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без оформленого права оренди має використовуватись площа сформованої земельної ділянки.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідач з 24.05.2019 є власником об'єкта нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:316:0006 за адресою: вул. Набережно-Луговій, 8 у Подільському районі міста Києва.
29.02.2024 Київською міською радою прийнято рішення №7892/7933 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автозаправної станції на вул. Набережно-Луговій, 8 у Подільському районі міста Києва».
Договір оренди земельної ділянки від 26.08.2024, укладений між позивачем та відповідачем, зареєстровано 26.08.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою від 13.03.2025 №417712976 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однак, з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:316:0006 (24.05.2019), до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (26.08.2024), відповідач фактично користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщено, за відсутності оформленого у спірному періоді (26.07.2021 по 25.08.2024) відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи земельний податок та/або орендну плату.
Отже відповідач, як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - позивачу на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.
За розрахунком позивача розмір збережених відповідачем коштів за період з 26.07.2021 по 25.08.2024, який підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем, становить 2 738 584, 92 грн.
Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України визначення площі земельної ділянки, її конфігурація визначається під час формування земельної ділянки та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номеру. Саме площа сформованої земельної ділянки використовується для визначення розміру коштів, які власник нерухомого майна має сплатити за користування такою земельною ділянкою без оформленого права на неї.
За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України саме з моменту державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та присвоєння їй кадастрового номера така земельна ділянка є сформованою та може бути об'єктом цивільних прав, зокрема може бути передана в оренду власнику нерухомого майна.
За своєю правовою природою безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою без оформленого права на неї є орендною платою за землю, тобто, це ті кошти, які мав би сплатити власник нерухомого майна в разі укладення договору оренди землі, на якій знаходиться його нерухоме майно.
В оренду може бути передана лише сформована земельна ділянка, тобто з визначеною площею, межами та конфігурацією.
Як вже зазначалось, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:316:0006 площею 0,1330 га, цільове призначення: 12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу по Набережно-Луговій, 8 у Подільському районі міста Києва, як об'єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 26.07.2021.
Таким чином, судом встановлено, що у користуванні відповідача перебуває сформована земельна ділянка, із визначеною площею, присвоєним кадастровим номером та адресою, отже зазначена земельна ділянка цілком відповідає ознакам об'єкта цивільних прав, може виступати у якості предмета відповідного договору купівлі-продажу та/чи оренди.
Згідно з частиною 7 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17).
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.04.2024 №НВ-0000894002024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:316:0006 на дату її проведення - 26.03.2024, становить 11 057 514, 37 грн.
Згідно з пунктом 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування. Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyunormatyvnoyigroshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/) значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить:
- 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення);
- 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).
Таким чином, нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до вимог законодавства, та за 2023 рік становить 10 520 946, 12 грн (11 057 514,37/1,051); нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2022 рік становить 9 148 648, 80 грн (10 520 946,12/1,15); нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2021 рік становить 8 316 953, 45 грн (9 148 648,80/1,1).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщено, за відсутності оформленого у спірному періоді (з 26.07.2021 по 25.08.2024) відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату.
Отже, відповідач, як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - позивачу на підставі статей 1212 та 1214 Цивільного кодексу України, в розмірі 2 738 584, 92 грн, за розрахунком позивача, перевіреного судом.
Разом з цим, скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 №3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року №5449/5490), за яким з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, відтак судом першої інстанції безпідставно постановлено стягнути суму відшкодування за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 в розмірі 276 715, 30 грн.
Однак, слід зазначити, що пункт 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 №3704/3745 з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 №5449/5490, набув такого змісту:
« 19.13. Установити мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення.
Установити, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка».
Крім цього, рішенням від 20.04.2023 №6311/6352 «Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва», Київська міська рада визначила порядок отримання пільги в розмірі 0 відсотка, а саме шляхом укладення відповідних додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Таким чином, Київська міська рада вирішила застосувати 0 відсоток щодо орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення у визначений період.
Водночас договір оренди земельної ділянки між позивачем та відповідачем був укладений пізніше, а саме 26.08.2024, і тому не поширюється на правовідносини у даній справі.
Отже, положення пункту 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 №3704/3745 (в редакції рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 №5449/5490) застосовується лише до орендарів земельних ділянок в розумінні земельного та податкового законодавства та не може бути застосоване до відповідача.
Зважаючи на викладене, доводи апелянта щодо зменшення суми стягнення, є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним.
Відтак, Київська міська рада правомірно включила період з 01.03.2022 по 31.05.2022 до своїх розрахунків суми, яка підлягає стягненню в межах даної справи, оскільки відповідач в цей період не являвся орендарем земельної ділянки.
Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/3661/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент - Компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/3661/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/3661/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/3661/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 11.12.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко