Справа № 524/7111/24 Номер провадження 22-ц/814/3724/25Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О.С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
10 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпушина Г.Л.; суддів Обідіної О.І., Панченка О.О., при секретарі судового засідання Буйновій О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кітовського Віталія Леонідовича на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 червня 2025 року та на додаткові рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування про повернення дитини до місця постійного проживання,-
У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кітовський В.Л. звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив зобов'язати ОСОБА_2 , повернути малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання в провінції Онтаріо, Канада.
В обґрунтування позову вказував, що сторони у є батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Монреаль (Канада).
Зазначав, що дитина від народження постійно проживала в Канаді, відвідувала школу. У 2022 році відповідач у зв'язку із погіршенням сімейних відносин висловила своє бажання розлучитися.
У кінці грудня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду у провінції Онтаріо, Канада та просила суд терміново розглянути її запит про надання дозволу на виїзд з Канади з сином без згоди батька. Суд відхилив доводи щодо необхідності у терміновому виїзді з Канади.
Разом з тим, 27 березня 2023 року судовим наказом Вищого суду провінції Онтаріо (Канада) відповідачу дозволено виїхати з дитиною, ОСОБА_4 , до Польщі на період, що не перевищує 60 днів, між 1 квітня та 10 серпня 2023 року. Постійним місцем проживанням дитини зазначено Онтаріо ( Канада). Суд зобов'язав відповідача повідомити точну адресу місця проживання у Польщі свого адвоката і проживати виключно у цьому місці. Суд також поклав на ОСОБА_2 обов'язок забезпечити принаймні чотири рази на тиждень відео дзвінки між батьком і сином під час перебування у Польщі.
Вказував, що ОСОБА_2 виїхала до Польщі і в подальшому до України та не повернула дитину до її постійного місця проживання, порушивши наказ суду. Відповідач відмовилась виконувати покладені на неї обов'язки щодо забезпечення спілкування батька з сином, не дає можливості брати участь у його вихованні. Після незаконного переміщення дитини відповідач не повідомила позивачу про місце перебування дитини.
Також вказував, що позивачем подано заяву про повернення дитини до органів влади провінції Онтаріо у порядку передбаченому Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, а 04 жовтня 2023 року - до Міністерства юстиції.
Наказом Вищого суду провінції Онтаріо (Канада) від 18 грудня 2023 року у справі №FS-22-00033447-0001 встановлено, що ОСОБА_2 порушила розпорядження суду і не повернулася до Онтаріо з своєю малолітньою дитиною. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 надано право на одноосібне прийняття рішень (опіки) щодо дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , до подальшого розпорядження цього суду. Окрім того, батьку надано право на отримання будь-якої інформації від ОСОБА_2 та будь-яких третіх осіб, включаючи державні органи, щодо здоров'я, добробуту, освіти, паспорта та місцезнаходження дитини.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 червня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування, про повернення дитини до місця постійного проживання відмовлено.
Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 липня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Венерської Г.І. про винесення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36754 грн.
В решті вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 липня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Ульянової Ю.А. про винесення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
В решті вимог відмовлено
Не погодившись з рішенням та додатковими рішеннями суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кітовський В.Л. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та додаткові рішення районного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно відмовив в задоволенні позову посилаючись на те, що відсутнє рішення суду про визначення місця проживання дитини, оскільки Конвенцією 1980 прямо передбачено вирішення питання про повернення дитини до місця постійного проживання в тому числі з метою вирішення у встановленому законом порядку спор про місце проживання дитини з одним із батьків.
Зазначає, що суд першої інстанції не дав жодної оцінки листу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 13966/2995-1- 24/15.5 від 07.03.2024 у якому прямо вказувалося на неможливість вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю до вирішення питання повернення дитини до місця постійного проживання.
Окрім того вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач не здійснював права на піклування до переміщення дитини не відповідає обставинам справи та спростовується сукупністю доказів, які є в матеріалах справи, а також рішеннями канадських судів.
Зазначає, що право піклування належать позивачу як батьку ОСОБА_3 і вони ефективно здійснювалися, про що безпосередньо свідчить наказ Вищого суду провінції Онтаріо (Канада) від 27 березня 2023 року в якому зазначено, що поки дитина та відповідач перебувають в Онтаріо (Канада), позивач матиме право на виховання дитини під наглядом двічі на тиждень, що розпочнеться якнайшвидше. Крім часу відведеного для батьківських зустрічей Позивач матиме можливість відеозустрічей з дитиною двічі на тиждень. Також згідно з розпорядженням Вищого суду провінції Онтаріо від 18 грудня 2023 року, позивач тимчасово має право на одноосібне прийняття рішень щодо дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З вказаного слідує, що позивач як під час проживання сина в Канаді, так і після його неправомірного переміщення, вчиняв активні дії для забезпечення можливості, в тому числі й юридичної, здійснювати права піклування щодо дитини.
На вказане уваги районного суд не звернув, чим порушив норм процесуального та матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Також вказує, що відповідач не виконала ухвали суду щодо опитування дитини в «зеленій кімнаті» з участю психолога, що б дало можливість з'ясувати думку дитини та її психологічний стан.
Щодо додаткових рішень про стягнення витрат на правничу допомогу вказує, що не передбачено подання двох заяв від однієї сторони щодо ухвалення додаткового рішення з приводу розподілу судових витрат, оскільки адвокати діють у справі від імені особи, яку він представляє, а не від власного імені. Вказане є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
У вересні 2025 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Ульяновою Ю.А. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
Щодо оскарження додаткових рішень вказала, що позивачем було пропущено строк на їх оскарження, оскільки під час подачі апеляційної скарги представник позивача не просив їх скасувати, а тільки 05 серпня 2025 року подав заяву в якій вказав, що в апеляційній скарзі було допущено описку в прохальній частині та не зазначено про скасування додаткових рішень. Вважає, що виправлення описки в апеляційній скарзі чинним ЦПК України не передбачено, а тому вказана заява фактично є доповненням апеляційної скарги. Разом з тим доповнення до апеляційної скарги можна подати упродовж строку на апеляційне оскарження, тобто до 30.07.2025 рок. Представником позивача доповнення подано 05.08.2025 року з пропуском строку, а тому вважає, що відсутні підстави для їх розгляду.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні: позивач і його представник, представники відповідача, інші особи по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Монреаль (Канада) народився ОСОБА_6 , який постійно проживав у місті Онтаріо Канада до квітня 2023 року. Батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Районним судом також встановлено, що ОСОБА_6 має множинне громадянство, - є громадянином Канади паспорт НОМЕР_1 та України, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України № 6144-536-1 від 29.01.2018, виданою Посольством України в Канаді.
18 листопада 2022 року ОСОБА_1 був заарештований та звинувачений за 5 пунктами Кримінального кодексу Канади. Згідно умов звільнення, ОСОБА_1 обмежено можливість спілкуватись із ОСОБА_2 безпосередньо у будь-якій формі, бути присутнім у подружньому житлі сторін або наближатись до ОСОБА_2 на відстань меншу ніж 500 метрів.
Окрім того встановлено, що у провадженні суду Онтаріо муніципалітет Торонто (Канада) перебувала справа за заявою ОСОБА_2 щодо термінового надання дозволу на виїзд з Канади з сином без згоди батька дитини.
Згідно судового наказу Вищого суду провінції Онтаріо (Канада) від 27 березня 2023 року ОСОБА_2 дозволено виїхати з дитиною, ОСОБА_4 до Польщі, на період, що не перевищує 60 днів між 1 квітня та 10 серпня 2023 року. У судовому наказі зазначено постійне місце проживання дитини Онтаріо (Канада ).
Зобов'язано ОСОБА_2 повідомити точну адресу місця проживання у Польщі свого адвоката і проживати виключно у цьому місці. Суд поклав на заявника обов'язок забезпечити принаймні чотири рази на тиждень відео дзвінки між батьком і сином під час перебування у Польщі.
Наказом вищого суду провінції Онтаріо Канада від 27 березня 2023 року встановлено право батька на виховання сина під наглядом двічі на тиждень, що розпочнеться якнайшвидше. Крім відведених батьківських зустрічей батько матиме можливість відео зустрічей з дитиною двічі на тиждень.
Згідно наказу Вищого суду провінції Онтаріо Канада від 18 грудня 2023 року у справі FS-22-00033447-0001 встановлено, що мати дитини порушила розпорядження суду і не повернулась до Онтаріо зі своєю малолітньою дитиною. У зв'язку з чим, ОСОБА_1 надано право на одноосібне прийняття рішень (опіки) щодо дитини ОСОБА_3 , 06 червня 2017 року до подальшого розпорядження цього суду. Також батьку надано право на отримання будь-якої інформації від ОСОБА_2 та будь-яких третіх осіб, включаючи державні органи, щодо здоров'я, добробуту, освіти, паспорта та місцезнаходження дитини та прийняття рішень стосовно малолітньої дитини.
Районним судом також встановлено, що з червня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживають в місті Кременчуці.
Заочним рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 вересня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.
Судом встановлено, що дитина проживає з матір'ю, бабою та дідом. Будинок АДРЕСА_1 є двоповерховий з усіма комунальними зручностями. Для дитини облаштована окрема кімната відповідно до віку. Дитина відповідно до договору №23.08 навчається у першому класі ТОВ «Кременчуцький ліцей» «Перша Британська школа».
Згідно висновка № 03-09 від 04.12.2024 року Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області вказано щодо недоцільності повернення дитини до місця постійного проживання в провінції Онтаріо Канада.
Позивач у своїх позовній заяві посилався на те, що мати дитини без його згоди виїхала на постійне місце проживання до України, чим здійснила протиправне переміщення дитини до України та продовжує незаконно утримувати дитину в Україні, внаслідок чого порушені його права, як батька, а тому вважає, що дитина підлягає поверненню до Канади на підставі Конвенції 1980 року.
Відмовляючи в задоволенні позову районний суд виходив з того, що враховуючи відносини, які склалися між батьками дитини, епізоди застосування фізичного та психологічного насильства щодо відповідачки та її малолітнього сина, враховуючи повну адаптацію дитини до життя в Україні, районний суд дійшов висновку, що повернення малолітньої дитини в провінцію Онтаріо (Канада) до батька, розлука із матір'ю не сприятиме стабільності соціального життя дитини та не відповідатиме її найкращим інтересам.
Окрім того відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b)Гаазької конвенції того, що повернення дитини до провінції Онтаріо (Канада) може поставити під загрозу заподіяння дитині психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нестерпиму обстановку.
Колегія суддів погоджується із такими висновками районного суду з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спірні правовідносини виникли у зв'язку з пред'явленням батьком малолітньої дитини вимоги про її повернення до Італійської Республіки згідно з правилами Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. ст. 15, 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України та підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Статтею 11 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII, на держави-учасниці покладено зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
Зазначена стаття кореспондує із правом кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, закріпленим у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 04 листопада 1950 року, підписаної від імені України 09 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Україна відповідно до Закону України від 11 січня 2006 року № 3303-IV приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди).
Згідно зі ст. ст. 1, 2 Конвенції цілями цієї Конвенції є: забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.
Відповідно до ч., ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Згідно з ч.1 ст. 12 Гаазької конвенції визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст. 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
У ч.2 ст. 12, ч. ч. 1, 2 ст. 13 та ст. 20 Гаазької конвенції визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.
За змістом частини другої статті 12 Гаазької конвенції судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
Про наявність того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть свідчити такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв'язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.
Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на цей час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
Інтерес дитини в тому, щоб не бути вивезеною зі свого постійного місця проживання без достатніх гарантій стабільності в нових умовах, поступається перед основним інтересом будь-якої особи не бути підданій фізичній або психологічній загрозі або поміщеній в нетерпиму обстановку.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 201/3647/22 (провадження № 61-10130св24).
Статтею 13 Гаазької конвенції передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання; b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
Розглядаючи заяви про повернення дитини до країни постійного проживання, насамперед слід враховувати, що ч.1 ст. 3 Конвенції покладає обов'язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує. У цьому разі зазначене формулювання відображає загальне правове правило, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести.
Предметом позову у цій справі є виключно вимога про повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе міжнародних зобов'язань.
Однак, інтерес дитини в тому, щоб не бути вивезеною зі свого постійного місця проживання без достатніх гарантій стабільності в нових умовах, поступається перед основним інтересом будь-якої особи не бути підданій фізичній або психологічній загрозі або поміщеній в нетерпиму обстановку.
При розгляді справи судом першої інстанції було повно та всебічно встановлені всі обставини справи, досліджені надані сторонами докази.
Так, відповідач у своїх поясненнях вказувала, що неодноразово зверталась до правоохоронних органів щодо вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції було встановлено, що кримінальні провадження, порушені за заявами відповідача, в Канаді, закриті. За заявою відповідача внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 2 ст. 156 КК України, процесуальне рішення станом на день розгляду справи не прийнято.
Разом з тим, доказом, про девіантну поведінку позивача є його арешт у листопаді 2022 року за результатами звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів Канади та подальше звільнення під заставу з забороною спілкування з відповідачем безпосередньо у будь-якій формі, бути присутніми у подружньому житлі сторін або наближатись до відповідача на відстань не менше ніж 500 метрів.
Враховуючи це, суд першої інстанції зазначив, що існує «серйозний ризик» того, що повернення дитини до провінції Онтаріо (Канада), до його постійного місця проживання, поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної чи психічної шкоди або іншим чином створить для дитини нетерпиму обстановку, особливо, якщо таке відбудеться одночасно із розлученням з матір'ю.
Колегія суддів зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
В своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини зазначає наступне : при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Вирішальним питанням є те, чи було забезпечено справедливий баланс, який повинен існувати між конкуруючими інтересами, що стоять на кону: інтереси дитини, батьків та громадського порядку, беручи при цьому до уваги те, що найкращі інтереси дитини повинні отримати першочергову увагу і що цілі негайного повернення відповідають певній концепції «найкращих інтересів дитини».
В своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що існує широкий консенсус - у тому числі в міжнародному праві - на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе. Такий підхід закладений і в Гаазькій конвенції, яка пов'язує цей інтерес до відновлення статусу-кво за допомогою винесення рішення про негайне повернення дитини до країни її постійного проживання у разі незаконного викрадення, при цьому беручи до уваги той факт, що неповернення дитини іноді може бути виправдане об'єктивними причинами, які відповідають інтересам дитини, тим самим пояснюючи існування винятків, особливо у разі серйозного ризику того, що повернення дитини піддасть її фізичній чи психологічній шкоді або іншим чином помістить її в нестерпну ситуацію. ЄСПЛ також зазначає, що Європейський Союз дотримується тієї ж філософії в рамках системи, що включає лише держав - членів ЄС, яка заснована на принципі взаємної довіри. Постанова Європейської Ради (ЕС) від 27 листопада 2003 року № 2201/2003, що стосується юрисдикції та визнання і виконання судових рішень у сімейних справах та в справах батьківської відповідальності, положення якої про викрадення дітей доповнюють ті положення, які вже закладені в Гаазькій конвенції, так само посилається в преамбулі на найкращі інтереси дитини, тоді як стаття 24 § 2 Хартії основних прав наголошує, що в усіх діях, пов'язаних з дітьми, найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговим міркуванням.
Обов'язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Гаазька конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримування дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).
Згідно з висновками ЄСПЛ, висловленими у рішенні «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії» від 12 липня 2011 року, заява № 14737/09, рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання на підставі Гаазької конвенції не може прийматися автоматично без урахування усіх важливих обставин, про що свідчать встановлені Конвенцією випадки, за яких компетентний орган може відмовити у наданні розпорядження про повернення дитини. При вирішенні таких справ суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв'язків з сім'єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв'язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.
ЄСПЛ у справі «Х проти Латвії», заява № 27853/09, рішення від 26 листопада 2013 року, зазначив, що в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазької конвенції, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Гаазької конвенції (стаття 13 (а) і існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонам.
ЄСПЛ вважає, що гармонійне тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Гаазької конвенції може бути досягнуте за умови дотримання таких двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по- справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 Гаазької конвенції, по-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції.
За змістом ч.2 ст. 12 Гаазької конвенції судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
Про наявність того, що дитина прижилась у своєму новому середовищі, можуть свідчити наступні факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв'язки; відбулась зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.
Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
Судом встановлено, що дитина проживає з матір'ю, бабою та дідом. Будинок є двоповерховий з усіма комунальними зручностями. Для дитини облаштована окрема кімната відповідно до віку. Дитина відповідно до договору №23.08 навчається у першому класі ТОВ «Кременчуцький ліцей» «Перша Британська школа». Дитина відвідує гуртки.
Висновком № 03-09 від 04.12.2024 року Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області зазначено щодо недоцільності повернення дитини до місця постійного проживання в провінції Онтаріо Канада.
Суд першої інстанції урахував, що в Україні проживаючи разом із матір'ю дитина має нормальний стабільний психоемоційний стан, навчається, за дитиною здійснюється належний побутовий та медичний догляд, дитина має сталі сімейні та соціальні зв'язки, комфортне та звичне для неї місце проживання.
Зважаючи на тривалий період у два роки, який пройшов з дати переміщення дитини, протягом якого дитина мешкає на території України, суд вважав, що малолітній ОСОБА_6 повністю адаптувався та прижився до нового середовища в Україні.
Враховуючи викладене, а також положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), прецедентну судову практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та релевантну судову практику Верховного Суду у подібних справах, районний суду дійшов вірного висновку про ет, що відсутні підстави для повернення дитини до постійного місця проживання до провінції Антаріо ( Канада), оскільки дане повернення не відповідатиме як найкращим інтересам дитини.
Отже, районний суд правильно врахував сімейну ситуацію, яка склалася між батьками дитини, ряд факторів емоційного, матеріального та медичного характеру, дослідили всі докази та надали розумну оцінку балансу інтересів сторін у світлі як найкращого врахування інтересів дитини дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Посилання позивача на порушення його прав як батька малолітньої дитини не є підставою для скасування судового рішення, оскільки рішення суду у справі про повернення сина до держави постійного проживання повинно забезпечувати не тільки права одного з батьків, а й відповідати найкращим інтересам дитини. При цьому відсутні будь-які перешкоди участі позивача у житті сина та відвідування його за місцем проживання дитини.
Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб'єктивного тлумачення чинних норм законодавства та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.
Щодо оскарження додаткових рішень, колегія суддів зауважує, що на підтвердження понесених судових витрат стороною відповідача надано належні докази, та враховуючи заперечення позивача щодо заявлених витрат, районний суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення заяв адвокатів відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу та зменшення їх з 62160 грн. до 36764 грн, та з 35000 грн. до 15000 грн. відповідно, що є співрозмірними із складністю виконаної роботи.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та додаткові рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст.368, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кітовського Віталія Леонідовича - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 червня 2025 року та додаткові рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 10 грудня 2025 року.
Головуючий суддя : ______________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _________________ О.І. Обідіна__________________ О.О. Панченко