Справа № 522/8161/24
Провадження № 2-а/522/116/25
04 грудня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
за участю секретаря Сафтюк-Панько Б.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення, постанови про накладення адміністративного стягнення,
23 травня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 13.05.2024 року, яким було вирішено його, позивача, примусово повернути до країни походження або третьої країни й зобов'язано покинути територію України у термін до 15.05.2024 року, та визнання протиправним та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100,00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він, позивач, є громадянином Російської Федерації, з 2012 року разом з дружиною проживає на території України, до якої в'їхали на законних підставах шляхом перетину кордону в пункті пропуску. В 2012 році за його, позивача, сприяння було створено Благодійну організацію «Будинок надії», де він працює по сьогоднішній день. Після агресії Російської Федерації проти України, анексії Криму та окупації Донецької й Луганської областей він, позивач, відкрито виступив проти агресивних дій РФ, за що був підданий політичному переслідуванню з боку офіційної влади РФ й загрозі арешту, у зв'язку з чим йому та дружині загрожує реальна небезпека життю, свободі та здоров'ю. Одразу після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року він з дружиною звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області з приводу оформлення документів на перебування та проживання на території України, отримання посвідки на постійне проживання, проте їм було роз'яснено, що постановою КМУ від 28.02.2022 року №165 зупинено надання адміністративних послуг дозвільного характеру на час воєнного стану в України. Проте 13.05.2024 року Головним Управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення про примусове видворення відносно ОСОБА_1 , яким установлено, що ОСОБА_1 перебуває в Україні незаконно, без документів на право проживання, чим порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а тому вирішено примусово повернути його до країни походження або третьої країни та зобов'язати покинути територію України до 15.05.2024 року. Крім того, відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.203 КУпАП та постановою про накладення адміністративного стягнення від 13.05.2024 року він був притягнутий до адміністративної відповідальності.
Позивач зазначив, що усі можливі допущені ним порушення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обумовлені непереборними обставинами, а саме неможливістю оформлення дозвільних документів на проживання на території України з причин зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру й це свідчить про відсутність у його діях умислу на вчинення будь-якого правопорушення.
Позивач вважає оскаржувані рішення та постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності необґрунтованими та незаконними, просить їх скасувати.
Позивач зазначив, що 15.05.2024 року звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, й вважає, що він не підлягає поверненню до країни походження, яка визнана офіційно державою терористом, оскільки у вказаній країні його життю, здоров'ю та свободі загрожує небезпека.
28 травня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження у справі.
10 червня 2024 року представник відповідача Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області надав суду відзив, в якому зазначив, що ГУ ДМС України в Одеській області прийнято Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземців або особи громадянства за №5101130100015597 від 13.05.2024 відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , так як він порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства шляхом перевищення встановленого строку перебування в Україні більше як на 30 днів. При цьому, починаючи з 2017 року по теперішній час, позивач з відповідними заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні до що ГУ ДМС України в Одеській області не звертався, відповідного бажання під час опитування не виявив, жертвою торгівлі людьми себе не вважає.
Відповідач стверджує, що посилання позивача на неможливість звернення до ГУ ДМС в Одеській області є надуманими та необґрунтованими, так як ОСОБА_1 майже сім років після закінченого терміну законного перебування в Україні відповідних звернень та документів до територіальних підрозділів не надавав, й порушив чинне законодавство України.
Так за порушення ч.2 ст.203 КУпАП 13.05.2024 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії та номер ПР МОД 011072 та постановою від 13.05.2024 року серії та номер ПН МОД 011171 притягнуто до адміністративної відповідальності у розмірі 5 100 гривень. Позивач станом на 13.05.2024 року добровільно сплатив штраф, що підтверджується відповідною банківською квитанцією.
Відповідач зазначив, що 13.05.2024 року Головним Управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №5101130100015597 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземців або особи громадянства відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 15.05.2024 року.
Всупереч до ч.5 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», позивач починаючи з 2017 року по 13.05.2024 року, тобто по день його виявлення, з відповідною заявою, а також із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в України захисту до що ГУ ДМС України в Одеській області не звертався.
Відповідач з врахуванням вищенаведених обставин та правових обґрунтувань вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
04 грудня 2025 року позивач звернувся з заявою про проведення розгляду справи за його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.
04 грудня 2025 року представником відповідача подано заяву про проведення судового засідання по справі № 522/8161/24 згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, в задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином російської федерації, що підтверджується копією паспорта та його перекладом на українську мову (а.с. 15-19).
Позивач з 2012 року перебуває на території України разом з дружиною ОСОБА_2 , з якою зареєстровано шлюб 06.08.2020 року (а.с.21), й проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Після агресії російської федерації проти України, анексії Криму та окупації Донецької й Луганської областей він відкрито виступив проти агресивних дій РФ, за що був підданий політичному переслідуванню з боку офіційної влади РФ й загрозі арешту, у зв'язку з чим йому та дружині загрожувала реальна небезпека життю, свободі та здоров'ю. Після повномасштабного вторгненням російської федерації в Україну 24.02.2022 року він з дружиною не зміг оформити документи на перебування та проживання на території України, отримати посвідки на постійне проживання, так як надання адміністративних послуг дозвільного характеру на час воєнного стану в України було призупинено.
Відповідач не заперечує, що ОСОБА_1 до України в'їхав на законних підставах, останній раз прибув 28.07.2017 року, перетнув кордон через пункт пропуску «Гоптівка», тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
З наданих суду документів вбачається, що позивач є одним із засновників Благодійної організації «Будинок Надії» (код ЄДРПОУ 38477632), зареєстрованою Одеським міським управління юстиції 08.11.2012 року та виконавчим комітетом Одеської міської ради 29.11.2012 року за номером №15567770001045243 (а.с. 30-38).
13.05.2024 року що ГУ ДМС України в Одеській області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД № 011072 про те, що 13.05.2024 року о 13.00 за адресою: АДРЕСА_1 , співробітниками ГУДМС в Одеській області спільно з ОРУП №1 ГУНП в Одеській області було виявлено та запрошено до службового приміщення ГУ ДМС в Одеській області гр.РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців в Україна, а саме: перевищення встановленого строку перебування більш як на 30 днів. Місце скоєння правопорушення: АДРЕСА_1 (а.с.48).
13.05.2024 року Головним Управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МОД № 011171 за порушення ст.26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідно до ч.2 ст.203 КУпАП, згідно якої на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн., який відповідно до ст.307 КУпАП повинен бути сплачений не пізніше ніж 15 днів з дати вручення постанови (а.с. 119).
Штраф у розмірі 5100,00 гривень позивачем сплачено 14.05.2024 року (а.с.120).
В той же день, 13.05.2024 року, Головним Управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №5101130100015597 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземців або особи громадянства відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 15.05.2024 року (а.с.122-125).
В матеріалах справи знаходиться заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з якою 15.05.2024 року ОСОБА_3 звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області (а.с.64-72). Наявність чи відсутність такого звернення позивача відповідачем не спростовані та не підтверджені.
Згідно з вимогами п. 2 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до діючого законодавства України, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ.
Процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» (далі - Порядок).
Положеннями підпункту 2 пункту 2 Порядку, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більше як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Станом на 04.12.2025 позивач - громадянка рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України перебуває незаконно.
Так, за порушення ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні законодавства про правовий статус іноземців, тобто перевищення встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, 13.05.2024 стосовно громадянки рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії та номеру ПР МОД № 011072 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 13.05.2024 серії та номеру ПН МОД № 011072 притягнуто до адміністративної відповідальності в розмірі 5 100 гривень.
За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянином рф ОСОБА_1 добровільно адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 100 гривень, сплачено.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», встановлено що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Згідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Положеннями ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Виключний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначений в ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до ч. 15 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасово проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
У відповідності до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій ст. 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 5-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: в усіх інших випадках, визначених ст. 4 цього Закону , - один рік.
З матеріалів справи слідує, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 13.05.2024 прийняте рішення № 5101130100015597про примусове повернення в країну походження або третьої країни стосовно громадянки рф ОСОБА_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 13.05.2024.
Позивач не погоджуючись з вказаними рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що оскаржуване ним рішення прийнято безпідставно. При цьому, при винесенні оскаржуваного рішення було порушеного його права.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI. Даний Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Приписами ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, затвердженого Наказом МВС України від 20.07.2015 № 884 (далі - Наказ № 884) передбачено, що громадяни держав з безвізовим порядком в'їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 26Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, на підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 13.05.2024 прийнято рішення № 5101130100015597про примусове повернення в країну походження або третьої країни стосовно громадянки рф ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією, громадянин рф ОСОБА_1 , станом на день звернення у визначений термін з території України не виїхав.
Як встановлено судом, позивач, прибувши на територію України по паспорту громадянина рф для виїзду за кордон, порушив строки перебування іноземця на території України, тобто відсутні підстави, за яких примусове повернення не може бути застосоване.
В той же час, відповідно до перевірки по електронним базам даних ДМС (підсистеми «Облік іноземців та біженців», «БД реєстр» ЄІАС УМП та міжвідомча інформаційно-телекомунікаційна система «Аркан-ДМС»), будь-які відомості стосовно громадянки рф ОСОБА_1 - не виявлені.
Між тим, громадянин рф ОСОБА_1 , починаючи з 2017 року по 13.05.2024, тобто по день його виявлення з відповідною заявою, а також з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області не звертався.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 розділу III Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Пунктом 2 статті 25 цього Закону передбачено, що «…іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій».
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.
Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Враховуючи викладене, рішення № 5101130100015597 про примусове повернення в країну походження або третьої країни від 13.05.2024 прийнято з урахуванням всіх обставин, що мають значення та відповідно до вимог діючого законодавства.
При цьому, посилання позивача щодо неможливості громадянином рф ОСОБА_1 реалізувати свої права, в тому числі й звернення до територіального органу ДМС не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки позивач в адміністративному порядку не затримувався, особисті речі у тому у нього не відбиралися, доказів щодо інших обставин, що унеможливлювали звернення, як то стан здоров'я, тощо, позивачем суду не надано.
Слід зазначити, що згідно ст. 32 Конституції України, кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру правовідносин з іншими суб'єктами права. Конституційний припис ст. 59 Конституції України передбачає, що кожен має право на професійну правничу допомогу, кожен є вільним у виборі захисника свої прав. Зазначена стаття за свої змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин.
Згідно правової позиції ЄСПЛ, що неодноразово відображалася у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі ABUHMAID v. UKRAINE (заява №31183/13) від 12.01.17р., необхідно наголосити, що держави користуються певною свободою розсуду, коли йде мова про встановлення умов потрапляння іноземців на її територію та їх проживання там (див. Osman v. Denmark, no. 38058/09, § 54, 14 червня 2011), і відсутні підстави для висновку про те, що відповідні умови в Україні очевидно необґрунтовані або свавільні. З цього приводу Суд зазначає, що Конвенція не гарантує право іноземців потрапити або мешкати у конкретній країні. Також нею не гарантуються право отримати певний вид дозволу на проживання (див. Aristimuno Mendizabal v. France, no 51431/99, §§ 65-66, 17 січня 2006), п. 121, http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-170285).
Україна як держава зобов'язана забезпечити взяті на себе зобов'язання щодо запровадження обмежень на в'їзд іноземців на її територію виключно з тих підстав і в тому порядку, які передбачені законодавством України.
Оцінюючи в сукупності вищевказані документи, суд вважає, що позивачем не представлено беззаперечних доказів того, що в разі повернення до країни свого походження його життю або свободі загрожуватиме небезпека через наявність політичних переконань та/або іншої діяльності.
Сукупність вказаних обставин в їх нерозривному зв'язку вказує на те, що визначені законом перешкоди для прийняття відповідачем спірного рішення про примусове повернення позивача не знайшли свого об'єктивного підтвердження під час судового розгляду.
Окрім того, позивач, вчинивши усі передбачені законом дії, має змогу повернутися на територію України, так як оскаржуваним рішенням не заборонено останньому в'їзд на її територію.
Отже, позивач знаходиться на території України нелегально, що є порушенням з боку позивача законодавства про правовий статус іноземців, що відповідно було підставою для прийняття відповідачем рішення про примусове повернення позивача до країни походження.
Між тим, посилання позивача не спростовують факт незаконного перебування позивача на території України.
Відтак, суд приходить до висновку, що дії відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення є правомірними, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, в тому числі й положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому правові підстави щодо скасування рішення про примусове повернення, в тому числі й постанови про накладення адміністративного стягнення, відсутні.
Додатково суд наголошує, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, останній не вважає Україну безпечною країною походження і рекомендує направляти іноземців, які проживали на території країни і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
За таких обставин, враховуючи викладені вище норми чинного законодавства України та встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку про недостатню обґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.72,74,77,90,268-271,288 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення, постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його складання повного тексту.
Суддя: