ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
11 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3883/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Ярош А.І., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від Державного підприємства “Укрхімтрансаміак», м. Київ-Васильєва Д.В., на підставі ордеру., Козирєва А.К., на підставі ордеру., Гегельська Н.А., на підставі ордеру.
від Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод», м. Южне, Одеська область-Мастісний І.А., на підставі ордеру.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства “Укрхімтрансаміак», м. Київ
на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2025 року, суддя першої інстанції Малярчук І.А, повний текст складено та підписано 05.05.2025 року
у справі №916/3883/24
за позовом: Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод», м. Южне, Одеська область
до відповідача Державного підприємства “Укрхімтрансаміак», м. Київ
про стягнення 25 406 387 грн 03 коп.
Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» (надалі також - АТ "ОПЗ") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства “Укрхімтрансаміак» (надалі також - ДП "Укрхімтрансаміак") про стягнення 25406387,03 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, внаслідок зупинення операцій за укладеним між сторонами договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, у сховищах АТ "ОПЗ" залишився на зберіганні фактично прийнятий та захолоджений, проте не відвантажений аміак у кількості 42 080,923 тонн. Між тим, грошові кошти з оплати послуг щодо прийому, захолодження та зберігання транзитного аміаку в обсязі 42 080,923 тонн відповідачем сплачені не були, з огляду на що позивачем заявлено до стягнення основну заборгованість, а також нараховані на неї інфляційні втрати та 3% річних.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Укрхімтрансаміак» на користь Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» 17853858,36 грн заборгованості, 6207872,12 грн інфляційних втрат, 1344656,55 грн три проценти річних, а також 304876,65 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що настання обставини збройної агресії проти України призвело до зупинення операцій за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 та накопичення у сховищах АТ «Одеський припортовий завод» (в ізотермічних сховищах) на зберіганні фактично прийнятого та захолодженого, проте не відвантаженого на судна аміаку у кількості 42 080,923 тонн, що підтверджується актом №1 від 28.02.2022 звірки балансу руху аміаку російського походження, що надійшов з магістрального аміакопроводу в режимі транзит через Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» за січень-лютий 2022 року.
Враховуючи викладене, у АТ «Одеський припортовий завод» виникла необхідність виконувати обов'язки приймання, захолодження, зберігання невідвантаженого на судна аміаку рідкого технічного, що надійшов по магістральному аміакопроводу «Тольятті - Горлівка - Одеса» на АТ «ОПЗ» за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, укладеним з ДП «Укрхімтрансаміак» у кількості 42 080,923 тонн в період з 23.02.2022 по 28.02.2022, тобто по дату закінчення дії даного договору. При цьому, прийняття, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку є єдиним комплексом послуг кінцевого етапу транзиту аміаку через територію України. Така єдина комплексна послуга кінцевого стану транзитного аміаку через територію України у відношенні до 42 080,923 тонн аміаку, що надійшли через аміакопровод, фактично не завершилася його відвантаженням та потребувала подальшого утримання шляхом його захолодження та зберігання незалежно від закінчення дії договору.
З врахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність оплати ДП "Укрхімтрансаміак" послуг по прийому, захолодженню, зберіганню аміаку рідкого технічного в період з 23.02.2022 по 28.02.2022 за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 у кількості 42 080,923 тонн, який не був відвантажений на судна у зв'язку із веденням воєнного стану на всій території України, оскільки надання таких послуг відноситься до зобов'язань АТ «Одеський припортовий завод», а їх оплата в реалізованому об'ємі є зобов'язанням ДП "Укрхімтрансаміак". При цьому, дослідивши подані позивачем докази, зокрема, судову економічну експертизу за договором №1006/1ТА-2019 від 27.03.2019, подану позивачем до справи бухгалтерську документацію, суд вказав на правомірність витрат, які нараховані позивачем до стягнення з відповідача за зберігання 42 080,923 тон невідвантаженого аміаку у розмірі 17 853 858,36 грн, які підлягають стягненню. Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок, враховуючи задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу, суд першої інстанції задовольнив також позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Державне підприємство “Укрхімтрансаміак» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Скаржник зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, таким, що ухвалене з неповним та неправильним з'ясуванням обставини, які мають значення для справи, що мало місце, у тому числі, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів. Суд першої інстанції визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не були доведені позивачем, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, не правильно застосував норми матеріального права, а також порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
-ДП "Укрхімтрансаміак" укладало договір з підприємством-виробником аміаку, якому надавало послугу транзиту аміаку через територію України, а також укладало договір з АТ "Одеський припортовий завод", яке надавало ДП "Укрхімтрансаміак" комплексну послугу, що включала прийом, захолоджування, зберігання і відвантаження транзитного аміаку на судна для цілей його подальшого вивезення за межі митної території України. При цьому, здійснення однієї дії з чотирьох (наприклад, зберігання аміаку) та/або трьох дій з чотирьох (наприклад, прийом, захолоджування, зберігання, але без відвантаження аміаку на судно), що формують комплексну послугу - не матиме ніякого сенсу та не дозволятиме досягти технологічного результату такої послуги, а також вивезення аміаку за межі митної території України. Відтак, транзит аміаку через територію України вважається здійсненим виключно після відвантаження АТ "Одеський припортовий завод" аміаку на морські судна. До того ж, вказані доводи викладались скаржником в поясненнях №2 від 15.01.2025, яким суд першої інстанції оцінки не надав;
-03.02.2022 сторони уклали додаткову угоду №13, якою погодили, що ДП "Укрхімтрансаміак", як замовник, зобов'язаний протягом лютого 2022 року забезпечити поставку аміаку в обсязі до 215,0 тис. тонн (з письмовим узгодженням обсягу між сторонами) з магістрального аміакопроводу "Тольятті-Горлівка-Одеса" на AT "ОПЗ", а АТ "ОПЗ", як виконавець, зобов'язаний надати комплексну послугу "з прийому, захолоджування, зберігання і відвантаження на судна" аміаку. Так, на виконання вказаних положень, відповідачем забезпечено підхід суден під відвантаження, перенаправивши позивачу отриманий від підприємств-виробників аміаку графік підходу суден для того, щоб позивач в подальшому міг планувати відвантаження аміаку та прийняття суден в порту "Південний". Відповідач направив позивачу на погодження попередній графік підходу суден у лютому 2022 року листом №1/05.1- 83 від 24.01.2022, який був письмово погоджений позивачем листом №178 від 25.01.2022. У подальшому, відповідач направляв позивачу графік підходу суден у лютому 2022 року від 03.02.2022 року та 16.02.2022 року. Відповідно до графіку підхід останнього за лютий 2022 року судна "GAS MANTA" було заплановано на 28.02.2022 року - 01.03.2022 року. Так, відповідач забезпечив поставку погодженого об'єму аміаку - 42 080,923 тонн. Однак, з 24.02.2022 року внаслідок обставин, що перебували поза межами контролю позивача, а саме у зв'язку з блокуванням морських судноплавних шляхів в акваторіях Чорного та Азовського морів внаслідок військового вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, 42 080,923 тони аміаку так і не були відвантажені позивачем на морське судно "GAS MANTA" (підхід якого був запланований на 28.02.2022 року - 01.03.2022 року), та, відповідно, не були оплачені відповідачем. Позивач неодноразово визнавав під час розгляду справи в суді першої інстанції, що фактично з 24.02.2022 року він був позбавлений можливості у повній мірі надати відповідачу комплексну послугу. Той факт, що підхід судна "GAS MANTA" під відвантаження був запланований саме підприємством-виробником аміаку на 28.02.2022 - 01.03.2022 року в жодному разі не може свідчити про наявність у відповідача відповідальності за те, що: судно "GAS MANTA" так і не було подано у зв'язку з блокуванням морських портів в акваторії Чорного моря та відсутністю практичного міжнародного алгоритму організації безпечного вивезення аміаку морськими суднами станом на 24.02.2022 року та у подальшому до моменту закінчення дії договору 28.02.2022 року; позивач так і не відвантажив 42 080, 923 тонн аміаку в рамках комплексної послуги по договору;
-28.02.2022 року дія договору закінчилась, а відповідно зобов'язання за ним більше не існують. Дана обставина є встановленою, визнається позивачем. Так, сторони, усвідомлюючи, що їх зобов'язання по відношенню до 42 080,923 тон аміаку через зазначені обставини об'єктивно не можуть бути виконані до закінчення строку дії договору, 28.02.2022 року підписали за звітний місяць - лютий 2022 року - акт надання послуг за лютий 2022 р. від 28.02.2022, чим підтвердили взаємне належне виконання кожною із сторін своїх зобов'язань, включаючи зобов'язання по оплаті та відсутність взаємних претензій сторін одна до одної, включаючи претензії позивача до відповідача щодо оплати за надану комплексну послугу у лютому 2022 року. Враховуючи зазначене, зобов'язання сторін щодо 147069,526 тонн аміаку вважаються припиненими відповідно до ст.599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином, а зобов'язання сторін щодо 42 080,923 тонн аміаку припинені неможливістю виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, на підставі ст. 607 ЦК України;
-передбачені договором прийом, захолоджування, зберігання і відвантаження аміаку на судна для цілей його подальшого вивезення за межі митної території України, як кінцевий етап транзиту аміаку через територію України, є цілісною, неподільною, нерозривною послідовністю дій, що разом становлять собою комплексну послугу з огляду на її фізико-технічну функцію. Крім того, аміак по договору, що переміщувався через митну територію України трубопровідним транспортом, був саме транзитним і, як підтверджується листом Енергетичної митниці Державної митної служби України №7.6-2/28-03-01/8.19/4642 від 23.09.2024, аміак в обсязі 42080,923 тонн все ще перебуває під митним контролем у митному режимі транзит. З огляду на викладене, сторонами у договорі не передбачено і не могло бути передбачено порядку дій позивача у випадку неможливості з будь-якої причини відвантажити аміак на судно (зокрема, не передбачено і не могло бути передбачено обов'язку позивача продовжувати зберігати такий аміак в своїх ізотермічних сховищах), а також обов'язку відповідача оплатити позивачу окремо за зберігання аміаку, який з будь-якої причини не був відвантажений на судно. При цьому, між сторонами не укладено окремого договору про надання позивачем окремої послуги зберігання аміаку та не існує інших правовідносин, у т.ч. недоговірних, за якими відповідач був би зобов'язаний здійснити на користь позивача оплату за окрему послугу зберігання аміаку в ізотермічних сховищах;
-листом №707 від 12.05.2022 позивач безпідставно запропонував відповідачу укласти окремий договір зберігання з метою компенсації витрат позивача за зберігання вказаних обсягів аміаку. Водночас, своїм наступним листом №888 від 24.06.2022 позивач пропонував вже кінцевим власникам аміаку заключити з ним окремий договір зберігання у зв'язку з необхідністю подальшого тривалого зберігання аміаку після 28.02.2022 року, чим фактично підтвердив, що: відповідач не є власником аміаку в обсязі 42 080,923 тонн та не має сплачувати вказані витрати позивача; підписання договорів зберігання 42080,923 тонн аміаку, а також відшкодування витрат позивача за зберігання зазначеного обсягу аміаку має бути здійснено саме "кінцевими власниками аміаку", а не відповідачем, який виключно забезпечує поставку аміаку, без права власності на нього; зберігання аміаку в спірний період, у тому числі після початку повномасштабного вторгнення, здійснювалось позивачем як частина комплексної послуги, яку позивач мав надати відповідачу на підставі договору; зберігання аміаку після 28.02.2022 року виходить за рамки договірного зберігання, не є частиною комплексної послуги по договору (дія якого закінчилась), може бути предметом окремого договору зберігання, який міг бути укладений з власниками аміаку, а не з відповідачем (який ніколи не мав права розпоряджатись аміаком та укладати на власний розсуд щодо нього окремі договори, у т.ч. зберігання);
-05.04.2022 було відкрито кримінальне провадження №72022000410000003 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, а 13.07.2022 було накладено арешт на 42 080, 923 тонн аміаку, передано його в управління для реалізації АРМА, а також на відповідальне зберігання AT "Одеський припортовий завод" до реалізації аміаку. У період з 29.08.2022 по 16.03.2023 аміак в обсязі 42 080,923 тонн було реалізовано третім особам - новим власникам аміаку. Вказане підтверджується листом АРМА №1050/6.1-38-23/6 від 02.06.2023, а також протоколами про проведення електронних аукціонів. При цьому, позивач неодноразово звертався з листами до АРМА з калькуляцією витрат на прийом, захолоджування, зберігання та відвантаження аміаку, у тому числі за лютий 2022 року, а саме: листом №1381 від 11.10.2022 року, листом №1408 від 19.10.2022 року, листом №1433 від 25.10.2022 року, листом №1732/1 від 07.12.2022 року, листом №87 від 19.01.2023 року, листом №253 від 15.02.2023 року, які є додатками до листа АРМА №1050/6.1-38-23/6 від 02.06.2023. Вказане свідчить про визнання позивачем того факту, що саме власники аміаку, а не відповідач, мають утримувати своє майно, у тому числі оплачувати зберігання тощо. До того ж, певні витрати позивача на зберігання аміаку були компенсовані новими власниками, що підтверджено директором АТ "ОПЗ" на засіданні Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України 04.04.2023. Так, витрати за зберігання аміаку були закладенні, чи мали б бути закладенні у ціну аміаку, що був реалізований на аукціоні, організованому АРМА, а нові власники аміаку компенсували АТ "ОПЗ" приблизно 299000000 грн витрат за зберігання аміаку. Враховуючи зазначені обставини, у даній справі позивач не зміг довести наявність обов'язку відповідача відшкодувати позивачу його внутрішні, виробничі витрати, пов'язані зі зберіганням 42080,923 тонн аміаку, що судом першої інстанції не було належним чином з'ясовано;
-суд першої інстанції не повно та не правильно з'ясував особливий характер та специфіку взаємовідносин між сторонами за договором, на що відповідач неодноразово звертав увагу, а також неправильно з'ясував суть правовідносин та, як наслідок, помилково встановив суть послуги. Відповідно, послуга за договором вважається наданою тільки після відвантаження позивачем аміаку на морське судно, при цьому обов'язок відповідача з оплати такої послуги виникає саме після відвантаження позивачем аміаку на морське судно, що прямо передбачено пунктом 4.1 договору в редакції додаткової угоди №13. У своєму рішенні судом першої інстанції було виключно процитовано відповідне положення договору, однак не надано йому жодної оцінки;
-суд першої інстанції дійшов не правильного висновку щодо акту надання послуг з прийому, захолоджування, зберігання і відвантаження на судна транзитного аміаку від 28.02.2022, підписаного сторонами за звітний місяць - лютий 2022 року, на який відповідач посилався як на доказ того, що зобов'язання сторін за договором у лютому 2022 року, у т.ч. щодо 42080,923 тонн, виконані належним чином. Так, суд першої інстанції помилково відхилив такі обставини, мотивувавши це тим, що такий акт не містить відомостей щодо аміаку в обсязі 42 080,923 тонн;
-суд першої інстанції взагалі не з'ясував обставини щодо обсягу зобов'язань відповідача за п.п. 2.1.2. договору, яке полягало у забезпеченні подачі морського судна під відвантаження аміаку, та яке відповідач виконав належним чином та у повному обсязі протягом дії договору. При цьому, вказані обставини відповідач детально описав у поясненнях №4 від 06.03.2025, які судом першої інстанції були проігноровані;
-суд першої інстанції не повно та не правильно з'ясував, що 42080,923 тонн аміаку були реалізовані новим власникам, які насправді компенсували позивачу всі його витрати на зберігання такого аміаку, у тому числі за спірний період. Так, вказані обсяги аміаку було реалізовано п'ятьма лотами третім особам - новим власникам аміаку, саме в інтересах яких позивач здійснював зберігання аміаку в своїх ізотермічних сховищах;
-суд першої інстанції не повно та не правильно з'ясував обставини справи внаслідок неправильного та неповного дослідження і оцінки доказів, що містяться в матеріалах справи, а саме:
1) суд першої інстанції здійснив неправильну оцінку листа ДП "Укрхімтрансаміак" до АТ "Одеський припортовий завод" №1/02-268 від 24.02.2022. Так, в зазначеному листі відповідач повідомив позивача, що тимчасово призупиняє подальше транзитне транспортування аміаку задля недопущення техногенної катастрофи у зв'язку з перенаповненням ізотермічних резервуарів позивача, а також відсутності вивозу аміаку суднами. Натомість, суд доповнив зміст такого листа, інтерпретувавши його таким чином, що нібито ДП "Укрхімтрансаміак" виклало прохання до АТ «ОПЗ» негайно зупинити поставку аміаку по аміакопроводу;
2) суд першої інстанції не надав належної оцінки листу АТ "Одеський припортовий завод" до ДП "Укрхімтрансаміак" №474 від 24.02.2022, в якому позивач просив відповідача негайно зупинити поставку аміаку по аміакопроводу. Як наслідок, судом проігноровано ту обставину, що зупинення операцій за договором у лютому 2022 року мало місце безпосередньо внаслідок ініціативи позивача;
3) суд першої інстанції не надав жодної оцінки доказам, які відповідач у якості додатків подавав разом з поясненнями №4 від 06.03.2025;
4) суд першої інстанції не надав жодної оцінки листу АТ "Одеський припортовий завод" до ДП "Укрхімтрансаміак" №888 від 24.06.2022. Зазначений лист є вкрай важливим для справедливого вирішення справи, адже у ньому позивач, зокрема, наполягав письмово проінформувати кінцевих власників аміаку про необхідність підписання відповідних договорів зберігання та відвантаження;
5) суд першої інстанції також не надав жодної оцінки листам АТ "ОПЗ" (№1381 від 11.10.2022 року, №1408 від 19.10.2022 року, №1433 від 25.10.2022 року, №1732/1 від 07.12.2022 року, №87 від 19.01.2023 року, №253 від 15.02.2023 року) з калькуляцією витрат на прийом, захолоджування, зберігання та відвантаження аміаку, у тому числі за лютий 2022 року, адресованих до АРМА;
6) суд першої інстанції здійснив не правильну оцінку стенограми засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України. З наведеного доказу вбачається, що директор АТ "ОПЗ" Ковальський Ю.В. підтвердив той факт, що позивач вже компенсував саме за рахунок нових власників аміаку свої внутрішні, виробничі витрати, пов'язані з прийомом, захолоджуванням і зберіганням 42080,923 тонн аміаку;
-суд першої інстанції неправильно та безпідставно застосував до спірних правовідносин положення Глави 66 ЦК України, яка регулює інститут зберігання. Насправді, ні зберігання за договором, ні зберігання за законом не можуть регулювати правовідносини сторін у цій справі, оскільки договір не передбачає обов'язку позивача здійснювати виключно зберігання аміаку відокремлено від відвантаження аміаку на судно, а технічні дії позивача є лише невід'ємним етапом комплексної послуги;
-суд першої інстанції проігнорував усталений правовий підхід до тлумачення змісту правочину. Як наслідок, дійшов неправильного висновку, що договір має ознаки нібито "змішаного" договору та включає поставку, надання послуг, а також зберігання. При цьому, хоча суд першої інстанції і зазначив, що договір має ознаки "змішаного", однак при обґрунтуванні позовних вимог щодо стягнення з відповідача певних витрат позивача на зберігання 42080,923 тонн аміаку в спірний період, суд посилається саме на положення, що регулюють зберігання за договором - зокрема ст.936 ЦК України, а також ст.947 ЦК України, яка передбачає право зберігача на відшкодування витрат за таке зберігання. Таким чином, саме норми про зберігання були покладені в основу рішення щодо наявності заборгованості у відповідача, попри те, що зберігання не було визначене в договорі як самостійна послуга, не мало окремого предмета, істотних умов та вартості. Такий підхід свідчить не лише про вибіркове тлумачення судом змісту договору, а й про необґрунтоване застосування правових норм, які не відповідають фактичному характеру правовідносин між сторонами;
-правовідносини сторін за договором не містять ключових ознак договору зберігання: транзитний аміак (після його прийому, захолоджування і зберігання позивачем) не повертається відповідачу, а натомість - відвантажується на судна для подальшого транзитного транспортування аміаку до кінцевих отримувачів. Таким чином, дії позивача зі зберігання аміаку мають лише допоміжний технічний характер і виконуються виключно як складовий етап комплексної послуги, що і становить предмет договору. Суд першої інстанції відірвав аналіз змісту договору від контексту його виконання, що суперечить принципам цілісного тлумачення договору. Так, зосередившись лише на тому, що вказаний договір є нібито змішаним і в частині зберігання може регулюватися лише положеннями ЦК України про договір зберігання, суд залишив поза увагою з'ясування дійсного наміру сторін під час укладання та виконання договору;
-суд першої інстанції також дійшов висновку, що зобов'язання зі зберігання аміаку після 24.02.2022 нібито додатково виникли у позивача в силу закону. Між тим, правовідносини сторін не можуть одночасно регулюватися і договором зберігання (що заперечується), і при цьому вважатися такими, що виникли ex lege відповідно до ст. 954 ЦК України. Такі висновки суду суперечать закону та принципу правової визначеності;
-зобов'язання сторін щодо 147069,526 тонн аміаку вважаються припиненими відповідно до ст.599 ЦК України виконанням проведеним належним чином, а зобов'язання сторін щодо 42080,923 тонн аміаку припинені неможливістю виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, на підставі ст.607 ЦК України. Однак, в рішенні суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки зазначеним нормам права, у тому числі не зазначив мотивів, чому саме такі норми права начебто не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, чим порушив, зокрема, п.8 ч.4 ст.238 ГПК України;
-суд першої інстанції в рішенні послався на дві постанови суду касаційної інстанції: Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у склад Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 632/580/17, які є нерелевантними для застосування у даних правовідносинах, з огляду на їх неподібність;
-суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що проявлялося у наступному:
1) суд першої інстанції порушив ч.4 ст.202 та п.4 ч.1 ст.226 ГПК України, оскільки проігнорував наявність достатніх підстав для залишення позову без розгляду, внаслідок того, що представник позивача чотири рази не з'являвся в судові засіданні, про час та місце яких був належним чином повідомлений;
2) позивач без поважних причин не подав всі витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, у встановлений судом строк, що було проігноровано судом першої інстанції та один із доказів долучений до матеріалів справи, чим судом першої інстанції також порушено ч.10 ст.81 ГПК України та п.4 ч.1 ст.226 ГПК України. Так, 25.11.2024 постановлено ухвалу, якою суд першої інстанції, зокрема, вирішив задовольнити клопотання ДП "Укрхімтрансаміак" про витребування доказів по справі. Однак, позивач подав лише копію фінансової звітності за 2023 рік та зробив це аж 16.12.2024;
3) судом першої інстанції не було дотримано основних засад (принципів) господарського судочинства, передбачених ч.3 ст.2 ГПК України, зокрема, таких як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін. Наведене проявлялось в тому, що суд приймав до розгляду та долучав до справи процесуальні документи та докази, які подавались позивачем вже після закінчення встановлених судом процесуальних строків. На противагу, відповідач не мав такого роду переваг та вчиняв процесуальні дії з чітким дотриманням встановлених законом чи судом процесуальних строків;
4) суд першої інстанції порушив ч.3 ст.177 та ч.1 ст.195 ГПК України, оскільки підготовче провадження у справі тривало 6 місяців (з 09.09.2024 до 10.03.2025), при тому, що максимальний строк підготовчого провадження не може перевищувати 60+30 днів, при цьому жодна із сторін не подавала клопотання про продовження підготовчого провадження;
5) суд першої інстанції порушив ч.2 ст. 232 ГПК України, оскільки не вирішив процедурні питання, пов'язані з рухом справи, шляхом постановлення ухвали (у т.ч. протокольної). По-перше, 16.12.2024 в підготовчому засіданні суд першої інстанції жодним чином не відреагував на клопотання відповідача та не постановив ухвалу про стягнення (відмову у стягненні) в дохід державного бюджету з позивача штрафу за те, що позивач не повідомив суд про неможливість подати докази, витребувані ухвалою від 25.11.2024, а також не подав такі докази без поважних причин у встановлений судом строк. По-друге, 23.12.2024 в підготовчому засіданні суд першої інстанції підняв питання щодо доцільності призначення судової технічної або бухгалтерської експертизи для з'ясування обставин, що мають значення для справи. Так, в своїх поясненнях №2 від 15.01.2025 відповідач зазначив суду, що принаймні одну з умов, передбачених ч. 1 ст. 99 ГПК України, для призначення судової експертизи не дотримано, однак, суд першої інстанції жодним чином не відреагував на пояснення відповідача та не повідомив сторін про своє рішення та мотиви не призначати експертизу, зокрема, шляхом постановлення ухвали (у т.ч. протокольної) Також, всупереч нормам процесуального права, суд взагалі не зазначив про такі пояснення відповідача та описані в них аргументи. По-третє, 06.03.2025 відповідач подав до суду пояснення №4, в яких виклав клопотання про визнання поважними причин неподання доказів у встановлений строк, поновлення пропущеного строку та приєднання доказів до матеріалів справи. Суд першої інстанції долучив такі пояснення до матеріалів справи. Однак, питання задоволення клопотання судом вирішено не було, відповідну ухвалу (у т.ч. протокольну) суд не постановив. А, отже, не зрозуміло, чи були відповідні докази приєднані до матеріалів справи. Ймовірно, з цієї причини в ході розгляду справи по суті на стадії дослідження доказів суд першої інстанції так і не дослідив докази, щодо яких відповідач подавав зазначене клопотання;
6) на стадії розгляду справи по суті суд першої інстанції досліджував докази, однак в процесі дослідження доказів судом допущено порушення ч.2, 3 ст. 86 та ч. 2 ст. 210 ГПК України, що полягають у наступному:
а) суд першої інстанції взагалі не дослідив низку доказів: висновок експерта №23-5858 за результатами проведення економічного експертного дослідження від 28.06.2024 року Одеського Науково-дослідного інституту судових експертиз (при цьому, такий доказ, який не був предметом дослідження в судовому засіданні безпідставно покладений в основу рішення); витяг з Науково-практичного коментаря Цивільного кодексу України; лист ДП "Укрхімтрансаміак" до АТ "Одеський припортовий завод" №1/05 1-748 від 24.05.2021 року; лист-відповідь АТ "Одеський припортовий завод" до ДП "Укрхімтрансаміак" №1194/2021 від 25.05.2021 року; акт звірки балансу взаєморозрахунків за період з 01.06.2021 року по 30.06.2021 року від 30.06.2021 року; лист від АТ "Одеський припортовий завод" №178 від 25.01.2022 року; акт компенсації витрат №381 від 28.02.2022 року за доступ морського судна "GAS GROUPER" до причалу порту "Південний" при відвантаженні аміаку 22.02.2022 року, до якого додано у т.ч. копію Рахунку-фактури №1800000120 від 28.02.2022 року;
б) суд першої інстанції не надав оцінку кожному доказу або групі однотипних доказів, які містяться у справі, не мотивував відхилення або врахування таких доказів. Зокрема, в рішенні суд повністю проігнорував, не зазначив мотиви для відхилення таких доказів: доказів, що підтверджують виконання відповідачем обов'язку за п.2.1.2. договору; доказів, що підтверджують, що аміак за договором є транзитним; доказів, що підтверджують компенсацію позивачу витрат на зберігання 42 080,923 тонн аміаку новими власниками;
в) суд першої інстанції не правильно та не повно надав оцінку більшості доказам, що призвело до неправильного з'ясування та встановлення обставин справи, а також неправильного визначення суті та характеру правовідносин. Серед таких доказів: договір №1006/1ТА-2019 на надання послуг з прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку, що надходить по аміакопроводу від підприємств росії від 27.03.2019 року, включаючи додаткову угоду №13 до договору від 03.02.2022 року; листування сторін одразу після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України; листування сторін щодо укладення окремого договору зберігання 42080,923 тон аміаку; акт звірки взаєморозрахунків та акт надання послуг за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 року; фінансова звітність за 2023 рік; стенограма засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України та Протокол №7 від 04.04.2023 року; висновок експерта №23-5858 від 28.06.2024 року та бухгалтерська документація; інформаційна довідка щодо витрат на прийом, захолодження та зберігання аміаку, який надійшов від ДП "Укрхімтрансаміак" у лютому 2022 року; розрахунок інфляційних втрат та 3% річних.
21.08.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» щодо апеляційної скарги, в яких позивач звертає увагу на наступне:
1) суд першої інстанції достатньо дослідив характер взаємовідносин сторін, не був зобов'язаний детально відповідати на кожен аргумент (посилання на п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини). Водночас суд правильно оцінив технологічну специфіку поводження з рідким аміаком, підтверджену Правилами безпечної експлуатації наземних складів синтетичного рідкого аміаку (Наказ № 754 від 24.10.2014). Зберігання аміаку з 23.02.2022 по 28.02.2022 р. було технологічно необхідним і зумовленим введенням воєнного стану;
2) дії АТ «ОПЗ» відповідали вимогам безпеки, оскільки рідкий аміак є небезпечною речовиною, тому позивач зобов'язаний був забезпечити його зберігання в ізотермічних умовах для запобігання екологічній катастрофі. Ці дії були вимушеними і обумовленими законом, а не порушенням договірних зобов'язань.
3) ДП «Укрхімтрансаміак» не забезпечило подачу суден під відвантаження аміаку у лютому 2022 року, самоусунувшись від виконання своїх обов'язків, хоча, як оператор аміакопроводу, відповідач мав усвідомлювати ризики і наслідки недотримання технологічних вимог;
4) договір №1006/1ТФ-2019 (у редакції додаткової угоди №13 від 03.02.2022) є договором про надання комплексної послуги (прийом, охолодження, зберігання, відвантаження). Акт від 28.02.2022 року підтверджує виконання сторонами зобов'язань за лютий 2022 року щодо обсягів і наданих послуг.
5) суд першої інстанції правильно застосував принцип jura novit curia і, як наслідок, самостійно кваліфікував спірні відносини. Суд не був обмежений неправильними посиланнями сторін на певні статті ЦК, а застосував ті норми, які фактично регулюють спір (глави 66 ЦК - зберігання, статті 936, 947, 954, 599, 607 тощо). Велика Палата ВС (справа №917/1739/17) підтверджує, що суд самостійно визначає належну норму права.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
27.03.2019 між Акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» (виконавець) та Державним підприємством «Укрхімтрансаміак» (замовник) було укладено договір №1006/1ТФ-2019 про надання послуг з прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку, що надходить по аміакопроводу від підприємств росії, згідно з пунктом 1.1. якого у редакції додаткової угоди №13 від 03.02.2022 замовник протягом лютого 2022 року забезпечує поставку з магістрального аміакопроводу «Тольятті - Горлівка - Одеса» на АТ «ОПЗ», а виконавець надає послуги з прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку рідкого технічного ГОСТ 6221-90 марки «АК» російського походження (надалі - аміаку) без права власності на нього Сторін, у відповідності до вимог нормативно-правових актів України, в обсязі до 215,0 тис. тон з письмовим узгодженням обома Сторонами, з урахуванням використання причалу порту «Південний», що знаходиться у віданні ДП «Адміністрація морських портів України».
Відповідно до пунктів 2.1.1., 2.1.2., 2.1.4., 2.1.6., 2.1.7., 2.2.1. договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 обов'язком замовника є забезпечити підтверджене виконавцем, рівномірне щодобове постачання аміаку рідкого в обсязі, як правило, 5250-7560 тон. За згодою сторін, в залежності від виробничих умов, може встановлюватися інше навантаження до 8200 тон на добу, за умови, що температура аміаку, що поступає по аміакопроводу не перевищує 15 градусів Цельсія. Замовник забезпечує рівномірну своєчасну подачу суден під відвантаження поставленого відповідно до місячного графіку аміаку. Щомісячне вивезення повинне складати не менше 90% поставленої Виконавцю місячної партії аміаку. Обов'язком замовника: є своєчасна оплата виконавцю послуги з прийому, захолоджуванню, зберіганню відвантаженню на судна російського аміаку і витрати по доступу до причалів порту в національній валюті, в розмірі, обумовленому в цьому Договорі, відповідно до виставлених рахунків. Обов'язком виконавця: є забезпечення щодобового прийому в обсязі зазначеному в п. 2.1.1., a також захолодження, зберігання, відвантаження на судна транзитного аміаку рідкого російського походження поставленого замовником, при дотриманні ним п.п. 2.1.2., 2.1.3., 2.1.4., 3.1. відповідно до узгоджених обсягів за винятком обставин з причин не залежних від виконавця (відключення або обмеження по природному газу, електроенергії із зовнішніх мереж і т.п.).
В силу пункту 4.1. договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 (в редакції додаткової угоди №13 від 03.02.2022) за надані послуги з прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку російського походження у лютому 2022 році замовник проводить оплату на розрахунковий рахунок виконавця за ставкою в еквіваленті 28,08 доларів США, включаючи ПДВ за кожну відвантажену на борт судна тону, розраховану у гривні по офіційному курсу НБУ навантаження кожного судна (дату коносаменту або штурманської розписки), але не менше 364,00 грн за кожну відвантажену на борт судна тону.
За умовами пункт 8.1. договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 (в редакції додаткової угоди №13 від 03.02.2022) цей договір набуває чинності з 01.04.2019 і діє до 28.02.2022, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх проведення.
В адресованому позивачеві листі від 24.05.2021 за №1/05.1-748 ДП "Укрхімтрансаміак" просило підтвердити приймання у червні місяці 2021 року аміаку російського походження, що транспортується в режимі «транзит» в обсязі згідно з заявками - 204,0 тис. тонн, та запропонувало графік підходу суден.
У відповіді від 25.05.2021 за №1194/2021 АТ "Одеський припортовий завод" підтвердило можливість прийому аміаку у червні місяці в об'ємі 204,0 тис. тонн.
30.06.2021 між сторонами без зауважень підписано акт звірки взаєморозрахунків по договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 за період з 01.06.2021 по 30.06.2021.
Згідно з актом від 31.01.2022 про надання послуг по прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку російського походження до договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 за січень 2022 року виконавцем були надані замовнику послуги вартістю 188748013,68 грн.
25.01.2022 на адресу позивача надійшов лист ДП "УКРХІМТРСАМІАК" за №1/05.1-В3 щодо узгодження приймання у лютому 2022 року аміаку російського походження, що транспортується аміакопроводом в режимі «транзит» в обсязі 212,0 тис. тонн. У цьому листі вказано попередній графік підходу суден.
У листі від 25.01.2022 за №178 АТ "Одеський припортовий завод" наголосило відповідачу на тому, що узгодження приймання аміаку у ємності позивача у лютому 2022 року в обсязі 212,0 тис. тонн можливе за умови підписання додаткової угоди до договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 на наступний період. Водночас позивач звернув увагу на необхідності більш ретельного планування підходу суден.
03.02.2022 та 16.02.2022 АТ "ОПЗ" одержало від відповідача листи за №01/05.1-151 та за №1/05.1-216, в яких зазначені відкориговані позивачем графіки подачі суден для відвантаження транзитного аміаку у лютому 2022 року.
28.02.2022 між сторонами підписано акт компенсації витрат №381 за доступ морського судна "GAS GROUPER" до причалу порту "Південний" при відвантаженні аміаку 22.02.2022, до якого додано у т.ч. копію рахунку-фактури №1800000120 від 28.02.2022.
Відповідно до акту від 28.02.2022 про надання послуг по прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку російського походження до договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 за лютий 2022 року виконавцем були надані замовнику послуги вартістю 116803326,44 грн.
Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 по ДП "УКРХІМТРСАМІАК" та калькуляції витрат АТ "ОПЗ" на послуги з прийому, захолодженню, зберіганню залишку аміаку невідвантаженого з 23.02.2022 по 28.02.2022 такі витрати становлять 26 335 923,59 грн (повна собівартість прийому, захолодженню, зберіганню залишку аміаку).
Актом №1 від 28.02.2022 звірки балансу руху аміаку російського походження, що надійшов з магістрального аміакопроводу в режимі транзит, через Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 встановлено, що залишок аміаку у сховищах за період з січня по лютий 2022 року станом на 01.03.2022 становить 42 080,923 т (ПАО «ТОАЗ» - 30 296,308 т; АО «Минудобрения» - 11 784,615 т).
Листом від 24.02.2022 року за №1/02-258 ДП «Укрхімтрансаміак» повідомило, що у зв'язку із введенням воєнного стану підприємство зупиняє транзитне транспортування магістральним аміакопроводом Тольятті-Одеса.
24.02.2022 АТ «ОПЗ» направлено ДП «Укрхімтрансаміак» лист за №474 про негайне зупинення поставки аміаку по аміакопроводу у зв'язку із виникненням форс-мажорних обставин.
09.03.2022 позивач направив відповідачу лист за №499, в якому викладено прохання про відшкодування витрат на прийом, захолоджування і зберігання невідвантаженого аміаку в обсязі 42 080,923 тонн.
Листом від 12.05.2022 за №1/01-378 відповідач повідомив позивача, що калькуляції останнього не підтверджені даними бухгалтерського обліку за січень-лютий 2022 року, а також зазначив про відсутність у підприємства заборгованості за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019.
12.05.2022 АТ «Одеський припортовий завод» направлено на адресу ДП «Укрхімтрансаміак» супровідний лист від 12.05.2022 №707 разом з підписаним зі своєї сторони проектом договору зберігання залишку аміаку, що становить 42 080,923 тонн.
В доповнення до вищенаведеного листа позивачем в подальшому було направлено відповідачеві лист від 23.05.2022 №762, до якого додано розрахунок фактичних витрат на зберігання транзитного аміаку, що надійшов по аміакопроводу.
В адресованих відповідачеві листах від 24.05.2022 №763 та від 24.06.2022 №888 АТ «Одеський припортовий завод» наголошувало на необхідності оплати послуг з довгострокового зберігання аміаку, який надійшов за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду від 13.07.2022 за наслідками розгляду клопотання прокурора у рамках кримінального провадження №72022000410000003 від 05.04.2022 про арешт майна та визначення порядку зберігання речових доказів, накладено арешт на товарно-матеріальні цінності (аміак рідкий технічний), виробництва ПАТ «Тольяттіазот» - у кількості 30296,308 тонн та виробництва АТ «Міндобрива» - у кількості 11784,615 тонн, який зберігається в ізотермічних сховищах АТ «Одеського припортового заводу» із забороною відчуження, розпорядження та користування цим майном; визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні №72022000410000003 від 05.04.2022 шляхом передачі Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код 41037901) в управління для реалізації у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19-24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» речові докази у кримінальному провадженні № 72022000410000003, а саме товарно-матеріальні цінності (аміак рідкий технічний), виробництва ПАТ «Тольяттіазот» - у кількості 30296,308 тон та виробництва АТ «Міндобрива» - 11784, 615 тон., які зберігаються в ізотермічних сховищах АТ «Одеського припортового заводу» (код 00206539).
14.07.2022 на адресу АТ «Одеського припортового заводу» надійшов лист за підписом Голови Начальника Одеської обласної військової адміністрації № 1/01-25/5425/2-22, в якому зазначено, що: «… у травні поточного року територія АТ «Одеського припортового заводу» зазнала ворожого ракетного обстрілу, в результаті якого стався вибух, виникла пожежа. Зруйновано приміщення, що знаходяться на відстані 50 метрів від сховища аміаку. На даний час небезпека повторних ракетних обстрілів та пошкодження або знищення сховища АТ «Одеський припортовий завод» зберігається та є надвисокою… Враховуючи можливий подальший масований ракетний обстріл території Одеської області, просимо терміново забезпечити вивезення небезпечних речовин, які внаслідок фізико-хімічних, вибухо-пожежо-небезпечних та токсичних властивостей віднесені до індивідуальних небезпечних речовин, визначених в Порядку ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, та перебувають на території АТ «Одеський припортовий завод», та у випадку загоряння, вибуху, витоку яких, в регіоні може настати надзвичайна ситуація екологічного характеру, яка загрожуватиме життю та здоров'ю людей».
19.07.2022 позивачем направлено відповідачу вимогу за №38/1014 про оплату послуг з прийому, захолодженню та зберіганню транзитного аміаку в обсязі 42 080,923 тонн на загальну суму 273 015 719,03 грн., без ПДВ.
22.07.2022 позивачем повторно направлено відповідачу вимогу про оплату послуг з прийому, захолодженню та зберіганню транзитного аміаку в обсязі 42 080,923 тонн на загальну суму 327 618 864,84 грн., у тому числі ПДВ, а також рахунок на оплату від 21.07.2022.
04.04.2023 відбулося засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушень законодавства України посадовими особами Бюро економічної безпеки України, органів державної влади та інших державних органів, які здійснюють повноваження у сфері економічної безпеки, що могли призвести до зменшення надходжень до державного та місцевих бюджетів (далі - Тимчасова слідча комісія).
На засіданні були присутні, зокрема, тимчасово виконуючий обов'язки голови правління-директора АТ "ОПЗ" Ковальський Юрій Васильович та член правління АТ "ОПЗ" директор з адміністративних питань Шабуєв Костянтин.
Зі стенограми засідання Тимчасової слідчої комісії вбачається, що тимчасово виконуючий обов'язки голови правління-директора АТ "ОПЗ" повідомив про наступне: АРМА було проінформоване про накопичені затрати, пов'язані з прийманням, охолодженням і зберіганням аміаку; в офіційних оголошеннях по аукціонах не було відображено зобов'язань для потенційного покупця з відвантаження компенсацій затрат АТ "ОПЗ"; відповідно, сама ставка відвантаження визначалася в процесі переговорів із контрагентами, деякі контрагенти йшли на цю ставку, згідно якої є погоджена правильна калькуляція, деякі - не йшли, деякі - зменшували; згідно калькуляції вдалось компенсувати в перерахунках 299 мільйонів, у той час як 178 мільйонів гривень залишились некомпенсовані; останній контрагент згідно останнього аукціону ще не заплатив цю суму, інші вже заплатили; сума калькулюється: тобто є затрати, які несли на зберігання аміаку до 24.02.2022, це затрати, пов'язані з електроенергією, природним газом та азотом; калькуляція розроблена спільно з наглядовою радою і становить 1 долар 06 центів за зберігання; заборгованість, яка була б несплачена в рамках договорів, відсутня.
У відповіді АРМА від 02.06.2023 за №1050/6.1-38-23/6 повідомлено, що весь обсяг аміаку, який зберігався в ізотермічних сховищах АТ «Одеського припортового заводу» та був переданий в управління АРМА, було реалізовано п'ятьма лотами третім особам - новим власникам відповідно до викладеному у цьому листі переліку. При цьому АРМА у заявці про передачу активів до реалізації на електронних торгах було зазначено, що актив реалізується без ПДВ та знаходиться в митному режимі «транзит», до вартості активу не включено сплату митних платежів, а також сплату на прийом, охолоджування, зберігання та відвантаження активу.
Позивач неодноразово звертався з листами до АРМА з калькуляцією витрат на прийом, захолоджування, зберігання та відвантаження аміаку, що підтверджується листами №1381 від 11.10.2022, №1408 від 19.10.2022, №1433 від 25.10.2022, №1732/1 від 07.12.2022, №87 від 19.01.2023, №253 від 15.02.2023 року, які є додатками до вищенаведеної відповіді АРМА від 02.06.2023 за №1050/6.1-38-23/6.
На замовлення позивача була проведена економічна експертиза, за результатами якої складено висновок №23-5858 від 28.06.2024, в якому вказано про те, що витрати АТ «ОПЗ» за приймання, захолодження та зберігання аміаку, який надійшов у лютому 2022 року від ДП «Укрхімтрансаміаку» за договором № 1006/1ТА-2019 від 27.03.2019 у кількості - 42 080,923 тон та зберігався з 23.02.2022 по 28.02.2022, документально підтверджуються у загальній сумі 14 878 215,30 грн., що разом з ПДВ складає у сумі 17 853 858,36 грн.
Крім того, позивачем, в підтвердження витрат на зберігання залишку аміаку в обсязі 42 080,923 тон, надано до суду інформаційну довідку щодо витрат на прийом, захолодження та зберігання аміаку, який надійшов від ДП «Укрхімтрансаміаку» у лютому 2022 року, в якій зазначені детальні витрати на зберігання аміаку, а також інші документи, укладені з комунальними установами.
Відповідачем, в свою чергу, було подано до суду низку виписок за рахунком та рахунків-фактур, а також витяг з Науково-практичного коментаря Цивільного кодексу України (за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Юрінком Інтер, 2013. Т.ІІ, с. 888-892).
Листом Енергетичної митниці Державної митної служби України від 23.09.2024 №7.6-2/28-03-01/8.19/4642 підтверджено, що на момент надання цього листа аміак в обсязі 42080,923 тонн все ще перебуває під митним контролем у митному режимі «транзит».
Крім того, на виконання вимог ухвали про витребування доказів АТ «ОПЗ» надало копію фінансової звітності підприємства за 2023 рік.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Предметом позову у вказаній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 25406387,03 грн за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Так, між сторонами даного спору виникли господарські зобов'язання, підставою яких є договір №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 про надання послуг з прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку, що надходить по аміакопроводу від підприємств росії.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3, 627 Цивільного кодексу України та полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).
Разом з цим, законодавець у статті 628 Цивільного кодексу України не встановлює чіткого визначення змішаного договору, а лише передбачає можливість укладення сторонами договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), та вказав, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Слід значити, що у цивілістичній доктрині визначається, що "елементи різних договорів" можна звести до таких: 1) елементи різних договорів - це не окремі ізольовані обов'язки у змісті договору, а певна їх сукупність, характерна для відповідного договору; 2) системні ознаки, які обумовлюють виокремлення того чи іншого договору; 3) всі імперативні правила, які стосуються договору (істотні умови та умови, які відображають специфіку договору); 4) поєднання змісту різних договорів.
Специфіка змішаних договорів полягає в тому, що вони включають в договірну конструкцію елементи саме різних договорів, адже до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з'ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з'ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов'язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.
У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст; тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірний договір №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 за своєю правовою природою є змішаним.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).
Однією з характерних особливостей послуг є їх споживання в процесі надання, тобто безпосередньо під час здійснення певної діяльності, хоча вони й передбачають досягнення певних результатів, невід'ємних від самої роботи.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (ст. 936 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1, 2 ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 23.02.2022 по 28.02.2022, тобто, по дату закінчення дії спірного договору, АТ «Одеський припортовий завод» виконував обов'язки приймання, захолодження, зберігання невідвантаженого на судна аміаку рідкого технічного, що надійшов по магістральному аміакопроводу «Тольятті - Горлівка - Одеса» за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, укладеним з ДП «Укрхімтрансаміак» у кількості 42 080,923 тон.
За доводами скаржника, ДП "Укрхімтрансаміак" укладало договір з підприємством-виробником аміаку, якому надавало послугу транзиту аміаку через територію України, а також укладало договір з АТ "Одеський припортовий завод", яке надавало ДП "Укрхімтрансаміак" саме комплексну послугу, що включала прийом, захолоджування, зберігання і відвантаження транзитного аміаку на судна для цілей його подальшого вивезення за межі митної території України. При цьому, здійснення однієї дії з чотирьох (наприклад, зберігання аміаку) та/або трьох дій з чотирьох (наприклад, прийом, захолоджування, зберігання, але без відвантаження аміаку на судно), що формують комплексну послугу - не матиме ніякого сенсу та не дозволятиме досягти технологічного результату такої послуги, а також вивезення аміаку за межі митної території України. Відтак, транзит аміаку через територію України вважається здійсненим виключно після відвантаження АТ "Одеський припортовий завод" аміаку на морські судна.
Вказані доводи, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Так, із суті спірного договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 вбачається, що сторони погодили надання позивачем комплексної послуги, що включала прийом, захолоджування, зберігання і відвантаження транзитного аміаку на судна для цілей його подальшого вивезення за межі митної території України. Відтак, надання комплексної послуги завершувалося після відвантаження аміаку на судна.
Між тим, 24.02.2022 на території України було введено воєнний стан на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, який продовжений по теперішній час, що є загальновідомим фактом. Так, повномасштабне вторгнення рф призвело до блокування логістичних магістралей по території України, в тому числі мінування акваторій Азовського та Чорного морів, що спричинило неможливість прибуття суден до порту для відвантаження аміаку.
Вказані обставини призвели до зупинення операцій за договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, що встановлено місцевим господарським судом, та накопичення у сховищах АТ «Одеський припортовий завод» (в ізотермічних сховищах) на зберіганні, фактично прийнятого та захолодженого, проте не відвантаженого на судна аміаку у кількості 42 080,923 тон, що підтверджується актом №1 від 28.02.2022 звірки балансу руху аміаку російського походження, що надійшов з магістрального аміакопроводу в режимі транзит, через Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» за січень-лютий 2022 року.
Отже, у АТ «Одеський припортовий завод» виникла необхідність виконувати обов'язки приймання, захолодження та зберігання невідвантаженого на судна аміаку. При цьому, таке зберігання є однією із складової комплексної послуги, надання якої сторони погодили договором №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019.
До того ж, колегія суддів зазначає, що не відвантаження позивачем аміаку на судна (кінцевої складової комплексної послуги) відбулося не з вини позивача, а внаслідок обставин непереборної сили, що призвело до необхідності зберігання позивачем аміаку.
Законодавець у статті 628 Цивільного кодексу України вказав, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі.
Враховуючи викладене, колегія суддів виснує, що судом першої інстанції правильно проаналізовано правову природу спірного договору та застосовано до спірних правовідносин відповідні положення Цивільного кодексу України в частині надання послуг зберігання вантажу, а відтак, доводи скаржника у цій частині апеляційним судом відхиляються.
З приводу інших доводів скаржника колегія суддів зазначає наступне.
Так, судовою колегією досліджено низку доказів (листування сторін, стенограму засідання Тимчасової слідчої комісії), про які зазначено в описовій частині цієї постанови, та які, на думку скаржника, не були дослідженні судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення спору. Між тим, колегія суддів зазначає, що вказані докази свідчать лише про намір сторін врегулювати спірні відносини, та жодним чином не спростовують факт зберігання позивачем спірної кількості аміаку, плату за зберігання якого заявлено до стягнення у даній справі.
При цьому, доводи скаржника, що спірний аміак є транзитним та перебуває під митним оформленням також не спростовують факту його зберігання позивачем відповідно до умов договору.
Посилання скаржника на закінчення дії договору судом до уваги не приймаються, оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості за приймання, захолодження, зберігання невідвантаженого на судна аміаку у кількості 42080,923 тон в період з 23.02.2022 по 28.02.2022, тобто, по дату закінчення дії даного договору, а відтак, спірний період не виходить за межі дати закінчення договору.
Аргументи апелянта в частині неукладення сторонами окремого договору про зберігання аміаку судом оцінюються критично, оскільки послуга зберігання є однією зі складових частин комплексної послуги за спірним договором, про що зазначає сам скаржник. При цьому, як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, комплексна послуга кінцевого стану транзитного аміаку через територію України у відношенні до 42 080,923 тон аміаку, що надійшли через аміакопровод фактично не завершилася його відвантаженням та потребувала подальшого утримання шляхом його захолодження та зберігання незалежно від закінчення дії договору.
Факт того, що позивач пропонував відповідачу та в подальшому іншим кінцевим власникам аміаку укласти з ним окремий договір зберігання у зв'язку з необхідністю подальшого тривалого зберігання аміаку свідчить лише про намір позивача врегулювати спірні правовідносини у зв'язку з неоплатою відповідачем послуг зі зберігання. При цьому, такі звернення також не спростовують факт утримання позивачем спірної кількості аміаку шляхом його захолодження та зберігання, а також факт того, що таке зберігання позивач здійснював відповідно до умов договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, укладеного з відповідачем.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу).
Отже, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У силу зазначених норм процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З врахуванням вищевикладеного, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами у справі факт зберігання транзитного аміаку в обсязі 42 080,923 тонн на підставі договору №1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019, укладеного з відповідачем, а відтак, і про необхідність оплати ДП "Укрхімтрансаміак" послуг по прийому, захолодженню, зберіганню аміаку рідкого технічного в період з 23.02.2022 по 28.02.2022 за договором № 1006/1ТФ-2019 від 27.03.2019 у кількості 42 080,923 тон, який не був відвантажений на судна, у зв'язку із веденням воєнного стану по всій території України, оскільки надання таких послуг відноситься до зобов'язань АТ “Одеський припортовий завод», а їх оплата в реалізованому об'ємі є зобов'язанням ДП "Укрхімтрансаміак".
В свою чергу, наведені обставини відповідачем належними доказами не спростовано. До того ж, скаржником не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції наявність підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, виходячи з принципу вірогідності доказів. Так, в даному випадку, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, вважає, що вони дозволяють дійти висновку про те, існування стверджуваної обставини щодо наявності у відповідача обов'язку перед позивачем сплати грошових коштів за договором, який визначений в якості підстави позову, з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний, про який зазначає скаржник.
При цьому, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем наданих послуг позивачем правильно нараховано до стягнення інфляційні втрати та три проценти річних. Розрахунок інфляційних втрат та трьох проценти річних є арифметично правильним та відповідачем не спростований.
Стосовно позиції відповідача про відсутність заборгованості перед позивачем по прийому, захолодженню, зберіганню аміаку у кількості 42080,923 тон в період з 23.02.2022 по 28.02.2022, відображення чого мало місце в акті звірки взаєморозрахунків від 28.02.2022, актах від 31.01.2022 та від 28.02.2022 про надання послуг по прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку російського походження по договору № 1006/1ТА-2019 від 27.03.2019 за січень-лютий 2022 року, фінансовому звіті АТ “Одеський припортовий завод» за 2023 рік станом на 31.12.2023, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає, що акти від 31.01.2022 та від 28.02.2022 про надання послуг по прийому, захолоджуванню, зберіганню і відвантаженню на судна транзитного аміаку російського походження, акт звірки взаєморозрахунків від 28.02.2022 містять відомості стосовно надходження до позивача по аміакопроводу в січні-лютому 2022 аміаку та його навантаження на судна, включно по 22.02.2022 у кількості 375251,936 тон на суму 305547340,12 грн, залишок несплаченої даної комплексної послуги відповідачем в сумі 1027314,66 грн, однак дані акти не містять відомостей щодо залишку аміаку в 42080,923 тон, існування якого не заперечується відповідачем та зафіксовано в акті №1 від 28.02.2022, де залишок аміаку не відвантаженого на судна з настанням повномасштабного вторгнення рф на територію України та мінування Азовського та Чорного морів визначено, як 42080,923 тон. Отже, підписані сторонами договір № 1006/1ТА-2019 від 27.03.2019, акти надання послуг від 31.01.2022, від 28.02.2022, акт звірки взаєморозрахунків від 28.02.2022 в сукупності з актом №1 від 28.02.2022 свідчать про не закінчення у відношенні до аміаку у кількості 42080,923 тон комплексної послуги та відповідно необхідність в подальшому його захолодження, зберігання в ізометричних сховищах із застосуванням відповідних виробничих потужностей позивача, об'єм яких підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами, експертним висновком №23-5858 від 28.06.2024. При цьому, колегія суддів зазначає, що невідображення позивачем у відповідній фінансовій звітності за 2023 рік дебіторської заборгованості в сумі 17853858,36 грн свідчить лише про неналежне оформлення останньої, однак не спростовує існування заборгованості, оформленої відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, які наявні в матеріалах справи та досліджені судами першої та апеляційної інстанції.
Тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
З приводу доводів скаржника про численні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої цієї ж статті порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
1)справу розглянуто неповноважним складом суду;
2)в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3)справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4)суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5)судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6)судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7)суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства “Укрхімтрансаміак», та переглянувши рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2025 у справі №916/3883/24 в апеляційному порядку, дійшла висновку, що місцевим господарським судом правильно вирішено спір по суті. Відтак, навіть у випадку наявності процесуальних порушень, на які посилається скаржник, вказані порушення не призвели до неправильного вирішення справи, оскільки не є такими, що є обов'язковою підставою для скасування вірного рішення суду за вищезазначеними нормами процесуального права, з огляду на що доводи скаржника у цій частині апеляційним судом до уваги не приймаються. При цьому, апеляційна скарга не містить будь-яких доводів щодо інших процесуальних порушень, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, як вже було зазначено вище.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів зазначає у даному випадку, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Укрхімтрансаміак», м. Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2025 у справі №916/3883/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2025.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош