Справа № 569/21685/25
11 грудня 2025 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Яковлєв Д.В., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП _____________, мешканця АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
16 вересня 2025 року о 22 год. 05 хв. в м. Рівне на вул. Дубенська, 163а, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Peugeot д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager 7510 (0005) та проведення такого огляду в закладі охорони здоров'я відмовився.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене за ч. 1 ст.130 КУпАП.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не визнав та пояснив, що від випив пиво, однак був змушений за наказом командира поїхати в м. Дубно. Провертаючись назад його зупинили працівники поліції, на їхню вимогу пройти огляд він відмовився.
Під час розгляду справи захисник ОСОБА_1 - адвокат Теперик О.В. підтримала подані заперечення та стверджувала, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення в стані крайньої необхідності, тобто своїми діями він відвертав настання більшої можливої шкоди, а саме національній безпеці держави. Просила закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Теперик О.В., переглянувши відеозапис патрулювання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Об'єктивна сторона правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП, є зокрема керування транспортними засобами особами в стані алкогольного/наркотичного сп'яніння, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
Отже, при наявності у особи яка керувала транспортним засобом ознак алкогольного/наркотичного сп'яніння, як і відмова такої особи від проходження медичного огляду на стан сп'яніння є підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.
Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів обов'язок пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння.
Так, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Доводи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Теперик О.В. про те, що ОСОБА_1 не мав умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, не можуть бути взяті судом до уваги, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно зі ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі. За правовим полем України, зокрема, п.2.9а Правил дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року з подальшими змінами, ст. 130 КУпАП, водіям забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Оскільки ОСОБА_1 реалізував право володіти та керувати транспортним засобом, то тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону.
Обґрунтовуючи стан крайньої необхідності, сторона захисту посилається на те, що існувала загроза національній безпеці держави, проте судом зазначається, що відсутні підстави вважати встановленим, що єдиним способом усунення небезпеки могло бути керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
В судовому засіданні не встановлено, що небезпека не могла бути усунена іншим шляхом та була єдиним засобом від небезпечних дій. Також не встановлено необхідності використання транспортного засобу особисто саме ОСОБА_1 , а не іншою особою.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пасажирів, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені доводи не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Відтак, доводи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Теперик О.В. про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію слід розцінювати, як намагання ОСОБА_1 уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.
Незважаючи на невизнання вини у вчиненні зазначеного правопорушення, доказами, відповідно до ст. 251 КУпАП, які беззаперечно вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є : протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 456036 від 65.09.2025 року, а також відеозаписом патрулювання, який повністю відображає вищевказані події та вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та іншими матеріалами справи.
Суд дотримуючись принципу неупередженості та об'єктивності, з дотриманням вимог ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, дав належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 «поза будь-яким розумним сумнівом» у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Приймаючи рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд враховує, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, та приходить до висновку про застосування стягнення в межах санкції цієї статті, що відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, та є достатнім і необхідним для виховання особи, запобігання новим проступкам.
У відповідності до ст. 40-1 КУпАП, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягає стягненню з порушника судовий збір.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 283, 284 КУпАП, суд, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Реквізити для оплати штрафу: Отримувач: ГУК у Рівненському області/ Рівненська область/21081300. Код отримувача (ЄДПРОУ): 38012494. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Номер рахунку: UA218999980313020149000017001. Код класифікації доходів бюджету: 21081300. Найменування кодукласифікації доходів бюджету: Адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі).
Стягнути із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) 60 коп.
Реквізити для оплати судового збору: Отримувач коштів: ГУК у Рівн. Обл./ Рівнен.міс.тг/22030101. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Код отримувача: (код за ЄДРПОУ): 38012494. Рахунок отримувача: UA458999980313191206000017527. Код класифікації доходів бюджету: 22030101.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд.
Суддя Рівненського міського суду Д.В. Яковлєв