ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
11 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2137/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" - Міненко В.М. на підставі довіреності
від відповідача: Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса" - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року, суддя першої інстанції Щавинська Ю.М., повний текст складено та підписано 15.09.2025 року
у справі № 916/2137/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м.Київ
до відповідача: Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса", м.Одеса
про стягнення 1 428 507 грн 82 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
30.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м.Київ звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса", м.Одеса, в якій просить суд стягнути з відповідача кошти в розмірі 1 428 507 грн 82 коп., в тому числі: основний борг у сумі 1 019 314 грн 83 коп.; пеню у сумі 206 834 грн 60 коп.; 3% річних у сумі 36 807 грн 26 коп, інфляційні втрати у сумі 165 551 грн 13 коп. та судовий збір.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м.Київ зазначає про порушення Приватним підприємством "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса", м.Одеса своїх зобов'язань з оплати спожитого природного газу за договором постачання природного газу.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2137/25 у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
У ході розгляду справи відповідач у відзиві на позовну заяву, зокрема, визнав позовні вимоги позивача в частині несплати ним за спожитий в опалювальний період 2023-2024 роки газ в сумі 1 019 314 грн 83 коп., а також нараховані 3 % річних та інфляційні втрати, та заявив клопотання про зменшення суми пені до одного відсотка від нарахованої. Позивач заперечував проти такого зменшення.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 у справі №916/2137/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса", м.Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ основний борг у сумі 1 019 314 грн 83 коп., пеню у сумі 100 000 грн, 3% річних у сумі 36 807 грн 26 коп., інфляційні втрати у сумі 165 551 грн 13 коп. та судовий збір у сумі 9 469 грн 62 коп. В задоволенні решти позову відмовлено. Повернуто з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м Київ, частину суми судового збору у розмірі 7 330 грн 04 коп., перераховану згідно платіжної інструкції №0000028040 від 23.05.2025 на суму 17 142,10 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за спожитий газ, всупереч умовам договору №5853-ТКЕ(23)-23 постачання природного газу від 31.10.2023 року та врахував що відповідачем було визнано заборгованість у сумі 1 019 314 грн 83 коп., про що зазначено у відзиві на позовну заяву, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимоги про стягнення заборгованості у сумі 1 019 314 грн 83 коп. При цьому, суд першої інстанції наголосив, що оскільки відповідачем не виконані умови договору постачання природного газу щодо своєчасної сплати за споживчий газ, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м.Київ про стягнення з Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса", м.Одеса, сум нарахованих 3% річних та інфляційних втрат також є обґрунтованими.
Водночас, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд встановив помилковість останнього в частині визначення кінцевих дат нарахування штрафної санкції на заборгованість у розмірі 70% вартості переданого природного газу, що спричинило нарахування пені позивачем більш ніж за шість місяців від дня, коли зобов'язання у цій частині мало бути виконано (до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу), з огляду на що судом зроблено власний розрахунок пені (окремо на заборгованість з 70% та 30% вартості природного газу з урахуванням п.5.1 договору), згідно з яким сума пені за розрахунком суду становить 199 616 грн 27 коп.
Разом з тим, суд вважав, що наявні підстави для зменшення розміру пені до 100 000 грн, зокрема, пославшись на ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, якою встановлено право суду зменшити розмір неустойки з урахуванням обставин справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 у справі №916/2137/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 106 834 грн 60 коп. скасувати. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м.Київ щодо стягнення пені в розмірі 106 834 грн 60 коп., у стягненні яких було відмовлено, задовольнити. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача по справі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Скаржник зазначає, що будучи ознайомленим з умовами укладеного сторонами правочину, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність передбачена п. 7.2 договору.
Апелянт зауважує, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен: з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків; - об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язань; - причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначність прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідність розміру пені наслідкам порушення; негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Скаржник вважає, що у даній справі сума зобов'язання відповідача з оплати поставленого газу та розмір заборгованості (станом на момент звернення позивача до суду із розглядуваним позовом) дорівнює 1 019 314 грн 83 коп., тоді як сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 206 834 грн 60 коп. Відтак, заявлена сума пені не є надмірно великою до боргу відповідача (яка на теперішній час є несплаченою відповідачем) враховуючи процентне співвідношення виконання зобов'язання. Таким чином, суд неспівмірно зменшив заявлену до стягнення пеню до 100 000 грн чим порушив принципи та підходи Верховного Суду у застосуванні ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Апелянт стверджує, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Проте, під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача.
На думку скаржника, зменшення розміру пені до 100 000,00 грн фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що суд першої інстанції не надав належної уваги ступеню виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, це призвело до порушення норм ст. 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі №916/2137/25, призначено справу до розгляду.
Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Апелянт у судовому засіданні в режимі відеоконференції просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені з мотивів, викладених письмово.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявне у матеріалах справи поштове повідомлення про доставлення відповідачу ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Згідно із нормами частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов'язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення права особи, яка з'явилася до судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення присутнього представника позивача, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі №916/2137/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі №916/2137/25 в оскаржуваній частині не потребує скасування, з огляду на таке.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
31.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м.Київ (постачальник) та Приватним підприємством "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса", м.Одеса (споживач) було укладено договір №5853-ТКЕ(23)-23 постачання природного газу, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп.1 п.4 Положення, природний газ, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п.1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу.
Пунктом 2.1. договору сторони визначили замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 01.09.2023 по 15.04.2024 (включно), в кількості 350,412 тис.куб. метрів.
Згідно з п. 2.2 договору споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього договору, повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених пунктом 1.2 цього договору.
Згідно п.2.3 договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС, відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Відповідно до п.3.1. договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно з п.3.2. договору постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС.
Відповідно до п.3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Згідно з п.4.1. договору ціна на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна обсягів газу, визначених в п.2.1 цього договору як обсяг 1 (фіксований) за 1000 куб. м. газу без ПДВ 6 183,33 грн, всього з ПДВ - 7 420 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124 грн 16 коп. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1.10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27 грн 31 коп., всього з ПДВ - 163 грн 89 коп. за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583 грн 89 коп.
Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку, зокрема, 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Згідно з п.7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Пунктом 13.1 договору визначено, що даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печаткою (за наявності) та діє до 15.04.2024 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання.
Даний договір підписано та скріплено печатками обох сторін.
Матеріали справи також містять додаткову угоду №1 від 18.01.2024 року.
В матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2023 на суму 289 583 грн 15 коп., від 31.12.2023 на суму 634 672 грн 78 коп, від 31.01.2024 на суму 659 714 грн 76 коп., від 29.02.2024 на суму 491 011 грн 20 коп. та від 31.03.2024 на суму 494 332 грн 94 коп. (а.с.10-12). Загальна сума поставленого природного газу становить 2 569 314 грн 83 коп.
З балансової звітності, наданої позивачем вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату за спожитий газ у сумі 1 550 000 грн, сума залишку заборгованості складає 1 019 314 грн 83 коп.
З банківських виписок, вбачається сплата відповідачем 06.03.2024 заборгованості у сумі 100 000 грн, а також платіжні інструкції від 30.01.2024 на суму 100 000 грн, від 5.02.2024 на суму 100 000 грн, від 08.02.2024 на суму 100 000 грн, від 23.02.2024 на суму 100 000 грн, від 28.02.2024 на суму 100 000 грн, від 07.03.2024 на суму 100 000 грн, від 13.03.2024 на суму 100 000 грн, від 08.04.2024 на суму 100 000 грн, від 16.04.2024 на суму 100 000 грн, від 22.04.2024 на суму 50 000 грн, від 16.05.2024 на суму 100 000 грн, від 17.07.2024 на суму 100 000 грн, від 15.08.2024 на суму 100 000 грн, від 06.11.2024 на суму 100 000 грн та від 11.11.2024 на суму 100 000 грн.
Позивачем надано розрахунок основного боргу у сумі 1 019 314 грн 83 коп., пені у сумі 206 834 грн 60 коп., 3% річних у сумі 36 807 грн 26 коп. та інфляційних втрат у сумі 165 551 грн 13 коп.
Інших письмових доказів матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав щодо стягнення з відповідача за договором постачання природного газу, пені у повному розмірі 206 834 грн 60 коп.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі №916/2137/25 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 106834 грн 60 коп., при цьому, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 1 019 314 грн 83 коп., 3% річних у сумі 36 807 грн 26 коп., інфляційних втрати у сумі 165 551 грн 13 коп. останнім не оскаржується, а суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, тому колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку переглядається оскаржуване рішення тільки в частині доводів апеляційної скарги щодо зменшення судом нарахованої позивачем пені.
Переглядаючи частково оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія зазначає про наступне.
Так, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення для справи.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України).
Вказані правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зокрема, саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі №є925/74/19, від 02.06.2021 у справі №є5023/10655/11 (922/2455/20).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який і може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені, у якому останнім було наголошено на тому, що він є організацією, яка забезпечує постачання теплової енергії для мешканців восьми шістнадцятиповерхових та трьох двадцяти чотирьох поверхових будинків по вул. Пішонівська в м. Одесі, маючи на балансі котельню. Основним джерелом доходу відповідача є кошти, що надійшли за надані послуги від споживачів (населення). Так, у відповідності до пункту 2.2.1 договору №5853-ТКЕ(23)-23 від 31.10.2023, укладеного між позивачем та відповідачем, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню. Тобто, відповідач використовує поставлений позивачем газ виключно для виробництва та постачання теплової енергії населенню (тобто мешканцям будинків, які обслуговує котельня відповідача).
З початку повномасштабної збройної агресії рф, більшість мешканців будинків виїхало за межі України, частка з них була мобілізована, біля 40 відсотків квартир стоять закритими, із власниками немає зв'язку, будь-яка оплата за житлово-комунальні послуги мешканцями цих квартир не проводиться, але в зимовий період відповідач продовжує подавати в них тепло в зв'язку із відсутністю технічної можливості їх відключення від загальної системи теплопостачання будинків.
Таким чином, відповідач зазначав, що заборгованість відповідача перед позивачем за спожитий газ виникла саме внаслідок несвоєчасної оплати мешканців житлових будинків по вул. Пішонівська в м. Одесі за спожите тепло. При цьому, як зазначав відповідач, ним були вжиті всі заходи щодо виконання своїх обов'язків перед позивачем належним чином, заборгованість з оплати за договором 5853- ТКЕ(23)-23 від 31.10.2023 року з'явилася з незалежних від відповідача причин (несплата населення за поставлене тепло, яке вироблялося відповідачем з використанням газу, що поставляв позивач).
Врахувавши обставини у даній справі, взявши до уваги характер спірних правовідносин, ступінь виконання зобов'язання, період прострочення, наслідки порушення зобов'язання, судова колегія зазначає, що відповідачем, в порушення умов договору постачання природнього газу було допущено порушення строків сплати за спожитий природній газ, але відповідачем було здійснено часткову оплату за спожитий природний газ у сумі 1 550 000 грн, визнано позовні вимоги у частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат у повному обсязі, що за вірним висновком суду першої інстанції свідчить про вжиття ним заходів для виконання зобов'язання, а також те, що природний газ, що постачається за цим договором, використовувався споживачем для виробництва теплової енергії для постачання населенню, що також, в умовах воєнного стану, могло вплинути на своєчасність виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Крім того, місцевий господарський суд правильно врахував, що сума нарахованої позивачем до стягнення пені (з урахуванням висновків суду щодо обґрунтованої розміру пені), разом з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, становить майже 40% суми основного боргу. Поряд з цим, зменшення судом розміру неустойки свідчить про те, що зменшення розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.
З урахуванням викладеного у сукупності, судова колегія враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії росії проти України, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо зменшення розміру пені до 100 000 грн.
Тому колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що зменшення розміру неустойки фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки вони є безпідставними, бо саме законодавець у ст. 551 Цивільного кодексу України встановив право суду зменшити неустойку у разі її явної невідповідності наслідкам порушення зобов'язання. Неустойка має компенсаторний, а не каральний характер, а її розмір повинен бути співмірним із порушенням. Зменшення неустойки не позбавляє боржника відповідальності, а лише приводить її до розумних меж відповідно до принципів справедливості, добросовісності та пропорційності, закріплених у ст. 3 та ст. 13 Цивільного кодексу України.
Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду акцентує увагу скаржника на тому, що зменшення розміру пені до певного розміру є суб'єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, якими таке зменшення обґрунтовується, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення в оскаржуваній частині у даному випадку відсутні.
В той же час, висновки Господарського суду Одеської області, викладені у рішенні в оскаржуваній частині від 15.09.2025 року у справі №916/2137/25 є правомірними та такими, що зміни або скасування не потребують.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної частини судового рішення, а зводяться лише до незгоди позивача з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що всі істотні обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, з огляду на що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасування або зміни не потребує.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі №916/2137/25 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі №916/2137/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі №916/2137/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 11.12.2025 року.
Повний текст постанови складено 15.12.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Суддя Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош