Дата документу 03.12.2025 Справа № 331/5180/24
Єдиний унікальний № 331/5180/24 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.О.
Провадження № 22-ц/807/1503/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
03 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами Запорізької обласної державної адміністрації, Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної військової адміністрації, Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради (правонаступник - Комунальне некомерційне підприємство «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради)про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, вобґрунтування якого зазначав, що 30.11.2017 року рішенням сімнадцятої сесії сьомого скликання Запорізької обласної ради № 8 «Про призначення ОСОБА_1 головним лікарем Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний диспансер» Запорізької обласної ради» його було призначено головним лікарем Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний диспансер» Запорізької обласної ради з наступного дня після звільнення з попереднього місця роботи.
07.12.2017 року між Запорізькою обласною радою та ОСОБА_1 було укладено «Контракт з головним лікарем Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний онкологічний центр» Запорізької обласної ради.
Наказом № 158-О від 07.12.2017 року ОСОБА_1 призначено головним лікарем Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер Запорізької обласної ради» з 07.12.2017 року.
28.02.2020 року розпорядженням Запорізької обласної ради від 27.02.2020 року № 6 «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» Комунальна установа «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер Запорізької обласної ради» перетворено на Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради.
Рішенням Запорізької обласної ради «Про продовження строку дії контракту з ОСОБА_1 директором Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» № 9 від 11.06.2020 року позивачу продовжено строк дії контракту на 5 (п'ять) років - по 07.12.2027 року (включно).
Наказом № 256 к/тр від 25.03.2022 року ОСОБА_1 встановлено виплату у розмірі 0,25 ставки лікаря - гінеколога - онколога гінекологічного відділення за ведення роботи за спеціальністю «онкологія» в межах робочого часу за основною посадою з 01 квітня 2022 року.
Розпорядженням голови обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації Івана Федорова № 262 від 06.05.2024 року «Про припинення Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради, зобов'язано припинити Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької бальної ради (код ЄДРПОУ 02006691) шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради. Визначено Комунальне некомерційне підприємство «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради правонаступником майна та усіх прав і обов'язків Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради. Розпорядженням голови Запорізької обласної військової адміністрації № 270 від 08.05.2024 року створено комісію з припинення та обрано головою комісії з припинення ОСОБА_2 . Листом Запорізької обласної військової адміністрації № 08-54/2259 від 08.05.2024 року за підписом голови Івана Федорова, директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради ОСОБА_1, відповідно до статті 49-2 КЗпП повідомлено, що його посада на підприємстві підлягає скороченню та попереджено про його звільнення після спливу двохмісячного терміну, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
На підставі розпорядження № 89-ОР-К від 03.07.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» ЗОР» позивача звільнено відповідно до пункту 1 статті 40 КпП України 09.07.2024 року.
Проте, враховуючи перебування ОСОБА_1 на лікарняному до 16 липня 2024 року включно, розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації, начальника Запорізької обласної військової адміністрації від 17.07.2024 року № 99-ОР-К «Про визначення дати звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» датою звільнення вважається перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, тобто 17 липня 2024 року.
Із вказаними розпорядженнями про звільнення позивач не погоджується, вважає їх незаконними, та зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України, йому як директору Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» не було запропоновано жодної посади, ані в Комунальному некомерційному підприємстві «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради», ані в Комунальному некомерційному підприємстві «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради, що є правонаступником прав та обов'язків попереднього підприємства. Позивач стверджує, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний пропонувати працівнику вакансії, які були на день попередження про звільнення, а також вакансії, які з'являються протягом двох місяців, і які відповідають його професії та кваліфікації (рівнозначні нинішній посаді або нижчі). Позивач також вказав, що посаду директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» він суміщав з посадою лікаря-гінеколога-онколога та має достатню кваліфікацію як лікар-хірург-онколог, проте, посаду з подібною кваліфікацією йому також ніхто не запропонував. На момент звільнення позивача посада директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» фактично не була скорочена, так як на момент звільнення новий штатний розпис був відсутній, позивача з ним ніхто не ознайомлював. Підприємство Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» також не було припинено та продовжувало свою роботу на момент подачі даного позову. Позивач вказує, що можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Вважає його звільнення необґрунтованим, безпідставним та незаконним.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд: визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Запорізької обласної військової адміністрації Івана Федорова за № 89-ОР-К від 03.07.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради», за № 99-ОР-К від 17.07.2024 року «Про визначення дати звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради»; поновити його на посаді директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради з 17.07.2024 року; стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної військової адміністрації, Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Запорізької обласної військової адміністрації Івана Федорова «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» № 89-ОР-К від 03.07.2024 року.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Запорізької обласної військової адміністрації Івана Федорова «Про визначення дати звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» № 99 - ОР-К від 17.07.2024 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради з 17.07.2024 року.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.07.2024 року по 31.03.2025року у розмірі 1 053 488,32 грн.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 5 267,44 грн.
Стягнуто з Запорізької обласної військової адміністрації на користь держави судовий збір у розмірі 5 267 грн. 44 коп.
Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, та поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Запорізької обласної державної адміністрації Міняйло О.С., представник Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради - адвокат Нємна Т.І. подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги представник Запорізької обласної державної адміністрації Міняйло О.С. зазначає, що відповідно до п. 1 Контракту, укладеного між Запорізькою обласною радою і ОСОБА_1 , цей контракт регулює трудові відносини, пов'язані з виконанням керівником комунального закладу охорони здоров'я Запорізької обласної ради, що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області та діє в організаційно-правовій формі комунального некомерційного підприємства, своїх обов'язків, визначає права, відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці Керівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового.
Згідно з п.п. 3 п. 23 Контракту дія цього контракту припиняється з ініціативи Органу управління (Запорізької обласної ради) до закінчення строку дії цього контракту у випадках, передбачених статтями 40 і 41 Кодексу законів про працю України та цим контрактом.
Отже, Контрактом, укладеним з позивачем, була передбачена можливість припинення з ним трудових відносин за ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Зауважує, що роботодавцем дотримано процедуру звільнення позивача, яка передбачена нормами чинного трудового законодавства у зв'язку з припиненням Підприємства.
Єдиною підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 став висновок суду про те, що Підприємство не запропонувало вакантні посади позивачу, які були наявні протягом двох місяців, чим порушило процедуру його звільнення.
Вважає цей висновок суду необґрунтованим та таким, що суперечить наявним у матеріалах справи доказам та обставинам справи, оскільки роботодавцем, в розумінні трудового законодавства, для позивача є Запорізька обласна рада (п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), повноваження якої на час дії воєнного стану виконує Запорізька обласна військова адміністрація, а не Підприємство.
В свою чергу, Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради, відповідно до його Статуту, є роботодавцем для всіх інших працівників, окрім його керівника.
Така специфіка трудових відносин є особливістю всіх комунальних підприємств, установ та закладів, що є об'єктами спільної власності територіальних громад області, що обумовлено п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до п.п. 7.5.14 п. 7.5 розділу 7 Статуту директор Підприємства приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників Підприємства, а також інші передбачені законодавством про працю рішення у сфері трудових відносин.
Отже, Підприємство наділено повноваженнями щодо вирішення трудових питань лише стосовно його працівників, але не керівника Підприємства.
Практика Верховного Суду (постанови від 11.04.2018 у справі № 591/3104/16-ц та від 09.10.2023 у справі № 607/16763/22), на яку опирався суд першої інстанції при ухваленні рішення щодо обов'язку роботодавця запропонувати всі наявні вакансії, не є практикою в подібних правовідносинах, оскільки не є подібними (тотожними, аналогічними, схожими) предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин із справою, що розглядається. До того ж не стосується звільнення саме керівника об'єкту спільної власності. На врахуванні вказаних обставин було наголошено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/8358/19.
Вважає, що Запорізька обласна військова адміністрація дотрималась процедури звільнення позивача відповідно до вимог КЗпП України.
Звільнення позивача здійснено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією підприємства шляхом приєднання, що є самостійною та законною підставою для припинення трудового договору. Така підстава припинення трудових відносин з позивачем була передбачена і його Контрактом.
Запорізька обласна військова адміністрація, діючи відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ініціювала припинення Підприємства.
Позивача було належним чином персонально попереджено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Зміна дати звільнення (з 09.07.2024 на 17.07.2024) була обумовлена виключно перебуванням позивача на лікарняному, що є дотриманням вимог частини 3 статті 40 КЗпП України щодо заборони звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності.
Запорізька обласна військова адміністрація вжила всіх доступних заходів для ознайомлення позивача з розпорядженнями про звільнення та видачі трудової книжки (надсилання поштою, електронною поштою, через мобільні застосунки), що свідчить про повне дотримання процедури припинення трудових відносин на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Як вірно встановлено судом, Запорізька обласна військова адміністрація не мала правових підстав для пропонування позивачу вакантні посади на Підприємстві, оскільки до її повноважень належить лише призначення/звільнення керівників таких об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, а не всіх працівників.
Вказує, що і Підприємство, керівництво яким на час попередження про майбутнє звільнення здійснював позивач, не мало встановлених законом обов'язків пропонувати вакантні посади ОСОБА_1 , оскільки повноваження щодо вирішення трудових питань з керівником Підприємства належить Запорізькій обласній військовій адміністрації, що виконує повноваження Запорізької обласної ради, які передбачені ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Крім того, зауважує, що на момент попередження про майбутнє звільнення з посади керівника Підприємства позивач не працював за суміщенням/сумісництвом на посаді лікаря-хірурга-онколога на Підприємстві, що підтверджується листом за підписом позивача від 07.11.2023 № 01-07/1552 (копія наявна в матеріалах справи), яким позивач повідомив Запорізьку обласну раду про те, що він звільнений з посади лікаря-гінеколога-онколога гінекологічного відділення Підприємства (за сумісництвом) за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) з 07.11.2023 року.
Отже, враховуючи те, що позивач звільнився з цієї посади за власним бажанням та з урахуванням того, що це відбулося ще до припинення Підприємства шляхом приєднання до КНП «ЗОКЛ» ЗОР, ці обставини також виключають обов'язку пропонувати позивачу всі вакантні посади на Підприємстві.
Позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили, що він, на час прийняття рішення про припинення Підприємства чи його звільнення, обіймав інші посади на цьому Підприємстві, окрім керівної, тому відсутні правові підстави вважати, що Підприємство мало обов'язок пропонувати позивачу вакантні посади, оскільки роботодавцем для нього є тільки Запорізька обласна військова адміністрації, а Підприємство є лише його місцем роботи.
Зауважує, що трудові відносини ОСОБА_1 , пов'язані з сумісництвом (суміщенням) посади керівника Підприємства зі ставкою лікаря-гінеколога-онколога не є предметом розгляду даної судової справи.
Крім вищевикладеного, Запорізька обласна військова адміністрація наполягає на застосуванні строків позовної давності, про що заявляла суду першої інстанції, оскільки позивач мав інформацію про своє звільнення з моменту отримання відповідних розпоряджень, але вчасно не звернувся до суду за захистом порушених, на його думку, прав. Суд першої інстанції, поновивши строк звернення до суду, не врахував, що подання позову з недодержанням правил підсудності не перериває перебігу строку позовної давності, що узгоджується з висновками Верховного Суду (постанови від 24.05.2017 у справі № 6-1763цс16 та від 29.07.2020 у справі № 524/1424/18).
В обґрунтування апеляційної скарги представник Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради - адвокат Нємна Т.І. посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом у даній справі 22.08.2024, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, який відраховується від моменту звільнення позивача. Позивач, маючи об'єктивну безперешкодну можливість своєчасно звернутися із позовом до відповідного суду, допустив порушення процесуального строку.
Здійснюючи повноваження Запорізької обласної ради в частині управління об'єктами спільної власності, розпорядженням голови обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації від 06.05.2024 № 262 «Про припинення комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради» (далі - Розпорядження від 06.05.2024 № 262) було вирішено припинити Підприємство шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради та (у тому числі) попередити ОСОБА_1 , директора Підприємства, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, про його наступне вивільнення та звільнення у зв'язку з цим.
Позивач додав до позовної заяви в якості доказів спірні Розпорядження від 03.07.2024 № 89-ор-к та Розпорядження від 17.07.2024 № 99-ор-к, а також не заперечує факт отримання ним спірних розпоряджень. Вищевикладене свідчить про дотримання процедури звільнення позивача, яка передбачена нормами чинного трудового законодавства, у зв'язку з припиненням Підприємства.
Вказує, що Запорізька обласна військова адміністрація, яка здійснює повноваження Запорізької обласної ради, є роботодавцем тільки для керівників комунальних підприємств, установ та закладів, що є об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області (в тому числі і для керівників комунальних некомерційних підприємств), тому вона не мала (не має) повноважень пропонувати наявні вакансії позивачу у вказаних ним підприємствах, оскільки рішення щодо прийняття на роботу працівників таких підприємств вирішують виключно їх керівники.
Вказана позиція кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 30.06.2021 у справі № 591/3154/19, який розглядав подібний спір щодо звільнення керівника комунальної установи, яку було реорганізовано шляхом приєднання до іншої комунальної установи. Практика Верховного Суду (постанова від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17) щодо обов'язку роботодавця запропонувати всі наявні вакансії, не є практикою в подібних правовідносинах, оскільки не стосується звільнення саме керівника об'єкту спільної власності.
Від ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ткаченко О.С., на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду.
Наголошує, що, дійсно, умовами укладеного контракту було передбачено право дострокового розірвання контракту з підстав, передбачених статтями 40 та 41 КЗпП України, що не заперечується позивачем.
Проте, згідно п. 25 додаткової угоди № 3 від 24.04.2020 року до контракту з директором комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради, що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області від 07.12.2017, у разі дострокового припинення дії цього контракту з незалежних від Керівника причин, зазначених у пункті 3 частини першої статті 36, пунктах 1, 2 і 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, встановлюються додаткові гарантії, компенсації та виплати, передбачені законодавством.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).
Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з'явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17).
Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов'язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.
Належним виконанням такого зобов'язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов'язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.
Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв'язку з об'єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об'єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).
Тобто, сторони погодили у п. 25 додаткової угоди № 3 від 24.04.2020 року до контракту відповідні додаткові гарантії у разі дострокового припинення дії контракту згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за ініціативи роботодавця.
Відповідно після настання таких обставин, що стало наслідком дострокового розірвання контракту, відповідні гарантії передбачені контрактом та законом не були застосовані відповідачем. А саме не виконано обов'язку щодо працевлаштування працівника шляхом пропонування вакантних посад. Що, на думку представника позивача, спростовує твердження скаржників, що обов'язок пропонувати ОСОБА_3 інші посади у них були відсутні.
Вважає, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України можливе було виключно у випадку коли він би відмовився від переведення за його згодою на іншу посаду. Проте, матеріали справи не містять таких відомостей. А тому відповідачами порушено порядок звільнення позивача. Отже, підстави для звільнення ОСОБА_4 за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України були відсутні. На момент звільнення ОСОБА_1 на підприємстві КНП «ЗРПЦ» ЗОР були наявні посади, які позивач міг би зайняти, враховуючи його спеціалізацію та освіту, та враховуючи те, що він, займаючи посаду директора, працював за суміщенням на посаді лікаря-гінеколога-онколога.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем Комунальним некомерційним підприємством «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради не було запропоновано ОСОБА_1 жодної посади. Таким чином, роботодавцем не виконано обов'язку щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися протягом двох місяців і які існували на день звільнення, з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду позивача.
Суд дійшов висновку, що внаслідок змін в організації праці Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради позивача було звільнено з посади, однак роботодавець не виконав свого зобов'язання по працевлаштуванню позивача, порушивши гарантії його трудових прав, тому слід визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Запорізької обласної військової адміністрації Івана Федорова за № 89-ОР-К від 03.07.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради», розпорядження голови Запорізької обласної військової адміністрації Івана Федорова за № 99-ОР-К від 17.07.2024 року «Про визначення дати звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради», у зв'язку з чим ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради з 17.07.2024 року.
У зв'язку з поновленням позивача на вказаній посаді на його користь підлягають стягненню з відповідача Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради суми втраченого заробітку за час вимушеного прогулу з часу звільнення, з 17.07.2024, по день вирішення даної справи, тобто по 31.03.2025 року, які слід вирахувати, керуючись положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, а саме, з 17.07.2024 року по 31.03.2025 року (184 робочих днів) у розмірі 1 053 488 грн. 32 коп. (5 725 грн. 48 коп. (1 день) х 184).
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.11.2017 року рішенням сімнадцятої сесії сьомого скликання Запорізької обласної ради № 8 «Про призначення ОСОБА_1 головним лікарем Комунальної установи «Запорізькой обласний клінічний диспансер» Запорізької обласної ради» ОСОБА_1 призначено головним лікарем Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний диспансер» Запорізької обласної ради з наступного робочого дня після звільнення з попереднього місця роботи у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Доручено голові обласної ради підписати контракт із ОСОБА_1, головним лікарем Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Запорізької обласної ради», строком на 5 (п'ять) років.
07.12.2017 року між Запорізькою обласною радою та ОСОБА_1 було укладено Контракт - «Контракт з головним лікарем Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Запорізької обласної ради, що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області.
Відповідно до пункту 6.1. зазначеного Контракту, строк дії цього контракту з 07 грудня 2017 року по 07 грудня 2022 року включно.
Наказом № 158-О від 07.12.2017 року ОСОБА_1 призначено головним лікарем Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Запорізької обласної ради з 07.12.2017 року.
Рішенням Запорізької обласної ради № 6 від 27.02.2020 року «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» було створено Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради в результаті перетворення Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Запорізької обласної ради. Встановлено, що Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради є правонаступником майна, прав та обов'язків Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Запорізької обласної ради.
Цим же рішенням було затверджено Статут Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради.
24.04.2020 року між Запорізькою обласною радою та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 3 до контракту, в якій Контракт було викладено в новій редакції відповідно до рішення Запорізької обласної ради № 19 від 27.02.2020 року. Відповідно до п. 1 Контракту, укладеного між Запорізькою обласною радою і ОСОБА_1 , цей контракт регулює трудові відносини, пов'язані з виконанням керівником комунального закладу охорони здоров'я Запорізької обласної ради, що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області та діє в організаційно-правовій формі комунального некомерційного підприємства, своїх обов'язків, визначає права, відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці Керівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового.
Згідно із п.п. 3) п. 23 Контракту, дія цього Контракту припиняється з ініціативи Органу управління (Запорізької обласної ради) до закінчення строку дії цього контракту у випадках, передбачених статтями 40 і 41 Кодексу законів про працю України та цим Контрактом.
Отже, Контрактом, укладеним з позивачем, передбачена можливість припинення з ним трудових відносин за ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до пункту 25 Додаткової угоди № 3 від 24.04.2020 року до контракту з директором Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради, що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, від 07.12.2017 року, у разі дострокового припинення дії цього контракту з незалежних від Керівника причин, зазначених у пункті 3 частини першої статті 36, пунктах 1, 2 і 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, встановлюються додаткові гарантії, компенсації та виплати, передбачені законодавством.
Рішенням Запорізької обласної ради «Про продовження строку дії контракту з ОСОБА_1 , директором Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради» № 9 від 11.06.2020 року було продовжено строк дії контракту з ОСОБА_1 , директором Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради на 5 (п'ять) років по 07.12.2027 року (включно).
Наказом № 256 к/тр від 25.03.2022 року директору ОСОБА_1 встановлено виплату в розмірі 0,25 ставки лікаря-гінеколога-онколога гінекологічного відділення за ведення роботи за спеціальністю «онкогінекологія» у межах робочого часу відповідно до чинного законодавства України за основною посадою з 01 квітня 2022 року.
Розпорядженням голови обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації № 262 від 06.05.2024 року «Про припинення Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради було вирішено припинити Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 02006691) шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 02006716). Попереджено ОСОБА_1 , директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, про його наступне вивільнення та звільнення у зв'язку з припиненням Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради.
Таким чином, виникли підстави, для звільнення позивача до закінчення строку дії контракту.
07.05.2024 року ОСОБА_1, як керівника Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради, було ознайомлено з розпорядженням № 262 від 06.05.2024 року, що підтверджено його особистим підписом на копії зазначеного розпорядження.
Отже, позивач був належним чином попереджений про наступне вивільнення та звільнення у порядку, передбаченому ст. 49-2 КЗпП України, у зв'язку із припиненням Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради.
Відповідно до розпорядження голови обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації Івана Федорова № 270 від 08.05.2024 року «Про створення комісії з припинення Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради» було прийнято рішення про створення комісії з припинення Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради.
08.05.2024 року на адресу директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради ОСОБА_1 було направлено лист Запорізької обласної військової адміністрації № 08-54/2259 від 08.05.2024 року, в якому міститься попередження в порядку статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якого ОСОБА_1 повідомлено, що його посада директора на підприємстві підлягає скороченню та попереджено про його звільнення після спливу 2-х місячного терміну з моменту одержання цього персонального попередження, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 08.05.2024 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про перебування Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради в стані припинення та інформацію щодо призначення ОСОБА_5 головою комісії з припинення підприємства.
03.07.2024 року головою обласної державної адміністрації, начальником обласної військової адміністрації було видано розпорядження № 89-ор-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради, яким звільнено ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, 09 липня 2024 року.
Враховуючи перебування ОСОБА_1 на лікарняному до 16 липня 2024 року включно, 09.07.2024 року розпорядженням голови обласної державної адміністрації, начальником обласної військової адміністрації № 99-ор-к «Про визначення дати звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради датою звільнення вважається перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, - 17 липня 2024 року.
Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 68/2022 від 24.02.2024 року, для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку було утворено Запорізьку обласну військову адміністрацію.
Згідно пункту 1 постанови Верховної Ради України № 3625-IX від 21.03.2024 року «Про здійснення Запорізькою обласною військовою адміністрацією, начальником Запорізької обласної військової адміністрації повноважень, передбачених частиною третьою статті 10 та частиною третьою статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», яка набрала чинності 30.03.2024, на період дії воєнного стану в Україні та протягом 30 днів після його припинення чи скасування Запорізька обласна військова адміністрація, начальник Запорізької обласної військової адміністрації, крім повноважень, віднесених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» до компетенції обласної військової адміністрації, начальника обласної військової адміністрації, здійснюють також повноваження, передбачені частиною третьою статті 10 та частиною третьою статті 15 зазначеного Закону.
Відповідно до Статуту Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради, а саме п. 7.1, 7.2, п.п. 7.3.5, 7.3.9 розділу 7, управління Підприємством здійснює Запорізька обласна рада (Засновник); поточне керівництво Підприємством здійснює керівник Підприємства - директор, строк найму, права та обов'язки, відповідальність директора визначаються контрактом; Засновник укладає і розриває контракт з директором; Засновник погоджує призначення на посади звільнення з посад заступників директора, головного бухгалтера Підприємства, керівника юридичної служби (юрисконсульта), керівника уповноважено підрозділу (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції Підприємства.
Згідно п.п. 14 п. 5 розділу VII Статуту Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради, затвердженого розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації, начальника Запорізької обласної військової адміністрації від 05.07.2024 № 20-ор-св «Про затвердження статуту комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради у новій редакції», директор Підприємства приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників Підприємства, а також інші передбачені законодавством про працю рішення у сфері трудових відносин, укладає трудові договори з працівниками Підприємства. Забезпечує раціональний добір кадрів, дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку. Створює умови підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників.
Статут Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради містить аналогічні приписи, а саме у п.п. 7.5.14 п. 7.5 розділу 7 Статуту.
Отже, Запорізька обласна військова адміністрація, яка здійснює повноваження Запорізької обласної ради, є роботодавцем тільки для керівників комунальних підприємств, установ та закладів, що є об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, тому вона не мала повноважень пропонувати наявні вакансії позивачу у вказаних підприємствах, оскільки рішення щодо прийняття на роботу працівників таких підприємств вирішують виключно їх керівники.
Крім того, Розпорядженням голови обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації від 06.05.2024 № 262 «Про припинення комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради» було вирішено припинити комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради. 16.04.2025 року юридичну особу комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» припинено, про що внесені відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, Комунальне некомерційне підприємство «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізька обласна клінічна лікарня є правонаступником комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 1 та ч. 6 ст. 43 Конституції України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.
Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч. 3 ст. 21 КЗпП України).
Припинення трудового договору можливе на підставах, передбачених контрактом (п. 8 ст. 36 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 755/3972/17-ц.
При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Суд першої інстанції правильно виснував, що Запорізька обласна військова адміністрація, яка здійснює повноваження Запорізької обласної ради, є роботодавцем тільки для керівників комунальних підприємств, установ та закладів, що є об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області (в тому числі і для керівників комунальних некомерційних підприємств), тому вона не мала (не має) повноважень пропонувати наявні вакансії позивачу у вказаних ним підприємствах, оскільки рішення щодо прийняття на роботу працівників таких підприємств вирішують виключно їх керівники.
Вказана позиція кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 30 червня 2021 у справі № 591/3154/19, який розглядав подібний спір щодо звільнення керівника комунальної установи, яку було реорганізовано шляхом приєднання до іншої комунальної установи.
Таким чином, Запорізька обласна військова адміністрація, яка здійснює повноваження Запорізької обласної ради, не уповноважена була пропонувати позивачу вакантні посади в комунальному некомерційному підприємстві «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради, оскільки прийняття і звільнення працівників останнього належить до повноважень керівника комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради. Запорізька обласна військова адміністрація, яка здійснює повноваження Запорізької обласної ради, є роботодавцем виключно для керівників комунальних установ та підприємств, а не для працівників цих установ та підприємств. Відповідно, комунальне некомерційне підприємство «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради є роботодавцем для працівників цього підприємства, а не для керівників комунальних установ та підприємств.
Таким чином, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про порушення відповідачами вимог ст. 49-2 КЗпП України, а саме, що позивачу не було запропоновано наявні на підприємстві вакантні посади, які з'явилися протягом двох місяців і які існували на день звільнення, з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду позивача.
Отже, в цій частині доводи апеляційних скарг знайшли своє підтвердження.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.
Дії учасників трудових правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Справедливість - це одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Для приватного права є притаманною також є така засада як розумність.
Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц вказано, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Колегія суддів встановила, що відповідач довів дотримання процедури звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
З огляду на законність звільнення позивача та відсутність підстав для поновлення його на роботі, є такими, що не підлягають задоволенню як похідні, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, колегія суддів наголошує, що трудові відносини ОСОБА_1 , пов'язані з сумісництвом (суміщенням) посади керівника підприємства зі ставкою лікаря-гінеколога-онколога не є предметом розгляду даної судової справи.
Стосовно доводів апеляційних скарг про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалося вище, 03.07.2024 головою обласної державної адміністрації, начальником обласної військової адміністрації було видано розпорядження № 89-ор-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради».
08 липня 2024 року ОСОБА_1 поштовим зв'язком було направлено повідомлення про його звільнення з копією Розпорядження від 03.07.2024 № 89-ор-к. Цей лист не отриманий позивачем та повернутий Укрпоштою на адресу Запорізької обласної ради у зв'язку зі збігом строку зберігання.
Також, лист від 05.07.2024 № 08-54/3179 з копією Розпорядження від 03.07.2024 № 89-ор-к був направлений 08.07.2024 на офіційну електронну адресу (ІНФОРМАЦІЯ_1) Підприємства на ім'я позивача.
У зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному (до 16 липня 2024 року включно) було видано розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації від 17.07.2024 № 99-ор-к «Про визначення дати звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради». Цим розпорядженням було визначено дату звільнення ОСОБА_1 - 17.07.2024 (перший робочий день за днем закінчення тимчасової непрацездатності).
17 липня 2024 року ОСОБА_1 поштовим зв'язком було направлено лист від 17.07.2024 № 08-54/3338 стосовно його звільнення та визначення дати звільнення з копією Розпорядження від 17.07.2024 № 99-ор-к. Цей лист не отриманий позивачем та повернутий Укрпоштою на адресу Запорізької обласної ради у зв'язку зі збігом строку зберігання.
Також 17.07.2024 року ОСОБА_1 фото вказаного листа та Розпорядження від 17.07.2024 № 99-ор-к було направлено електронним зв'язком через застосунок для дзвінків і обміну повідомленнями Telegram на номери телефону позивача НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .
Листами від 05.07.2024 № 08-54/3179 та від 17.07.2024 № 08-54/3338 позивачу було зауважено на необхідності з'явитися до Запорізької обласної ради у день звільнення для отримання трудової книжки. Але позивач з'явився для отримання трудової книжки лише 19.11.2024.
Про направлення директору Підприємства ОСОБА_1 листа Запорізької обласної військової адміністрації від 17.07.2024 № 01-54/3338 з додатками (з копією Розпорядження від 17.07.2024 № 99-ор-к) в електронному вигляді на його персональні номери телефону НОМЕР_1 та НОМЕР_2 через месенджер Telegram було складено відповідний Акт про направлення інформації від 17.07.2024.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив поновити йому строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, як на поважність причин їх пропуску вказував на те, що його було звільнено 17.07.2024, в межах строку на подання позову 14 серпня 2024 року він звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 280/7586/24, так як позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Після чого, 22 серпня 2024 року він звернувся з позовом до Жовтневого районного суду міста Запоріжжя.
Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на те, що статтею 233 КЗпП України передбачені спеціальні строки звернення до суду за вирішенням спорів в межах трудових правовідносин, які не слід плутати з позовною давністю у розумінні статті 267 ЦК України. Строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, застосовуються судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони.
У статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (ст. 234 КЗпП України).
Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначається судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в ч. 1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України» вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес в отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.
У справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави - учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладному руху в судовому процесі.
У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України вказав, що установлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (постанови Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18 (провадження № 61-14423св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19 (провадження № 61-8269св20), від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18 (провадження № 61-9199св20).
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) зазначено, що «у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 5023/2756/11 Верховний Суд звертав увагу, що строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, не є строками позовної давності, що регулює ЦК України, і застосовуються судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони.
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України) (постанови Верховного суду: від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 240/19150/20, від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22).
З наявних у матеріалах справи доказів не можливо встановити точний день отримання позивачем копій розпоряджень від 03.07.2024 про звільнення ОСОБА_1 та від 17.07.2024 про визначення дати звільнення ОСОБА_1 .
Враховуючи, що позивача було звільнено 17.07.2024, матеріали справи не містять переконливих даних про те, в який саме день позивачем були отримані копії вищевказаних розпоряджень, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, враховуючи положення ст. 234 КЗпП України, та те, що до суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся з позовом 22.08.2024 року (через 1 місяць та 5 днів з дня звільнення), з метою реалізації права позивача на оскарження рішення роботодавця про звільнення, колегія суддів погоджується з висновком суду про поновлення строку для звернення до суду з позовом, що визначений статтею 233 КЗпП України.
Разом із тим, скаржниками вірно зауважено в апеляційних скаргах, що одна з підстав поновлення строку, на яку посилався позивач, а саме, подання ОСОБА_1 позову до Запорізького окружного адміністративного суду до подання позову в цій справі, не є поважною причиною для поновлення строку.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги Запорізької обласної державної адміністрації та Комунального некомерційного підприємства «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької обласної військової адміністрації, Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради (правонаступник - Комунальне некомерційне підприємство «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради) про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 12 грудня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко