Справа № 161/9445/25 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б.
Провадження № 22-ц/802/1278/25 Доповідач: Карпук А. К.
15 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Федонюк С.Ю., Осіпука В.В.,
секретар Русинчук М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2025 року в складі судді Плахтій І. Б.,
У травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (надалі - ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 18.12.2023 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 1182029, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 15000 грн строком на 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування, а відповідач зобов'язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. Згідно з договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1182029, укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало ОСОБА_1 грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору.
Натомість відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав у зв'язку з чим утворилась заборгованість сумі 92400 гривень, з яких 14000 гривень - основного боргу, 78400 гривень - заборгованість за відсотками..
29.07.2024 ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс», уклали Договір факторингу № 01022024.
Відповідно до умов вказаного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по щодо боржників ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», зокрема, і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1182029 від 18.12.2023.
На підставі викладеного ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 92400 грн, а також понесені судові витрати.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №1182029 від 18 грудня 2023 року в загальному розмірі 76790 грн.
В задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2013 грн. 16 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині зменшення суми заборгованості за нарахованими процентами, розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, розподілити судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір процентної ставки, який визначений умовами договору, повинен застосовуватися за весь період нарахування процентів, оскільки приписи ЗУ «Про споживче кредитування», якими обмежено максимальний розмір денної процентної ставки, до кредитного договору, який укладений до набрання чинності цих змін і який не переукладався, не застосовуються.
З апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків у визначеному у позовній заяві розмірі, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання учасники справи (їх представники) не з'явилися.
Судовий виклик-повідомлення, який надсилався ОСОБА_1 на адресу, вказану в апеляційній скарзі, повернувся з відміткою «адресат відсутній».
Відповідно до приписів частин першої-другої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Відповідач не повідомляв апеляційний суд про зміну місця проживання, перебування чи знаходження, тому відповідно до положень статті 131 ЦПК України, апеляційний суд здійснював її виклик в судове засідання за останньою відомою адресою і судовий виклик повідомлення в судове засідання апеляційного суду на 09:30 10 грудня 2025 року вважається доставленим.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності сторін (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 15.12.2025, тобто, дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2023 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1182029 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», відповідно до умов якого, товариство надало споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Згідно з п. 1.2, 1.3., 1.4. договору сума кредиту складає 14 000 грн. Строк кредиту 360 днів. Періодичність сплати процентів - кожні 25 днів.
Пунктами 1.5., 1.5.1. договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.3 цього договору.
Відповідно до п.2.1 Договору, кошти надаються Товариством у безготівковій формі, шляхом їх перерахунку на поточний рахунок споживача з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до листа, ТОВ «ПЕЙТЕК» успішно перерахувало кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» 18.12.2023 на суму 14000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 .
Згідно з розрахунком заборгованості за Договором № 1182029 від 18.12.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 29.07.2024, загальна сума заборгованості за період з 18.12.2023 по 29.07.2024 становить 92400 грн, з яких: тіло кредиту - 14 000, 00 грн, проценти за користування кредитом - 78400,00 грн.
29.07.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» (клієнт) та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу № 29/07/2024, за умовами якого клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору в порядку та в строки встановлені цим договором.
Згідно з п. 2.2. договору факторингу загальний розмір заборгованостей, права вимоги до яких відступаються, складає 94 208 864, 59 грн станом на дату підписання сторонами цього договору, згідно з Реєстром боржників, які складаються сторонами в паперовому вигляді (Додаток 1 до Договору) та у формі електронного документа.
Відповідно до копії платіжної інструкції № 118 від 29.07.2024 ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» сплатило ТОВ «Селфі Кредит» згідно з договором факторингу № 29/07/2024 від 29.07.2024, без ПДВ, 1 838 137, 38 грн.
З копії витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 29/07/2024 від 29.07.2024 вбачається, що ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідача за кредитним договором № 1182029 від 18.12.2023 у сумі 92400 грн.
Факт підписання договору про надання споживчого кредиту сторонами, його відповідності Закону України «Про електронну комерцію», отримання кредитних коштів та факту переходу від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» прав вимоги за цим договором, сторонами не оспорюється, а встановлені в цій частині рішення суду першої інстанції обставини справи відповідачем не оскаржуються.
Оскільки рішення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту за договором про надання споживчого кредиту № 1182029 від 18.12.2023 в сумі 14000грн не оскаржується, то відповідно до норм ст. 367 ЦПК України апеляційним судом у цій частині рішення не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.
Суд першої інстанції частково задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення процентів за користування кредитом дійшов висновку, що умови договору щодо нарахування процентів у розмірі, що перевищує 2,5 % на день, починаючи з 24 грудня 2023 року, 1,5 % на день, починаючи з 22 квітня 2024 року, а також, що перевищує 1% на день, починаючи з 20 серпня 2024 року, є нікчемними
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору строк кредиту 350 днів, детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком № 1 до договору. У споживача відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту за Договором (п. 1.4.1 договору).
Відповідно до п. 1.5 договору тип процентної ставки - фіксована, за користування кредитом нараховуються проценти в наступному розмірі та порядку: стандартна процентна ставка - 2,5% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3. договору.
Із сформованого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» розрахунку вбачається, що за період з 18 грудня 2023 року до 11 січня 2024 року, первісний кредитор нарахував заборгованість відповідача по відсотках за кредитним договором в сумі 7000 грн. (розрахунок здійснено за відсотковою ставкою 2%), за період з 18.12.2023 по 29.07.2024 нарахована заборгованість - 71400 грн (розрахунок здійснено за відсотковою ставкою 2,5%).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023.
Закон України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.
Згідно з частиною 5 статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Колегія суддів враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.
Оскільки Закон України № 3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 2,5 %, в період часу з 22.04.2024 до 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1,5 %, а з 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.
Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
Тому необгрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування визначеної у договорі споживчого кредитування денної процентної ставки у розмірі 2,5 % за весь період нарахування заборгованості.
Кредитний договір № 1182029 укладено 18.12.2023, тобто до внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за період з 18 грудня 2023 року до 11 січня 2024 року розмір відсоткової ставки повинен становити - 2% (розмір процентів визначений первинним кредитором), за період з 13 січня 2024 року по 21 квітня 2024 року - 2,5% (розмір процентів визначений в п. 1.5.1 договору та в межах законодавчо визначеного обмеження на цей період), за період з 22 квітня 2024 року по 29 липня 2024 року - 1,5 % (в межах законодавчо визначеного обмеження на цей період).
З огляду на викладене та перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що розмір заборгованості за кредитним договором № 1182029 від 18.12.2023 становить 76790 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 14000 грн.; заборгованість за процентами в розмірі 62790 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суду зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За положеннями частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).
Представництво інтересів ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» у суді першої інстанції здійснював адвокат Руденко К.В. на підставі довіреності та договору №02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02 серпня 2024 року.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача долучив до матеріалів справи документи: копію договору №02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02 серпня 2024 року; копію акта приймання-передачі наданих послуг №45 від 04 лютого 2025 року з витягом; копію платіжної інструкції №1990 від 06 лютого 2025 року.
Розподіляючи понесені ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції зазначив, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному заявником розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критеріям розумної необхідності та реальності таких витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Адвокатом Руденко К.В. у даній справі було складено та подано до суду позовну заяву, однак предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною. Очевидно, що підготовка апеляційної скарги не вимагала від адвоката значних витрат часу.
Ураховуючи викладене, зважаючи на характер виконаної адвокатом роботи (складання позовної заяви), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають відшкодування на суму 3 000 грн.
Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384 , 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді