Справа №463/7215/25
Провадження №2/463/2108/25
10 грудня 2025 року м. Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Білоуса Ю.Б.,
за участю секретаря с/з Козак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м.Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
Короткий зміст позовним вимог
Позивач звернувся до Личаківського районного суду м.Львова із позовом про відшкодування моральної шкоди. Просить суд: стягнути з відповідача на його користь 13 500 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивує тим, що у зв'язку зі збройною агресією РФ, 19.01.2024 р. позивач був мобілізований до лав Збройних Сил України і проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , на посаді солдата. У зв'язку із чим в подальшому отримав статус учасника бойових дій.
У період часу, зокрема, але не виключно, з 05.05.2024 по 05.07.2024, брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ.
05.07.2024 р. перебуваючи в н.п. Западне, Куп'янського району, Харківської області позивач отримав поранення/каліцтво (надалі поранення), що підтверджується наступними документами: Первинною медичною карткою (форма 100 ПМК), Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), Довідкою ВЛК, Висновком експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Постановою ВЛК, оформленою Довідкою ВЛК від 18.12.2024 № 1738, було визначено, що поранення позивача ОСОБА_1 «ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини».
На момент отримання поранення позивач зазнав сильного фізичного болю. Фізичний біль різного ступеня та інтенсивності, фізичні та психологічні страждання, обумовлені пораненням, позивач відчував протягом всього періоду лікування та реабілітації. Ушкодження здоров'я спричинило тривалу депресію і назавжди змінило його життя. Фізичні та психологічні наслідки поранення позивач продовжую відчувати щодня. Констатує факт погіршення загальної якості свого життя, нездатність повноцінно займатися діяльністю, на яку він був здатний до ушкодження здоров'я.
Ці події його поранення дуже сильно вплинули на його психологічний, фізичний і моральний стан. Їх обстріляли росіяни мінами 120мм, його накрило вибухом і він пережив невимовно жахливий біль від уламків міни. Під час транспортування в госпіталь втратив свідомість від втрати крові, їм назустріч виїхала «швидка» з Харкова і позивачу переливали кров прямо в машині, таким чином йому врятували життя. Він не знає, як йому продовжувати жити далі, після цих подій, адже він не може займатися тим, що і раніше. Це поранення перевернуло з ніг на голову його життя. Він не може займатися своїм хобі, від якого отримував задоволення. Також він не може піти працювати через нерухомі ноги, бо вже непрацездатний. Він не можу пристосуватись і соціалізуватись в суспільстві. Ще молодий і йому потрібно якось будувати своє життя, але наслідки поранення не дають йому змоги реалізовувати себе в цьому житті.
Разом з тим, вважає, що індивідуальні обставини його справи переконливо свідчать про те, що фізичний біль та страждання, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, яке є наслідком міжнародно-протиправного діяння держави-агресора, досягли такого рівня страждань, за яких слід констатувати наявність у людини моральної шкоди.
Отже, враховуючи характер вчиненого відповідачем порушення (об'єкт протиправного посягання, спосіб вчинення посягання), глибину і тривалість його фізичних страждань та душевних посягання, ступінь вини відповідача (умисна та зухвала збройна агресія проти сусідньої країни), виходячи з вимог справедливості, добросовісності, розумності, економічного стану відповідача, який характеризується наявністю значних фінансово-економічних ресурсів, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в наступну суму: виходячи з того, що компенсація за смерть військовослужбовця, встановлена державою, дорівнює 15 млн грн. (ПКМУ №168 від 28.02.2022р), а також те, що процент втрати працездатності у випадку втрачених функцій обох ніг дорівнює 90% (на даний момент довідки про процент втрати працездатності перестали видавати), то оцінює моральну шкоду 15000000 x 0,9 = 13500000,00 (тринадцять мільйонів п'ятсот тисяч гривень).
Вважає, що держава-агресор має фінансову спроможність сплатити йому відповідну суму відшкодування або спростувати свою фінансову спроможність в умовах змагального судового процесу.
Рух справи
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2025 року головуючим суддею у даній цивільній справі визначено суддю Білоуса Ю.Б.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 01 жовтня 2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 05 листопада 2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Судові засідання по справі призначались на 27 листопада 2025 року та 10 грудня 2025 року.
Позиції учасників по справі
Позивач до судового засідання подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення на сайті суду. Відзив на позовну заяву у встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк не направив.
Відповідно до правових позицій, викладених у Постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства Російської Федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності відповідача у справі та ухвалити заочне рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.
У зв'язку з неявкою сторін відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом було вжито усіх можливих процесуальних заходів задля належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та створення учасникам процесу належних умов для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надано сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив.
Фактичні обставини справи
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно копії паспорта громадянина України № НОМЕР_2 (а.с.9) громадянин ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Нікополь Дніпропетровська область.
25 квітня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , прихісток, що стверджується копією довідки від 25.04.2025 року №1309-5003666326 (а.с.10).
Згідно даних військового квитка серія НОМЕР_3 , копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.11), 19.01.2024 р. ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України і проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , на посаді солдата.
У зв'язку із чим в подальшому отримав статус учасника бойових дій (а.с.10 зворот).
ОСОБА_1 дійсно в періоди з 05.05.2024 року по 09.05.2024 року, з 13.05.2024 року по 17.05.2024 року, з 24.05.2024 року по 28.05.2024 року, з 02.06.2024 року по 06.06.2024 року, з 10.06.2024 року по 14.06.2024 року, з 18.06.2024 року по 22.06.2024 року, з 25.06.2024 року по 29.06.2024 року, з 01.07.2024 року по 04.07.2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в с. Лиман Перший. Дворічанської селищної громади Куп'янського р-ну Харківської обл. Вказане стверджується долученою до матеріалів справи копією довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №8615 від 02.10.2024 року (а.с.13).
Згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №6201 від 02.08.2024 року (а.с.14), солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав поранення: Поєднане ВОП грудей, живота, тазу, кінцівок (05.07.2024). Сліпі непроникаючі поранення м/т грудей з посттравматичним правобічним гемопневмотораксом. Сліпе проникаюче поранення живота з дотичним ушкодженням, осадненням холедоху, крайовим пораненням портальної вени та правої нирки. Сліпе проникаюче поранення хребта з переломом дужки та правого нижнього суглобного відростку Th X хребця, правого верхнього суглобного відростку Th XI хребця. Пошкодження спиного мозку, з наявністю інтраспінальних кісткових уламків та металевого уламку на рівні Th X хребця. Сліпе поранення ділянки тазу справа з крайовим переломом правої клубової кістки. Сліпе поранення м/т сідничних ділянок, лівого стегна. Наскрізне поранення м/т правого стегна. Проникаюче дотичне поранення правого колінного суглобу з крайовим переломом зовнішнього виростка стегнової кістки з формуванням остеохондрального дефекту по передньо-латеральній поверхні. Шок ІІІ ст. Гостра масивна крововтрата. Постгеморагічна анемія важкого ступеню. За обставин: 05 липня 2024 року близько 18:40 отримав поранення в районі н.п. Западне Куп'янського району Харківської обл. внаслідок розриву міномета, під час виконання бойового завдання у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку щодо захисту Батьківщини, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Постановою ВЛК, оформленою Довідкою ВЛК від 18.12.2024 № 1738 (а.с.15), було визначено, що поранення позивача ОСОБА_1 «ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини».
Згідно витягу №34/25/1214/В з рішення №34/25/1214/Р від 18.07.2025 року (а.с.16-17) ОСОБА_1 враховуючи скарги, анамнез, дані об'єктивного та додаткових методів обстежень, наданої медичної та військово-медичної документації, експертна команда прийняла рішення, що основна патологія гр. ОСОБА_1 обмежує його здатність до пересування та трудової діяльності серйозного ступеня, самообслуговування помірного ступеня. Встановлено ІБ (першу Б) групу інвалідності безстроково. ПОРАНЕННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНЕ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ (свідоцтво про хворобу № 591 від 23.11.2024 року) (а.с.16-18).
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Щодо судового імунітету відповідача як іноземної держави, суд виходить з такого.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до РФ про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії РФ на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, суд врахував, те що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК України).
Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, що передбачено п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4,5 ст. 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей16і23 ЦК Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року, у справі № 754/15605/23, провадження № 61-14552св24).
Судом встановлено, що позивачу завдано моральної шкоди за обставин, викладених у позовній заяві і підтверджених дослідженими в ході судового розгляду доказами.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд з'ясував, що факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань, втрат немайнового характеру підтверджений належними, допустимими, достовірними доказами, з'ясовано, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінив заподіяну йому шкоду та мотиви, з яких він при цьому виходить.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, заявленої до відшкодування, розмір якої є адекватним психотравмуючій ситуації та обставинам, за яких було завдано моральної шкоди позивачці, охоплює всі порушення, що були допущені РФ відносно неї та членів її родини.
Відтак, суд вважає, що ОСОБА_1 довів належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами свої вимоги, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Заявлений ОСОБА_1 до відшкодування розмір моральної шкоди суд вважає таким, що відповідає вимогами розумності і справедливості.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо стягнення судових витрат
Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п. 22 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
За правилами ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, з огляду на повне задоволення позову, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140 грн 00 коп.
Керуючись статтями 10,12,13,76-80,259,263,264,273, 280-282,354,355 ЦПК України, статтями 11, 15, 16, 23, 1167 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 13 500 000,00 гривень (тринадцять мільйонів п'ятсот тисяч гривень нуль копійок).
Стягнути з держави Російської Федерації судовий збір у розмірі 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок на користь держави.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка подається до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_1 , прихісток);
Відповідач: держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: РФ, 119991, м.Москва, вул.Житня, 14, будівля №1);
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 грудня 2025 року.
Суддя Юрій БІЛОУС