Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/426/20
Провадження № 4-с/711/33/25
26 листопада 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді Скляренко В.М.
при секретарі Півень С.А.,
за участі:
скаржника ОСОБА_1 ,
представника ДВС Піддубної О.О.
представника стягувача - адвоката Міщенка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),-
07.02.2020 Придніпровським районним судом м. Черкаси винесено судовий наказ по справі №711/426/20 відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) боржника, починаючи з 21.01.2020 року та до досягнення дітьми повноліття.
Примусове виконання відповідного судового наказу здійснюється в рамках виконавчого провадження №61585521, яке було відкрите 20.03.2020 і перебуває на виконанні у Другому відділі державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління юстиції України (далі - Другий ВДВС).
На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М. перебували наступні виконавчі провадження:
№71858346 з примусового виконання виконавчого листа №707/2933/19 від 20.10.2021, виданого на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12.07.2021 про стягнення солідарно з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 09.12.2016 в сумі 163 000 грн.;
№71856461 з примусового виконання виконавчого листа №707/2933/19 від 20.10.2021, виданого на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12.07.2021 про стягнення солідарно з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 09.12.2016 в сумі 163 000 грн.
На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. перебувало виконавче провадження №73050803, яке було відкрите 13.10.2023 на підставі виконавчого листа №711/2195/20 від 02.10.2023, виданого на виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.04.2023 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в загальному розмірі 123 335 грн. (54 925 грн. компенсації за 1/2 частину вартості легкового автомобіля марки «Daihatsu YRV», 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та 68 410грн компенсації за 1/2 частину легкового автомобіля марки Geely моделі МК-cross, модифікації 1/5L basic plus, кузов № НОМЕР_2 , 2014 року випуску, червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 .
В рамках виконавчих проваджень №71856461 та №71858346 приватним виконавцем Недоступом Д.М. було стягнуто з боржників грошові кошті на загальну суму 161 168,38 грн. для їх перерахування стягувачу ОСОБА_1 : 15.06.2023 - 1481,91 грн.; 04.12.2024 - 140 137,50 грн.; 05.12.2024 - 18 316,15 грн.; 08.12.2024 - 1 232,82 грн. За рахунок таких коштів ОСОБА_1 було перераховано виконавцем 21 030,88 грн., а решта в суми було перераховано на рахунок приватного виконавця Плесюка О.С. на виконання ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.11.2023р. №711/2195/20 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у ВП №73050803.
Грошові кошти, які були стягнуті у виконавчих провадженнях №71856461 та №71858346 в інтересах ОСОБА_1 , на загальну суму 161 168,38 грн. були враховані державним виконавцем при обчисленні розміру аліментів в рамках ВП №61585521, як дохід платника аліментів, внаслідок чого збільшено суму розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 за червень 2023 року на 489,03 грн. та за грудень 2024 року на 52 696,54 грн., що призвело до істотного збільшення розміру заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів.
28.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця Другого ВДВС з заявою, в якій просив врахувати в межах ВП №61585521 в якості добровільної сплати ним аліментів суму коштів в розмірі 14 626,37 грн., які були переведені ним у період з 20.04.2023 по 06.03.2025 на банківські картки дітей (сина ОСОБА_7 та доньки ОСОБА_8 ) в АТ «Універсал Банк». Натомість листом від 09.09.2025 у задоволенні відповідної заяви було відмовлено з посиланням на те, що відповідні кошти були перераховані не на рахунок стягувача ( ОСОБА_2 ), а на рахунки дітей. Одночасно ОСОБА_1 було направлено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, складений станом на 05.09.2025.
Не погоджуючись з правомірністю дій державного виконавця при складанні розрахунку заборгованості по аліментам в рамках ВП №61585521, ОСОБА_1 звернувся 15.09.2025 до суду зі скаргою, в якій просить:
1). визнати протиправними дії державного виконавця Другого ВДВС Піддубної О.О. щодо донарахування аліментів у ВП №61585521 в розмірі 46 245,38 грн. та зобов'язати державного виконавця скасувати відповідну донараховану суму аліментів;
2). визнати бездіяльність державного виконавця Другого ВДВС Піддубної О.О. щодо нездійснення перерахунку заборгованості по аліментам за ВП №61585521 з урахуванням добровільно сплачених боржником ОСОБА_1 на картки дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - грошової суми в розмірі 14 626,37 грн. за період з 20.04.2023 по 06.03.2025 та зобов'язати державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості з врахуванням таких сум, як добровільно сплачених аліментів.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що в рамках ВП №71858346 йому, як стягувачу, було безпосередньо перераховано лише суму коштів в розмірі 21 030,88 грн., а решта суми йому не виплачувалась і була перерахована на рахунок приватного виконавця у ВП №73050803. Оскільки скаржник фактично не отримував стягнутих виконавцем у ВП №71858346 коштів в сумі 142 285,27 грн., то такі кошти не можуть вважатися його доходом і не мають враховуватись при обчисленні розміру аліментів у ВП №61585521, а відтак державний виконавець неправомірно донарахував ОСОБА_1 зобов'язання зі сплати аліментів на суму 46 245,38 грн. Крім того, скаржник стверджує, що державний виконавець зобов'язаний врахувати при розрахунку розміру заборгованості по аліментах у ВП №61585521 суми коштів, які перераховувались ОСОБА_1 на банківські рахунки дітей в період часу з 20.04.2023 по 06.03.2025, оскільки відповідні кошти є добровільно сплаченими аліментами на утримання дітей.
17.09.2025 судом прийнято до провадження скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця в рамках ВП №61585521.
02.10.2025 від стягувача - ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ), - надійшли заперечення на скаргу ОСОБА_1 , в яких вона просила відмовити у задоволенні вимог скаржника. В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що на підставі судового наказу ОСОБА_1 має сплачувати аліменти на утримання дітей з усіх видів його доходів. Підставою для стягнення за рішенням суду від 12.07.2021 №707/2933/19 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 163 000 грн. було те, що ОСОБА_1 набув право вимоги до боржників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 24.06.2020, укладеного з первісним кредитором ОСОБА_10 на безвідплатній основі, а відтак відповідна сума коштів в розумінні п. 14.1.54 ст. 14 ПКУ є його доходом і має враховуватись при обчисленні розміру аліментів. Використання відповідних грошових коштів для виконання зобов'язання ОСОБА_1 , як боржника у ВП №73050803, свідчить про факт отримання ним таких коштів, а отже державним виконавцем правомірно донараховано заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 46 245,38 грн. Додатково вказується про необґрунтованість вимог скаржника щодо врахування в якості сплати аліментних платежів грошових сум, які він перераховував на картки дітей, оскільки відповідні грошові перекази за своїм призначенням не є аліментами.
15.10.2025 до суду надійшов відзив Другого ВДВС проти скарги, в якому вказується про необґрунтованість та безпідставність тверджень скаржника, оскільки дії державного виконавця є таким, що відповідають вимогам чинного законодавства.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи скарги та наполягав на задоволенні його вимог з підстав, викладених у скарзі.
Державний виконавець Другого ВДВС - Піддубна О.О. - заперечила проти вимог скарги та зазначила, що нею не було порушено жодних вимог законодавства при здійсненні виконавчих дій та розрахунку розміру заборгованості боржника по аліментах у ВП №61585521.
Представник стягувача - адвокат Міщенко С.В., який діє на підставі ордеру серії СА №1136903 від 30.09.2025, - також заперечив проти вимог скарги та просив відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали скарги та надані учасниками справи письмові докази, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується (стаття 1, частина друга статті 3, частини перша, третя статті 8).
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ст. 1291 Конституції України, ст. 18 ЦПК).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404).
Відповідно до ст. 1 Закону №1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Частиною четвертою статті 18 Закону №1404 на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Аналіз змісту скарги свідчить, що вона стосується двох аспектів правомірності розрахунку державним виконавцем розміру заборгованості по аліментах: 1) обсяг доходів боржника, які враховуються при обчисленні розміру аліментів; 2) можливість зарахування нецільових грошових переказів, які здійснювались боржником безпосередньо на банківські картки дітей, в якості належного виконання аліментних зобов'язань боржника за судовим рішенням, яке перебуває на примусовому виконанні.
Щодо обсягу доходів боржника, які враховуються при обчисленні розміру аліментів.
Згідно з частиною третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У частині першій статті 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Аналіз положень СК України, зокрема положень статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183 СК України, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини аліментів з обох джерел отримання грошових коштів.
ЦК України також ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», зокрема у відносинах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (далі - Перелік видів доходів).
Відповідно до пункту 1 цього Переліку утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом. У такій нормі наводиться також перелік відповідних видів заробітку, який не є вичерпним, оскільки наприкінці містить вказівку «інші види заробітку».
У пункті 12 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів визначені види доходів, з яких не провадиться утримання аліментів, перелік яких є вичерпним.
Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків (пункт 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів).
Частиною першою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.
Здійснюючи тлумачення змісту поняття «дохід», який враховується при обчисленні розміру аліментів, Верховний Суд виклав правовий висновок, що з урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб'єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів. (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2021 у справі №758/10761/13-ц).
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що право вимоги ОСОБА_1 , як кредитора, до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , як боржників, про стягнення грошових коштів в сумі 163 000 грн. ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржників за договором позики, який був укладений 09.12.2016 між ОСОБА_11 (позикодавець) та ОСОБА_5 (позичальник), поручителем якої виступив ОСОБА_6 .. Відповідне право вимоги було набуто ОСОБА_1 на підставі безвідплатного договору про відступлення права вимоги (цесії) від 24.06.2020, який був укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_10 , яка є правонаступником первісного кредитора ОСОБА_11 .. Зазначені обставини дають підстави виснувати, що набуття ОСОБА_1 права вимоги про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 163 000 грн. за своєю природою є доходом, який має враховуватись при розрахунку розміру його аліментних зобов'язань при виконанні судового наказу №711/426/2020 від 07.02.2020.
З матеріалів справи судом встановлено, що право вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів в сумі 163 000 грн. було захищено рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 12.07.2021 №707/2933/19 і на виконання такого судового рішення виконавцем у виконавчих провадженнях №71856461 та №71858346 з боржників було стягнуто 161 168,38 грн., з яких безпосередньо ОСОБА_1 було перераховано 21 030,88 грн., а решта коштів в сумі 140 137,50 грн. використана виконавцем для погашення зобов'язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у ВП №73050803.
Окремо суд звертає увагу, що відповідні транзакції грошових коштів між виконавчими провадженнями №71856461, №71858346 та №73050803 обумовлені необхідністю забезпечення виконання ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.11.2023 №711/2195/20, відповідно до якої суд ухвалив - звернути стягнення в межах виконавчого провадження №73050803 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 , яка підтверджена виконавчим листом Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.10.2023 у справі №711/2195/20, який перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С., - на грошові кошти, які підлягають поверненню ОСОБА_2 , в сумі 160 285,27 грн., та які перебувають у приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М.
Таким чином доводи ОСОБА_1 про те, що він не отримував фактично суми коштів в розмірі 140 137,50 грн. є необґрунтованими, оскільки за рахунок таких коштів було зменшено обсяг його боргових зобов'язань у ВП №73050803. Отже врахування державним виконавцем відповідної суми грошових коштів в якості доходу ОСОБА_1 при обчисленні розміру аліментів у ВП №61585521 та донарахування останньому зобов'язання зі сплати аліментів за грудень 2024 року в розмірі 46 245,38 грн. є правомірним, а доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.
Стосовно необхідності зарахування державним виконавцем суми грошових переказів, які здійснювались ОСОБА_1 на банківські картки дітей, в якості сплати аліментів у ВП №61585521, то суд виходить з наступного.
За змістом статті 179 СК аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання, а також має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Верховний Суд розглядаючи спори щодо визначення розміру заборгованості за аліментами висновував, що добровільне перерахування боржником аліментів на особистий рахунок його неповнолітньої дитини вважається таким, що здійснене на виконання судового рішення про стягнення аліментів на її утримання (постанови Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №760/17498/22, від 05.08.2025 у справі №390/2379/24).
Отже лише той факт, що грошові кошти перераховувались ОСОБА_1 на карткові рахунки дітей, а не на рахунок їх матері, яка є отримувачем аліментів, не є достатньою правовою підставою для неврахування відповідних грошових переказів в якості аліментних платежів.
В той же час Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що наявність у квитанціях про здійснення платежів у графі «призначення платежу» відомостей неконкретизованого змісту: «переказ власних коштів», - не дає можливості ідентифікувати грошові кошти як такі, що спрямовані на сплату аліментів (постанови Верховного Суду від 31.10.2024 у справі №545/1241/20, від 05.08.2025 у справі №390/2379/24).
В той же час слід звернути увагу, що не можна посилатись на висновок Верховного Суду, якщо відмінність у спірних ситуаціях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду (п. 60 постанови Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №910/15473/23).
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо цільового призначення вчинених ним грошових переказів на банківські картки дітей варто звернути увагу на наступне.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).
Статтею 8 СК України передбачено, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК). Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки (постанова Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначеної вимоги закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 ЦК).
Положення ч. 3 ст. 16 ЦК є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021).
Отже слід виснувати, що суперечлива поведінка особи є порушенням засад добросовісності, а відтак може бути підставою для відмови у захисті цивільних прав та інтересів такої особи.
Аналіз на засадах розумності змісту законодавчих норм, які регулюють питання виконання батьками свого обов'язку по утриманню неповнолітніх дітей, свідчить, що спосіб виконання батьками обов'язку утримувати дитину, який визначений судовим рішенням про стягнення аліментів, не звільняє батьків від участі у додаткових витратах на дитину та не перешкоджає батькам вживати додаткових заходів по забезпеченню потреб своєї дитини, в тому числі і шляхом надання дитині додаткових матеріальних ресурсів понад визначений судовим рішенням розмір аліментних платежів.
За матеріалами справи судом встановлено, що ВП №61585521 розпочато 20.03.2020 і з того часу з ОСОБА_1 щомісячно в примусовому порядку стягуються аліменти. Починаючи з серпня 2020 року розмір аліментів обчислювався виходячи з того, що ОСОБА_1 має лише дохід у вигляді пенсії. В той же час скаржник щомісячно здійснював оплату аліментів регулярними платежами і станом на 01.12.2022 не мав заборгованості. Аналіз наданого державним виконавцем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів свідчить, що з грудня 2022 року державним виконавцем стягнення аліментів здійснювалось шляхом їх утримання із сум нарахованої боржнику пенсії. Натомість відповідних утримань не було достатньо для належного виконання зобов'язання платника аліментів (сплати аліментів в мінімальному розмірі), внаслідок чого накопичувалась заборгованість зі сплати аліментів. Зазначені обставини свідчать про те, що скаржник достоменно знав про утримання з нього в примусовому порядку аліментів на користь матері дітей, тобто знав про необхідність виконання ним зобов'язання зі сплати аліментів, визначених судовим наказом від 04.03.2020, та необхідність підтвердження здійснення ним добровільних платежів на погашення аліментної заборгованості.
Аналіз наданої скаржником виписки про рух коштів по його банківській картці свідчить, що в період з 20.04.2023 по 06.03.2025 ним регулярно, з середньою періодичністю один раз на місяць, здійснювались грошові перекази на банківські картки своїх дітей у розмірах по 200 грн. та по 250 грн. на загальну суму 14 626,37 грн. з врахуванням комісії в розмірі 526,37 грн., тобто внаслідок таких платежів усього на банківські картки дітей було зараховано суму коштів в розмірі 14 100 грн.
В той же час всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України скаржником не надано суду доказів того, що вчинені ним грошові перекази на картки дітей за своїм призначенням є саме аліментами, а не додатковими заходами батьківської турботи про потреби своїх дітей.
На переконання суду поведінка скаржника у даному випадку має ознаки суперечливості та недобросовісності, оскільки він, знаючи про наявність в нього обов'язку зі сплати аліментів відповідно до судового рішення, наявність суперечностей між сторонами з приводу матеріальних питань та щодо порядку користування спільним майном внаслідок припинення шлюбних стосунків, вчиняючи періодичні грошові перекази на банківські картки дітей та не вказуючи мети призначення таких платежів, фактично забезпечив існування обставин, за яких має можливість вимагати зарахування відповідних платежів у виконання будь-яких своїх грошових зобов'язань, як перед дітьми так і перед їх матір'ю. В той же час вчиняючи такі дії та діючи добросовісно, скаржник фактично вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків незазначення ним мети здійснених на банківські рахунки дітей грошових переказів, презюмуючи, що відповідні грошові перекази не є аліментами, які він зобов'язаний сплачувати відповідно до судового наказу від 04.03.2020 №711/426/20.
За таких обставин суд доходить висновку, що державний виконавець правомірно не взяв до уваги при розрахунку розміру заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів у ВП №61585521 суму грошових коштів в розмірі 14 626,37 грн., які були переведені ним у період з 20.04.2023 по 06.03.2025 на банківські картки дітей (сина ОСОБА_7 та доньки ОСОБА_8 ) в АТ «Універсал Банк».
Частиною третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Отже, беручи до уваги, що під час розгляду справи, в межах доводів скарги, судом не було встановлено ознак протиправності у діях державного виконавця, то скарга не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.11, 18, 77, 80, 141, 259, 447, 450-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст ухвали складений 02 грудня 2025 року.
Головуючий: В.М. Скляренко