Справа № 638/15292/25
Провадження № 2/638/6604/25
15 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретаря Дудка Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
08.08.2025 позивач - ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 11.10.2019 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4725671979. 07.10.2016 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого АТ «Таскомбанк» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. 15.05.2024 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу, у відповідності до якого АТ «Таскомбанк» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги. Відповідно до додатку №1 до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 31137,75 грн, з яких 14032,34 грн - тіло кредиту, 1,56 грн - відсотки та 17103,85 грн - комісія. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язався вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом у порядку, визначеному договором. Відповідач не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит. Відповідач лише частково виконав своє зобов'язання, оскільки після відступлення права вимоги здійснив декілька платежів на суму 2920,95 грн. ОСОБА_2 має непогашену заборгованість у сумі 21958,35 грн, з яких 9510 грн - заборгованість по основному боргу, 12448.35 грн - заборгованість по відсотках. У зв'язку з чим позивач просить задовольнити позов.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2025 вказану справу передано в провадження суду ОСОБА_3 .
На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом направлено запит.
12.08.2025 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст.280 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 11.10.2021 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4725671979, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Сума кредиту становить 15309 грн, строк кредиту - 24 місці. Процента ставка - 10% від суми кредиту та6% щомісяця, згідно х графіком платежів.
Окрім того, ОСОБА_1 заповнено заяву- анкету на отримання послуг у ТОВ «ФК «ЦФР», у якій останній повідомив свої анкетні дані та підтвердив, що він ознайомлений з умовами внутрішніх прави фінансових кредитів.
07.10.2016 між ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЦФР» укладено договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016.
П. 2.1 договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 передбачено, що у відповідно до умов договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитним договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.
Відповідно до п. 2.2 договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 сторони погодили, що новий кредитор набуває права вимоги шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог, які є невід'ємною частиною договору.
Кожний реєстр прав вимог, який передається первісним кредитором, повинен містити права вимоги, які відповідають певним параметрам ( п. 2.3 договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016).
15.05.2024 між ТОВ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №НІ/11/19-Ф3, відповідно до якого фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступати факторові права вимоги за кредитним договором у обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення права вимоги. Перелік позичальників, підстави виникнення права вимоги до позичальників, сума боргу та інші дані зазначаються у реєстрі прав вимог, який формується згідно додатку №1 та є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1).
Відповідно до акту прийому - передачі реєстру прав вимоги за договором факторингу № НІ/11/19-Ф3 від 15.05.2024 - ТОВ «ФК «ЄАПБ» та АТ «Таскомбанк» уклали акт на виконання п. 2.1 договору факторингу. Відповідно до вказаного акту - реєстр прав вимоги передано у повному обсязі, відповідно до умов договору.
Згідно з наданою позивачем платіжною інструкцією №21312 від 15.05.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» перерахувало АТ «Таскомбанк» 6388554,98 грн у якості оплати за відступлення права вимоги, згідно договору факторингу №НІ/11/19-Ф3.
З наданого позивачем витягу Реєстру прав вимог до договору факторингу № НІ/11/19-Ф3 від вбачається, що до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги за кредитним договором №4725671979, боржник ОСОБА_1 . Реєстр складено 15.05.2024.
Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з наданих позивачем доказів, що 07.10.2016 між ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЦФР» укладено договір про відступлення права вимоги.
У подальшому між ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» 15.05.2024 укладено договір факторингу.
З кредитного договору №4725671979, укладеного між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 вбачається, що вказаний договір укладено 11.10.2021, тобто вже після укладення договору про відступлення прав вимоги між ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЦФР».
Отже, кредитний договір між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладений 11.10.2021, тобто через п'ять років після укладення договору про відступлення права вимоги «ТАСЦФР-10-2016.
Тобто, право вимоги до ОСОБА_1 , не існувало на момент укладення договору відступлення права вимоги, який укладено ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЦФР».
Окрім того, договором про відступлення права вимоги передбачено, що розмір заборгованості позичальників, права вимоги до яких відступається згідно реєстру прав вимог, вказується у кожному окремому реєстрі до договору. Реєстр прав вимоги передається первісним кредитором новому кредитор і повинен повністю відповідати реєстру прав вимог (п. 2.2 договору відступлення права вимоги). У п. 10.4 договору відступлення права вимоги зазначено, що всі додатки та додаткові угоди з додатками до договору, а також реєстри прав вимог після їх підписання сторонами є невід'ємними частинами цього договору.
Проте, позивачем не надано доказів того, що який розмір заборгованості ОСОБА_1 було відступлено ТОВ «ФК «ЦФР» АТ «Таскомбанк», не надано реєстру прав вимог, додаткових угод, які є невід'ємними частинами договору відступлення права вимоги та дали б змогу встановити чи дійсно ТОВ «ФК «ЦФР» відступило право майбутньої вимоги.
Відповідно до ч. 1ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
В судовому засіданні встановлено, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги боргові зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 5671979 від 11.10.2021 ще не існували, а тому не могло бути передано новому кредитору, без укладення додаткових угод.
Доказів на підтвердження передачі ТОВ «ФК «ЦФР» ПАТ «Таскомбанк» реєстрів прав вимоги матеріалів справи не містять.
Окрім того, з договору про відступлення права вимоги вбачається, що на час укладення договору факторингу сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином.
Із вказаного слідує, що вимога на момент укладення договору про відступлення права вимоги мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги на момент укладення договору про відсутплення права вимоги не було, та сторони не могли передбачити, що 11.10.2021 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 буде укладено кредитний договір з відповідачем.
Окрім того, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №4725671979. Відповідно до вказаного розрахунку відповідач має перед позивачем заборгованість за наданим кредитом 31137,75 грн.
Однак, належним доказом заборгованості цей розрахунок не є, оскільки наведені у цьому розрахунки не підтверджені позивачем належними і допустимим письмовими (або електронними у письмовій формі) доказами, а такий процесуальний обов'язок на нього покладено відповідно до вимог ст.ст.12,81 ЦПК України. Лише при доведеності розміру боргу позивач вправі посилатися на процесуальний тягар відповідача спростувати презумпцію вини боржника за цю заборгованість.
Також, у постанові від 30.01.2018 у справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Пунктами 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Дійсно, відповідно до кредитного договору, укладеного між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 , вбачається, між сторонами досягнуто згоди щодо суми кредиту, яка становить 15309 грн.
Разом з тим, доказом надання позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірі, що передбачений кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав.
Зі змісту наданого до суду кредитного договору неможливо встановити, на який саме рахунок позичальника та яким чином була перераховані грошові кошти, чи було відкрито картковий рахунок, який кредитний ліміт встановлено, збільшеннязменшення кредитного ліміту.
Виписки з рахунку, платіжної інструкції, довідки про перерахування коштів за допомогою електронних платіжних систем, сервісів он-лайн платежів тощо, які б підтверджували перерахування ОСОБА_1 коштів позивачем не надано.
Беручи до уваги викладене, з урахуванням того, що позивачем не доведено отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором, а також вимога на момент укладення договору про відступлення права вимоги мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги на момент укладення договору про відсутплення права вимоги не було, та сторони не могли передбачити, що 11.10.2021 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 буде укладено кредитний договір з відповідачем, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківського апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони:
Позивач - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПО 35625014, місцезнаходження м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, 01032
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 .
СУДДЯ: І.В. СЕМІРЯД