вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" грудня 2025 р. Справа№ 910/12496/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
представники учасників справи у судове засідання 10.12.2025 не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Медичні закупівлі України» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2025
у справі №910/12496/25 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Державного підприємства «Медичні закупівлі України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм»
про стягнення 3 234 183,55 грн
Державне підприємство «Медичні закупівлі України» (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 3 234 183,55 грн, з яких: 2 312 435,46 грн пені та 921 748,09 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю № 09/324-09/2024 від 06.09.2024 у частині своєчасної поставки товару позивачу.
Одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд накласти арешт в межах суми позову на банківські рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм», які наявні в наступних банківських установах: АТ «ОКСІ БАНК» (код ЄДРПОУ 09306278), АТ «ВСТ БАНК» (код ЄДРПОУ 26237202), АТ «ЮНЕКС БАНК» (код ЄДРПОУ 20023569), АТ «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» (код ЄДРПОУ 33695095), АТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ГЛОБУС» (код ЄДРПОУ 35591059), АТ РВС БАНК (код ЄДРПОУ 39849797), ПАТ «АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «УКРГАЗБАНК» (код ЄДРПОУ 23697280), АТ «ТАСКОМБАНК» (код ЄДРПОУ 09806443), АТ ОТП БАНК (код ЄДРПОУ 21685166).
Заява мотивована тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва наявні справи між тими ж сторонами, загальна сума позовних вимог яких становить 52 288 349,10 грн, а відтак на переконання заявника, існують об'єктивні причини вважати, що відповідач може припинити свою діяльність у формі ліквідації або реорганізації, що унеможливить проведення повноцінної процедури стягнення неустойки, яка буде підтверджена судовими рішеннями за наслідками розгляду судових справ.
Також заявник вказує, що тільки за 2025 рік у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» з'явилося 20 обтяжень в Державному реєстрів обтяжень рухомого майна, в яких ТОВ «Дойч-Фарм» виступає боржником, в той час як у власності підприємства перебуває лише один транспортний засіб - білий вантажний фургон рефрижератор (з гідробортом) марки: IVECO, модель 35S18, рік випуску: 2018.
Заявник наголошує, що згідно рядку 2190 фінансової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» за 6 календарних місяців 2025 року, прибуток за аналогічний період попереднього року зменшився на - 87,30 відсотка, а сама динаміка є критичною, що ставить підприємство на межу невідворотності відкриття процедури банкрутства.
Згідно відкритих реєстрів сума транзакцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» у 2025 році складає 256 451 254,01 гривень, що підтверджує обставину про виведення коштів з підприємства невеликими сумами, адже за Товариством з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» станом на жовтень 2025 року відкрито 47 активних банківських рахунків.
Вказане, на думку заявника, підтверджує наявність ризику ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову, оскільки за станом на жовтень 2025 Товариством не здійснюються будь-які заходи щодо зменшення кредиторської заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у задоволенні заяви Державного підприємства «Медичні закупівлі України про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними доказами не доведено наявність фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування визначеного позивачем способу забезпечення позову та які б свідчили про вчинення відповідачем дій, що унеможливлять виконання судового рішення у даній справі.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Державне підприємство «Медичні закупівлі України звернулося 09.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 09.10.2025, у якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 та ухвалити нове рішення, яким заяву Державного підприємства «Медичні закупівлі України» про забезпечення позову задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому висновки суду є передчасними.
Апелянт зазначає, що Товариство протягом 2024-2025 років стало переможцем значної кількості аукціонів, за результатами яких між позивачем та відповідачем укладено понад 20 договорів про закупівлю фармацевтичної продукції.
Водночас, відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за договорами в частині надання необхідних первинних документів та своєчасної поставки продукції, що свідчить про недобросовісну поведінку Товариства.
Крім того, апелянт наголошує, що відповідач має 47 активних банківських рахунків завдяки, яким він у червні-липні 2025 року вивів понад 250 000 000,00 гривень дрібними сумами за межі України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2025 справу №910/12496/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Медичні закупівлі України» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/12496/25. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи №910/12496/25 призначено на 05.11.2025. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/12496/25.
23.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/12496/25.
27.10.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач зазначив про те, що доводи апелянта про наявність підстав для застосування заходів забезпечення зводяться до припущення неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Відповідач також зазначив, що арешт коштів на рахунку останнього призведе до повної зупинки операційної діяльності Товариства.
11.11.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи, призначеної на 10.12.2025, за відсутності його представника.
13.11.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі у яких позивач посилається на те, що відповідачем вчиняються дії для доведення Товариства до банкрутства.
У судове засідання 10.12.2025 представники учасників справи не з'явилися, про час, дату та місце судового засідання були повідомленні належним чином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та заяви позивача про розгляд справи за відсутності його представників, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники позивача та відповідача, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників ДП «Медичні закупівлі України» та ТОВ «Дойч-Фарм».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 255 ГПК України ухвала суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову, може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України передбачено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову, який передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011). Зокрема інститут забезпечення позову сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відповідно до частини другої статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із статтею 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Положеннями частини 1 статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ч.4 ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 ГПК України).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
Тобто положення вказаної статті пов'язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Крім того, заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
В силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.
Отже, в силу вимог положень процесуального закону, що стосується забезпечення позову, позивач має надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення в період пред'явлення позову до суду. Проте, у поданій заяві позивач послався лише на потенційну можливість виникнення наведених у заяві обставин.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що обрання належного, відповідного до предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, зокрема заяву про вжиття заходів забезпечення позову, дійшла висновку, що заявником не було вказано у поданій заяві яким чином невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, не надано доказів на підтвердження того, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд апеляційної інстанції вважає, що долучені позивачем до матеріалів заяви про вжиття заходів забезпечення позову документи (згідно додатку 20 до позовної заяви) не є тими доказами в розумінні ст. ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження обґрунтованості доводів, які покладені заявником в обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, зазначених у заяві, оскільки доводи скаржника зводяться до припущення про імовірну неможливість виконання рішення суду у даній справі, що не створює підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність в Господарському суді міста Києва ініційованих судових проваджень (самим позивачем) не свідчить про неплатоспроможність відповідача, або про наявність ризику вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
При цьому, апеляційним господарським судом враховано, що предметом позовних вимог є стягнення з ТОВ «Дойч-Фарм» неустойки, за порушення строків поставки товару, тобто як вбачається з позовної заяви відповідачем виконано зобов'язання, проте з простроченням строку.
Посилання заявника на зменшення прибутку Товариства на 87,30 % за 6 календарних місяців 2025 порівняно з прибутком за аналогічний період попереднього року, як доказ невідворотності відкриття процедури банкрутства, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки як вбачається із фінансової звітності відповідача, на яку посилається апелянт у заяві про застосування заходів забезпечення позову, чистий дохід від реалізації продукції (код рядка 2000) зріз на 14,20% за цей же період.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до тверджень позивача про те, що транзакції відповідача на загальну суму понад 250 000 000,00 грн свідчить про виведення коштів, оскільки зазначені транзакції могли бути результатом здійснення Товариством господарської діяльності.
Таким чином, заявником належними доказами не доведено наявність фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування визначеного позивачем способу забезпечення позову у даному випадку. Самі лише твердження апелянта про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення в разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та надання обґрунтувань - не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Водночас, суд апеляційної інстанції не встановив порушення норм процесуального права на яких наголошує скаржник - як підставу для скасування ухвали суду першої інстанції.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі не впливають на вирішення спору у даній справі.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оцінюючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Державного підприємства «Медичні закупівлі України» є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 08.10.2025, постановлена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим має бути залишена без змін.
Судові витрати за перегляд ухвали судом апеляційної інстанції у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, мають бути вирішені судом першої інстанції, за результатом розгляду справи по суті.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Медичні закупівлі України» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/12496/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/12496/25 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/12496/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текс постанови підписаний 15.12.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров