Номер провадження: 11-кп/813/2681/25
Справа № 504/550/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому виділені матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №22024160000000341 від 09.08.2024 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 29.10.2025 року,
встановив:
На розгляді Доброславського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №22024160000000341 від 09.08.2024 року за обвинуваченням: ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.2 ст.113, ч.2 ст.113, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28, ч.2 ст.113, ч.2 ст.15 ч.3 ст.27 ч.3 ст.28, ч.2 ст.113 КК України; ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.2 ст.113, ч.2 ст.15 ч.3 ст.28 ч.2 ст.113 КК України.
Оскарженою ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора Доброславської окружної прокуратури Одеської області та обвинуваченому ОСОБА_8 продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком до 27.12.2025 року.
Мотивуючи прийняте рішення суд послався на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів проти держави в умовах воєнного стану і на теперішній час не зменшились існуючи ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, тому лише запобіжний захід у виді тримання під вартою здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Захисник ОСОБА_6 подала в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, клопотання прокурора задовольнити частково, застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою. Захисник вважає, що прокурор не обґрунтував наявності підстав для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, також не навів фактів щодо неможливості застосування до ОСОБА_8 іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Захисник вказує, що обвинувачуваний не усвідомлював характер своїх дій, його стан в силу віку та фінансового положення залишається вразливим. З метою об'єктивного, повного та неупередженого розгляду справи сторона захисту раніше заявляла клопотання про призначення судової психіатричної експертизи обвинувачуваного ОСОБА_8 , якому інкримінують злочин за який передбачено тяжке покарання, в задоволенні якого судом необґрунтовано відмовлено.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржується.
Прокурор Доброславської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_10 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутністю, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Обвинувачений ОСОБА_8 не звертався до апеляційного суду з клопотанням про забезпечення його участі під час розгляду апеляційної скарги захисника.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора та обвинуваченого ОСОБА_8 .
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення захисника ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу; дослідивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина 1 ст.404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді в Доброславському районному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №22024160000000341 від 09.08.2024 року за обвинуваченням, в тому числі і ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.2 ст.113, ч.2 ст.15, ч.3 ст.28 ч.2 ст.113 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Оскарженою ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 29.10.2025 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжений строк тримання піж вартою до 27.12.2025 року, оскільки суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1 та 3 ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки на теперішній час у даному кримінальному провадженні місцевим судом не здійсненні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, за які у разі доведеності вини, йому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі доведеності його вини, апеляційний суд вважає, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Існування вказаного ризику підтверджується і тим, що обвинувачений, в силу свого віку, не має обмежень щодо вільного перетину державного кордону під час дії воєнного стану, а отже має реальну можливість безперешкодно залишити територію України та уникнути кримінального переслідування.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Аналізуючи характер та обставини злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що у випадку застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не пов'язаного з позбавлення волі, останній матиме можливість незаконно впливати на свідків та потерпілу сторону у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати завершенню судового розгляду кримінального провадження.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з ст.23 КПК, суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Беручи до уваги той факт, що судовий розгляд кримінального провадження триває, всі свідки, які підлягають безпосередньому допиту судом ще не допитані, в даному випадку існує ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливого незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків, шляхом їх залякування з метою зміни, викривлення або відмови від наданих ними показань.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ризики, передбачені пунктами 1 та 3 ч.1 ст.177 КПК на теперішній час не зменшились і продовжують існувати.
Окрему увагу слід звернути на те, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, дію якого було продовжено до теперішнього часу.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки» № 2198-IX (з подальшими змінами) були внесені істотні зміни щодо запобіжних заходів. Зокрема, ст.176 КПК України було доповнено новою частиною 6 наступного змісту: «Під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини 1 цієї статті».
Пункт 5 ч.1 ст.177 КПК встановлює, що тримання під вартою є запобіжним заходом.
За таких обставин в умовах введеного на території України воєнного стану, до ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, може бути застосований лише найбільш суворий запобіжний захід у виді тримання під вартою і застосування до нього будь-яких інших альтернативних запобіжних заходів не допускається.
Продовжуючи застосування такого запобіжного заходу суд на законних підставах не визначив обвинуваченому, в якості альтернативного запобіжного заходу, розмір застави, оскільки у відповідності до вимог абз.3 п.5 ч.4 ст.183 КПК, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437- 442-1 КК України.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд вважає, що на даному етапі судового розгляду лише запобіжний захід у тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігатиме існуючим ризикам.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.
Водночас, враховуючи те, що обвинувачений на теперішній час перебуває під вартою понад 1 рік 3 місяці, а судовий розгляд кримінального провадження по суті ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п.70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 29.10.2025 року, якою в кримінальному провадженні №22024160000000341 від 09.08.2024 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжений строк тримання під вартою до 27.12.2025 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4