Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/1602/25
Номер провадження: 2/511/790/25
05 грудня 2025 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді- Гринчак С. І.,
секретаря судового засідання - Полихи Ю.О.,
за участю:
позивача- ОСОБА_1 ,
представника позивача- адвоката -Ліпаткіної Е.В. (дистанційно),
представника третьої особи- Позднякової О.О. (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
встановив:
Короткий зміст позовної заяви.
У травні 2025 року представник ОСОБА_1 -адвокат Ліпаткіна Е.В., яка діяла на підставі ордера серії АР № 1240605 від 17.05.2025 року звернулася до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради, в якій просила: позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП: НОМЕР_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКП: НОМЕР_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходів), але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення заяви, та до досягнення сином ОСОБА_5 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вимоги мотивовані тим, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.11.2008 року, який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21.05.2010 року розірвано. За час шлюбу у сторін народився син: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сім'я проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де позивач із неповнолітнім сином ОСОБА_5 до теперішнього часу і зареєстровані. Після розірвання шлюбу відповідачка пішла від колишнього чоловіка та залишила їх сина проживати з батьком, де і на теперішній час син і проживає. Позивач із неповнолітнім сином, та своєю дружиною ОСОБА_6 на теперішній час проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачка після розлучення самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, з сином жодного разу не спілкувалася, розвитком та життям сина не цікавиться, не відвідує його, участі у вихованні та особистому житті не приймає, матеріально не підтримує, у зв'язку з чим має бути позбавлена батьківських прав відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Процесуальні дії по справі.
Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.50.2025 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання. Витребувано із з органу опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП: НОМЕР_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ( а.с.24)
13.08.2025 року до суду надійшов висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП: НОМЕР_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .( а.с.45-50)
Ухвалою Роздільнянського районного суду від 19.08.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.
Позиції сторін.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на обґрунтування своїх позовних вимог повідомив, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_3 з 2008 року. За час шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 . 21 травня 2010 року вони розлучилися. Після розлучення відповідачка пішла залишивши сина з ним. У 2012 році від одружився з ОСОБА_7 , та вони стали проживати разом, за адресою: АДРЕСА_2 .Син ОСОБА_5 вважає ОСОБА_8 своєю матір'ю. Після розірвання шлюбу з відповідачем, ОСОБА_3 жодного разу не бачилася зі своїм сином, майже 15 років, не цікавиться його життя, матеріально не допомагає, тобто самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків. У зв'язку з чим просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Представник позивача-адвокат адвокат Ліпаткіна Е.В., яка діяла на підставі ордера серії АР № 1240605 від 17.05.2025 року в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі, надав пояснення, що відповідають змісту позовних вимог та просила суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Так, у відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до повернутого поштового повідомлення відповідач відсутній за зазначеною адресою, що свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток. ( а.с.39,81)
Крім того, відповідач ОСОБА_2 повідомлялася через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
19.08.2025 року на офіційному сайті Роздільнянського районного суду Одеської області (https://rz.od.court.gov.ua/sud1524/) було розміщено оголошення про виклик відповідача в судове засідання, яке відбудеться 15.09.2025 року о 10:00 год в приміщенні Роздільнянського районного суду.( а.с.59)
15.09.2025 року на офіційному сайті Роздільнянського районного суду Одеської області (https://rz.od.court.gov.ua/sud1524/) було розміщено оголошення про виклик відповідача в судове засідання, яке відбудеться 08.10.2025 року о 09:45 год в приміщенні Роздільнянського районного суду.( а.с.64)
08.10.2025 року на офіційному сайті Роздільнянського районного суду Одеської області (https://rz.od.court.gov.ua/sud1524/) було розміщено оголошення про виклик відповідача в судове засідання, яке відбудеться 06.11.2025 року о 14:00 год в приміщенні Роздільнянського районного суду.( а.с.68)
08.10.2025 року на офіційному сайті Роздільнянського районного суду Одеської області (https://rz.od.court.gov.ua/sud1524/) було розміщено оголошення про виклик відповідача в судове засідання, яке відбудеться 06.11.2025 року о 14:00 год в приміщенні Роздільнянського районного суду.( а.с.68)
Представник третьої особи- орган опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради Позднякова О.О. в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради від 12.08.2025 року про щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом по справі встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі з 28 листопада 2008 року, який Рішенням Суворовського районного суду від 21 травня 2010 року був розірваний.(а.с.9)
Від шлюбу мають сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ). ( а.с.11).
19 червня 2012року позивач ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_9 . Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 (а/з про реєстрацію шлюбу № 457 від 19.06.2012 складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Суворовському районі Одеського управління юстиції). Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 . (зворотній бік а.с.11)
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № М3-59458-ф/о наданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради 20 березня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ( зворотній бік а.с.15)
Відповідно до довідки наданої ОДНЗ «Ясла-садок» № 307 Одеської міської ради 02 липня 2013 року ОСОБА_4 відвідував заклад з жовтня 2011 р. Вихованням хлопчика займається виключно батько. Матір ОСОБА_5 за час перебування хлопчика в дошкільному закладі ніхто ні разу не бачив. Участі у вихованні сина вона приймає.(зворотній бік а.с.13)
Відповідно до довідки «Одеський ліцей № 67» Одеської міської ради від 12 березня 2025 року ОСОБА_4 навчається в 10-Г класі за дистанційною формою навчання. ( а.с.13)
Відповідно до характеристики наданої «Одеський ліцей № 67» Одеської міської ради, ОСОБА_4 навчається в закладі з 1 класу. До навчання відноси добре. Має оцінки достатнього та високого рівня, що свідчить про його наполегливість та старанність. На уроках уважний, виконує домашні завдання сумлінно. Має добрий загальний розвиток.( а.с.17)
Позивач звертаючись до суду з позовною заявою, посилався на те, що ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, із сином не спілкується на протязі 15 років, розвитком та життям сина не цікавиться, не відвідує його, участі у вихованні та особистому житті не приймає, матеріально не підтримує.
Дані правовідносини регулюються наступним нормами права .
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов'язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.
Частиною 1 ст. 164 СК встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.
Згідно до положень ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до вимог частин 4 і 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Орган опіки і піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, їхнього ставлення до дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи та мають істотне значення.
Також судом встановлено, що органом опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради надано висновок №01-05-8/880вх. від 12.08.2025 року про доцільності позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .( а.с.45-50)
Суд не бере до уваги висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її неповнолітнього сина, оскільки висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду ( ч.5 ст.19 СК України) та вважає, що висновок не містить переконливих висновків щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов'язками, яке має систематичний та постійних характер; не проявлення інтересу до сина; особа матері становить реальну загрозу для сина, його здоров'я та психічного розвитку).
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц (провадження № 61-2237св21).
Відповідно до положень ст.81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Позивачем не надані докази, які б підтверджували факт вжиття до відповідача заходів реагування та впливу з боку відповідних органів з приводу неналежного виконання нею батьківських обов'язків щодо неповнолітнього сина, не надані докази того, що до звернення до суду з позовом відповідач попереджався відповідними органами про наслідки невиконання батьківських обов'язків, до неї застосувались відповідні заходу впливу з метою зміни поведінки, тобто суду не надані докази того, що змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо та вжиті заходи юридичної відповідальності не дали позитивних змін, що давало б підстави для застосування до матері дитини такого крайнього заходу відповідальності, як позбавлення батьківських прав.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дітей зокрема в частині її права на спілкування з батьком та збереження зв'язків із ним, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 22.01.2025 року у справі 333/8983/23, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Суд наголошує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Позивачем та її представником не доведено, що поведінка відповідача відносно сина є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками та наявність в її діях вини.
Також позивач та її представник не довели та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до сина батьківських прав.
Так само не можуть бути беззаперечними доказами для позбавлення батьківських прав довідки з дошкільного закладу та навчального закладу (де навчається дистанційно), які містять загальні фрази щодо неучасті відповідача у вихованні сина і не розкривають всіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, вони в сукупності з іншими доказами не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.
Далі продовжуючи аналіз необхідності позбавлення відповідача батьківських прав для суду є важливим питання, яким чином така юридична процедура (мається на увазі позбавлення батьківських прав) змінить існуючу ситуацію в бік покращення «положення дитини» та сприятиме реалізації його інтересів.
Аналізуючи особу відповідача, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що вона притягувалася до кримінальної та адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї.
Важливим є те, що відповідачу ніколи раніше не виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів, що в сукупності з іншими обставинами переконує суд, що відповідача не потрібно позбавляти батьківських прав.
Суд наголошує, дійсно роль матері у вихованні дитини є край важливою для нього і посідає одне із найважливіших місць у вихованні дитини, а тому позбавлення батька батьківських прав по відношенню до дитини повинно здійснюватися як крайній захід і вимагає обов'язкового дослідження можливості застосування інших, менш радикальних заходів.
Крім того, 03.06.2025 року на електрону адресу суду надійшло повідомлення від ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_7 ), «я ОСОБА_2 , згодна з позбавленням батьківських прав, у справі 511/1602/25 (а.с.38)
У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Заява ОСОБА_2 від 03.06.2025 року про відмову від дитини, не може слугувати безумовною підставою для задоволення позову, з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (ч. 3 ст. 155 СК України) та не відповідає інтересам дитини.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно її сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини.
Позивач не довів та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення його батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.150,164,165,166,180,182 Сімейного кодексу України, Постановою №3 Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав, ст. 4,18,19,48,76-81,95,211,223,258-259,263,265,280-284,288,289 ЦПК України, суд,
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, відмовити у повному обсязі.
Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст виготовлений та підписаний суддею 15 грудня 2025 року.
Суддя: С. І. Гринчак