Справа № 466/11732/25
Провадження № 1-кс/466/3409/25
15 грудня 2025 року, слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , дослідивши матеріали заяви ОСОБА_2 в порядку ст. 206 КПК України про негайне доставлення особи для з'ясування підстав позбавлення свободи, -
15 грудня 2025 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» надійшло вказана заява, в якому заявник ОСОБА_2 просить зобов'язати керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 надати відомості (документи), на підставі яких ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , затриманий (якщо затриманий) та утримується (якщо утримується) у даній установі; у разі перебування ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у приміщенні, що належить (перебуває під контролем) ІНФОРМАЦІЯ_1 доставити його до Шевченківського районного суду м. Львова; у разі відсутності ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у приміщенні, що належить (перебуває під контролем) ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомити про його теперішнє місце перебування (за наявності такої інформації). Ухвалити рішення про негайне звільнення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у разі виявлення обставин, зазначених в п.3 ст.206 КПК України.
Заявник заяву мотивує тим, що 14 грудня 2025 року його син, ОСОБА_3 , близько 17:00 години прогулювався зі своєю нареченою ОСОБА_4 у парку Погулянка м. Львова. Під час прогулянки до нього підійшли чоловіки у військовій формі з поліцейським. Його син, будучи законослухняною особою, не чинив цим представникам влади будь-якого фізичного опору. Натомість показав документи які засвідчували, що він являється цивільною особою, яка не підпадає під мобілізацію, а також не був і не є військовослужбовцем. Незважаючи на це, вказані особи силою помістили ОСОБА_3 до мікроавтобусу та згодом доставили його до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявник ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_5 , та наречена його сина ОСОБА_4 окремими дзвінками звернулися на лінію 112 з повідомленням про факт викрадення та незаконного утримання його сина і викликали слідчу групу. Коли заявник, його дружина та наречена його сина прибули на вказану адресу, прибула і слідча група у складі ОСОБА_6 (старший оперуповноважений) та ОСОБА_7 (слідчий). Після пояснення їм обставин викрадення його сина, вони направились до даного приміщення ОРТЦК та СП проте їх не впустили до його сина, ані не випустили сина до них слідчої групи. Також відмовилися пропускати їх і адвоката до його сина.
ОСОБА_3 дотепер проти своєї волі утримується в ізоляції під охороною озброєних чоловіків на території вказаного приміщення. Залишити цю територію він не може, оскільки у цьому йому перешкоджають озброєні автоматами охоронці у військовій формі. Він встиг телефоном повідомити, що до нього уже застосовують силу і принижують його гідність, також погрожують забрати мобільний телефон, кошти та цінні речі. Одразу ж після цього зв'язок з ним обірвався і досих пір він не можу з ним зв'язатися. Факт насильного вилучення телефону підтвердила дана слідча група.
Заявник також звертає увагу суду, що це уже вдруге як працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 викрадають його сина. Перший раз це відбулося 22 вересня 2024 року. Коли його після викрадення, незаконно позбавляли волі і піддавали фізичним та психологічним тортурам більше 2-х діб. Лишень 24 вересня 2024 року, за рішенням слідчого суді у справі за №445/9638/24 його було доставлено до суду і відпущено. В той же час по факту викрадення відкрито кримінальне провадженням № 12024141360002999 від 20.10.2024 року, яке попередньо кваліфікується як кримінальне правопорушення по ч. 1 ст. 146 КК України. Тобто, дане викрадення являється рецидивним злочином вчиненим працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 підчас діючого відкритого кримінального провадження стосовно них.
На той факт, що позбавлення свободи особи, в інтересах якої подається ця заява, відбулось виключено в рамках кримінального процесу (тобто позбавлення підпадає під пункт (b) та (с) п.1 ст.5 Конвенції) вказують наступні обставини: ОСОБА_3 не є військовослужбовцем, відповідно обмеження його прав підлягають захисту без врахування обмежень, передбачених особливістю військової служби. Більше того, як на це вказує заява останнього, він відноситься до категорії осіб “в'язень сумління», що унеможливлює прийняття ним будь-якої військової служби; 12.07.2024 року, рекомендованим листом, він звернувся про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, або надати можливість проходження невійськової альтернативної служби, проте досі не отримав відповіді; відсутні жодні елементи адміністративного правопорушення в діях вказаної особи. Жоден протокол про адміністративне правопорушення не складався.
Дослідивши клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.3 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, відповідно до ч.1 ст.206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Як вбачається з матеріалів даної заяви, заявник просить в порядку ст. 206 КПК України звільнити ОСОБА_3 , який незаконно утримується у приміщенні ОРТЦК та СП по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
З аналізу ст.206 КПК України слідує, що слідчого суддю наділено повноваженнями забезпечити додержання прав особи, за умови тримання такої особи під вартою з порушенням її прав.
Тобто за наявності у слідчого судді даних про незаконне затримання, тримання під вартою, з порушенням прав особи, яка утримується слідчий суддя зобов'язаний діяти за приписом ст.206 КПК України.
Так, частиною 6 ст.206 КПК України якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Відповідно до ч.7 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.
Стаття 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.
Разом з тим, із заяви ОСОБА_2 не вбачається, що подана ним заява підлягає розгляду у порядку ст.206 КПК України, а правовідносини виходять із норм КПК України.
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст.102, п.1, п.17, п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, оголошено про проведення загальної мобілізації, який продовжено і на теперішній час.
При цьому, зобов'язано місцеві органи виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини, а також здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України.
Відповідно до ст.64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до вимог ч.3, ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Як вбачається із змісту заяви у даному випадку має місце незгода заявника ОСОБА_2 з діями відповідальних осіб, пов'язаними з мобілізацією.
Згідно норм кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції. Відтак, ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст.206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Виходячи з обставин клопотання та вищевказаних правових норм, слідчий суддя приходить до висновку, що затримання громадянина працівниками ТЦК та СП, утримання його без відповідного судового рішення, не підлягає оскарженню до слідчого судді, оскільки такі правовідносини врегульовані чинним законодавством про мобілізацію та мобілізаційну підготовку, а у разі, якщо такі дії мають ознаки кримінального правопорушення - відповідними нормами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та ст. 214 КПК України.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами, районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, працівниками поліції чи військової частини при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо неї (нього) протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий суддя враховує правову позицію Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену у Постанові від 27 травня 2019 року (справа №766/22242/17), згідно з якою, відповідно до частин 2-5 ст. 206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. При цьому слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи. Водночас якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) не перевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду».
Наведені вище положення ст. 206 КПК мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках. При цьому вказаний механізм не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов'язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, «post factum», оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу та/або під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 року по справі №766/22242/17.
Відтак, слідчий суддя, як і інші службові особи органів державної влади має діяти виключно в межах наданої компетенції.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст.206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Згідно ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Так, ч.4 ст.304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданою заявою.
Керуючись ст.2, 3, 9, 24, 26, 206, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,
У відкритті провадження за матеріалами заяви ОСОБА_2 в порядку ст. 206 КПК України про негайне доставлення особи для з'ясування підстав позбавлення свободи - відмовити.
Копію ухвали надіслати ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчий суддя ОСОБА_1